2660 (684813), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Термінові валютні операції (форвардні) – це валютні операції, при яких сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти через визначений термін після заключення угоди за курсом, зафіксованим в момент її заключення. З цього випливають дві особливості термінових валютних операцій:

1). Існує інтервал за часом між моментом заключення і виконання угоди. У сучасних умовах термін виконання угоди, тобто постачання валюти, визначається як кінець періоду від дати заключення угоди чи інший будь-який період у межах терміну.

2). Курс валют по терміновій валютній операції фіксується в момент заключення угоди, хоча вона виконується через визначений період.

Курс валют по термінових угодах відрізняється від курсу по операціях «спот» відповідно до прогнозованої динаміки курсу валют. Різниця курсу «форвард» і «спот» визначається як «дисконт», якщо курс «форвард» нижче курсу «спот» чи як «премія», якщо прогнозний курс «форвард» вище курсу «спот».

Курси валют по термінових угодах, котируємі в цифровому вираженні називаються курсами «аутрайт». Котирування валют по термінових угодах методом премії чи дисконту залежить як від прогнозованої динаміки курсу в період від заключення до виконання угоди, так і від розходження в процентних ставках по строкових вкладах у цих валютах.

Термінові угоди з іноземною валютою виконуються в наступних цілях:

• конверсія(обмін) валюти в комерційних цілях, завчасний продаж валютних надходжень чи покупка іноземної валюти для майбутніх платежів, щоб застрахувати валютний ризик;

• страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном від збитків у зв'язку з можливим зниженням курсу валюти, у якій вони здійснені;

• одержання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Різновидом валютної операції, що сполучає наявну і термінову операції, є угоди «своп». «Своп» – це валютна операція, що сполучає купівлю-продаж двох валют на умовах негайного постачання з одночасним контр-продажем на певний строк з тими ж валютами. при цьому домовляються про зустрічні платежі в різних валютах два партнери (банки, корпорації й ін.). По операціях «своп» наявна угода здійснюється за курсом «спот», що у терміновому контр-продажу коректується з урахуванням премії чи дисконту в залежності від динаміки валютного курсу. Операція «своп» зручна для банків: вона не створює відкритої валютної позиції (покупка покривається продажем). Операція «своп» використовується для:

• здійснення комерційних справ: банк продає іноземну валюту на умовах негайного постачання й одночасно купує її на термін.

• придбання банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контр-продажем) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікованості валютних авуарів;

• взаємного міжбанківського кредитування в різних валютах.

Операції «своп» проводяться також із золотом, щоб, зберігши право власності на нього, придбати необхідну іноземну валюту на певний строк.

З 70х років з переходом до «плаваючих» валютних курсів одержали розвиток валютні ф’ючерси – це угоди які означають зобов'язання (а не право вибору на відміну від опціону) на продаж чи покупку стандартної кількості визначеної валюти на визначену дату (у майбутньому) за курсом, заздалегідь установленим при заключення угоди. У стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, термін, гарантійний депозит, метод розрахунку.

Торгівля ф’ючерсами здійснюється через кліринговий будинок (розрахункову палату біржі), що є продавцем для покупця і покупцем – для продавця. При заключення угоди покупець і продавець зобов'язані резервувати на спеціальному депозиті первісну маржу в районі від 0,04 до 6% від номінальної ціни контракту. Продавець валютного ф’ючерса виграє, якщо при настанні терміну угоди продає валюту дорожче котирувального курсу на момент її виконання (гра на зниження курсу валют), і зазнає збитків, якщо курс дня заключення угоди нижче курсу дня її виконання (гра покупця на підвищення курсу валют).

Особливістю відмінності зовні подібних операцій форварда і ф’ючерса в тім, що при форварді практично 95% контрактів закінчується реальним постачанням валюти, а при фьючерсах від 1 до 6% зі сплатою штрафних санкцій продавцем чи покупцем за відмовлення від угоди при невигідних курсових умовах. При цьому штрафна санкція, що сплачується, і є основною метою учасників ф'ючерсної угоди (гри на прогнозних курсах). Крім того, торгівля ф’ючерсами винятково зосереджена на біржах зі стандартною сумою валютного контракту, на відміну від будь-якої суми форвардної угоди на міжбанківському ринку.

Лондонська біржа по торгівлі ф'ючерсними контрактами (LIFFE) розрізняє три категорії їх учасників [54]:

• хеджери – банки, корпорації, менеджери по інвестиціях, що керують ризиками;

• спекулянти (трейдери), що приймають на себе ризик з метою одержання прибутку;

• арбітражери валютних ризиків.

Арбітраж – це широке поняття, основний принцип валютного арбітражу – купити валюту дешевше і продати її дорожче. Розрізняються простий валютний арбітраж, здійснюваний із двома валютами, і складний (із трьома і більш валютами), на умовах «спот», «форвард» і «ф’ючерс» угод. В міру розвитку грошово-кредитної і світової валютної системи форми валютного арбітражу мінялися. З розвитком електронних систем біржових і банківських телекомунікацій просторовий арбітраж, заснований на придбанні валют на різних світових ринках, поступився місцем часовому арбітражу, заснованому на прогнозній динаміці курсів валют.

У залежності від мети розрізняється спекулятивний і конверсійний валютний арбітраж. Спекулятивний арбітраж має на меті покористуватися з різниці валютних курсів у зв'язку з їхніми коливаннями, при цьому вихідна і кінцева валюти збігаються. Конверсійний арбітраж має на меті купити найбільш вигідно необхідну валюту, використовуючи при цьому конкурентні котирування різних банків на одному чи різних ринках валют.

Відмінність валютного арбітражу від звичайної валютної спекуляції полягає в тім, що дилер орієнтується на короткостроковий характер операції і намагається угадати коливання курсів у короткий проміжок між угодами, іноді змінюючи свою тактику кілька разів протягом дня.

1.2 Валютний курс та валютний ризик

Форми існування грошей мінялися зі зміною їхніх функцій і в даний час цей процес не є завершеним.

Міжнародний поділ праці і зв'язана з ним специфіка обміну товарами і послугами об'єктивно ставлять перед грошима нову задачу – виступати засобом зв'язку відособлених товаровиробників не тільки на національному, але і на міжнародному ринках, забезпечуючи тим самим загальну еквівалентність обміну. У новій якості гроші виконують функцію світових грошей. Необхідність її появи об’єктивно зв'язана з інтернаціоналізацією виробництва і виходом товарного обміну за межі національних границь.

Можливість появи цієї функції закладена в грошовій формі вартості. Вона виникає вже тоді, коли як носіями грошових відносин починають виступати шляхетні метали. Однак для того, щоб можливість стала реальністю, форма носія грошових відносин повинна пройти шлях зворотний тому, що вони проходять у національному обертанні – від монети до злитка.

В умовах металевого грошового обігу обмін національних грошей стає можливим завдяки одноякісній основі – золоту і сріблу. Таким чином, у міжнародному обміні грошима виступали все ті ж метали – золото і срібло, але при цьому вони скидали свою монетну форму, що їм додавала державна влада. Монети перетворювалися в прості злитки.

Важливою умовою міжнародних економічних відносин є порівняння грошових одиниць різних країн на міжнародних грошових валютних ринках. У міжнародних розрахунках монети розцінюються по вазі шляхетного металу, що міститься в них, а не по їхній назві. Розходження в національних масштабах цін об'єктивно вимагає появи специфічного інструмента міжнародних економічних зіставлень. Таким стає монетний паритет, вексельний, а потім валютний курс.

Гроші, будучи універсальним товаром, мають наступні три властивості:

• загальність по обмінюваному матеріалі – їх якісною індиферентністю;

• загальність по охоплюваному обміном простору – світовому ринку;

• загальність в тимчасовому відношенні.

Гроші, передбачаючи у своєму розвитку появу світового ринку, починають розвиватися як універсальний товар тільки зі світовим ринком. Універсальність грошового товару виявляється в появі в нього інтернаціональної вартості. Вона утворюється як світова суспільно необхідна середня з індивідуальних вартостей виробництва золота і срібла в різних країнах. Єдина інтернаціональна вартість грошового товару створює тенденцію до появи світових цін всіх інших товарів. Це порозумівається тим, що шляхетні метали поступово прагнуть туди, де вони повинні мати найбільшу купівельну силу, товари ж, навпаки, унаслідок цього повинні переміщатися в протилежному напрямку. Таким чином, універсальність грошей як товару сприяє вирівнюванню цін на різних національних ринках. Функція світових грошей – збірна, по суті, похідна від національних функцій грошей [65]. Вона опосередковує усі форми міжнародного обміну товарами і послугами як за готівку, так і з відстрочкою платежу. У функції світових грошей вони є також і мірою вартості. Будучи інтернаціональним еталоном вартості, світові гроші виступають фактором визначення світових цін. Особливість функції міри вартості у функції світових грошей полягає в тому, що вона може здійснюватися безпосередньо через національні масштаби цін чи опосередковано – через валютні курси. Важливою умовою функції світових грошей повинна бути равноякісність одягненого в «національні мундири» грошового товару і їхня конвертабельність, тобто оборотність.

Національні і світова валютні системи пройшли наступний 5-ти етапний історичний цикл цивілізованих валютно-розрахункових угод у світовій торгівлі, історично підготовлених розрахунками в шляхетних металах [65]:

а) Система золотого стандарту (Паризька угода 1867 р.) з вільним переміщенням золота й обміном національних валют по золотому еквіваленті;

Паризька валютна система базувалася на наступних структурних принципах:

• її основою був золотомонетний стандарт;

• кожна валюта мала золотий зміст (Великобританія – з 1816 року, США – з 1837 року, Німеччина – з 1875 року, Франція – з 1878 року, Росія – з 1895–1897 р.м.);

• відповідно до золотого змісту валют встановлювалися і золоті паритети, тобто обмінний курс;

• валюти вільно конвертувалися в золото;

• золото використовувалося як загальновизнані світові гроші;

• склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритету, то боржники воліли розплачуватися по міжнародним зобов'язанням золотом, а не іноземними валютами;

б) Перша світова війна і світова економічна криза 1929–1933 р.м. скінчила із усіма формами обміну кредитних грошей на золото («золото девізний стандарт» 1922 р. – Генуезька конференція);

Генуезька валютна система функціонувала на наступних принципах:

• її основою були золото і девізи – іноземні валюти;

• національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів;

• статус резервної валюти не був закріплений ні за однією валютою;

• збережено золоті паритети, конверсія в золото стала здійснюватися через валюти трьох країн (США, Франція, Великобританія);

• відновлено режим вільно коливних валютних курсів;

• валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад;

Світова економічна криза 30 років привела до скасування золотого стандарту внутрішнього розміну кредитних грошей на золото в Німеччині, Австрії(1924), Великобританії (1931), США(1933), Франція(1936). Незважаючи на припинення розміну банкнот на золото у внутрішньому обороті, збереглася зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великобританії, Франції.

в) Бреттон-Вудська угода 1944 р. після другої світової війни, що установила світовий «золото-девізний стандарт» обміну доларів США на золото й обміну національних валют на долари США – створення МВФ;

На Бреттон-Вудській конференції були встановлені наступні принципи і правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин:

• уведений золото-девізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах – доларі США і фунті стерлінгів;

• угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи:

1) збережені золоті паритети валют і введена їхня фіксація в МВФ;

2) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;

3) спираючи на свій золотий запас, США дорівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;

4) з цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим закладам за офіційною ціною, встановленої в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройскую унцію, рівну 31,1035 р. золота);

• для уведення валютних обмежень була потрібно згода МВФ;

• установлено режим фіксованих валютних курсів, курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі валютних паритетів, виражених у доларах США, ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (1% за Статутом МВФ і 0,75% по Європейській валютній угоді);

Економічні, енергетичні і сировинні кризи 60х років дестабілізували Бреттон-Вудську систему. Питома вага США в золотих резервах зменшився з 75% у 1949 р. до 23%. З формуванням трьох центрів партнерства і суперництва виник новий центр валютної сили у виді Європейського союзу, що суперничає зі США і Японією.

г) Ямайська угода країн – членів МВФ 1976 р. – скасування золота як засобу розрахунків, уведення міжнародної розрахункової одиниці СДР, узаконювання кредитної форми валютних розрахунків при контролі паритету національних кредитних грошей і фактичного валового національного продукту;

Четверта світова система побудована на наступних принципах:

• уведений стандарт СДР замість золото-девізного стандарту;

• юридично довершена демонетизація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети валют, припинений розмін доларів на золото;

• по Ямайській валютній угоді золото не повинне служити мірою вартості і крапкою відліку валютних курсів;

• країнам надане право вибору будьякого режиму валютного курсу;

• МВФ покликаний підсилити міждержавне валютне регулювання;

Підсумки функціонування СДР із 1970 року свідчать про те, що вони далекі від світових грошей. Більш того виник ряд проблем:

1) емісії і розподіли;

Рахунок СДР дає можливість країні запозичати конвертовані валюти через МВФ, однак обсяг емісії незначний – 21,4 млрд. СДР (еквівалент 34 млрд. доларів), що у 1997 році збільшений у два рази. Однак, оскільки розподіл СДР пропорційний внеску країни в статут МВФ, практично вони зосереджені на рахунках розвитих країн.

Характеристики

Список файлов ВКР