13400 (685786), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Бур'яни пригнічують розвиток культурних рослин. Встановлено, наприклад, що 11 рослин осоту на 1 м2 знижують врожайність озимої пшениці на 19—20 %, а 18—20 — на 60—70 %.
При слабкій засміченості посівів втрати врожаю становлять 5—7 %, а при сильній — 25—30 %. При засміченості посівів зимуючими бур'янами (50— 70 шт. на 1 м2) врожайність знижується на 7— 8 ц/га, вміст білка в зерні — на 0,8—1,0 %.
При великій засміченості посівів кукурудзи осотом (понад 5 рослин на 1 м2) врожай її знижується на 50—70 %, при середній (від 1 до 5 рослин) — на 35—40, при слабкій (до 1 рослини) —на 20— 30 %. При механізованому догляді за посівами кукурудзи без застосування гербіцидів врожай зерна цієї культури на засмічених однорічними бур'янами ланах зменшується на 11—35 %. Серед них для кукурудзи найбільш шкідливими є мишій, лобода, щириця.
Врожай зерна гороху від заростання посівів бур'янами знижується на 30—50 %.
Дуже пригнічуються бур'янами посіви проса. Недобір врожаю через це становить 10—15 %, а при сильній засміченості — 50 % і більше.
Бур'яни виносять з грунту велику кількість поживних речовин і вологи. Підраховано, що осот з 1 га виносить таку кількість поживних речовин, яких достатньо для одержання 32 ц зерна озимої пшениці або 200 ц коренеплодів цукрових буряків. Для вирощування такого врожаю необхідно внести в грунт понад 11 ц мінеральних добрив.
На даному етапі система заходів щодо боротьби з бур'янами включає два основних заходи — агротехнічний та хімічний. Комплекс перших заходів складається з освоєння науково обгрунтованих сівозмін і правильної системи обробітку грунту в них, що сприятиме поряд з підвищенням родючості максимальному зниженню засміченості ланів. Наприклад, найпростіший і найефективніший метод боротьби з бур'янами на посівах гороху — боронування сходів. При одному досходовому боронуванні і одному-двох на сходах ліквідується до 60—80 % однорічних бур'янів.
Бур'яни не тільки стримують розвиток культурних рослин і знижують їх врожай, а погіршують його якість. Наявне в зерні насіння гірчиці, полину, гірчаку та інших надає неприємного запаху і смаку борошну, а таких отруйних бур'янів, як кукіль, блекота, дурман, може спричинити отруєння людей.
Великі втрати зерна й насіння допускаються на засмічених посівах при збиранні у зв'язку з поганим підсиханням, вимолочуванням і витрушуванням зерна. Доставлений на тік ворох у цьому випадку потребує термінового очищення і видалення різних домішок, оскільки це призводить до швидкого самозігрівання і псування зерна, проте лише агротехнічних заходів недостатньо, щоб ліквідувати бур'яни на посівах зернових. Слід застосовувати хімічні засоби. Гербіциди підбирають згідно з методичними вказівками щодо захисту рослин, часто застосовують їх разом з іншими пестицидами відповідно до фаз росту рослин. Для виконання агротехнічних запобіжних карантинних і хімічних заходів захисту рослин у кожному господарстві складають карти засміченості полів, в яких відповідно до ґрунтового аналізу і польового обстеження вказується ступінь засміченості та її видовий склад. Залежно від цього розробляють конкретні заходи боротьби з бур'янами. Правильне поєднання механізованого і хімічного обробітку є невід'ємною вимогою заходів боротьби з бур'янами.
Рівень врожайності зернових і якість продукції істотно залежать від ступеня ураженості посівів хворобами та пошкодження шкідниками. Встановлено, що втрати врожаю тільки озимої пшениці від ураження хворобами становлять 10—40 %. Наприклад, сильно уражені рослини озимої пшениці стебловою або лінійною іржею різко знижують врожайність і якість зерна, при ураженні кореневими гнилями — від 5 до 40 %. Снігова пліснява спричиняє зрідженість посівів, вражає не тільки кореневу систему, а й колоски, в яких формується низьконатурне зерно. У зв'язку з цим захист рослин від хвороб має винятково важливе значення. Нестача ефективних за дією пестицидів, збільшення їх вартості вимагає здійснення послідовної раціоналізації захисту рослин з таким розрахунком, щоб кожна одиниця маси хімічних речовин давала максимальну віддачу в пригніченні хвороб і шкідників.
Інтегрований захист рослин повинен враховувати вплив різних екологічних факторів на поширення хвороб і шкідників. До цих факторів слід віднести:
екологічні умови вирощування рослин;
кліматичні фактори, особливо суму опадів і їх розподіл протягом року, що впливають на появу збудника;
структура культур та їх чергування в сівозміні;
способи обробітку грунту;
мінеральні та органічні добрива;
строки сівби, швидкість росту та розвитку рослин;
видова й сортова стійкість проти хвороб і шкідників;
здоровий посівний матеріал і протруєння насіння;
способи та строки збирання тощо.
Поліпшенню фітосанітарного стану сприяють дотримання прийнятого порядку чергування культур в сівозмінах, правильне застосування систем удобрення і обробітку грунту, знищення бур'янів і підбір імунних сортів.
Підвищення врожайності, зумовленої систематичним застосуванням азотних добрив, неможливе без одночасного контролю за розвитком хвороб листя та колосків. У зв'язку з високою вартістю препаратів і можливістю нагромадження їх решток в навколишньому середовищі пестициди необхідно використовувати раціонально і ефективно. Для цього необхідна детальна ідентифікація шкідливих видів, точне визначення масштабів їх поширення, знання порогів шкідливості, вибір ефективнішого препарату, доз, строків і способів його внесення.
Перед прийняттям рішення про необхідність хімічного обробітку проводять обстеження посівів. На кожному полі оглядають по 10 рослин в 20 місцях. Індикатором загальної ураженості рослин озимої пшениці є третій або четвертий листок. При визначенні ступеня захворювання враховується знебарвлена площа листків (хлорозні плями) і відмерлі частини (некроз).
Ефективність багатьох препаратів значно підвищується при їх цілеспрямованому змішуванні, що дозволяє значно знизити витрати пестицидів і затрати праці на їх внесення. При цьому важливо знати схему змішування препаратів.
Велике значення має правильне внесення пестицидів. При збільшенні ширини захвату обприскувачів збільшуються ділянки, дворазово оброблені препаратом, що може призвести до небажаних наслідків. Водночас з необроблених (пропущених) смуг бур'яни, хвороби і шкідники поширюються на оброблені посіви, що вимагає повторного обробітку. Тому виправдане застосування обробки посівів зернових із впровадженням технологічної колії.
Вилягання хлібів не тільки знижує врожайність (недобір 20—30 %), а й значною мірою погіршує якість зерна, ускладнює збирання. Продуктивність комбайнів при збиранні полеглих хлібів знижується на 25—50 %, внаслідок чого подовжуються строки збирання, збільшуються втрати, погіршується якість наступного обробітку грунту. При виляганні, особливо ранньому, погіршуються умови фотосинтезу, знижується продуктивність рослин, збільшується ураження їх хворобами. Все це, за даними багаторічних досліджень, веде до значних втрат урожаю зерна (до 50 %).
Кардинально проблема запобігання виляганню озимої пшениці, жита, буде вирішена шляхом широкого впровадження у виробництво стійких проти вилягання високоврожайних короткостеблових сортів типу озимої пшениці Напівкарлик 3, озимого жита Харківське 78. Проте в найближчі роки основні посівні площі озимих культур будуть зайняті високоінтенсивними високостебловими сортами озимої пшениці Харківська 81, Ахтирчанка, озимого жита Харківське 60.
3. Прогнозування виробництва зерна
У Відповідності до Національної програми розвитку сільського господарства нарощування виробництва і поліпшення якості зерна здійснюватиметься на основі: розширення застосування інтенсивних технологій вирощування зернових культур на площі до 7 млн. га, у тому числі озимої пшениці до 5, кукурудзи - до 2 млн. га; впровадження нових сортів і гібридів; застосування високоефективної зернозбиральної техніки, створення мобільних госпрозрахункових загонів, що забезпечить скорочення строків збирання зернових культур до 10-12, а кукурудзи - до 15-20 днів і додаткове одержання 4 млн. тонн зерна; будівництва механізованих зерносховищ, критих токів та сушильного господарства; збільшення виробництва продовольчого зерна на експортні цілі до 5 млн. т. Організаційно-економічні, техніко-технологічні та інші заходи забезпечать одержання в 2005 році - 50 млн. тонн зерна.
Внутрішній ринок зерна і надалі формуватиметься на рівні близько 110 кг на душу населення або 5-6 млн. т. борошна і круп. Експортні можливості при заданих негативних тенденціях становлять 3 млн. т. зерна на рік, що в перерахунку на мінімальні ціни дасть більш як 2 млрд. дол. додаткової виручки. Для реалізації такої програми необхідно скоротити витрачання продовольчого зерна на фуражні цілі та втрати його на всіх стадіях виробництва і транспортування.
Оптимізація зернового господарства з урахуванням потенціальних можливостей сортів та природно-кліматичних регіонів може перевищити будь-які сподівання. Потенціальне, виробництво зерна в Україні можна програмувати на рівні до 120 млн. тонн і більше. Але такі програми потребують системних рішень. Серед ключових питань розвитку ринку зерна, які можуть вплинути на економічну ситуацію в АПК, слід назвати також збільшення виробництва пива та алкоголю із зерна, експорту ячменю.
Особливо важливо відновити товарне виробництво комбінованих (концентрованих) кормів, основними компонентами яких мають бути кукурудза, ячмінь і горох.
Єдино можливим для відтворення ринку кормів є розширення посівних площ кукурудзи на зерно. Можливості для цього є — через зменшення кормової групи (силосної кукурудзи). Від його розв'язання залежить проблема товарного виробництва продукції тваринництва, зокрема м'ясного свинарства і птахівництва.
Горох - один з небагатьох видів продукції в Україні, що може бути використаний для збалансування кормів за білком. Розв'язання проблеми білка лежить у площині стимулювання попиту на горох, якщо не поновлювати виробництво кормових дріжджів з нафтового парафіну.
Відносно оптового ринку зерна, можна відзначити, що зерно є традиційно біржовим товаром. Ринок зерна не потребує інтеграційних процесій і зайвих посередників. Однак, зважаючи на стратегічно значення ринку зерна, роль державного посередництва в ньому незаперечна.
4. Регулювання ринку зерна
Зернове господарство посідає важливе місце в економіці держави. Для забезпечення його ефективності рівень виробництва зерна повинен повністю задовольняти потреби внутрішнього попиту і забезпечувати зростання експортного потенціалу. У відповідності з Національною програмою розвитку сільського господарства на 2010 рік визначений обсяг виробництва має становити 40 млн. тонн.
Ринок зерна в Україні, з точки зору формування товарних ресурсів, докорінно відрізняється від західно-європейської моделі. Ці відміни зумовлює тип підприємства, а саме його багатогалузевість (крім фермерських господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату та ін.)
Характерна риса сучасного ринку - обмеженість як попиту, так і пропозиції. В середньому за останні роки склалася така структура каналів реалізації зерна : заготівельним організаціям продано 15% товарного зерна, населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу натуроплати) - 29, на ринку - 23, за бартерними угодами - 33%. За структурою продукції пшениця складає 66% від загального обсягу реалізованого зерна, ячмінь - 16,6, жито - 4, просо, гречка - 2, кукурудза - 8, овес - 1,2 і зернобобові -1,4%.
Цінова кон'юнктура (1998 р) по окремих видах зерна суттєво різнилася і становила: по пшениці - 158 грн., житу - 165,7 , просу -175,7 , гречці - 285 , кукурудзі - 140,3, ячменю - 125,7 , вівсу - 141,2, зернобобових - 192,1 грн. за 1 тонну.
Умови ринку заставляють товаровиробників удосконалювати структуру виробництва зерна в напрямі розширення найбільш ефективних зернових культур. Суть проблеми передусім полягає у концентрації матеріально-технічних і фінансових ресурсів на конкурентоспроможних галузях, виходячи з місцевих грунтово-кліматичник умов. В одному випадку - це виробництво озимої пшениці, проса, кукурудзи, в іншому - озимої пшениці, жита, гречки, гороху і т.д.
З практичної точки зору (за будь-яких умов) вирішальне значеним і надалі матиме озимий клин господарства, ставка на парові попередники та інтенсивні технології, на раціональне поєднання озимини з тією чи іншою групою ярих.
Фактори ефективності галузі, на яку припадає близько 50% ріллі випливатимуть з контексту науковообгрунтованої системи землеробства, а їх першоосновою є комплекс заходів по підвищенню родючості грунтів.
Проблема збільшення виробництва зернових культур - стратегічна мета АПК держави, що зумовлює необхідність визначення його раціональної структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон'юнктури ринку Підраховано, що в масштабах України оптимальною вважається така структура валового збору зерна: зерно озимих має займати 57-65%, з них пшениця-51-59%; ярі зернові - 43-45%, з них ячмінь - 14 – 18, овес - 2,6-3,8, просо - 0,7-1,3, гречка - 0,8-1,1, кукурудза –10-13, зернобобові - 5-6,5%.
Держава має стати на шлях регульованого ринку, забезпечити збут продукції (в межах 5-8млн.т. за державним контрактом ) і гарантовані мінімальні (граничні) ціни.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
