93662 (681552), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В обстеженій виборці хворих жінок та чоловіків було майже порівну: 56 (51%) і 54 (49%) відповідно. Серед здорових також дещо переважали жінки – 11 (55%). Середній вік пацієнтів становив 39,1 ± 9,6 років (від 19 до 65 років) та суттєво не відрізнявся від такого у контролі (37,9 ± 8,0 років).

Згідно з рекомендаціями II національного з'їзду нефрологів України (м. Харків, 23-24 вересня 2005р.) і Наказом МОЗ України №43/454 від 10.07.2006, усі хворі розподілені за стадіями ХХН.

1 група – 22 хворих на ХХН І стадії, ГН (креатинін - 91,2 ± 4,8 мкмоль/л, ШКФ - 120,8 ± 7,2 мл/хв/1,73 м²). 15 з них обстежено у фазі загострення ХГН, яку встановлено на підставі суб’єктивних (погіршення загального стану, посилення скарг) та об’єктивних симптомів (наростання ШОЕ, погіршення характеристик сечового осаду, збільшення добової протеїнурії, зростання показників артеріального тиску, тощо), решту - 7 хворих - обстежено у фазі клініко – лабораторної ремісії ХГН, при плановому диспансерному огляді. У 9-ти пацієнтів з ХХН І стадії, ГН визначено ізольований сечовий синдром, у 4-х – нефротичний синдром, у 7-ми - вторинну артеріальну гіпертензію та у 2-х хворих виявлено поєднання нефротичного синдрому та вторинної артеріальної гіпертензії.

2 група – 19 пацієнтів з ХХН ІІ стадії, ГН (креатинін – 118,3 ± 4,7 мкмоль/л, ШКФ - 68,0 ± 2,4 мл/хв/1,73 м²): 14 (73,6%) з них обстежено у фазі загострення ХГН і 5 (26,3%) – у фазі неповної клініко – лабораторної ремісії. До цієї групи хворих увійшли пацієнти з ізольованим сечовим синдромом (4), нефротичним синдромом (4), вторинною артеріальною гіпертензією (4) та з нефротичним синдромом і вторинною артеріальною гіпертензією (7).

3 група – 17 хворих на ХХН ІІІ стадії, ГН (креатинін - 219,2 ± 12,4 мкмоль/л, ШКФ - 43,2 ± 2,1 мл/хв/1,73 м²). У 13-ти пацієнтів діагностовано вторинну АГ (середній САТ становив 162,5 ± 7,1 мм рт ст, ДАТ - 100,6 ± 3,5 мм рт ст): ІІ ступінь АГ визначений у 6-ти пацієнтів, ІІІ - у 7-ми хворих (АГ та її ступінь визначено відповідно до рекомендацій ВООЗ і Міжнародної асоціації гіпертензії, 1999 р.). У 2-х хворих визначено нефротичний синдром. У 6-ти - гастродуоденопатію.

4 група – 12 пацієнтів з ХХН ІV стадії, ГН (креатинін - 470,6 ± 57,7 мкмоль/л, ШКФ - 21,0 ± 2,4 мл/хв/1,73 м²). За результатами дослідження червоної крові у 9-ти хворих діагностовано анемію (за критеріями ЕВРG, 2004р.). У 8 - ми пацієнтів - АГ І ступеня, у 3-х – ІІ ступінь АГ. Середня величина САТ – 150,0 ± 4,8 мм рт ст, ДАТ – 97,3 ± 2,9 мм рт ст. У 8 хворих виявлено ІХС, в 1-го – брадиаритмію. За даними ФГДС в 3-х спостереженнях діагностовано гастродуоденопатію, в 1-му – виразкову хворобу, виразку дванадцятипалої кішки.

5 група – 14 хворих на ХХН V стадії, ГН, які з різних причин не отримували замісну ниркову терапію (креатинін - 911,8 ± 93,4 мкмоль/л, ШКФ - 10,9 ± 0,9 мл/хв/1,73 м²). У всіх виявлено вторинну АГ (середній САТ становив 157,1 ± 6,1 мм рт ст, ДАТ - 95,7 ± 3,3 мм рт ст), анемію й збільшення ШОЕ (середня величина гемоглобіну - 91,5 ± 4,1 г/л, ШОЕ - 32,9 ± 6,3 мм/год). У 4-х пацієнтів встановлений діагноз ІХС, серцевої недостатності; в 4-х – гастроінтестинальні ускладнення (атрофічний гастрит, гастродуоденопатію), у 2-х – поєднання цих ускладнень.

6 група - 26 пацієнтів на ХХН V стадії, які отримували терапію ПГД (креатинін - 715,5 ± 66,7 мкмоль/л, ШКФ - 3,5 ± 1,3 мл/хв/1,73 м²). Терапія проводилась на апаратах “Fresenius Medical Care” (Німеччіна) з використанням рекомендованих витратних матеріалів (полісульфонових капілярних діалізаторів F7 HPS, F8 HPS), тричі на тиждень, по 4 години. ПГД хворі отримували на протязі від 1 до 7 років. У всіх встановлено АГ: середній показник САТ становив 161,8 ± 15,5 мм рт ст, ДАТ - 99,5 ± 8,0 мм рт ст. У 15-ти хворих виявлено хронічні серцево - судинні ускладнення (ІХС, серцеву недостатність, аритмії). У 23-х хворих визначено анемію: рівень гемоглобіну коливався від 55,0 до 110,0 г/л, у середньому – 93,1 ± 9,1 г/л, ШОЕ - від 5 до 40 мм/год, у середньому – 17,5 ± 3,27 мм/год.

Статистичну обробку результатів дослідження проведено стандартними методами варіаційної статистики в рамках програмного забезпечення Statistica for Windows, версія 6.0 (StatSoft, Inc.,США). Визначені середні величини (М), помилки їхньої результативності (m), коефіцієнт кореляції (r). Для відкидання «нульової» гіпотези, в залежності від характеру розподілу, використані t - критерій Ст'юдента для незалежних ознак або непараметричні критерії різниці. Різниця між групами вважалася статистично значимою при рівні статистичної значимості (р) меншим за 0,05. Для побудови функціональної залежності між числовими перемінними застосовували процедуру множинного регресійного аналізу з покроковим виключенням незначущих перемінних із регресійної моделі.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Встановлено значне (р < 0,01) підвищення рівня IL-1в у плазмі крові хворих на ХХН І стадії, ГН (538,0 ± 46,1 пкг/мл), у порівнянні з показником групи контролю (39,1 ± 5,8 пкг/мл). Вміст FN у плазмі цих хворих також достовірно (р < 0,05) підвищений - 128,3 ± 6,8 мкг/мл - проти 108,4 ± 4,9 мкг/мл у здорових донорів.

Вивчено концентрацію цитокіну залежно від фази захворювання. У хворих на ХХН І та ІІ стадій визначено вірогідне збільшення концентрації IL-1в у фазі загострення ХГН (510,8 ± 62,4 пкг/мл – на І стадії ХХН і 294,6 ± 58,1 пкг/мл – на ІІ стадії ХХН) у порівнянні з фазою нестійкої ремісії (274,4 ± 75,7 пкг/мл - на І стадії ХХН і 95,6 ± 15,9 - на ІІ стадії ХХН). Рівень IL-1в не нормалізується навіть у фазі клініко - лабораторної ремісії ХГН, що може свідчити про високу чутливість цього маркера щодо активності ренального запалення і необхідність спостереження за хворими, проведення лікування навіть у фазі ремісії.

Прогресування хвороби характеризується динамічним зростанням показника IL-1в і паралельним убуванням концентрації FN (табл.1).

Таблиця 1

Корелятивні взаємовідносини плазмових показників інтерлейкіну-1в і фібронектину на різних стадіях ХХН, ГН

*р < 0,05, ** визначення концентрації IL-1в проведено 26 хворим на ХХН V, ПГД, а FN - 15 пацієнтам цієї групи, *** кореляцію проведено між показниками IL-1в і FN на кожній стадії хвороби

Виключення становила ІІ стадія ХХН, при якій визначено істотне зниження величини IL-1в при одночасному збільшенні FN. Останнє можна пояснити максимальною продукцією плазмової фракції FN на початкових етапах фібропластичних процесів в нирках при зменшенні значущості запального компонента, маркером якого виступає IL-1в.

Елевація рівня IL-1в у плазмі відповідно прогресуючому погіршенню ниркової функції, а саме від I до V стадії ХХН, обумовлена формуванням поліорганної дисфункції або стану системного хронічного запалення на тлі уремічної інтоксикації. На користь цього свідчить значне збільшення концентрації IL-1в у пацієнтів з ХХН ІІІ - V стадій, в яких діагностовано анемію, захворювання ССС (ІХС, серцева недостатність) та/або органів травлення (атрофічний гастрит, гастродуоденопатія, виразкова хвороба). У хворих на ХХН ІІІ стадії з захворюваннями органів травлення вміст IL-1в становив 708,6 ± 211,9 пкг/мл, без ускладнень - 520,1 ± 175,8 пкг/мл. У пацієнтів з ХХН ІV стадії концентрація цитокіну становила: при наявності ускладнень з боку ССС - 662,0 ± 295,5 пкг/мл, з боку органів травлення - 835,0 ± 365,7 пкг/мл, без ускладнень - 456,2 ± 59,0 пкг/мл. У хворих на ХХН V стадії, які не отримували замісну ниркову терапію, рівень IL-1в найвищий у пацієнтів з поєднанням захворювань ССС та органів травлення – 1500,0 пкг/мл, у хворих з кардіоваскулярними ускладненнями він становив 1022,5 ± 351,7, з гастроінтестинальними - 547,0 ± 173,2 пкг/мл, без ускладнень - 297,2 ± 147,4 пкг/мл. У хворих на ХХН ІV і V стадій визначений зворотний кореляційний зв'язок концентрації IL-1в з величиною гемоглобіну (r = - 0,3, р < 0,05) і прямий – з показником ШОЕ (r = 0,5, р < 0,05), що може свідчити про участь цитокіну в патогенезі анемії у хворих на ХХН Vстадії. Підтвердженням останнього виступає достовірно вищий рівень IL-1в у хворих на ХХН V стадії з анемією середньої тяжкості, ніж у пацієнтів з легким ступенем анемії – 830, 4 ± 226,1 пкг/мл (р < 0,05) і 664,8 ± 232,4 пкг/мл (р < 0,05) відповідно.

Збільшення активності IL-1в у динаміці прогресування нефросклерозу також обґрунтовано його профіброгенними властивостями, що підтверджується достовірною кореляцією показника IL-1в із плазмовим рівнем FN - основним компонентом екстрацелюлярного матрикса (табл.1). Крім того, відбувається зниження кліренсу IL-1в зі сечею і пригнічення інгібіторів цього цитокіну під дією уремічних токсинів з відповідним збільшенням його плазмової концентрації.

Динамічне зниження вмісту FN у плазмі при прогресуванні ХХН, ГН (табл.1) пояснюється зміною фізико - хімічних властивостей ГБМ і участю FN у розвитку ренального фіброзу зі збільшенням ролі тканинної фракції FN, гіперпродукція якої здійснюється фібробластами in situ по мірі прогресування нефросклерозу. На ІІІ - V стадіях ХХН, ГН низький вміст FN у плазмі обумовлений збільшенням його споживання при розвитку уремічних ускладнень: при кардіоваскулярних та/або гастроінтестинальних ускладненнях концентрація FN у плазмі є вірогідно меншою, ніж за їх відсутністю. У хворих на ХХН ІІІ стадії з захворюваннями органів травлення вміст FN становив 116, 0 ± 7,7 мкг/мл, без ускладнень - 140,7 ± 18,4 мкг/мл. У пацієнтів з ХХН ІV стадії рівень медіатора становив: при ускладненнях з боку ССС - 119,5 ± 13,2 мкг/мл, з боку органів травлення - 93,0 ± 13,9 пкг/мл, без ускладнень - 131,0 ± 17,9 мкг/мл. У хворих на ХХН V стадії вміст FN при поєднанні захворювань ССС і органів травлення становив 82,0 ± 18,0 пкг/мл, при кардіоваскулярних ускладненнях - 87,5 ± 15,1, при гастроінтестинальних - 80,0 ± 22,3 мкг/мл, без ускладнень - 108,0 ± 30,8 мкг/мл.

Показники IL-1в і FN у плазмі визначаються клінічною формою ХГН
(рис.1, 2).

Рис.1 Концентрація IL-1в у плазмі хворих на ХХН, гломерулонефрит (з урахуванням клінічної форми захворювання)

Рис.2 Концентрація FN в плазмі хворих на ХХН, гломерулонефрит (з урахуванням клінічної форми захворювання)

Найменші величини IL-1в і FN виявлено при ІСС: у хворих на ХХН І стадії рівень IL-1в становив 415,2 ± 227,3 пкг/мл, FN - 116,3 ± 31,2 мкг/мл, на ІІ стадії - 53,5 ± 23,1 пкг/мл і 97,2 ± 21,0 мкг/мл відповідно. При розгляді параметрів, що традиційно вважаються маркерами гломерулярного пошкодження, при ІСС визначений вірогідний кореляційний зв'язок показника IL-1в з протеїнурією (r = 0,4, р 0,05). Рівень плазмового FN зворотно корелює з цими параметрами: з величиною протеїнурії коефіцієнт Пірсена (r) відповідав - 0,4, гематурії - r = - 0,6 (р < 0,05). Посилення гематурії супроводжується зниженням плазмового вмісту FN, що можна пояснити збільшенням його витрат: при гематурії понад 50 ер. у полі зору концентрація FN становила 74,6 ± 17,7 мкг/мл, у підгрупі від 20 до 50 ер. у полі зору - 88,6 ± 13,0 мкг/мл, а при мікрогематурії (до 15 ер. у полі зору) величина FN є найвищою - 133,5 ± 10,6 мкг/мл (р<0,05).

Характеристики

Список файлов реферата