143485 (685412), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

б) Культури суспільства. Відносність соціології отримало спеціальну назву – релятивізм.

Хоча велика частина людей більшу частину часу поводить себе в згідності із законом, таких людей не можна рахувати абсолютно законослухняними, тобто соціальними конформістами. Так, при обстеження мешканців Нью-Йорка 99 % опитаних призналися в тому, що вони здійснили один, або більше незаконних проступків, наприклад крадіжка в магазині, обманювали податкового інспектора, або постового, запізнення на роботу, куріння в недозволених місцях і т.д. Повну картину девіантної поведінки в конкретному суспільстві скласти дуже важко, оскільки поліцейська статистика реєструє незначну частину пригод.

Девіантним може стати самий невинний на перший погляд проступок, який пов’язаний із порушенням традиційного розподілення ролей. Скажімо, більш висока заробітна плата жінки, оточуючим може здаватися не нормальним явищем, так як чоловік із давніх часів – головний виробник матеріальних цінностей. В традиційному суспільстві подібний розподіл ролей в принципі не міг виникнути.

Боротьба із девіаціями часто перероджувалася в боротьбу із різнобічними почуттями, думками та проступками. Зазвичай вона являється безрезультатною: через деякий час відхилення відроджується, і ще в більш яркій формі. В кінці 80-х років радянська молодь наслідувала західній моделі поведінці настільки відкрито, що боротьба із цим суспільство було не в силах. Зняття соціальних і ідеологічних заборон в кінці 80-х років збагатило суспільне життя творчістю і різноманіттям.

Юдіт Блейк і Кінглей Девіс розробили чотирьохчленну модель девіації, розуміючи девіантність в широкому смислі. Вони запевняють, що можливі мінімум чотири відношення між мотивами та вчинками людей. Мотиви і вчинки можуть погоджуватися або відхилятися від очікуваних стандартів.[12]

Можливі відношення між мотивами і вчинками.

Яке б суспільство ми не взяли, багато людей попадають в категорію Вони хочуть (це їх мотиви) підкорюватися існуючим нормам і ведуть себе (це їх вчинок) належним чином. Або вони не хочуть підкорюватися нормам і порушують їх. Між позиціями можливі і проміжкові ситуації. Наприклад деякі люди порушують норми не усвідомлюючи того, тобто роблять це не умисно Причиною може бути елементарна помилка в судженнях, незнанні правил, або неможливості в даний момент дотримуватися конкретних правил (вимушене порушення). В останню категорію попадають ті, хто умисно бажає порушити правила, але не робить цього. Що їх лякає? Боязнь перед покаранням? Здорового розсуду про те, що дотримання суспільних норм, принесе їм більшу вигоду ніж порушення? „Як би то не було, потрапляючи в категорію не відхиляються в своїх вчинках тому, що в них нема культурних і соціальних можливостей порушити правила”. Наприклад, далеко не всі бідняки здібні пограбувати прихожого або магазин, хоч до цього їх схиляє бідне становище. Когось стримує боязнь покарання, іншого суспільні норми, а хтось боїться, що не встигне втекти і т.д.

Існує іще одне вимірювання девіації: деякі девіанти фальшиво обвинувачені. А інші являються скритими девіантами. Також важливо не тільки те, хто ти на насправді, але і те ким тебе рахують оточуючі. Неправдиве звинувачення побудоване як раз на тому, що людина насправді не порушувала правил, але оточуючі рахують його винним. В зв’язку з цим Говард Беккер виділив чотири можливі категорії сприйняття, або оцінки. Порушень іншими людьми.

Можливі відносини між оцінкою і реальною поведінкою при девіації.

Деякі вчені називають девіацією всяку не сумісну їм непристойну поведінку. Погоджуючись з ними, Г.Беккер зміг виділити чотири категорії: дійсні девіанти і конформісти, з однієї сторони, і дві проміжкові групи. Неправдиво звинувачені – це ті, хто являється конформістом, але суспільством сприймаються як девіанти. Причиною може бути помилка судового вироку, свідоме викривлення факторів слідчим з намірами засудити дану людину, розпущення негативних пліток, наклепів та інших форм обману суспільної думки. На практиці з неправдиво звинуваченим, або неправдивим девіантом суспільство веде себе так, так само як із дійсними: їх судять, засуджують, карають, підвергають до всезагального осудження. Буває дуже важко відрізнити дійсних та фальшивих девіантів.

Таким чином, девіантність важко розпізнати та проаналізувати, так що одні девіанти уміло ухиляються, а інших людей фальшивих звинувачують в порушеннях. Норми важко точно визначити, в результаті чого девіантність сприймає багаточисельні проміжкові форми.

Безпритульність. Дуже часто розглядається, як важка суспільна біда, засвідчує про глибоку кризу, хвилюючим суспільством в цілому, або його важливими інститутами. Сьогодні безпритульність відноситься до різновидності девіантної поведінки.

Безпритульність – це звичайна дитина, яка позбавлена піклуванням батьків або сім’ї, яка не знаходяться під опікою спеціалізованого дитячого закладу, яка веде бездомний образ життя. Він рівно включається в жорстоку вуличну боротьбу, при відсутності виховної допомоги дорослих і морального дитячого середовища. У безпритульних дуже розвинутий інстинкт самозбереження, що не спостерігається в дорослих дітей. Виражена емоційна збудливість, яка часто розвиває звичку до штучного збудження: наркотикам, алкоголю, азартним іграм. Чуттєві елементи статевого життя пробуджуються раніше звичного. Спостерігаються авантюрні напрямки вирощених вуличним життям, що різко збільшує трудову нестійкість і не дисциплінованість.

Безпритульні живуть в підвалах на горищах, в міських звалищах та кладовищах. Ті хто вже пройшов школу вуличного життя, самостійно заробляє. Звичайно кримінальним шляхом. Вони одягаються, намагаються а також знімають при цьому житло, але все ж таки по суті, залишаються безпритульними.[9]

Спеціалісти виділяють наступні причини виникнення безпритульності:

1. Соціально-економічний – економічну кризу, безробіття, голод, епідемія, інтенсивні еміграційні процеси пов’язані із військовими конфліктами, або природними катаклізмами.

2. Соціально-психологічні - кризу, сім’ї, збільшення розлучень, втрата одного із батьків, погіршення клімату в сім’ї, грубе поводження з дітьми, фізичні покарання, а інколи сексуальні домагання із сторони дорослих і т.д.

3. Психологічні причини, які виражаються в збільшенні числа дітей, які мають психофізичні аномалії, риси асоціальної поведінки. Серед зростаючого покоління такі діти займають 3-5%.

Основними типами закладів для безпритульних являються: приймальники для надання першої соціальної допомоги, дитячі будинки для дітей шкільного і дошкільного віку, для фізично дефектних та розумово відсталих дітей, дитячі міста як комплекс різнотипних закладів. В 1925 році таких закладів в СРСР нараховувалося 3701. При дитячих будинках були організовані більше тисячі майстерень, їм було виділено біля 230 земельних ділянок. Все це не тільки рятувало дітей від голоду і фізичної смерті, але і виконувало важливу функцію соціалізації. Врятовані діти, поступово поверталися в сім’ї, або в трудову обстановку. Але сотні тисяч безпритульних дітей та підлітків в 20-ті роки залишалися не охопленими, вони поповнювали кримінальне середовище, жебракували, вели асоціальний образ життя.[11]

Делінквентна поведінка.

Делінквента поведінка – не караємі з точки зору Кримінального кодексу України, а саме: дрібне хуліганство, незначне викрадення продуктів в магазині, здійсненне покупцем (дрібні крадіжки в транспорті, або на ринку), бійки без нанесення середніх і тяжких тілесних ушкоджень, запізнення на роботу, перехід вулиці в невстановлених місцях, куріння в недозволених місцях та інші. В перелік делінквентної поведінки школярів по даним зарубіжних та радянських соціологів, зазвичай входять такі вчинки як: не повернутися вночі додому, вжити алкоголь, бійка, незаконно зберігати зброю, чіплятися до дорослих, нанесення тяжких тілесних ушкоджень кому-небудь холодною зброєю, красти, прогулювати заняття, курити маріхуану, не приходити до школи, відбирати кишенькові гроші у інших школярів, не порушувати порядок в громадських місцях, зіпсувати громадське майно, писати, або малювати фарбою на стінах та огорожах та інші. Для дорослих та підлітків до делінквентних вчинків можна віднести більшість з цих адміністративних правопорушень.

Таким чином, будь-яка поведінка, яка не схвалюється громадською думкою, називається девіантною, а поведінка, яка не схвалюється законом, називається делінквентною. Несхвалення ще не означає покарання. Кримінальне покарання малює границю між делінквентною і злочинною поведінкою. Підлітки, які стоять на обліку в кімнаті міліції, - делінквенти, але не злочинці. Такими вони стають потрапивши за грати.[7]

В США суть делінквентність поведінки молоді по-різному визначається в різних штатах. В штаті Іллінойс закон визначає делінквентною дитиною любу, яка на шлях виправлення не стає, хто виростає в поганих сімейних обставинах, хто бродить по нічним вулицям, з підозрілими намірами і без всякої важливої справи, або звинувачуються в намірі скоїти непристойний вчинок. В штаті Нью-Мехіко за основу беруть слово „зазвичай”: дитина, яка зазвичай не слухається, являється капризною, не керованою, яка пропускає уроки, рахується делінквентною. Федеральне дитяче бюро відносить до делінквентів небезпечну для самої людини і для оточуючих поведінку, яку можна рахувати антисоціальною, загрожуючи правам і благополуччю іншим людям.

Являючись формою відхиляючої поведінки делінквентність в сучасному західному суспільстві характеризується наступними рисами.

1. Вклад соціальної позиції. В США делінквентність більша в нижньому класі, серед хлопчиків-підлітків, які проживають в погано збудованих будинках та в центрах великих міст. Саме в хрущобах панує аномія та беззаконня.

2. Вплив взірців соціалізації. Не всі хлопчики в хрущобах делінквентні, тому, що і тут живуть різні сім’ї. Найбільша делінквентність виявлена серед підлітків, які мають самий низький статус, які не знають в сім’ї чіткою послідовної дисциплінарної системи, які доволі часто беруть участь в дорослих тусовках.

3. Наявність ситуаційних факторів. Підлітки, яких заарештували за викрадення автомобіля, пограбування, застосування зброї, скоювали ці правопорушення, тому, що їм подобається ризик і тому, що під руку попадалися автомобілі, перехожі та зброя.

4. Переростання делінквентної діяння в делінквентну роль. Багато беруть участь в делінквентних діяннях час від час без наміру стати постійним порушником. Але коли співтовариство підлітків починає ідентифікувати таких людей, як делінквентнів і вести себе на подобі них, приходить час, коли самі вони починають думати про себе в термінах саме цієї ролі.

5. Формування делінквентних колективів і субкультури. Більшість делінквентів актів проходять в натовпі, групі, колективі. В групі індивід отримує підтримку своїм провокаціям. Поступово формуються банди та субкультури.

Порушення соціальних норм молоддю можуть бути серйозними і не серйозними, свідомими та не свідомими. Всі серйозні порушення, свідомі вони, або ні підпадають під категорію протиправних дій, відносяться до делінквентної поведінки.[4]

Алкоголізм – типовий вид девіантної поведінки. Алкоголік – не тільки хвора людина, але і девіант, він не здібний нормально виконувати соціальну роль.

Наркоман – до недавнішнього часу рахувався злочинцем так як, вживання наркотиків класифікувалося як законом, як злочинна дія.

Самогубство – тобто вільне і умисне припинення свого життя, - девіація. Але вбивство іншої людини – злочин.

Зробимо висновки: девіантність і делінквентність – дві форми відхилення від нормальної поведінки. Перша форма відноситься до малозначних, а інша до абсолютна і значна. Самою піддатливою до делінквентної групи населення являється молодь. Але не люба, а та, що проходить соціалізацію в злочинному або відхиляючому середовищі. Таку сферу, або сім’ю називають неблагополучною. Зазвичай це батьки алкоголіки, які побували за гратами. На поведінку дітей великий вплив здійснює батьківська модель поведінки. Діти дуже часто копіюють поведінку своїх батьків.

Важкі підлітки. Важкими прийнято називати підлітків, які здійснюють правопорушення, не поважають старших, не дотримуються моральних норм. Вони б’ють скло і крадуть із магазинів і палаток, б’ються до зламаних носів та ніг, викрадають автомобілі, щоб покататися, телефонують до школи перед важкою контрольною, повідомляючи про підкладену вибухівку, ховають молодших сестер і братів від своїх батьків, а потім вимагають викуп, торгують наркотиками, виривають сторінки із бібліотечних книг, розбивають вуличні лампи та ін. Інколи роблять це спокійно і повністю свідомо, оскільки впевнені в своїй ловкості і в непокараності. Газет вони не читають і законів вони не вивчають.

Вчені рахують, що важкі діти, частіше виникають або із неповних, або із неблагополучних сімей. В 90-х роках в Росії продовжувався ріст числа батьків, які вели асоціальний образ життя, які використовували своїх дітей в корисливих інтересах, проявляючи жорстоке відношення до них. Збільшилася кількість розлучень, із-за чого щорічно, 0,5 мільйона дітей у віці до 18 років залишаються без одного із батьків. Загострюється проблема соціального сиріцтва – інтенсивний ріст числа дітей сиріт при живих батьках. В 1994 році таких було виявлено 81 тисячу. Такі не благополучні сім’ї та сиріцтво дають великий поштовх до схилення молодої людини на злочинний шлях. В підлітків змінюються цінності. Вони не вбачають інтерес в навчанні, обранні майбутньої професії, заснуванні сім’ї, дотримання загальнолюдських норм, так як їх замінили нові не благополучні та не схвалені суспільством, про те, схвалені однолітками від яких вони отримують необхідну їм інформацію, захист та підтримку.[2]

1.3 Особистісні характеристики підлітка - злочинця

Характеристики

Список файлов ВКР