1575 (684661), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Рис.2.9 Структура кредитів банків України, % [75]

кредити юридичним особам - 57,89 (57,86%) - склали 306,65 млрд. грн.;

кредити фізичним особам - 35,22% (36,21%) - 186,58 млрд. грн.;

кредити та депозити іншим банкам - 5,81% (5,93%) - 30,77 млрд. грн.,

Слід зазначити, що протягом періоду загальні інвестиції банків зросли із 37172 млн. грн. у 2004 р. до 63236 млн. грн. у 2009 р. Вкладення в цінні папери зросли із 8157 млн. грн. до 35035 млн. грн., (рис.2.10).

Рис.2.10 Динаміка інвестицій банків, млрд. грн. [77]

Отже, портфельне інвестування дозволяє банку планувати, оцінювати, контролювати кінцеві результати всієї інвестиційної діяльності в різних секторах фондового ринку.

Здійснимо аналіз інвестиційних вкладень банків на основі табл.2.5

Таблиця 2.5

Інвестиційні банківські кредити в Україні у 2000-2008 рр. млн. грн. [77]

Показники	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Загальні інвестиції, млн. грн.	37172	51011	57140	64560	89564	32360
Вкладення в цінні папери	1570	14338	14466	18693	40610	15035

Ще одним напрямом використання ресурсів банків - є інші операції і серед них - операції лізингу.

Протягом 2005-2008 рр. ринок лізингу в Україні зріс більш ніж в 11 разів, проте, у 2009 р. відбулось його падіння (табл.2.6).

Дослідження ринку лізингу в Україні свідчить, що засновниками найпотужніших лізингових компаній України є саме банківські установи.

Таблиця 2.6

Показники лізингу в Україні, млрд. грн. [74]

Рік	Кредитно-інвестиційний портфель банків	Портфель лізингових угод	Темп зростання портфелю банків,%	Темп зростання портфеля лізингових угод%
2005	148,875	2,4	-	-
2006	252,623	4,9	170	204
2007	462,149	20,2	183	412
2008	759,686	28,5	164	141
2009	404,132	19,7	53,2	67,8

Для банку фінансування лізингових операцій має низку переваг, оскільки лізингова компанія [16, c.173]:

як позичальник у фінансовому плані є більш надійною та стійкою структурою порівняно з більшістю лізингоодержувачів;

надає в заставу банку, крім предмету лізингу, майнові права на лізингові платежі за договором лізингу;

готує документацію та здійснює аналіз для банківського фінансування;

ділить з банком ризики, оскільки фінансує за рахунок власних коштів від 5% до 50% від суми кожного проекту;

позбавляє банк потреби займатися низкою технічних питань;

співпраця з лізинговою компанією дає змогу банку збільшувати клієнтську базу та нарощувати кредитний портфель.

Отже, найбільш поширеним напрямом використання коштів українських банків належить - кредитуванню фізичних та юридичних осіб, інші напрями, такі, як - відкриття коррахунків в інших банках; відкриття депозитів та кредитів в інших банках; придбання матеріальних та нематеріальних активів; залишки готівки, чеків та банківських металів; інвестицій капіталу; доходів до отримання та інших активів - поширені значно менше.

2.3 Організація управління залученими та запозиченими ресурсами банків

Висока ризикованість спонукає українські банки інтенсивно використовувати різні способи захисту для збереження фінансових позицій та управління запозиченими та залученими ресурсами (рис.2.11)

Одним із способів уникнення цих ризиків є зважене управління процесом формування ресурсної бази банку.

У процесі стратегічного планування ресурсної бази банк повинен здійснювати якісну оцінку її елементів.

При цьому встановлено, що якість кожного з елементів ресурсної бази визначається за допомогою критеріїв прийняття рішень через інтервали шкалювання.

Рис.2.11 Можливі ризики українських банків при управлінні залученими ресурсами [16, c.173]

Процес кваліфікаційного вибору інструментів мобілізацій банківських ресурсів розроблено за допомогою матриці обґрунтування рішень і визначено, що оптимальними інструментами є емісія банківських облігацій, строкові депозити і капітал. Це пояснюється тим, що даним елементам ресурсної бази притаманні найвищі чинники врахування у банківських нормативах і стабільність. Однак дані елементи матимуть пріоритетність у складі ресурсної бази лише при створенні у вітчизняній практиці механізмів та інструментів, адекватних до тих, які існують у ринковій економіці розвинених країн.

На основі вивчення банківської практики можна визначити, що українські банки при мобілізації ресурсів на фінансовому ринку дотримуються наступних принципів [1, c.30]:

дотримання вимог регулюючих органів;

мінімізації обов’язкових резервів;

ліквідності;

мінімізації витрат;

прибутковості;

мінімізації ризиків.

Банк, мобілізуючи ресурси з урахуванням ліквідності, постійно аналізує потребу в коштах. Його завдання при цьому полягає в створенні узгодженого (конкурентного) покриття активу балансу пасивом, як за строками, так і за сумами. У межах політики ліквідності необхідно, щоб розміри трансформації строків залишалися у певних межах. Однак зважена політика управління ліквідністю, враховуючи принципи рентабельності, передбачає лише мінімально необхідний обсяг ліквідності [48, c.51].

Оптимізація банківських ресурсів здійснюється, орієнтуючись на мінімізацію витрат. Одним із аспектів мінімізації витрат є надходження на пасивні рахунки відносно дешевих залучених і запозичених коштів. Для цього банк повинен постійно аналізувати ринки грошових коштів з метою залучення ресурсів за найдешевшими цінами та їх якнайдорожчим розміщенням.

Управління мобілізацією капіталу передбачає визначення потреби банку у власних коштах і вибір оптимальних шляхів її покриття.

Серед найпоширеніших можливостей поповнення банківського капіталу доцільно виділити такі:

за рахунок змін у структурі балансу;

методом “непрямого ефекту фінансування”;

за допомогою внутрішніх і зовнішніх джерел.

Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має здійснити банк. Отже, у процесі формування фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління - вартість залучених коштів та їх обсяг.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні і грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучати додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений декількома прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозиті ставки [28, c.138].

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язанні зі зміною депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама, поліпшений рівень обслуговування, розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях. Проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керівництва банку тощо.

Характеристики

Список файлов ВКР