11702 (685003), страница 3
Текст из файла (страница 3)
На початку літа самка відкладає яйця на різні водяні рослини. Яйця досить великі, циліндричної форми, з округленими кінцями. Через два тижні з яйця вилуплюється личинка, яка зовнішнім виглядом нагадує дорослого скорпіона, але її дихальна трубка коротша. Весь розвиток водяного скорпіона від яйця до імаго триває близько трьох місяців. Наприкінці липня з ранніх весняних кладок з’являється нове покоління дорослих комах. Водяний скорпіон завдає шкоди рибництву.
До цієї ж родини відносять і ранатру (Ranatra Linearis), яка зустрічається хоч і досить рідко. Оскільки вона полюбляє більш зарослі водойми. Тіло циліндричне, дуже довге бурувато-жовтого кольору, довжина його 30-35 мм. По боках голови великі очі. Передні ноги прикріплені біля самої основи голови і є міцним хватальним органом. Друга і третя пара ніг ходильною вузькі надкрила рана три щільно складені, закривають спинний бік черевця; під ними розташовані крила, за допомогою яких ранатра добре літає. Черевце закінчується дихальною трубкою, що має таку ж будову, як і у водяного скорпіона.
Живиться ранатра, як і інші водяні клопи, різними водяними тваринами. У першій половині літа самка відкладає у тканину плаваючих на поверхні стеблин близько 30 яєць. Восени не зустрічаються ні личинки ні старі імаго попереднього року; можна зустріти лише представників нового, готового до зимівлі покоління, яке вилупилось з яєць, відкладених у цьому ж році.
Неможливо не звернути увагу на водоміром, які живуть на поверхні води (Gerridae). Тіло водомірки видовжене, з широко розставленими ногами, завдяки чому маса тіла комахи розподіляється на значній поверхні. На голові на відміну від інших клопів є досить довгі вусики, які складаються з чотирьох члеників, та сильно зігнутий донизу хоботок. Очі великі. Перша пара ніг значно коротша за задні дві і відіграє роль хватального органу. Задні, і особливо середні, ноги – довгі. Їхні лапки густо вкриті волосками. Розкинувши довгі ноги водоміри швидкими рухами ковзають по поверхні води. Середніми ногами водомірка робить сильний поштовх, який викидає її на чверть метра вперед; задні ноги служать як кермо; ноги кожної пари заносяться вперед одночасно. При такому способі руху водомірка блискавично кидається на комаху, яка висунулася з води або впала у воду, схоплює її передніми ногами і висисає за допомогою хоботка.
Під надкрилами у водомірки є перетинчасті крила. Літають водоміри рідко. За допомогою ніг вони можуть пересуватися на і суші. Під осінь вони залишають водойми, ховаючись на зимівлю під корою пнів, у мох, під каміння. Навесні чи на початку літа самки відкладають яйця на підводні частини стебла і листя рослин, на відстані кількох сантиметрів від поверхні води, розташовуючи їх в один ряд. Самки відкладають яйця протягом усього літа. Через тиждень вилуплюються личинки. Весь розвиток закінчується протягом сорока днів. У другій половині літа з’являється друге покоління. Подекуди зустрічаються водоміри, у яких на тілі є одна або кілька чорних крапок: це паразитичні личинки водяних кліщів, які живуть на багатьох водяних комахах і живляться їхньою кров’ю.
Нерідко зустрічається водомірка елегантна (Hydrometra gracilenta), з тонким тілом і майже ниткоподібними ногами.
Захисне забарвлення водоміром (від темно-коричневого до буруватого) відповідає загальному кольору поверхні води. Швидкі стрибки рятують водоміром від їхніх підводних ворогів – риб.
Характерним компонентом ентомофауни річки є волохокрильці (Trihoptera). Цю назву комахи отримали тому, що їх крила вкриті дрібним волосками або лусочками, завдяки чому волохокрильці схожі на нічних метеликів. Волохокрильці у спокійному стані складають крила вздовж спини під гострим кутом, дахоподібно. Тримаються поблизу водойми, іноді відлітають на досить великі відстані. Живляться нектаром квітів. Чимало з них у дорослому стані майже не живляться. Забарвлені найчастіше в усі відтінки бурого або сірого кольору. Личинки схожі на гусениць метеликів, живуть у воді, мають трахейні зябра. Більшість з них будує собі трубчасті чохлики (будиночки). За формою і за матеріалом чохлики дуже різноманітні. Найпростіша – очеретові трубочка, в яку личинка заповзає, використовуючи уже готове приміщення (агрипонія). Деякі личинки волохокрильців будують трубчастий футляр з окремих шматочків, які личинка вигризає з листя і розташовує по спіральній лінії (волохокрилець великий). Ромбічний волохокрилець і жовтовусий використовують для будування чохлика і різні травинки, і шматочки відмерлого дерева, а також свіжі гілочки.
Види волохокрильців, які живуть у тих частинах річки де є відносно швидша течія, будують чохлики з великих і малих піщинок. Іноді ці мозаїчні будівлі мають форму широкого плоского щитка, по поверхні якого вода тече повільно, не перевертаючи і не зриваючи його з місця. Личинка аномалії прикріплює до піщаної трубочки важкі сучки і палички, які є своєрідним якорем.
Чохлик є для личинок волохокрильців надійним притулком – це чудове захисне пристосування з „місцевих” матеріалів. Стінки такого чохлика дуже міцні, завдяки надійним павутинним скріпленням. Павутинні нитки личинка виділяє паролю довгих павутинних залоз, що відкриваються загальною протокою на нижній губі.
Під час огляду вийнятої з чохлика личинки впадає в око відмінність у міцності покриву частин тіла личинки, вкритих чохликом і незахищених. Тіло личинки під чохликом вкрите м’якою шкіркою. На задньому кінці черевця розташована пара додатків з міцними гострими гачками. За допомогою цих гачків личинка чіпляється за внутрішні стінки чохлика, що не дає їй випасти з нього. Крім того. На третьому сегменті грудей є 3 бородавчасті виступи, які можуть вп’ячуватися і , отже теж перешкоджати випаданню личинки.
Дихають личинки за допомогою трахейних зябер: білуватих ниткоподібних виростів, схованих під чохликом.
Живляться личинки волохокрильців в основному рослинною їжею. Деякі з них ведуть хижацький спосіб життя, поїдаючи дафній, личинок хіромід.
Заляльковуються личинки навесні. При цьому отвори чохлика вони заплітають павутинням так, щоб на кожному залишилися отвори для течії води. Коли лялечка дозріває, вона прогризає жувальцями чохлик і якийсь час вільно плаває спиною донизу на поверхні води. Потім вона вибирається на будь-який предмет, скидає свою шкірку і перетворюється на дорослу комаху.
Дорослі комахи відлітають десь через місяць. Вони літають біля берега, низько над водою, особливо активні у вечірні години. Самки відкладають яйця на водяні рослини. Найчастіше кладка має вигляд кулястої або довгастої грудочки слизу. Кладка яєць буває і у вигляді драглистої платівки з спіральним розташуванням яєць. Личинками волохокрильців живляться риби.
Імаго живуть недовго і зовсім не живляться.
Личинки волохокрильці гідропсихи (Hidropsyche ornatula) мають великі міцні жувальця, будують невелику жувальну камеру з віконечком з павутинної стінки; одна з її стінок спрямована дещо навскоси щодо течії. Личинка лежить у камері в мішечку з тонких ниток. Якщо будь-яка тварина потрапила до ловильної камери, личинка хапає її своїми щелепами. Заляльковуючись, личинка собі робить камеру-печерку, обкладену ззовні піщинками. Камера має вихідний і вхідний отвори. У другій половині літа після парування самки розсікають по річці свої яйцеві кладки; яйця приклеюються до піщинок і під час повені розносяться вниз за течією річки.
У пересувних трубкоподібних „будиночках”, обліплених піщинками і частинками рослин, живуть личинки волохокрильця анаболії (Anabolia sorarcula). Це один з найпоширеніших видів. Імаго часто зустрічається на рослинах біля річки. Передні крила порівняно широкі. Тіло і крила рудувато-жовті.
З водних жуків також зустрічаються плавунці (Dytiscidae). Одним з найбільших видів цієї родини є плавунець облямований (Macrodytes marginalis). Довжина його тіла 3,0-3,4 см. Тіло зеленувато-чорне, з боків облямоване жовто-бурою смужкою. Плавунці досить часто зустрічаються в глибоких частинах водойми, багатих на тваринний корм.
Плавунець швидко і спритно плаває. Його тіло можна порівняти з підводним човном. Основним знаряддям плавання служить пара задніх ніг, розширених на зразок весел і густо вкритих волосками, що у сукупності створює значну гребну поверхню.
Дві передні пари ніг плавунця побудовані за наземним типом. За допомогою передніх ніг жук чіпляється і повзає по стеблах водяних рослин. Передні ноги плавунця коротші за середні, ними він захоплює їжу.
У самців на передній парі ніг є тарілкоподібні розширення. Цими дисками плавунець прикріплюється до гладеньких поверхонь, а ще під час копуляції самець ними прикріплюється до самки. Міцні надкрила стигми захищають їх від заливання водою, коли жук плаває. Дихає плавунець піднімаючись на поверхню води і виставляючи з води задній кінець тіла. Через деякий час він пірнає в глибину, несучи під надкрилами пухирець повітря. Витративши запас кисню, жук знову спливає.
Плавунець дуже ненажерливий. Живиться він водяними комахами, рачками, слимаками, а також пуголовками і рибами. Проте він може довго й голодувати – до одного і навіть двох місяців.
Самка, що восени копулювала, зимує. Кладка яєць відбувається в березні-квітні. Самка відкладає яйця під водою за допомогою гострого яйцеклада по одному в тканину живих рослин, в їхні стебла і листя. Протягом доби самка відкладає від 10 до 30 яєць (всього 500-1000 яєць). Яйця досить великі, завдовжки 6-7 мм, схожі на покривлені ковбаски.
З яєць вилуплюються личинки, які швидко ростуть, двічі линяють і до кінця свого розвитку досягають значних розмірів (5-6 см). За допомогою трьох пар плавальних ніг, густо вкритих волосками, личинки швидко пересуваються у воді. Крім того, задній кінець тіла личинки вкритий волосками, діє як сильний плавник.
Своїми хижацькими інстинктами личинка не поступається перед дорослим жуком. За надзвичайну ненажерливість і хижацтво личинок назвали водяними тиграми.
Коли личинка виростає, вона виповзає на сушу, де й заляльковується, знайшовши будь-яке заглиблення під камінням, деревом чи під травою. Через 12 годин починає будувати собі колиску, зверху прикриваючи її земляним куполом. Саме тут личинка через тиждень і більше перетворюється на лялечку. Стадія лялечки триває 2-4 тижні, а потім перетворюється на імаго. Молодий жук виходить з колиски і прямує до водойми.
Як дорослі плавунці, так і їхні личинки завдають великої шкоди рибному багатству. Тому необхідно оберігати від плавунців рибні ставки. Разом з тим плавунці знищують личинок комарів. Ворогами плавунця є дрібні водяні їздці. У заражених ними яйцях плавунців розвиваються личинки, а потім лялечки паразита, з яких виходять дорослі їздці.
Іноді зустрічається плавунець широкий (Dytiskus latissimus) з бурувато-чорним, широким тілом, краї передньоспинки і облямівка надкрил жовті. Це також хижак, але частіше він надає перевагу проживанню в ставках і озерах.
Полоскун розенчастий (Acilius sulkatus) з родини плавунців. Сплющене тіло жука досягає 16-18 мм довжини. Надкрила самців гладенькі, у самки – з поздовжніми жолобками, густо вкритими волосками. Від інших видів цієї родини полоскун відрізняється чорними стегнами задніх ніг біля основи. Весною полоскун відкладає яйця у стебла водяних рослин. З яєць розвиваються личинки, схожих на личинок плавунця – спритні і ненажерливі.
Личинки з’являються наприкінці травня. Тіло дорослої личинки веретеноподібне; на спині темно-бурі плями. Останні два членики черевця по боках густо вкриті волосками. На задньому кінці тіла – пара коротких хвостових придатків, які, на відміну від личинок плавунців, вкриті короткими щетинками. Крім пуголовків личинки живляться дафніями, черепашковими рачками та іншими дрібними водяними тваринами.
Досить часто в різних місцях дослідження можна зустріти вертячок (Gyrinus natator; з родини – Gyrididae - вертячки). Ці маленькі блискучі жучки зграйками дуже швидко снують по поверхні води, описуючи кола і спіралі. Довжина тіла їх досягає 5-7 мм. Шкірні покриви вертячок не змочуються і дуже блищать. Ці жуки добре пірнають і можуть довго триматися під водою. Вони залишаються там і в похмуру погоду. Вночі вертячки літають. Серед особливостей будови вертячки насамперед привертає увагу будова очей. Кожне з її фасеткових очей перегороджене хітиновою перетяжкою на дві частини, нижню і верхню. Нижня частина пристосована для зору під водою, а верхня для зору в повітрі. Отже, коли жук перебуває на поверхні, він може одночасно орієнтуватись і в тому, що робиться у воді. Цікав будова ніг вертячки – середніх і задніх: вони дуже сплющені і вкорочені не тільки стегна гомілки, а й всі членики лапки перетворились на широкі пластинки і навіть волосинки на лапках мають вигляд пластинок. Усі частини ніг дуже рухливі, вони то складаються, то розсуваються на зразок віяла. Коли занесену наперед ногу вертячка повертає назад, то пластинки віяла розкриваються і нога відштовхується; навпаки, при зворотному русі ніг уперед пластинками віяла складаються і нога не відчуває опору води. Завдяки особливості будови ніг, вертячки досить швидко пересуваються у воді. Змащене спеціальною речовиною тіло зменшує тертя об воду, що сприяє швидкості пересування.
Вертячки – хижаки; живляться вони дрібними черв’яками і членистоногими, навіть можуть поїдати один одного.
Зимують ці комахи в мулі в нерухомому стані. Самки відкладають яйця у квітні, прикріплюючи їх до водяних рослин або інших предметів. Приблизно через два тижні з яєць виходять личинки, які опускаються на дно і ведуть хижацький спосіб життя. Від більшості личинок інших жуків вони відрізняються тим, що мають парні трахейні зябра. Під час екскурсії їх побачити важко, тому що вони ніколи не піднімаються на поверхню води. Ще рідше трапляються їхні лялечки, які розвиваються у коконах на водяних рослинах.
Вертячка – найкращий плавець серед жуків. Під час плавання вона виставляє на поверхню свій опуклий спинний бік – чорний, синьо-чорний або зеленуватий, з яскравим металевим блиском. Ноги залишаються під водою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
