13640 (685867), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Показники економічної ефективгості інтенсифікації теж зменшилися, окрім вартості валової продукції зерна на 1 люд.-год. затрат живої праці, яка збільшилася на 27,3% або на 6,7 грн. і собівартості 1 ц зерна на 35% або на 9,7 грн., інші показникизменшилися: вартість валової продукції зерна на 1 грн. виробничих витрат зменшилася на 27,8% або на 0,5 грн., прибуток на 1 грн. виробничих витрат зменшився на 6,9% або на 0,9 грн., ціна реалізації 1 ц зерна – на 24,4% або на 16,7 грн., рівень рентабельності зменшився майже у півтора рази.

Окупність витрат протягом 3 років була на одному рівні – 0,04-0,03.

Основними показником, що характеризують ефективність інтенсифікації, є коефіцієнт окупності додаткових витрат. Цей показник збільшився з 0,02 у 2005 році до 0,07 у 2006.

Підвищення ефективності виробництва зерна, насамперед, залежить від її урожайності й рівня використання землі, що впливає на собівартість, трудомісткість і рентабельність вироб­ництва зерна.

3.2 Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Підвищення економічної ефективності сільського господарства вцілому передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на одиницю продукції, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефективності виробництва зерна найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці. У передових господарствах України одержують зерна озимої пшениці по 55-60 ц/га, кукурудзи – 70-80, а на зрошуваних землях - 100-120, цукрових буряків – 550-600, зеленої маси кукурудзи – 400-450, сіна багаторічних трав – 50-60 ц/га.

Водночас впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту грунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна - впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором економічного і соціального розвитку.

Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства — необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й піднесення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази галузі, впровадження інтенсивних технологій виробництва та прогресивних форм організації праці зумовили підвищення урожайності зернових культур та збільшення виробництва зерна. Водночас досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреби України в зерні.

Істотне збільшення виробництва зерна та підвищення його економічної ефективності є необхідною умовою не тільки поліпшення забезпечення населення продуктами харчування, а й підвищення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази останнього, впровадження інтенсивних технологій виробництва, прогресивних форм організації праці, поліпшення матеріального стимулювання праці мають сприяти підвищенню врожайності зернових культур та збільшенню обсягів виробництва зерна.

У даний час досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреб країни в зерні. Поряд з невисоким рівнем урожайності зернових допускаються значні втрати зерна при збиранні, транспортуванні, зберіганні, переробці-та використанні. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів, недостатньої кількості грубих, соковитих та зелених кормів, невідповідності структури виробництва зерна потребам тваринництва та під, впливом багатьох інших, у тому числі й організаційних, факторів щорічні перевитрати зерна досягають 10—12 млн. т. Незабезпечення відповідного рівня годівлі сільськогосподарських тварин зумовлює зниження їх продуктивності, зменшення обсягів виробництва тваринницької продукції, зниження рівня споживання продуктів харчування населенням країни. Поряд з цим зниження обсягів виробництва зерна змушує підприємства зменшувати поголів'я худоби та птиці, що в свою чергу також спричинює зниження обсягу виробництва тваринницької продукції, гальмує розвиток цієї галузі.

Важливим фактором подальшого розвитку зернового господарства України е розвиток ринку зерна. Виходячи із законів ринкової економіки та специфіки зернопродуктового підкомплексу, розвиток ринку зерна повинен передбачати: надання господарської самостійності виробникам і створення умов для конкуренції учасникам ринкової торгівлі зерном і зернопродуктами; роздержавлення підприємств системи заготівлі, зберігання і переробки зерна та відміну хлібної монополії; зміну порядку формування і розподілу державних ресурсів зерна; перехід на економічні методи державного регулювання ринкових відносин. За таких умов основним завданням державного регулювання повинен бути захист Інтересів виробників і споживачів зерна з метою забезпечення прибутковості виробників продукції та захисту інтересів споживачів за допомогою контролю еквівалентності цін на зерно і засоби виробництва, що постачаються виробникам, регулювання умов поставок зерна на ринок. Метою державного регулювання ринку зерна має бути підтримка функціонування ринкового механізму і коригування його розвитку в потрібному для України напрямі.

Розроблена концепція розвитку зернового господарства України передбачає повне забезпечення населення країни хлібом і хлібопродуктами за кількістю та якістю відповідно до науково обґрунтованих норм споживання з урахуванням регіональних особливостей, а також худоби — зернофуражем згідно із зоотехнічними нормами за кількістю і структурою зерна, насіннєвого, страхового фондів, поставок у централізовані фонди, перспективи виходу країни на світовий ринок як експортера зерна.

3. Проектне обґрунтування урожайності та визначення беззбиткового обсягу виробництва

У процесі планування виробництва в сільськогосподарських підприємствах необхідно приймати рішення щодо раціонального розміру виробництва продукції та її асортименту. Для цього використовують метод "витрати -обсяг - прибуток" або його ще називають аналізом беззбитковості. Сутність цього методу полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків.

Для визначення мінімального обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбитковість виробництва, необхідно знати: 1) ціну реалізації одиниці продукції; 2) обсяг постійних витрат на виробництво продукції; 3) величину змінних витрат на одиницю продукції;

Сукупні витрати (ТС) - це сума витрат на всі види ресурсів, залучених до виробництва даного виду продукції.

Постійні, або умовно-постійні (FС) витрати - це витрати, які у короткостроковому періоді не залежать від обсягу виробництва продукції. До них належать: амортизаційні відрахування будівель, техніки та обладнання, які використовуються у відповідній галузі рослинництва; орендна плата; загальновиробничі витрати, що віднесені на відповідну галузь; частина витрат на ремонт необоротних активів, витрати по використанню капіталу, страхові відрахування тощо.

Змінні витрати (VС) - це витрати, величина яких визначається обсягом одержаної продукції або залежить від обсягу виконаних робіт і визначається для короткостроково­го періоду як різниця сукупних та постійних витрат. Це прямі витрати на оплату праці, насіння, паливо та мастильні матеріали, добрива тощо.

Маржинальний дохід (МR) - ціна реалізації одиниці продукції за мінусом змінних витрат на її виробництво.

Зауважимо, що для окремого виду продукції маржи-нальний дохід та змінні витрати на одиницю продукції є величиною постійною, а постійні витрати на одиницю продукції поступово зменшуються із збільшенням обсягів виробництва.

Визначення критичного (беззбиткового) обсягу виробництва і реалізації продукції у натуральному вираженні (Q') здійснюється за формулою:

або

де:

Q' - беззбитковий обсяг продажу продукції, ц;

Р - ціна одиниці продукції, грн./ц;

FС - постійні витрати на виробництво продукції, грн.;

VС - змінні поточні витрати на виробництво продукції, грн./ц;

МR - маржинальний дохід від 1 ц реалізованої продукції, грн./ц.

Виручка від реалізації такого обсягу продукції та витрати на її виробництво тотожні і дорівнюють:

TC(Q') = FC+VC(Q') =P*Q'.

Класифікація витрат на постійні та змінні є умовною і буде відмінною для планування екстенсивного або інтенсивного типів нарощування обсягів виробництва продукції рослинництва. У першому випадку розширення площ посіву сільськогосподарських культур вимагатиме пропорційного збільшення витрат практично всіх видів виробничих ресурсів за незмінної їх урожайності і змінними будуть всі прямі витрати на виробництво продукції рослинництва.

В другому випадку аналіз беззбитковості дозволить оцінити ефективність нової технології вирощування сільськогосподарських культур для однакових площ їх посіву. До змінних витрат тут слід віднести ті витрати, фактори яких забезпечать інтенсифікацію виробництва І збільшення валової продукції.

Невід'ємною складовою аналізу виступають граничні витрати (МС), які розраховуються як приріст витрат при зміні обсягу виробництва на одиницю:

MC(Q)=TC(Q+1)-TC(Q).

Оскільки при зміні обсягів виробництва змінюється лише змінна частина витрат , то з попередньої формули випливає вираз граничних витрат через змінні витрати:

MC(Q)=VC(Q+1)-VC(Q).

Якщо в умовах екстенсивного розвитку рослинництва для збільшення обсягу продукції на кожну додаткову одиницю необхідне пропорційне (лінійне) збільшення змінних витрат, то інтенсивному розвитку виробництва властива нелінійна залежність граничних витрат від обсягів виробництва. Це пояснюється тим, що до певного рівня виробництва діє закон спадних граничних витрат, а далі - закон зростаючих граничних витрат.

Існує певний обсяг виробництва, який є оптимальним з позиції витрат на виробництво додаткової одиниці продукції, після досягнення якого кожна додаткова одиниця продукції обходиться все дорожче.

В рослинництві прикладом цього є зростання урожайності сільськогосподарської культури від внесення добрив до певного рівня, після якого додатково внесені поживні речовини майже не дають приросту врожайності або навіть обумовлюють її зниження.

Отже, аналіз граничних витрат, застосований комплексно по відношенню до всіх видів виробничих витрат дозволяє встановити оптимальний обсяг і склад виробництва продукції з позицій доходів та витрат підприємства, а також визначити найбільш ефективні технології та ін­тенсивності виробництва.

Метод аналізу беззбитковості можна використати також для визначення обсягу виробництва і продажу, необхідного для отримання певної (наперед встановленої) величини прибутку.

Таблиця 3.2. Визначення беззбиткового обсягу виробництва і реалізації продукції в СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Показники	Одиниця виміру	2006
Валове виробництво продукції	ц	19527
Виробничі витрати-усього, у т.ч.:	грн.	642100
постійні	грн.	243355,9
змінні	грн.	398744,1
Питома вага постійних витрат	%	37,9
Виробнича собівартість 1 ц продукції	грн.	32,9
Постійні витрати в розрах. на 1 ц продукції	грн.	12,5
Ціна реалізації 1 ц продукції	грн.	51,7
Змінні витрати у собівартості 1 ц реалізованої продукції	грн.	20,4
Маржинальний дохід від 1 ц продукції	грн.	31,3
Беззбитковий обсяг виробництва продукції	ц	7774,9

На підставі даних розрахунків можна зробити висновок, що при незмінній посівній площі буде досягнений беззбитковий обсяг виробництва зерна при урожайності 17,1 ц\га, тобто для покриття постійних витрат на вирощування зернових культур господарству необхідно виробляти 7774,9 ц продукції.

Таблиця 3.3. Проектне обґрунтування урожайності для отримання певного розміру прибутку від реалізації зернових в СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

У даному сільськогосподарському господарстві в останніому звітному році урожайність зернових становила 32,4 ц/га, а величина прибутку від реалізації зернових в розрахунку на 1 га посіву склав 722,4 грн. На перспективу в підприємстві планується одержати 903 грн. прибутку з кожного гектара посіву товарної продукції зернових.

Характеристики

Список файлов курсовой работы