1575 (684661), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Джерела формування ресурсної бази банків, визначаються особливим місцем їх у ринкової системі [36, с.31]:

як провідних посередників грошового ринку;

як комерційних структур, що працюють заради прибутку;

як економічних суб’єктів, що піддаються більшим фінансовим ризикам, порівняно з іншими суб’єктами ринку.

Завдяки цим особливостям банки формують свою ресурсну базу на трьох засадах:

1) накопичення власних коштів як бази для забезпечення економічної самостійності і фінансової відповідальності банку за його зобов’язаннями;

2) приймання грошових коштів від юридичних і фізичних осіб на зберігання згідно з посередницьким призначенням і особливим статусом банків. В літературі і на практиці цю засаду називають залученням коштів банками, хоча така назва не зовсім точно виражає сутність цієї засади, оскільки ініціаторами розміщення цих коштів є їх власники, а не банки;

3) позичення коштів в інших банків та економічних суб’єктів.

Відповідно, щодо джерел утворення ресурсів, то банки можуть отримати їх від фізичних та юридичних осіб, інших банків та фінансових установ, НБУ та на міжнародних фінансових ринках (рис.2.1).

Р
ис.2.1 Класифікація джерел утворення ресурсної бази банків

Власні ресурси банків являють собою кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать банкам на правах власності, забезпечують їх економічну самостійність та фінансову стійкість. Специфікою банківської діяльності обумовлене те, що власні ресурси банків здебільшого виконують захисну функцію. Однак, роль власних ресурсів у діяльності банків відразу після їх утворення дуже велика, оскільки за їх рахунок фінансується придбання будівель, меблів, організаційної техніки та інше [18, с.126].

Власний капітал банку формується із статутного (грошових внесків учасників банку) та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та інших фондів сформованих за рахунок прибутку.

Об’єктивно у банків існують два види джерел формування та нарощування власних коштів (капіталу): зовнішні та внутрішні, різниця між якими полягає у тім, що в першому випадку для збільшення власних коштів залучаються додаткові ресурси з грошового ринку, а в другому - збільшення власних коштів відбувається за рахунок підвищення ефективності роботи банку (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Зовнішні та внутрішні джерела збільшення власних коштів банку

Збільшення власних коштів банку за рахунок зовнішніх джерел	Збільшення власних коштів банку за рахунок внутрішніх джерел
1) Випуск нових акцій	1) Результат переоцінки основних фондів, нематеріальних активів
2) Емісія субординованих боргових зобов’язань	2) Чистий прибуток звітного періоду
	3) Нерозподілений прибуток
	4) Резервні відрахування із прибутків на випадок непередбачених збитків
	5) Спеціальні фонди та резерви

Як показує узагальнення закордонної та вітчизняної практики, для залучення капіталу із зовнішніх джерел банки мають декілька альтернативних способів [2, 6, 42]:

1) продаж звичайних акцій;

2) продаж привілейованих акцій;

3) емісія субординованих боргових зобов’язань;

4) обмін акцій на боргові цінні папери.

Розглянемо переваги та недоліки окремих джерел залучення ресурсів. Додаткова емісія звичайних акцій є найбільш дорогим способом залучення зовнішнього капіталу через високі витрати з розміщення емітованих акцій та великий ризик, пов’язаний з доходами акціонерів у порівнянні з доходами власників боргових зобов’язань. Коли акціонери банку не зможуть викупити всі нові акції, це зменшить їх контроль над банком та прибуток на одну акцію, якщо тільки залучені кошти не принесуть дохід, що перевищує витрати на емісію нових цінних паперів. Продаж привілейованих акцій, як і продаж звичайних акцій, є одним з найдорожчих джерел поповнення банківського капіталу. Дивідендні виплати власникам звичайних акцій можуть знизитися після випуску привілейованих, тому що привілейовані акціонери мають первинне право на прибуток банку відносно власників звичайних акцій. Однак, привілейовані акції мають перевагу перед борговими зобов’язаннями, що полягає в більшій гнучкості перших (тому що дивіденди не є обов’язковими виплатами), а також у тім, що вони збільшують можливості банку щодо залучення позикових коштів у майбутньому.

Випуск субординованих зобов’язань та цінних паперів. Цим зобов’язанням притаманні окремі ознаки власного капіталу: виплата процентів інвесторам може призупинитись у разі погіршення фінансового стану банку-боржника ; ці боргові зобов’язання не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через п’ять років, а у разі банкрутства або ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів; субординований капітал забезпечується в цілому всім майном банку. Перевага субординованих боргових зобов’язань у збільшенні частки запозичених коштів підвищує прибуток на одну акцію, якщо позичені кошти приносять дохід, який перевищує відсоткові виплати, які необхідно по них зробити. Крім того, відсоткові виплати по боргових зобов’язаннях виключаються з оподаткованого доходу. Однак нові боргові зобов’язання збільшують ризик банкрутства та ризик, пов’язаний зі сталістю отримання прибутку, що може уповільнити продаж акцій у майбутньому.

Обмін акцій на боргові цінні папери. В останні роки багато банківських організацій (особливо банківські холдингові компанії) використовували у своїй практиці обмінні операції типу “акції - боргові зобов’язання”, у результаті яких банк збільшує свій капітал та уникає майбутніх витрат на виплату відсотків по зобов’язаннях, що погашаються. Вибір того чи іншого зовнішнього джерела збільшення власного капіталу та

їх співвідношення визначаються чинниками, серед яких найбільше значення мають:

відносні витрати, пов’язані з використанням конкретного джерела власних коштів (капіталу) ;

ризик, пов’язаний з конкретним джерелом власних коштів (капіталу) ;

вплив на прибутковість власних коштів банку або акціонерного капіталу, що характеризується зміною прибутку на одну акцію;

вплив на власність та контроль за діяльністю банку з боку існуючих та потенційних акціонерів;

вплив на загальну схильність банку до ризику, що характеризується, наприклад, таким показником, як співвідношення сукупного обсягу виданих кредитів та власних коштів (капіталу) банку;

ступінь розвиненості ринків капіталу, на яких може здійснюватися залучення нових коштів для поповнення власного капіталу банку;

політика регулювання НБУ.

Найбільш пристосованим видом боргових цінних паперів для залучення довгострокових ресурсів у сучасних українських умовах є облігації. Облігації - це досить гнучкий фінансовий інструмент, здатний зменшити високі відсоткові ризики, яким піддаються як банк-позичальник, так і власники вільних коштів. Протиріччя між банком та інвестором, що обумовлені високим рівнем відсоткових ризиків, знижуються при емісії купонних облігацій із змінною відсотковою ставкою. У цьому випадку відсоткова ставка по купону прив’язується до одного з головних індикаторів грошового ринку, наприклад, курсу долару США. Таким чином, банк може бути впевнений, що у випадку падіння прибутковості на грошовому ринку відсоткова ставка по купонах облігації також зменшиться. Дохід інвесторів залежить тільки від об’єктивної ситуації, що складається на ринку. Облігації, що випускаються великими банками, мають ряд привабливих для інвесторів властивостей. У зв’язку з тим, що облігації відносяться до категорії емісійних цінних паперів, тобто емітуються випусками (серіями), існує однаковий для всього випуску термін до погашення, періоди купонних виплат, відсоткова ставка по купонах - іншими словами, усі чинники, що визначають рівень цін на ці папери у кожний конкретний момент.

Тим самим створюються передумови для організації розвинутого вторинного ринку банківських облігацій. Таким чином, потенційний власник облігацій має впевненість, що у випадку виникнення потреби в коштах раніше терміну погашення облігацій він зможе їх вигідно продати, використати як заставу і т. ін. З іншого боку, банк, емітувавши облігації, одержує гарантії, що йому не потрібно буде повертати акумульовані кошти до терміну погашення цінних паперів.

Залучення капіталу за рахунок внутрішніх джерел не несе в собі небезпеки втрати існуючими акціонерами контролю над банком, звуження їх частки у власності та скорочення доходу на одну акцію. Такий спосіб нарощування власного капіталу спостерігається в умовах зниження активності інвесторів та нестачі коштів від реалізації акцій, що емітуються. У той же час суттєве скорочення прибутків комерційних банків робить збільшення капіталу за рахунок внутрішніх джерел проблематичним, що потребує особливої уваги.

Оцінка обсягу власного капіталу та його питомої ваги у структурі ресурсної бази банківської системи України дає змогу визначити рівень капіталізації банківського сектору та охарактеризувати тенденції, які в ньому спостерігаються, з метою пошуку способів вдосконалення. Зокрема, станом на 1 січня 2009 року власний капітал банків України склав 119,3 млрд. грн. або 13,1% пасивів банків, що б, за сприятливої загальноекономічної ситуації, дозволило говорити про фінансову стійкість та надійність банківських установ, оскільки в економічній практиці вважається, що цей показник є оптимальним вже на рівні 8-10%.

Варто зазначити, що в останні роки спостерігається суттєве зростання капіталізації банківської системи України (рис.2.2).

Рис. 2.2 Динаміка власного капіталу банків України 2006-2009 рр.

Порівняно із 2008 роком власний капітал українських банків зріс майже вдвічі. Тенденція зростання спостерігалася і протягом минулих років, зокрема у 2008р. власний капітал зріс на 64% порівняно з 2007р., а також майже на 67% у 2007р. в порівнянні із 2006 роком, проте раніше вона була зумовлена в основному збільшенням чисельності банків та об’єктивною потребою розширення обсягів, невеликої за мірками розвинутих країн, банківської системи України.

Адже обсяг капіталу всього українського банківського сектору можна прирівняти до капіталу одного банку Польщі. У свою чергу, різниця у 71% сьогодні, за незмінної кількості зареєстрованих банків, свідчить, що в умовах світової та внутрішньодержавної фінансової кризи банки активніше почали нарощувати капітал здебільшого для збереження своєї фінансової надійності та стійкості [74].

Порівняння приросту власного та статутного капіталу протягом першого місяця 2006-2009 рр. дає більш повну характеристику впливу кризових чинників на тенденцію додаткового залучення ресурсів від акціонерів (табл.2.2). Як видно з таблиці 2.2 зростання капіталу банків України здебільшого відбувається за рахунок збільшення фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу. Варто також зазначити, що станом на 1.01.2007 р. капітал акціонерів становив 26,266 млрд. грн. або 62% від усього капіталу, на 1.01.2008 р. - 42,873 млрд. грн. або 62%, а 1 січня 2009 року - 82,454 млрд. грн. або 69% власного капіталу [74]. В економічній практиці даний показник вважається достатнім вже на рівні 50-60%.

Таблиця 2.2

Динаміка приросту власного та статутного капіталу банків України за січень 2006-2009 рр. (абсолютні та відносні показники)

Показник	січень 2006 року		січень 2007 року		січень 2008 року			січень 2009 року
	(млн. грн)	(%)	(млн. грн)	(%)		(млн. грн)	(%)		(млн. грн)	(%)
Приріст власного капіталу	480	1,9	601	1,4		1374	2		4750	4
Приріст статутного капіталу	235	1,5	296	1,1		675	1,6		4969	6

Водночас у банківській системі України простежується значна концентрація капіталу та банківських операцій. Так, на першу десятку банків припадає понад 46% сукупного власного капіталу всієї банківської системи. Тобто більшість українських банківських установ невеликі за обсягом капіталу, що збільшує їх чутливість до впливів зовнішнього фінансового середовища і в подальшому може призвести до зменшення їх кількості через злиття, чи поглинання більш стійкими конкурентами.

Для повного аналізу власного капіталу необхідно здійснити його оцінку у розрізі складових (рис.2.3).

Так, станом на 1 січня 2009 року загальні резерви, резервний фонд та інші фонди банків становили 8,4% від власного капіталу, тоді як у 2008 році, на ту ж дату, вони становили 9,6% відповідно. Зменшення резервних ресурсів

банку у відсотковому співвідношенні, в абсолютних показниках відображене майже подвоєнням зарезервованих у різних фондах коштів: з 6,7 млрд. грн. до 10 млрд. грн.

Рис.2.3 Структура власного капіталу банків України

Вагомою складовою у структурі власного капіталу банків виступає результат поточного року, який на початку 2008 р. становив 6,6 млрд. грн., а у 2009 році - 7 млрд. грн. Позитивна різниця характеризує зростання прибутковості українських банків, проте, за попередніми даними, вже у другому місяці 2009 р. наслідком фінансової кризи стає фіксація суми збитку банківської системи України у розмірі 243 млн. грн. [74].

Характеристики

Список файлов ВКР