1575 (684661), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді й значних) витрат. Тому обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовуватись паралельно [29, c.138].

У практиці роботи українських банків перевага надається ціновим методам управління, оскільки депозитні ставки не підлягають регулюванню і встановлюються менеджментом банку самостійно залежно від потреби в залучених коштах. Депозитні ставки значно відрізняються як у динаміці, так і від банку до банку. Нецінові методи управління ще не досить популярні у вітчизняній банківській практиці, але загострення конкурентної боротьби та зниження загального рівня прибутковості спонукає банки до пошуку нових прийомів заохочення клієнтів [29, c.138].

Визначення депозитної ставки. Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунка, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів та витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком значні, наприклад для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою, або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Іноді банк покриття витрат з обслуговування депозиту перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і одночасно виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку [29, c.139].

На рівень депозитної ставки впливають такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, рівень ліквідності банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів тощо. Але в основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень прибутковості, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк.

На рівень базової депозитної ставки впливають основні чинники [20]:

реальні темпи економічного росту в країні;

очікуваний рівень інфляції протягом періоду вкладання коштів;

ризик не повернення коштів, що пов’язується з конкретною банківською установою.

У практичній діяльності банки не завжди мають змогу скористатися запропонованим методом визначення депозитної ставки, оскільки для одержання достовірних результатів необхідна інформація про прогнозні значення темпів економічного росту та інфляції. На рівні окремого банку розрахунок цих макроекономічних показників ускладнюється.

Особливості процесу управління запозиченими джерелами коштів. На вибір недепозитних джерел банку впливають такі чинники [1, c.30]:

відносна вартість конкретного джерела;

граничні строки погашення;

рівень надійності джерела;

правила та обмеження щодо використання;

доступність;

кредитні можливості банку позичальника - розмір капіталу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів тощо.

Процес управління запозиченими коштами має певні особливості, виходячи з яких менеджери формують стратегію управління ресурсами [4, c.30]:

1. Гнучкість управління - у будь-який момент часу можна чітко визначити, скільки і на який період необхідно банку запозичити коштів. Потреба в недепозитних джерелах розраховується як різниця між вихідними та вхідними грошовими потоками банку, урахуванням як реальних, так і очікуваних значень.

2. Висока чутливість до змін ринкової ставки - кредити здебільшого надаються під плаваючу ставку або на короткі періоди часу.

3. Короткостроковий характер операцій запозичення - найпопулярнішими є одноденні кредити та кредити зі строками погашення до двох тижнів.

4. Неможливість застосування нецінових методів управління, оскільки ставку за кредитом встановлює кредитор.

Актуальною проблемою управління банківськими зобов’язаннями на сьогодні є нарощування ресурсів з ринку капіталів. Найбільш дієвими стимулами для удосконалення діяльності банків з мобілізації ресурсів на фінансовому ринку є проведення банками гнучкої депозитної політики.

Остання передбачає здійснення таких заходів:

пропозиція високих процентних ставок на вклади з метою захисту коштів від інфляційного знецінення;

надання відносно дешевих (порівняно з ринковими) кредитів вкладникам під внесені депозити;

забезпечення високої гарантії надійності розміщення нагромаджених грошових коштів;

доступність достовірної інформації про діяльність банків з метою надання вкладникам можливості самостійно оцінити ризик майбутніх доходів.

Перед вітчизняними банками постало серйозне завдання щодо формування оптимального складу та структури ресурсної бази, здатної стати основою вирішення ключової дилеми банківської діяльності “прибутковість-ліквідність". Беручи це до уваги, під оптимальним варіантом формування банківських ресурсів доцільно розуміти розробку моделі ресурсної бази банків із використанням методу управління активами-пасивами [5, c.31].

За умов нестабільного економічного розвитку, що спостерігається в Україні протягом останнього десятиріччя, передбачити рівень інфляції, визначити ризикованість банківської установи, а також спрогнозувати темпи росту, які насправді перетворилися на темпи економічної кризи (падіння), не вдається навіть на макроекономічному рівні. Тому, вітчизняні банки при встановленні депозитної ставки орієнтуються на рівень облікової ставки НБУ та пропонують клієнтам плаваючу ставку, яка переглядається в разі зміни облікової ставки. Несприятливі економічні процеси змусили банки перейти до короткострокового залучення коштів, коли депозити приймаються на такий період часу, у межах якого темпи інфляції більш-менш можуть бути передбачені. Використання облікової ставки НБУ як орієнтиру щодо пропозиції ставок за депозитними рахунками цілком обґрунтоване, оскільки в обліковій ставці очікуваний рівень інфляції вже врахований, а в Україні саме інфляція є головним чинником, що впливає на рівень банківських ставок [48, c.51].

Проаналізуємо ефективність управління залученими та запозиченими ресурсами банку шляхом аналізу дохідності (табл.2.8).

Доходи банків у 2009 р. склали 120,6 млрд. грн., у т. ч. процентні доходи становили 88,4 млрд. грн. (або 73,3% від загальних доходів), комісійні доходи - 19,6 млрд. грн. (16,2%). Доходи банків склали 143,1 млрд. грн., з них: процентні доходи становили 121,2 млрд. грн. (або 84,7% від

Таблиця 2.8

Структура доходів і витрат банків станом на 01.03.2010 р., тис. грн. [74]

	Показники	Сума	%
1	ДОХОДИ	21 388 376	100,00
1.1	процентні доходи	18 645 929	87,18
1.2	комісійні доходи	2 121 031	9,92
1.3	результат від торгівельних операцій	334 695	1,56
1.4	інші операційні доходи	212 060	0,99
1.5	інші доходи	66 426	0,31
1.6	повернення списаних активів	8 235	0,04
2	ВИТРАТИ	22 756 974	100,00
2.1	процентні витрати	10 323 744	45,37
2.2	комісійні витрати	390 415	1,72
2.3	інші операційні витрати	889 352	3,90
2.4	загальні адміністративні витрати	4 186 356	18,40
2.5	відрахування у резерви	6 934 152	30,47
2.6	податок на прибуток	32 955	0,14
3	Чистий прибуток (збиток)	-1 368 598	х

загальних доходів), комісійні доходи - 16,2 млрд. грн. (11,3%). Витрати банків склали 171,1 млрд. грн., з них: процентні витрати - 66,6 млрд. грн. (або 38,9% від загальних витрат), відрахування в резерви - 65,4 млрд. грн. (38,2%), комісійні витрати - 3,0 млрд. грн. (1,7%).

Доходи банків порівняно з відповідним періодом 2009 р. скоротились на 15,7% і склали 21,4 млрд. грн. Витрати банків за звітний період скоротились на 16,6% і склали 22,8 млрд. грн. Витрати банків склали 110,9 млрд. грн., у т. ч. процентні витрати - 50,8 млрд. грн. (або 45,8% від загальних витрат), комісійні витрати - 2,2 млрд. грн. (2,0%). Від’ємний фінансовий результат по системі банків на 01.03.2010 склав 1,4 млрд. грн. (табл.2.8).

Отже, слід зазначити, що у 1 кварталі 2010 р. банки працювали збитково. Чистий збиток за аналізований період становив 1 368 598 тис. грн.

Комісійні доходи банків становили 2 121 031 млн. грн., тобто 9,9% від усіх доходів банків (рис.2.12).

Рис.2.12. Структура банківських доходів, % [74]

Отже, можна констатувати, що протягом 2009 р. діяльність українських банків значно погіршилась.

У більшості банків України виникли проблеми, коли [72, c.2]:

у кредитно-інвестиційному портфелі з’явилась складова, пов’язана з неповерненнями ресурсів і пролонгацією термінів;

при формуванні власної матеріальної бази банки використовували позикові засоби, що перевищують власний капітал.

Симптомами погіршення стану банків України стали:

наростання заборгованості банків по нарахованим, але невиплаченим відсоткам;

збільшення питомої ваги міжбанківського кредиту в пасиві;

серйозне падіння показників прибутковості банків.

Відповідно до викладеного, можна виділити ряд базових відносин, динаміка яких однозначно відбиває стабільність функціонування заснування. Наявність статистики за останні чотири роки з великою кількістю траєкторій розвитку практично однозначно виділяє аномальні:

відношення капіталу банку до валюти балансу (коефіцієнт Кука);

відношення власних засобів до залученого капіталу;

відношення високоліквідних активів до поточних коштів клієнтів;

відношення кредитно-інвестиційного портфеля до капіталу;

відношення прибутку до працюючих активів;

питома вага міжбанківських кредитів у пасиві.

Динаміка цих показників практично однозначно дозволяє судити про фінансове здоров’я банків.

Одним із чинників стабілізації банківської системи є система страхування депозитів, існування якої на рівні держави дозволяє банкам знизити премію за ризик як однієї із складових базової депозитної ставки. У багатьох розвинених країнах створено державну систему страхування депозитів, яка передбачає компенсацію певної суми депозитного вкладу власникові в разі банкрутства банку.

В Україні прийнято відповідні нормативні документи щодо створення системи страхування депозитів. Це дозволяє сподіватися на вирішення високої ризикованості банківських вкладів, що сприятиме підвищенню надійності та стабільності вітчизняних банків. Одним зі шляхів зниження ризику неповернення коштів для юридичних осіб є можливість відкриття розрахункових рахунків у різних банках, завдяки чому вдається застосувати такий метод управління ризиками як диверсифікація. Досі ускладнення фінансового стану банку призводило до втрати коштів на розрахункових рахунках клієнтів, унеможливлювало проведення будь-яких господарських операцій та автоматично означало банкрутство юридичних осіб, які мали рахунок у цьому банку. За теперішніх умов досить високої ризикованості української банківської системи відкриття розрахункових рахунків у різних банках не дає гарантії уникнення ризику неповернення коштів, але дозволяє його знизити.

Характеристики

Список файлов ВКР