106873 (683722), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Правильно організований контроль та оцінювання знімають у школярів страх перед контрольними роботами, знижують рівень тривожності, формують правильні цільові настанови, орієнтують на творчу працю, активність, самостійність, які є одними з факторів подолання заниженої самооцінки учнів.

Слід зауважити, що недоцільним було б залишати заключний контроль вмінь і знань учнів на випускний іспит з сольфеджіо. Тому поряд з заключним контролем необхідно ввести «рубіжний контроль» (Г.Смаглій) для оцінювання практичних знань вмінь та навичок, які здобули учні за означений термін навчання з предмету сольфеджіо.

Умовний розподіл етапів рубіжного контролю

Учні обов’язково повинні знати зміст, засоби, строк та тривалість контролю.

Оцінювання навчальних досягнень

Оцінювання навчальних досягнень учнів реалізується завдяки принципам гуманізації та демократизації освіти. Це змінює підходи до оцінювання, яке має ґрунтуватися на позитивному принципі: враховується рівень досягнень учня порівняно з його попередніми результатами, а не ступень його недоліків і прорахунків. «Мудрий цінує успіх, тому у кожному помічає хороше» (Грасіан). Комплексна перевірка різних видів діяльності дозволяє гуманно оцінити старанних, активних учнів, яки не мають яскраво виражених музичних здібностей.

0цінювання передбачає встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета порівняно з вимогами Програми. 0б'єктивність і точність оцінок забезпечуються наступними критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів: якість знань, рівень сформованості вмінь та навичок, рівень оволодіння досвідом творчої діяльності.

На основі зазначених критеріїв виділяють чотири інтегровані рівні навчальних досягнень учнів: початковий, середній, достатній, високий. Цим рівням відповідає 12-бальна шкала оцінок у такому співвідношенні:

Вокально-ітонаційні навички

Вокально-інтонаційні вправи – необхідна складова кожного уроку сольфеджіо. Вони допомагають розвитку музичного слуху (ладового, гармонічного, внутрішнього), практичних навичок співу з листа, сприяють здобуттю навичок запису мелодії, аналізуванню на слух, а також зміцнюють міжпредметні зв’язки. Робота над вокально-інтонаційними вправами суттєво впливає на закріплення практичних та теоретичних знань, які учні отримують на уроках сольфеджіо, й доповнюють багаж накопичених внутрішніх i зовнішніх музично-слухових уявлень учнів.

Вокально-інтонаційні вправи частіше виконуються на початку уроку перед сольфеджуванням. В молодших класах спів кожної вправи підтримується гармонічним супроводом (на інструменті), далі поступово здійснюється перехід до виконання а сарреllа. Музичним матеріалом для вправ можуть бути як фрагменти з музичної літератури, так і вправи, які педагог складає сам з враховуванням діапазону та вокальних можливостей учнів певної групи (інколи корисно доручати самим учням створити наприклад, послідовність ступенів, інтервалів, акордів тощо). Значимість інтонаційних вправ повинна бути зрозумілою для учнів, що допоможе виключити механічність співу.

Процес оволодіння кожною темою за допомогою вокально-інтонаційних вправ здійснюється приблизно за однією схемою. Спочатку викладач надає коротке пояснення щодо певного елементу, який опрацьовується, на відповідних прикладах з музичної літератури; потім відбувається спів вправ, проводиться робота з учнями над точним та якісним відтворенням елементу, що вивчається. Педагог повинен постійно контролювати рівень якості співу (чистоту інтонації, вільність дихання, наспівність).

До вокально-інтонаційних вправ належать вправи, що виконуються в ладу та від звука.

Вправи на засвоєння ладу та його елементів

• спів гам – різновидів мажорних i мінорних гам, в тому числі їх тетрахордів, пентахордів, а також спів гам від різних ступенів до тоніки;

• спів окремих ступенів – стійких у різноманітній послідовності, нестійких з розв'язаннями та без нього, обспівування стійких ступенів нестійкими i навпаки;

• спів ступеневих зворотів i послідовностей, а також мелодичних зворотів з характерними інтонаціями різних ладів (можливо у порівнянні);

• діатонічних секвенцій на мотиви по звуках 2-3 інтервалів або по звуках акорду (акордів);

• спів інтервалів – від різних ступенів з розв'язанням та без нього, в одному напрямку (вгору, вниз) або «ланцюжком», одноголосно чи на два голоси; інтервальних зворотів, послідовностей (мелодичних або гармонічних);

• спів акордів, акордових зворотів, послідовностей вгору та вниз в мелодичному виді й гармонічноту звучанні з розв'язанням та без розв'язання (в старших класах учні повинні вміти мислено уявляти собі потрібну для цього тональність);

• спів тризвуків головних ступенів та їх обернень, в тому числі у змінних ладах;

• співставлення однотипних гармонічних зворотів у паралельних й однойменних тональностях тощо.

Вправи від звука

• спів звукорядів – різноманітних тетрахордів вгору i вниз, мажорних i мінорних пентахордів, видів гам;

• спів інтервалів – вгору i вниз, з розв'язанням та без розв'язання;

• спів акордів – вгору i вниз, з розв'язанням i без розв'язання;

• спів однотипних акордів у порівнянні вгору i вниз (наприклад, чотири види тризвуків або два види секстакордів чи квартсекстакордів), акордів з розв'язанням та без нього тощо.

На початковому етапі рекомендується спів хором та групами, і тільки при набутті певних навичок треба переходити до індивідуального виконання. Можливими формами виконання інтонаційних вправ також є спів групами, «ланцюжком», чергування співу вголос i про себе, спів різними голосними звуками, складами, із закритим ротом, з текстом тощо.

На першому етапі навчання інтонаційні вправи виконуються за ручними вказівками викладача у вільному ритмі, але в подальшій роботі – в ритмічному оформлені, що надає можливість водночас закріпити метроритмічні навички. Для більшої наочності слід використовувати наступні види роботи: показ ступенів по болгарській стовбиці, ручні знаки відносної сольмізації, картки-моделі, цифрові схеми тощо. Під час виконанні інтервальних та акордових послідовностей в гармонічному звучанні слід обов’язково приділяти увагу розвитку почуття ансамблю. При цьому теж можна використовувати показ двома руками по стовбиці або знаки відносної сольмізації. В процесі вдосконалення вокально-інтонаційних навичок бажано змінювати штрихи виконання (legato, non legato, staccato).

Вокально-інтонаційні вправи є допоміжним засобом виховання основних навичок, їх завдання пов'язане з розвитком інтонаційного слуху, якій разом з відчуттям ладу i відчуттям метроритму утворюють мелодичний слух – один з основних різновидів музичного слуху учнів. Тому не слід переоцінювати значення цих вправ і надавати їм багато часу на уроці.

Сольфеджування та спів з листа

Сольфеджування є основною формою роботи на уроці сольфеджіо протягом вcix років навчання і пов’язується з розвитком ладового слуху, почуття метроритму, вокально-інтонаційних навичок, оволодінням теоретичними основами курсу. Приклади для сольфеджування необхідно попередньо проаналізувати (у молодших класах разом з викладачем, в старших – самостійно): учні повинні визначити тональність, проаналізувати структуру мелодії, її темп, розмір, розглянути складні ритмічні та інтонаційні звороти. Інколи, як попередню форму роботи, слід застосовувати сольмізацію (при засвоєнні мелодій в новому розмірі, з новими ритмічними групами, або при закріпленні вивчених груп).

При роботі над сольфеджуванням дуже важливим фактором є попередня настройка в тональності. Треба вчити учнів самостійно настроюватися від стійкого акорду тональності, або від звуку «ля», взятого на фортепіано чи камертоном, а пізніше почутого за допомогою внутрішнього слуху. Настройку слід проводити між аналізом та інтонуванням. Її об'єм залежить від ладотональності попередньої форми роботи і може бути: коротким або достатньо об'ємним, конструктивним (спів тетрахордів або гам, ступенів стійких або нестійких з розв'язаннями, окремих інтервалів, акордів або їх послідовностей тощо) або художнім (опрацювання окремих зворотів музичного прикладу).

При сольфеджуванні в учнів виробляються навички вірного звуковидобування, дихання, фразування, удосконалюються інтонаційна точність, відчуття ладу та навички виразного виконання, розвивається почуття метроритму, вміння зберігати темпові й динамічні особливості твору. Викладачу слід постійно звертати увагу на поставу учнів під час співу. Обов’язково слід враховувати голосовий діапазон учнів і систематично працювати над його розширенням, при цьому не перевантажувати голосовий апарат. При незручності виконання того чи іншого музичного прикладу викладачу слід навчити учнів переключатись з однієї октави в іншу, більш зручну для їх діапазону. Від учнів треба постійно домагатися чистого, виразного співу по нотах та напам’ять, при цьому уважно слідкувати за тактуванням.

На уроках сольфеджіо зазвичай переважає спів без супроводу (a cappella), але в деяких випадках припускається спів під акомпанемент фортепіано. Для учнів молодших класів народного і духового відділів припускається сольфеджування з гармонічною підтримкою фортепіано за для розвитку функціонально-гармонійного слуху.

Сольфеджування складається з наступних видів завдань: читання з листа, вивчення нотного тексту на уроці або вдома, вивчення музичного прикладу напам'ять та його подальшого транспонування.

Спів з листа є однією з важливих і складних практичних навичок, що формується поступово і потребує певного слухового досвіду, почуття метроритму, знання нот та правил групування тривалостей, вміння співати без супроводу. Рівень виконання завдань співу з листа в першу чергу залежить від впевненого орієнтування в ладу. Велике значення у практиці сольфеджування має розвиток внутрішнього слуху, який дозволяє учням уявляти звучання мелодії, вільно орієнтуватися в нотному тексті. Не можна припускати механічного співу від ноти до ноти. Слід привчати учнів охоплювати поглядом певний уривок мелодії дещо наперед, виконувати приклад без зупинок.

Музичні приклади для співу з листа зазвичай повинні бути менш складними, ніж приклади для сольфеджування, що вивчаються вдома чи в класі. Для співу з листа краще добирати приклади із знайомими мелодичними та ритмічними зворотами. На початковому етапі бажано сольфеджувати раніше вивчені на слух мелодії (у першому-другому класах). Як і при сольфеджуванні, спів з листа на початковому етапі навчання слід проводити колективно, потім групами, парами, а надалі можна переходити до індивідуального виконання. Важливим прийомом є транспонування вивчених мелодій в інші тональності, а також транспонування з листа незнайомих мелодій (наприклад в сусідні тональності).

Роботу над розвитком ансамблевого почуття та гармонічного слуху на прикладі двоголосного сольфеджування слід починати якомога раніше, а саме з першого класу під час розучування нескладних двоголосних прикладів підголоскового складу з переважанням унісонів та співу канонів. Виконання цих вправ допоможе сформувати в учнів початкові навички співу на два голоси. Далі в двоголосний спів слід вводити протилежний та паралельний рух голосів, елементи імітаційної поліфонії тощо. Виховання в учнів здатності фіксувати голосоведіння підготує їх до сприйняття і усвідомлення різноманітної багатоголосної музики.

Дуже важливою є художня цінність та стилістична різноманітність музичних прикладів, які обирає викладач для сольфеджування. Це можуть бути зразки зі світової та української музичної літератури (вокальної та інструментальної музики, народної або створеної композиторами), складність яких повинна відповідати рівню програмних вимог.

Метроритм

Почуття метроритму це поняття, в якому слід розрізняти декілька складових: відчуття рівномірності руху у різних темпах; сполучення та чергування ударних й безударних долей; усвідомлення та відтворення сполучення звуків різних тривалостей. Будь-який з видів роботи на уроці (сольфеджування, слуховий аналіз, музичний диктант тощо) надає можливості для розвитку почуття метроритму.

Прагнення відтворити ритм визиває потребу рухатися. Однак слід зауважити, що «почуття музичного ритму мають не тільки моторну, а й емоційну природу: в основі його лежить сприйняття виразної музики» (Б. М. Тєплов), тому кожна нова ритмічна формула насамперед засвоюється учнями з опорою на емоційне сприйняття і тільки після практичного засвоєння надається його теоретичне обґрунтування.

Робота над розвитком почуття метроритму, яка розпочинається з перших уроків сольфеджіо, спрямована на початковому етапі навчання на вироблення відчуття рівномірної пульсації, тобто відчуття метру. В початківців проведення таких вправ супроводжується рухами (біг чи ходьба під музику, плескання в долоні тощо), за якими закріплюються відповідні асоціації, що пов’язані з тривалостями (крок – четвертна, біг – восьмі).

Характеристики

Список файлов реферата