3042 (684869), страница 2
Текст из файла (страница 2)
- квотування окремих видів пасивних і активних операцій;
- введення стель (або лімітів) на видачу різних категорій позик і залучення кредитних ресурсів;
- обмеження на відкриття філіалів і відділень і т.д.;
- лімітація розміру комісійної винагороди, тарифів на надання різних видів послуг, процентних ставок;
- визначення номенклатури операцій, видів забезпечення, а також переліку банків, допущених до окремих видів операцій і т.д.(так зване контингентування). Національний банк управляє пасивами комерційних банків, використовуючи два набори інструментів.
Перша група інструментів:
- це операції Національного банку на грошовому ринку. Національний банк здійснює ці операції в трьох сферах грошового ринку. Це ринок кредитних ресурсів, ринок цінних паперів і валютний ринок.
Національний банк може проводити: політику збільшення пасивів комерційних банків; політику кредитної експансії, або зменшення пасивів; політику кредитної рестрикції.
На ринку кредитних ресурсів Національний банк використовує два інструменти:
- встановлення лімітів кредитів, що надаються комерційним банкам і уряду;
- змінення рівня дисконту, тобто відсотка, який стягує Національний банк за кредити, що надаються їм.
Перший інструмент ефективний тим, що він відразу надає дію на формування пасивів комерційних банків. Але цей інструмент має і вельми істотний недолік. Він не враховує об'єктивної потреби господарства в грошових ресурсах, із-за чого може виникати або перекредитование господарства, що веде до інфляції, або не до кредитування, що веде до виникнення неплатежів.
Другий інструмент - дисконт - має економічний характер, оскільки враховує закон попиту і пропозиції, що діє на ринку кредитних ресурсів. Збільшуючи дисконт Національний банк зменшує попит на кредитні ресурси і, тим самим, зменшує розмір вільного резерву комерційних банків і їх потенційну можливість створювати нові пасиви. Знижуючи дисконт Національний банк збільшує попит, а, отже, і розмір вільного резерву комерційних банків, що приводить до зростання грошових коштів на пасивних рахунках комерційних банків. Дисконтна політика Національного банку України в даний час організовується через регулювання облікової ставки (ставки рефінансування комерційного банку). Її підвищення скорочує попит на кредит Національного банку України з боку акціонерного банку, а зниження стимулює об'єми кредитування комерційного банку. Облікова ставка є орієнтиром при встановленні депозитного відсотка, що впливає на вартість кредитних ресурсів банка і їх доступність для клієнтів при розміщенні ресурсів в позикові операції. В цілях регулювання об'єму кредитних ресурсів Національний банк України визначає і змінює умови кредитної політики і кредитів під облік і заставу векселів.
Операції на ринку цінних паперів є найбільш використовуваним інструментом управління пасивами в країнах з розвиненими ринковими відносинами. Це пов'язано з тим, що банки, будучи кредиторами держави і, виконавцями державного бюджету, володіють крупними портфелями цінних паперів. У вітчизняній практиці цей інструмент регулювання об'єму ресурсів комерційних банків ще не одержав розвитку, оскільки ринок державних цінних паперів в Україні почав формуватися по суті лише з березня 1995г. Не дивлячись на це, багато банків живо відреагували на переваги, закладені в ОВГЗ. Розширюючи об'єми продажів через закриті аукціони, НБУ, як генеральний агент МФУ по емісії ОВГЗ, робить вплив на об'єми банківських ресурсів, вільні до розміщення на кредитному ринку. На макроекономічному рівні при цьому розв'язуються наступні 3 завдання:
1. поповнюються доходи бюджету;
2. скорочуються емісійні каналу покриття дефіциту бюджету;
3. скорочуються вільні резерви комерційних банків, а, отже, і об'єми кредитних ресурсів, що дозволяє використовувати операції з ОВГЗ для регулювання грошового обороту країни.
Національний банк може виступати на фондовому ринку як продавець і покупець. Продаючи цінні папери комерційним банкам або їх клієнтам, Національний банк зменшує вільні резерви комерційних банків і, тим самим, скорочує їх емісійні можливості по створенню нових депозитів. Купуючи цінні папери, Національний банк збільшує вільні резерви комерційних банків, а, отже, і їх можливості по створенню нових грошей на пасивних рахунках.
Така ж картина спостерігається і на валютному ринку. Національний банк, будучи найбільшим власником валюти, продає її комерційним банкам, проводячи політику кредитної рестрикції, або купує валюту у банків, проводячи політику кредитної експансії.
Другий набір інструментів грошово-кредитного регулювання зв'язаний з використанням норм і нормативів, що встановлюються Національним банком, і обов'язкових для виконання комерційними банками. До таких нормативів, перш за все, відноситься норма обов'язкових резервів комерційних банків, що підлягають зберіганню в Національному банку України.
Вона встановлюється від розміру привернутих ресурсів комерційних банків. У нашій країні ця норма неодноразово змінювалася.
Виходячи з цього, Національний банк, проводячи політику кредитної експансії, може зменшити цей норматив, і, тим самим, комерційні банки дістануть великі можливості створювати нові гроші на пасивних рахунках. Навпаки, проводячи політику кредитної рестрикції
Національний банк може збільшити норматив, скоротивши таким чином, можливості комерційних банків створювати( гроші на пасивних рахунках. Так само можуть використовуватися і інші нормативи, обов'язкові для виконання комерційними банками. В даний час норма обов'язкових резервів складає 16% (1.02.2000г.) від привернутих в національній і іноземній валюті
Важливим інструментом управління пасивами на макро - рівні є встановлення комерційним банкам ряду нормативів, що регламентують їх діяльність по залученню і розміщенню банківських ресурсів. Оскільки об'єктом розгляду даної дипломної роботи є управління пасивами на рівні комерційного банку, а не на макро - рівні ми вкажемо лише ті нормативи, які обов'язкові для дотримання комерційними банками в частині формування їх ресурсної бази.
1.3 Види кредитів комерційних банків і умови їх видачі підприємствам
В даний час найпоширенішим видом кредиту є банківський. При такому кредитуванні підприємство виступає тільки в ролі позичальника. Банківський кредит класифікують за такими ознаками:
1. Цільова спрямованість.
2. Термін кредиту.
3. Вид процентної ставки.
4. Валюта кредиту.
5. Види обслуговування.
Залежно від мети кредит може надаватися на:
- фінансування оборотного капіталу;
- фінансування основного капіталу;
- викуп приватизованого підприємства.
Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів до бюджету і позабюджетних фондів.
Не можуть одержати кредити підприємства:
- проти яких збуджено справа про банкрутство (окрім кредитування підприємств фінансової санації);
- під увязнені ними контракти, які не передбачають захист позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в постачаннях товарів;
- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.
Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середній терміновий, довгостроковий кредити.
Залежно від процентної ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою процентною ставкою.
Позики з фіксованою процентною ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може одержати і за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. Через економічну нестабільність підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою процентною ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня процентної ставки на міжбанківські кредити і офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються одержати в банках позики з фіксованою процентною ставкою
Підприємства можуть одержувати в банках кредити, як в національній, так і в іноземній валюті. Для отримання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинне мати відповідний дозвіл Національного банку України.
Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тому, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі різкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.
Видача підприємству позики в іноземній валюті, як і в національній, здійснюється банком тільки за відсутності простроченої заборгованості за раніше виданими позиками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано.
Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання-устаткування, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачити часткове використання виданого кредиту на такі цілі:
- оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно кредитному договору підприємства з іноземною фірмою;
- оплата витрат, на відрядження, працівників підприємства за межу у межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;
- уплата мита, страхових і митних внесків, які встановлені державою - експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера; оплата транспортних витрат у межах діючих тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.
Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів в іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позиці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають надвисокий ступінь ризику.
Підприємства можуть одержати різноманітні види кредитів і послуги кредитного характеру.
Терміновий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем в кінці терміну.
Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлену суму.
Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити і на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає можливість сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені в кредитній угоді, що полягає між підприємством і банком. Протягом терміну дії кредитної лінії підприємство може коли-небудь одержати позику без додаткових переговорів з банком і інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству в позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам із стійким фінансовим положенням і доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.
Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну і постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають через періодичну браки оборотних коштів, пов'язаних з сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Така лінія може бути відкрита, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрового буряка або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу і відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк у обов'язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення.
Відновлювальна кредитна лінія може бути відкрита підприємству, тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому об'ємі.
Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує один рік. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тому, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв'язку з цим підприємство повинне примусити банку основні фонди або надати якусь іншу гарантію.
В даний час комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.
Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його засобів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.
Для підприємства в комерційному банку може відкриватися спеціальний позичковий рахунок - контокорент (итал. сonto. corrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображаються, з одного боку, погашення кредиту банка і інші платежі з доручення підприємства, з іншого - засоби, які поступають на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит і інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунку з поточним, і він може мати дебетове і кредитове сальдо.
Підприємство може підтримувати комерційні відносини багато партнерів, і в нього постійно виникають грошові зобов'язання і вимоги. Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов'язання, які має підприємство, можуть в певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв'язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.
Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном «овердрафт».
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
