106853 (683711), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В цей період він дружньо спілкується з композиторами «Могутньої кучки», приймає участь у концертах Географічного товариства, керує хоровими курсами, разом з В. Пасхаловим в влаштовує «Соляному містечку» концерти хорової музики, в програму яких поряд з іншими входили українські пісні і твори самого М. Лисенка. В петербурзький період ним написано сонату для фортепіано, перший та другий концертні полонези, першу рапсодію на українські теми, видано збірку дівочих та дитячих пісень і танців «Молодощі». Він працював також над оперою «Маруся Богуславка» (незакінчена) та зробив другу редакцію опери «Різдвяна ніч».
2.3 Шедеври Лисенка
Після повернення до Києва у 1876 році М. Лисенко розгортає активну виконавську діяльність, влаштовує щорічні «Слов’янські концерти», в яких виступає як піаніст-соліст та хормейстер. В цей час ним були написані майже всі його твори для фортепіано великої форми, в тому числі друга рапсодія, третій полонез, ноктюрн до-дієз мінор. Він також заново організує хори, які здебільшого складалися з семінаристів та студентів, знайомих з нотною грамотою. Але у зв’язку з відомим Емським указом 1876 року, за яким було заборонено вживати українську мову (в тому числі під час концертів), Лисенкові хори виконували українські пісні іншими мовами.
У 1878 році М. Лисенко займає посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті—Микола Віталійович бере другий шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу М. Лисенко мав п’ятеро дітей.
З 1880 року розпочинається період інтенсивної композиторської творчості. М. Лисенко започатковує роботу над своїм найвизначнішим твором—монументальною оперою «Тарас Бульба» (лібрето М. Старицького за повістю М. Гоголя), яку буде завершено лише через десять років.
«Чайковський обійняв Лисенка, привітав із талановитим твором і просив їхати з ним негайно у Петербург, де він поставить цю оперу неодмінно. Пам’ятаю, що Лисенко сп’янів від похвали такого геніального композитора» (Михайло Старицький. Спогади).
У 80-ті роки було написано також лірико-фантастичну оперу «Утоплена» (за «Травневою ніччю» М. Гоголя, лібрето М. Старицького), кантату «Радуйся, ниво неполитая» на поезію Т. Шевченка, п’єси для фортепіано (Ліричне скерцо, рондо сі-бемоль мажор, гавот фа мажор, Урочистий марш). У 1883 році М. Лисенко пише третю редакцію «Різдвяної ночі», яка з великим успіхом виставляється у Харківському оперному театрі (на цей час заборони Емського указу були послаблені). Тоді ж М. Лисенко створює зовсім новий жанр—дитячу оперу. З 1888 по 1893 роки він пише дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна, або Снігова краля» (всі за лібрето Дніпрової Чайки). У 1889 Микола Віталійович вдосконалює та оркеструє музику до оперети «Наталка Полтавка» за твором І. Котляревського, у 1894 пише музику до феєрії «Чарівний сон» на текст М. Старицького, у 1896 оперу «Сапфо».
У 90-ті роки, крім викладання в інституті та приватних уроків, М. Лисенко працював у музичних школах С. Блуменфельда і М. Тутковського. Не дивлячись на педагогічну завантаженість, з 1892 року по 1902 він чотири рази влаштовує знамениті «хорові подорожі» по Україні—гастрольні концерти, в яких виконувались переважно його власні хорові твори на тексти Шевченка та обробки українських пісень. Його помічниками у цій справі були К. Стеценко, Я. Яциневич, О. Кошиць. Останній згодом продовжив справу хорових подорожей, розпочату Лисенком, та здійснив мрію Миколи Віталійовича про закордонне презентування української пісні, що й було виконано під час гастролей по Європі та Америці капелою «Думка».
У 1900 році після народження дитини померла кохана дружина, і виховання дітей М. Лисенко взяв повністю на себе. У цей важкий для родини час поруч з ним були його родичі Старицькі. У 1903 творча громадськість України широко відзначила 35-річчя діяльності М. Лисенка, що перетворилося на свято національної культури і за масштабами не мало собі рівних на Україні. Під час святкування ювілею друзі Лисенка організували збір коштів на видання творів композитора та купівлю для нього та дітей дачі, але Микола Віталійович використав подаровані кошти на організацію Музично-драматичної школи, яка почала працювати восени 1904 року і стала першим українським навчальним закладом, який надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. М. Лисенко викладав фортепіанну гру. В організації діяльності школи, якій композитор приділяв дуже багато уваги, втілилися його демократичні принципи. Спираючись на досягнення світової культури, він прагнув створити національну музичну освіту.
Музично-драматична школа та Микола Віталійович як її директор постійно були під наглядом поліції. У лютому 1907 року Лисенка заарештували, проте на ранок його відпустили. У справі, заведеній у жандармерії, він значився під прізвиськом «Дідинський». Але, незважаючи на усі переслідування, М. Лисенко плідно працює. У 1905 році з’явився його твір «Гей, за наш рідний край». У першому десятилітті 20-го століття з’явилася також музика до драматичних вистав «Остання ніч» (1903) та «Гетьман Дорошенко» (Лисенко заповідав виконати цю музику по своїй смерті).
3. Останні роки життя видатного композитора
Останній період життя Микола Віталійович звертається до царини духовної музики і пише низку творів, які продовжили започаткований його «Херувимською» ще в кінці 19-го століття цикл: «Камо пойду от лиця Твоєго, Господи» (1909), «Пречистая Діво, мати руського краю» (1909), «Діва днесь пресущественного раждаєт», «Хресним древом».
У 1910 на текст Т. Шевченка був написаний «Давидів псалом». О. Пчілка згадує, що М. Лисенко писав свої духовні твори в Китаєві, селищі поблизу Києва (зараз район міста).
Під час літнього відпочинку він бував там, слухав духовні піснеспіви у церкві стародавнього монастиря.
«Улюбленим місцем його літнього перебування був Китаїв ... З завітанням до церкви Китаївського монастиря злучена й особлива парость Лисенкової творчості: власне, в Китаєві написав Микола Віталійович кілька своїх творів, належних до музики духовної, до хорів церковних ... Живучи в Китаєві поблизу монастиря, Микола Віталійович часто бував у церкві, слухав побожних співів на церковнослов’янський текст, що здавався йому завжди дуже поетичним ... Микола Віталійович так любив і додержував більше, ніж хто інший, святочні обряди Різдвяні, новорічні, «зелених свят» і т. ін. ... На Великдень так само пеклися в домівці Миколи Віталійовича паски й все інше, належне по звичаю до сього свята» (Олена Пчілка. Спогади).
У 1908 році було написано хор «Тихесенький вечір» на слова В. Самійленка, а у 1912—оперу «Ноктюрн». Серед творів з ліричною тематикою створюються солоспіви на тексти Дніпрової Чайки, Лесі Українки, О. Олеся. У 1905 році М. Лисенко заснував хорове товариство «Боян», з яким організовував хорові концерти української, слов’янської та західноєвропейської музики. Диригентами концертів були він сам та О. Кошиць. Товариство проіснувало трохи більше року та розпалося через несприятливі політичні умови та відсутність матеріальної бази. У 1908 році М. Лисенко очолив товариство «Український клуб», який проводив значну громадсько-просвітницьку діяльність—організовував літературні та музичні вечори, влаштовував курси для народних вчителів, створив комітети для сприяння спорудженню пам’ятника Т. Шевченку до відзначення 50-х роковин від дня смерті поета (1911), які очолив сам композитор. Через політичні негаразди та заборони влада змусила Лисенка та його однодумців відмовилися від проведення заходів у Києві, але вони спромоглися перенести їх до Москви.
Постійна напружена праця підірвала здоров’я композитора. Влітку 1912 року він їде лікуватися на курорт Наугейм. Але життєві обставини не були сприятливими для поліпшення здоров’я—це і величезне навантаження в учбовому закладі, і творчі пошуки та невпинна громадська робота, а до того ще й закриття владою у жовтні 1912 року «Українського клубу», в якому М. Лисенко був головою. Не зважаючи на жорстокі та болючі негаразди, до останнього дня свого життя Микола Віталійович працював. І шостого листопада 1912 року, так само, як в інші дні, він зібрався до своїх учнів на заняття. Але через несподіваний серцевий напад земне життя українського Бояна спинилось.
Похорон М. Лисенка зібрав десятки тисяч людей з різних регіонів України та вилився в грандіозну маніфестацію любові і пошани до Миколи Віталійовича та взагалі до української культури.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
