2660 (684813), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Валютний курс – це «ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях чи міжнародних валютних одиницях (СДР, ЕВРО). Зовні валютний курс представляється учасникам обміну як коефіцієнт перерахування однієї валюти в іншу, котра визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Однак вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, що виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції.

Обмінний курс валюти є тим ключовим фактором, що зв'язує економіку країни з іншим світом. Розрізняють два види обмінних курсів: номінальний і реальний. Номінальний обмінний курс – це відносна ціна валют двох країн. Реальний – відносна ціна товарів, зроблених у двох країнах, реальний обмінний курс залежить від номінального курсу, цін товарів у національних валютах і розраховується по формулі:

Р = Н * Ц1 / Ц2 (1.1)

де Н – номінальний обмінний курс, Ц1 – рівень цін в одній країні,

а Ц2 – в іншій.

Звідси:

Н = Р * Ц2 / Ц1 (1.2)

Виробники і покупці товарів і послуг за допомогою валютного курсу порівнюють національні ціни з цінами інших країн. У результаті зіставлення виявляється ступінь вигідності розвитку якого-небудь виробництва в даній чи країні інвестицій за рубежем.

У зв'язку з різким збільшенням міжнародного руху капіталів на валютний курс впливає купівельна спроможність валют по відношенню не тільки до товарів, але і до фінансових активів, тобто конвертованість валют.

Розглянемо фактори, що впливають на валютний курс та конвертованість валюти. Серед них можна виділити наступні [68]:

1. Темп інфляції. Співвідношення валют по їхній купівельній спроможності (паритет купівельної спроможності), відбиваючи чинність закону вартості, служить своєрідним хребтом валютного курсу. Тому на валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Інфляційне знецінювання грошей у країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їхнього курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно просліджується в середньо і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика в країн з великим обсягом міжнародного обміну товарами, послугами і капіталами. Це порозумівається тим, що найбільш тісний зв'язок між динамікою валютного курсу і відносним темпом інфляції виявляється при розрахунку курсу на базі експортних цін.

2. Стан платіжного балансу. Активний (експортний) платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, тому що збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний (імпортний) платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її за іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.

3. Різниця процентних ставок у різних країнах. Зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відлив капіталів, у тому числі національних, за кордон.

4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки завчасно продають її за більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці і політику, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху «гарячих» грошей.

5. Ступінь використання визначеної валюти на євроринку й у міжнародних розрахунках.

6. На курсове співвідношення валют впливає також прискорення чи затримка міжнародних платежів. У чеканні зниження курсу національної валюти імпортери намагаються прискорити платежі в іноземній валюті, щоб не нести втрат при підвищенні її курсу. При зміцненні національної валюти, навпроти, переважає її прагнення до затримки платежів в іноземній валюті.

7. Ступінь довіри до валюти на національному і світовому ринках. Вона визначається станом економіки і політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище факторами, що роблять вплив на валютний курс. Причому дилери враховують не тільки дані темпи економічного росту, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, але і перспективи їхньої динаміки.

Ризик – це характерна ознака діяльності будь-якого виробника, у тому числі банку, що відбиває можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху. Ризик виражається можливістю одержання таких небажаних результатів, як втрата прибутку або виникнення збитків.

Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, до яких схильні учасники міжнародних економічних відносин. Валютний ризик – це ризик втрат при купівлі-продажі іноземної валюти за різними курсами.

Даний ризик, або ризик курсових втрат, пов'язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних (спільних) підприємств та банківських організацій і диверсифікацією їхньої діяльності, і являє собою можливість грошових втрат у результаті коливань валютних курсів.

При цьому зміна курсів валют по відношенню один до одного відбувається в силу численних чинників, наприклад: у зв'язку зі зміною внутрішньої вартості валют, постійним переливом грошових потоків із країни в країну, спекуляцією і т.д. Ключовим чинником, що характеризує будь-яку валюту є ступінь довіри до валюти резидентів і нерезидентів.

Валютний ризик – це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи.

1. Фактори впливу на валютний ризик.

а) Збільшують ризик:

– коливання валютних курсів;

– відкриті валютні позиції.

б) Зменшують ризик:

– ліміти позицій за валютами;

– контроль за ризикам з боку керівництва;

– використання методів хеджування.

2. Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:

– погодження надходжень і платежів (структурне балансування);

– «валютні кошики» – набір валют, об'єднаних у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют;

– методи короткострокового хеджування – поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди «своп»;

– методи довгострокового хеджування – фінансові ф'ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті).

Валютна позиція банку – це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових та позабалансових зобов'язань у цій же валюті. Вона буває:

– відкрита – не дорівнює нулю, веде за собою додатковий ризик у разі зміни валютного курсу;

– відкрита довга – вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті. Банк може понести втрати у разі збільшення курсу національної валюти щодо іноземної валюти;

– відкрита коротка – вартість пасивів та позабалансових зобов'язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог у кожній іноземній валюті. Банк може понести додаткові витрати у разі збільшення курсу іноземної валюти щодо національної валюти;

• закрита – дорівнює нулю.

Валютний ризик – це ризик втрат, обумовлений несприятливою зміною курсів іноземних валют у ході здійснення угод по їхній купівлі-продажу. Валютні операції підрозділяють на «касові» і «термінові». Ринок касових операцій потребує оплати на протязі двох робочих днів із дня виконання контракту, тому невиконання зобов'язань менш ймовірне. До таких угод відносять овернайт. До термінових угод належать: форвард, ф’ючерси, опціони.

Ризик несплати по термінових валютних операціях залежить від кредитоспроможності інвестора і терміну контракту. Чим більший цей термін, тим вища можливість зміни курсу і несплати.

Зміст термінових видів угод з точки зору ризику такий [39]:

1) Форвард.

Форвардною угодою називається така угода, при якій курс встановлюється в даний час, а обмін валютами відбувається в майбутньому.

Якщо є реальна можливість виникнення валютного ризику в майбутньому, він покривається форвардной угодою.

Банк займає форвардну позицію у випадку, якщо клієнт продає або купує іноземну валюту по форварду, тобто з обміном валют на майбутню зафіксовану дату, а також, якщо сам банк продає або купує іноземну валюту по форварду з метою отримання прибутку. Проте тут є присутнім ризик зміни цін, що може призвести до збитків банку.

2) Опціонні операції.

Опціон – це угода між покупцем і продавцем, що надає покупцю право – але не зобов'язання – купувати валюту в продавця опціону або ж продавати її.

Опціон є одним із варіантів повного покриття валютних ризиків. Його можна використовувати як страховку, використовуючи при несприятливих змінах курсу. У порівнянні з форвардом, опціон дає кращий захист від можливих ризиків, тому що покупець опціону лишає за собою право вибору здійснення або нездійснення угоди.

3) Ф’ючерси.

Ф’ючерсні контракти укладають на спеціальних біржах і, на відміну від форвардного контракту, ф’ючерс не передбачає реальну купівлю-продаж валюти. Позиція по ф’ючерсу ліквідується за допомогою зустрічних контрактів. Ризик по ф’ючерсам мінімізується за рахунок можливості покрити зобов'язання по першому ф'ючерсному контракту шляхом здійснення зустрічної оберненої угоди.

Валютні ризики можна структуризувати у такий спосіб:

а) кредитний ризик – ризик, обумовлений небажанням або неможливістю клієнта або контр-партнера розрахуватися за своїми обов'язками;

б) конверсійний ризик – ризики валютних збитків безпосередньо по конкретних операціях.

Валютні ризики управляються в банках різноманітними методами. Першим кроком до управління валютними ризиками всередині структури банку є встановлення лімітів на валютні операції. Так, наприклад, дуже поширені такі види лімітів:

– ліміти на іноземні держави (встановлюються максимально можливі суми для операцій на протязі дня з клієнтами і контр-партнерами в сумі з кожної конкретної країни);

– ліміти на операції з контр-партнерами і клієнтами (встановлюється максимально можлива сума для операцій на кожного контр-партнера, клієнта або групу клієнтів);

– ліміт інструментарію (встановлення обмежень по використовуваних інструментах і валютам із визначенням списку можливих до торгівлі валют і інструментів торгівлі);

– ліміт збитків (встановлюється максимально можливий розмір збитків, після досягнення якого всі відкриті позиції повинні бути закриті зі збитками). У деяких банках такий ліміт встановлюється на кожний робочий день або окремий період часу (один місяць), у деяких банках він підрозділяється на окремі види інструментів, а в інших може також встановлюватися на окремих дилерів.

Крім лімітів у світовій практиці застосовуються такі методи зниження валютних ризиків:

– взаємний залік купівлі-продажу валюти по активу і пасиву, так званий метод «метчінг», де за допомогою відрахування надходження валюти з розміру її відтоку банк має можливість впливати на їхній розмір і відповідно на свої ризики.

– використання методу «неттінга», що полягає в максимальному скороченні кількості валютних операцій за допомогою їх укрупнення. З цією метою банки створюють підрозділи, що координують надходження заявок на купівлю-продаж іноземної валюти.

– придбання додаткової інформації шляхом придбання інформаційних продуктів спеціалізованих фірм у режимі реального часу валютних курсів, що відображають зміни і останню інформацію.

– ретельне вивчення й аналіз валютних ринків.

Ще одним методом управління валютним ризиком є аналіз змін курсів валют. Такий аналіз буває фундаментальним і технічним.

Фундаментальний аналіз зміни курсів валют заснований на припущенні, що основні зміни курсів відбуваються під дією макроекономічних чинників розвитку економік країн-емітентів валюти. Аналітики, що прираховують себе до фундаменталістів, уважно відслідковують базові показники макроекономічного розвитку окремих країн і прогнозують зміни курсів валют у довгостроковій перспективі.

Технічний аналіз заснований на положенні про те, що макроекономічні показники в короткостроковій і середньостроковій перспективі мало відбиваються на змінах курсів валют. Більше того, курси валют можна з винятковою точністю прогнозувати тільки за допомогою методу технічного аналізу, основою якого є математична система. Технічний аналіз простежує тенденцію коливань курсів валют і дає сигнали до купівлі та продажу.

В Україні згідно з «Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів» [24] Національний банк України визначає порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів:

1. Національний банк України (далі – Національний банк) установлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових та тирчасових грошових одиниць, а також офіційний (обліковий) курс банківських металів (далі – офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів).

2. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється:

– щоденно – для вільно конвертованих валют (1-а група Класифікатора іноземних валют та банківських металів [24]), для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України, і для банківських металів;

– один раз на місяць – для інших іноземних валют;

– один раз на місяць повторно – для спеціальних прав запозичення (далі – СПЗ).

Характеристики

Список файлов ВКР