143485 (685412), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

В останні роки одним з найпоширеніших факторів, що сприяють здійсненню неповнолітніми правопорушень, є наявність у сім'ї скрутного матеріального становища, що, у свою чергу, визначає складну психологічну обстановку в сім'ї й непевність всіх її членів у завтрашньому дні. Слід зазначити, що неповнолітні особливо гостро реагують на такого роду життєві труднощі. З одного боку, підліткові складніше примиритися з відсутністю в нього тих матеріальних благ, які доступні його одноліткам із числа однокласників, сусідів або приятелів. З іншого боку, більшість підлітків у силу віку, відсутності необхідних професійних навичок, а іноді й у силу певної інфантильності не в змозі допомогти дорослим у вирішенні матеріальних проблем. У результаті неповнолітні можуть обрати незаконний спосіб заробляння грошей, вчиняючи, наприклад, крадіжки, грабежі, займаючись поширенням наркотичних засобів або вчиняючи інші злочини. При цьому неповнолітні намагаються виправдати таку поведінку в очах навколишніх, мотивуючи його бажанням відновити певну соціальну справедливість.

Зворотною стороною вищевказаної проблеми є й зниження цінності дітей для батьків. Дорослі, зайняті винятково рішенням насущних матеріальних проблем, у ситуації, коли фінансове становище сім'ї продовжує залишатися на низькому рівні, починають ставитися до своїх дітей як до тягаря. У результаті в сім'ї зникає атмосфера любові й довіри, знижується контроль за поведінкою дітей, які надані самим собі, що, у свою чергу, може привести до негативних наслідків і формування в бездоглядних підлітків криміногенної мотивації.[7]

Більш детально хотілося б розглянути насилля над дітьми в сім’ї, так як, на мою думку, це є найбільш впливовим фактором, що спонукає неповнолітніх до злочинної поведінки.

Проблема насильства над дітьми донедавна залишалася закритою в нашій країні. Ця тема замовчувалася й відкидалася суспільством, що породжувало безліч оман і невірних уявлень. Безпристрасні дані статистики МВС про кількість зареєстрованих злочинів у відношенні дітей говорять про ріст насильницьких дій і відсутність належної уваги суспільства й держави в забезпеченні безпеки й права на щасливе дитинство. У відношенні дітей виділяються наступні види насильства:

1. зневага основними інтересами й потребами дитини;

2. фізичне насильство;

3. психологічне (емоційне) насильство;

4. сексуальне насильство й розтління.

Зневага основними інтересами й потребами дитини як розповсюджена форма насильства може проявлятися в:

1. відсутності належного забезпечення опікою й наглядом;

2. недостатнім забезпеченням дитини необхідною медичною допомогою, коли вона хвора;

3. заподіянні навмисної шкоди дитині;

4. дії емоційно - травмуючих факторів, пов'язаних із сімейними конфліктами;

5. експлуатації дитини непосильним трудом;

6. впливі нездорових, деморалізуючих обставин (алкоголізм батьків, уживання наркотиків) і т.д.

До фізичного насильства відносять навмисне нанесення дитині фізичних ушкоджень або травм батьками або іншими, що їх заміняють, не пов'язаних з нещасним випадком.

На думку більшості фахівців психологічне насильство зустрічається набагато частіше й наносить набагато більшу шкоду особистості дитини, чим це прийнято вважати.

Ця форма насильства містить у собі: психологічну зневагу й психологічне жорстоке звертання. Так, психологічна зневага проявляється в послідовній нездатності батька або особи, що здійснює нагляд за дитиною, забезпечити дитині турботу, увагу, підтримку, прихильність, прийняття й розуміння психологічних потреб дитини. Це може виражатися в словесному грубому звертанні з дитиною, у нелюбові, відсутності прихильності до нього.

Сексуальне насильство є однієї з найбільш ганебних форм насильства над дітьми. Спеціальні міжнародні дослідження, проведені в 21 країні світу, показали, що від 8% до 36% жінок і від 3% до 29% чоловіків перенесли у віці до 18 років сексуальне насильство. 25% жертв сексуального насильства перебували у віці до 5 років; у віці від 6 до 11 років - 35%; у віці від 12 до 17 років - 41%.[5]

Запобігання випадків сімейного насилля, працівниками міліції

Робітниками міліції Торезького МВ УМВС України в Донецькій області було розроблено ряд заходів із попередження насилля у сім’ї. Таких, як – профілактичні співбесіди із неблагополучними родинами.

Відкрита анонімна телефонна лінія довіри на яку може подзвонити кожен бажаючий та поділитися своїми проблемами та отримати кваліфіковану психологічну допомогу, пораду.

Організація лекцій для батьків «Ваша дитина.» За допомогою цих лекції батьки можуть краще розуміти свою дитину та вчасно розглянути прояви делінквентної поведінки. Організується проведення круглих столів на теми: «ми проти сімейного насилля», «Разом проти наркоманії», «підліткова злочинність».

2.2 Дії працівників міліції з попередження підліткової злочинності

За офіційними даними Держкомстату, на початок 2009 р. в Україні проживало 9.503.315 дітей, що становило 20,2% населення. Досить непривабливою є наступні дані зі становища українських дітей:

• 2,6 млн. живуть в малозабезпечених сім’ях;

• 156 тисяч дітей не забезпечені належним доглядом, бо живуть в неблагополучних сім’ях;

• 96 тисяч дітей мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

• 65,8 тисячі з них перебувають в інтернатах, що на 75% більше, ніж 1995 р. При цьому 90% дітей втратили сім’ю не через смерть батьків, а через відмову дорослих опікуватись долею дитини;

• 3 000 дітей вважаються на 2005 рік зниклими безвісті, і це при тому, що за оцінками експертів, лише 10% батьків докладають зусиль для розшуку дітей, які перебувають у стані бродяжництва;

• соціальними службами та службами у справах неповнолітніх виявлено 50 тисяч асоціальних сімей (за даними Міністерства молоді, сім‘ї та спорту на червень 2005 року);

• 50 тисяч дітей є безпритульними, 12 тисяч з них – вперше поставлено на облік;

• на профілактичному обліку служб у справах неповнолітніх сьогодні перебуває 145 тис. неповнолітніх, які бродяжать, жебракують, схильні до правопорушень, уживають наркотичні речовини та алкоголь, тощо [1].

Злочинність неповнолітніх в школах, училищах і в країні знижувалась, перш за все – реалізація на рівні регіону – загально-соціальні, економічні, організаційні міри, здійснювались місцевими органами влади. В районах де неповнолітня злочинність була меншою важливу роль відігравали координаційні поради, які складалися в кожній області із представників правоохоронних органів, загальних організацій і системи освіти, котрі забезпечували планомірність та контрольованість застосування мір. Важливо скласти систему профілактики в кожному навчальному закладу. Вона повинна включати, як загальні міри удосконалення навчально-виховного процесу, так і спеціально ціленаправлені психолого-педагогічні, організаційні і спеціально кримінологічні міри попередження індивідуальних групових злочинів, як на рівні навчального закладу, так і на рівні навчальних груп.

Загальні міри включають підвищені якості всього навчального процесу, удосконалення його організацію. Сюди відносяться – чітко виконаний навчальний план, попередження пропусків занятій без поважної причини і прогулів, а після занятій і в вільний час корисними видами діяльності. Загальні міри також включають в себе виховні міри. Сюди відносяться гуманізація між особистих відносин педагогів з учнями. Також важливо спеціально організувати виховний процес в навчальному закладі і в загалом в суспільстві в цілях формування високої духовної і моральної культури, оскільки стало ясно, що «бездуховність породжує злочинність». Нажаль , «кожна школа сама створює свою виховну систему». Підліток який навчається є не тільки об’єктом але і суб’єктом виховання, що головним інструментом виховання є колектив учнів. Одним із інструментів виховного процесу повинні стати стихійно відроджувані загальні організації підлітків і молоді.

Система профілактика також включає в себе організаційно-правові міри:

• сформування в кожному навчальному закладі відповідних органів профілактики правопорушників, що навчаються;

• сформування загальних формувань із числа дорослих учнів і педагогів молодіжного віку;

• сформування різних груп, взводів із числа неповнолітніх;

• сформування органів профілактики із учнів, які проживають в гуртожитках;

• створення інших правоохоронних формувань із числа учнів;

• забезпечення тісного взаємозв’язку внутрі шкільних і внутрі ішних навчальних органів профілактика між собою і зовнішнім організаціям.

Для успішної діяльності цих формувань потрібна елементарна правова база. В деяких випадках можна скористуватись нормативними актами про діяльність деяких формувань, а в інших випадках потрібно розробляти нові документи, які будуть відповідати вимогам сьогоднішнього дня.

До спеціальних психолого-педагогічних мір відносять:

• психодіагностичні: вивчення поступаючого на навчання контингенту і виявлення осіб з підвищеним кримінальним ризиком, виявлення їх дружніх зв’язків в нутрі вулиці і за її межами;

• психокоррекційні: систематична правовиховна робота з цими учнями з використанням особистих і колективних форм роботи;

• психопрофілактичні: використання широкого діапазону мір ранньої профілактики групових правопорушень зі сторони підлітка,які з неблагополучних сімей до спеціальних кримінологічних методів відносять:

• виявлення асоціальних, криміногенних і кримінальних груп, встановлення їх внутрішньоособистісних і зовнішніх зв’язків;

• виявлення ролі кожного члена групи і розробка мір його відриву від групи;

• виявлення фактичних і потенціальних лідерів і розробка мір по припиненню їх діяльності в подібних групах;

• розробка тактика роботи з асоціальними і криміногенними групами.

Принципи профілактичної роботи. Успіх застосування названих мір залежить від високого рівня правової і психолого-педагогічної компетентномті осіб, яякі займаються особистою профілактикою і профілактикою групової злочинності неповнолітніх, глибокого знання і притримування основних принципів профілактичної роботи. Перш за все кожний учасник профілактичної роботи повинен діяти в рамках законності, чітко представляти собі груповий характер злочинів, як обставини, що отягчають вину, вміти диференціювати роль кожного в злочинній груповій діяльності. Принцип компетентності забороняє робити “все за всії”, предполагає повне використання адміністрацією навчального закладу і його колективом представлених їм прав і повноважень.

В профілактиці злочинності неповнолітніх важливо дотримуватись вимог принципу взаємодії всіх сил і ресурсів, які ведуть боротьбу з злочинністю неповнолітніх.

- в своєчасному обміні інформації між учасниками профілактичної роботи;

- спільної розробки планів по переорієнтації, розкриттю і припиненню діяльності злочинних груп;

• забезпечення сумісного постійного контролю за функціонуванням таких груп;

• вміло використовувати переваги кожної із взаємодією таких сторін.

Необхідним принципом являється своєчасність виявлення груп , які формуються на кримінальній спрямованості і прийняття до них належних мір. Необхідно не тільки своєчасно відірвати підлітка від кримінальної сфери але і поліпшити умови їх життя і мікросередовище їх знаходження. Якщо з прийняттям таких мір запізнитись, то група може із асоціальної перерости в кримінальну.[11]

Досить важливим є підтримання принципу упередженості, який міститься в максимальному використанні тимчасового фактора, в неприпущенні конкретних асоціальних і кримінальних проявів групи. Разом з тим всі міри профілактики повинні застосовуватись диференційовано з урахуванням рівня криміногенного розвитку групи, її складу, характеру скоєних вчинків. Цей принцип означає вибірковий відбір профілактичних мір.

Диференціація профілактичних мір, яка доведена до рівня індивіда, стає індивідуальним підходом, з урахуванням якого повинні застосовуватись ті чи інші міри профілактики до кожного члена криміногенної чи асоціальної групи. Важливим принципом профілактики злочинів являється послідовність застосування різноманітних засобів з зростаючими вимогами до кожного члена групи. Спочатку необхідно застосовувати більш м’які міри, якщо такі міри не діють, то необхідно переходити до більш строгих мір. Послідовність проявляється і в часі. Це означає, що асоціальна або кримінальна група повинна бути під безпосереднім і постійним виховально-профілактичним впливом і соціальним контролем на протязі всіх суток, неділі, місяця, року і т.д.

Плануючи і проводячи профілактичну роботу, необхідно добиватися комплексного використання сил і засобів профілактики групової злочинності учнів. В таких цілях використовується вплив сім’ї, педагогічного колективу, психологічної служби, суспільних формувань, спільноти за місцем проживання, і т.д. досягається комплексність тим, що план профілактики правопорушень стає органічною частиною комплексного перспективного планування виховної роботи на весь час навчання. Виховна робота в гуртожитках навчального закладу повинна плануватись з урахуванням характеру моральної поведінки і скоюваних в гуртожитках правопорушень і злочинів – порушення розпорядку дня, сексуальна розпущеність, зберігання заборонених предметів і т.д.

Профілактична робота в навчальному закладі в період виробничої практики повинна плануватись з урахуванням криміногенних факторів на підприємстві разом з адміністраціє підприємства і суспільними організаціями. Успіх залежить в першу чергу від надійного інформаційного забезпечення попереджувально-профілактичної роботи з криміногенним контингентом і правдивого прогнозування динаміки групової злочинності.

Іншими словами ми можемо сказати, що підліткова злочинність - це кримінальна субкультура. У підлітковому віці дитина проходить соціалізацію. Але не всі підлітки проходять її успішно, а ті в кого виникли труднощі під час соціалізації стають на хибний шлях. Певний час ми називаємо їх важкими підлітками. Важкими прийнято називати підлітків, які скоюють правопорушення, грублять старшим, не дотримують моральні норми. А це говорить про відхилення їх від загальноприйнятих людських норм. Це перші кроки до злочинного світу.

Існує думка, що кримінальна субкультура має місце лише в виправних закладах (колоніях, тюрмах), приймальниках-розподілювачах для неповнолітніх і молоді, слідчих ізоляторах, а також в близьких до них спеціальних навчально-виховних закладах для неповнолітніх правопорушників. Звичайно, саме тут кримінальна субкультура особливо рельєфно виражена однак слід враховувати і те, що вона існує поза цими закладами, тобто на волі в інших закладах ( дитячих будинках, інтернатах, гуртожитках для дорослих на підприємствах, в армійських підрозділах і навіть в звичайних загальноосвітніх школах і ПТУ). Таким чином за змістом ступені сформованості, структури і характеру діяльності підліткова субкультура далеко неоднорідна. Якщо те чи інше об’єднання молоді, або підлітків переростає в кримінальне, або відразу виникає як таке, то в ньому докорінно змінюються норми, цінності і установки “нормальної” підліткової субкультури.[4]

Кримінальна субкультура – це образ життєдіяльності неповнолітніх і підлітків, які об’єдналися в кримінальні групи. В них діють чужі суспільству і загальнолюдським цінностям, вимогам, правилам поведінки, традицій. Кримінальна субкультура не любить розголосу. Життєдіяльність осіб, які входять в асоціальні і в кримінальні групи в значній мірі скрита від очей викладачів і дорослих норми, цінності і вимоги цієї субкультури демонструють тільки, якщо їм ніщо не протистоїть. З січня по серпень 1990 року ленінградські соціологи опитали 1100 учасників молодіжних “тусовок “ в Москві, Сочі, Ленінграді, Тюмені, Нижньому Тагілі і Кустанаєві, з яких 80% - являються неповнолітніми. Із даної кількості неповнолітніх 39% - школярі, 20% - навчаються в ПТУ, 6% - навчаються в технікумах, 3% - у вищих навчальних закладах, а 16% - працюють. Вияснилося, що 58% - опитаних щодня свій вільний час проводять на “ тусовці”.

Характеристики

Список файлов ВКР