91273 (679835), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Гумове судно надувають за допомогою ножного насоса, його частіше подають ослабленим хворим, хворим з пролежнями, а також хворим з нетриманням сечі та калу, бо його можна тримати під хворим протягом тривалого часу. Користуватися підкладним судном слід таким чином підкладають під хворого суху гумову клейонку, ставлять під сідниці судно; медична сестра підводить руку під крижі хворого, при цьому його таз підіймається, зігнуті в колінах ноги хворого розводять у сторони, судно підставляють під сідниці таким чином,, щоб над його великим отвором опинилася промежина, а трубка судна була між стегнами хворого у напрямку до колін.
Після акту дефекації судно виймають. Для цього медична сестра знову підіймає таз хворого, бере трубку судна та виймає його у напрямку, протилежному підкладанню. Судно гарячою водою, дезинфікують 1—2 % розчином хлорного вапна або 3 % розчином хлораміну. Хворого підмивають.
Для хворих, які пересуваються на кріслі каталці за допомогою медичної сестри, а також для хворих, які пересуваються на інвалідному кріслі, у санвузлах на унітазах прикріплюються спеціальні пристосування, щоб хворі могли триматися руками за них.
Користування сечоприймачем.
Треба знати, що більшість хворих через соромливість або незручність не можуть самостійно помочитися. Щоб допомогти їм, існують такі способи: судно має бути сухим та теплим, на дні його повинна залишатися невелика кількість теплої води, на сечостатеві органи ллють теплу воду, па лобок кладуть теплу грілку, відкручують кран з водою, щоб хворий чув звук її лиття. Якщо хворий і після цього не зможе самостійно помочитися, слід удатися до катетеризації сечового міхура. Сечоприймач — це звичайно скляна посудина, якою користуються і чоловіки, і жінки. Він має довгасту форму, закінчується короткою трубкою з отвором. Теплий сухий сечоприймач розміщують між ногами пацієнта. Жінкам сечоприймач ставлять таким чином, щоб отвір сечівника знаходився над лійкою трубки. Чоловічий статевий член уводять у отвір трубки. Після акту сечовипускання сечоприймач приймають, вміст його виливають в унітаз. У санітарній кімнаті сечоприймач миють теплою, водою, дезинфікують 3 % розчином хлораміну.
Догляд за ротовою порожниною у важкохворих.
У хворих з важкою хворобою та прикутих до ліжка швидко настає знесилення організму, зниження його опірності і легко виникають супутні запальні процеси, насамперед у ротовій порожнині — стоматит (запалення слизової оболонки ротової порожнини) або гінгівіт (запалення ясен). Це значно ускладнює перебіг основного захворювання. Крім цього, у важкохворих через інтоксикацію, як правило, виникає сухість язика та губ; при поганому догляді за хворими виникають надто болісні тріщини язика та губ, що можуть стати вхідними воротами для інфекції. Тому догляд за ротовою порожниною у важкохворих є важливим чинником їхнього одужання.
Існують такі правила догляду за ротовою порожнию двічі па день (вранці та ввечері) протирають ротову порожнину у важкохворого ватним тампоном, змоченим 2 % розчином натрію бікарбонату або 5 % розчином борної кислоти. Перед протиранням верхніх корінних зубів шпателем підтягують верхню губу, щоб запобігти потраплянню інфекції до вивідної протоки навколо вушної слинної залози. Протираючи язик лівою рукою, слід витягнути його з рота, кінчик обгорнути стерильною марлевою серветкою, правою рукою, у якій знаходиться корнцанг з ватною кулькою, змоченою розчином натрію гідрокарбонату, знімають наліт з язика. Якщо можливо, хворого спонукають ополоснути ротову порожнину якимось антисептичним розчином (перекису водню — 1 чайна ложка на 1 склянку води, 2 %' розчином борної кислоти — 1 чайна ложка на 1 склянку води, розчином фурациліну— 1 : 5000).
Полоскання рота проводять за допомогою гумової груші або шприца Жане. Для цього хворого слід посадити або покласти на бік. Під груди йому кладуть гумову клейонку, під підборіддя ниркоподібний лоток. Відтягуючи шпателем по черзі то праву, то ліву щоку, промивають рот, використовуючи при цьому до 1 л води.
Якщо язик та губи хворого сухі, їх змащують вазеліновою олією.
При виникненні запальних уражень язика (глосит), слизової оболонки рота, губ, застосовують загоюючи засоби — синтоміцинову емульсію, стрептоцидові мазь, обліпихову олію.
Догляд за очима у важкохворих.
Сюди входить дворазове вмивання хворого протягом дня. Якщо у хворого виник кон'юнктивіт (запалення слизової оболонки ока) та з'явилися гнійні виділення з очей, то слід промивати очі стерильним ватним тампоном, змоченим 2 % розчином борної кислоти. Тампон повинен бути окремим для кожного ока. Промивати очі слід у напрямку від зовнішнього кута ока до носа, щоб не занести інфекцію до нососльозного каналу.
Очі необхідно закрапувати розчином альбуциду або левоміцетину.
Догляд за вухами у важкохворих.
Туалет зовнішнього слухового проходу у важкохворих проводить медична сестра. Для пом'якшення вушної сірки закрапують у вухо, 3 % розчин перекису водню або камфорний спирт. На тонкий зонд з нарізкою намотують вату, лівою рукою відтягують вушну раковину до заду та вгору, праною обережно вводять зонд у слуховий прохід і легкими обертовими рухами очищають вухо.
Слід також протирати шкіру у складці на задній поверхні вушної раковини, біля місця її переходу у соскоподібний відросток, бо у цьому місці у важкохворих можуть виникати мацерації та грибкові ураження шкіри.
Догляд за порожниною носа у важкохворих.
У важкохворих медична сестра повинна щоденно звільняти носові ходи від кірочок, що там утворюються. Для цього треба зробити 2 ватні турунди, змастити їх вазеліновою олією або гліцерином. Обережно вводять турунди в обидва носові ходи і тримають їх там 2—3 хв. Обертовими рухами виймають ватні турунди разом з кірочками.
Годування важкохворих.
Годувати важкохворих зобов'язана палатна медична сестра.
Перед цим процесом слід закінчити всі лікувальні та гігієнічні процедури (перестеляння ліжка, переміну натільної білизни, туалет ротової порожнини, миття рук), прибирання та провітрювання палати.
Існує декілька варіантів годування. Якщо хворий може сидіти самостійно, то йому присувають до ліжка спеціальний столик зі стравами він їсть сам.
Якщо хворий не може самостійне приймати їжі самостійно .сидіти в ліжку, хворим, що прикутий до ліжко або це йому заборонив палатний лікар (гострий період інфаркту міокарда), тоді слід надати йому на пів сидячого положення і погодувати його. Лівою рукою охоплюють хворого за шию і тримають його так, годуючи правою рукою. Можна підняти підголівник функціонального ліжка або підкласти під голову хворого декілька подушок.
Шию та груди хворого прикривають серветкою, їжу таким хворим дають невеликими порціями в рідкому або напіврідкому вигляді (протерті каші, супи, молоко, вершки, соки, киселі, бульйони тощо).
Годують хворих ложкою (ні в якому разі не виделкою!) або за допомогою поїльника.
Треба пам'ятати: якщо хворий не хоче ковтати, силоміць вливати в нього їжу не можна, бо хворий може поперхнутися і вдихнути їжу в дихальні шляхи, що може викликати аспірацій ну пневмонію.
Якщо хворий свідомо, через відсутність апетиту, відмовляється від їжі, слід зробити спробу переконати його в необхідності прийняти їжу, удатися до штучного годування.
Штучне годування хворих.
Цей вид харчування передбачає введення в організм хворого поживних речовин ентеральним або парентеральним шляхом.
Ентеральне введення харчових продуктів відбувається за допомогою зондів, фістул, клізм, парентеральне передбачає введення в організм поживних речовин, обминаючи травний канал.
Показання: утруднене ковтання внаслідок паралічу, парезу, надмірної виснажливості, слабкості; звуження або непрохідність стравоходу; стеноз воротаря; після операцій на стравоході, шлунку, дванадцятипалій кишці; при нестримному блюванні; при втраті великої кількості рідини (нестримне блювання, пронос); несвідомий стан хворого протягом тривалого часу; психічні хвороби, що супроводжуються відмовою від їжі.
Існують такі види штучного годування: 1. Через зонд, уведений у рот або ніс і далі у шлунок. 2. Через операційну фістулу (норицю) шлунка (гостростому) або тонких кишок (єюностому). 3. Через пряму кишку (ректальне) за допомогою клізми. 4. Парентеральне — переважно внутрішньовенна.
Техніка харчування хворого через шлунковий зонд.
Цю процедуру виконує лікар, а медична сестра йому допомагає. Для цього треба мати шлунковий зонд (м'яка гумова, пластмасова або силіконова трубка довжиною 1,5 м, діаметром 3—5 мм), лійку І ємністю 200—250 мл або шприц Жане, вазелінову олію або гліцерин
Перед годуванням хворого лійку або шприц Жане кип’ятять і охолоджують до кімнатнoї температури. Страви поїльників
Підігрівають до температури 45—55 °С. Кінець зонда змащують вазеліновою олією або гліцерином.
Якщо можливо, вводять зонд у положенні хворого сидячім. Якщо це неможливо (непритомний стан, надмірне виснаження, слабкість хворого), то вводять зонд у положенні хворого лежачи на боку. Щоб увести шлунковий зонд через ніс, треба відхилити голову хворого назад, зонд ввести у ніс, повільно просуваючи його вздовж внутрішньої стінки нижнього носового ходу (мал. 40). Коли зонд увійде в носоглотку на глибину 15—17 см, голову хворого нахиляють трохи вперед, вказівний палець вводять у рот, намацують кінець зонда, злегка притискують його до задньої стінки глотки, а другою рукою просувають зонд далі до шлунка, загалом приблизно на довжину 45— 50 см.
Слід пам'ятати таке: якщо зонд потрапив замість стравоходу до гортані або трахеї, у хворого в стані притомності починається кашель, у непритомному стані це може виявитися появою ціанозу або задишки. шлунковий зонд, у потрапив зонд у трахею? До кінця зонда підносять пушинку вати і дивляться, чи не коливається вона в такт дихальним рухам грудної клітки.
Якщо під час уведення зонда хворий міцно стискує щелепи, його рот розширюють за допомогою рото розширювача або вводять у рот палець, обгорнутий бинтом (на випадок, якщо хворий стисне щелепи), і надавлюють ним на корінь язика.
Слід пам'ятати, що при введенні зонда не можна застосовувати силу. При наявності перешкод процедуру слід припинити, бо можуть виникнути важкі ускладнення (перфорація стравоходу або шлунка, носова, стравохідна або шлункова кровотеча).
Введений зонд треба зафіксувати лейкопластиром до шкіри щоки або зовнішнього слухового проходу. Якщо хворий знаходиться у непритомному стані, вільний кінець зонда фіксують до губи або щоки шовковим швом.
Техніка штучного годування через гастростому. Після операцій з приводу звуження стравоходу (пухлинного, опікового) або у разі неоперабельної пухлини стравоходу, що закрила його прохід, накладають шлункову фістулу (норицю) —так звану гастростому, через яку хворого протягом тривалого часу можна годувати.
Харчуватися через гастростому хворий може самостійно або його годує медична сестра чи родичі.
Спочатку хворого годують невеликими порціями (по 150—200 мл) 5—6 разів на день, їжа має бути підігрітою. Поступово разову кількість їжі збільшують до 350— 500 мл, а кількість годувань зменшують до 3—4 разів.
Продукти харчування ті ж, що й при годуванні через зонд, але можна додатково призначити протертий сир, змішаний з кефіром, гомогенізовані м'ясні, овочеві та фруктові консерви, протерте м'ясо, змішане з бульйоном.
Необхідно здійснювати належний догляд за гастростомою. Слідкують, щоб її краї не забруднювалися їжею та не роз'їдалися шлунковим соком. Уведений зонд біля рани обгортають лейкопластиром і прикріплюють його до шкіри.
Після кожного годування слід проводити туалет шкіри навколо гастростоми. З цією метою шкіру змащують 96 %'; етиловим спиртом, накладають на шкіру просушуючи мазі — цинкову або пасту Лассара. Поверх гастро стоми до наступного харчування накладають суху асептичну пов’язку.
Ректальне штучне годування - так звана годувальна клізма. Найбільшого поширення вона набула при опіковому ураженні обличчя, стравоходу.
За 1 год. до застосування годувальної клізми хворому ставлять очисну клізму (до повного випорожнення кишок). Через годувальну клізму можна вводити обмежену кількість продуктів, а саме: м'ясні та рибні бульйони, молоко, вершки, ізотонічний розчин натрію хлориду, глюкозу, продукти гідролізу білків (альбумін, казеїн).
Одноразово за допомогою гумової груші в водять— 250 мл розчину, підігрітого до температури 37—38 °С. При застосуванні крапельної годувальної клізми можна вводити 1—1,5 л їжі протягом 2—3 год.
Треба пам'ятати, що часто застосовувати годувальну клізму не рекомендується, щоб не викликати запалення прямої кишки у хворого, прикутого доліжка, або ректальної кровотечі з гемороїдальних вузлів.
Парентеральне харчування застосовується тоді, коли відсутня можливість годувати хворого ентерально, а саме: при великих операціях у черевній порожнині, у процесі передопераційної підготовки хворих, при великих опіках, при значних порушеннях у системі травлення (холера, важкий перебіг дизентерії, нестримне блювання).
Для парентерального харчування застосовують донорську кров, плазму крові, гідролізати білків (альбумін, амінокровін, аміно-пептид), розчин глюкози з вітамінами. Організація лікувального харчування у стаціонарі
За лікувальне харчування у стаціонарі відповідають палатним (черговий) лікар, палатна медична сестра, старша медична сестра, дієтичні лікарі (у великих лікарнях) та дієтичні сестри.
Палатний лікар, оглянувши новоприбулого хворого, призначає, йому певну дієту, повідомляє хворого, яку дієту йому призначено, контролює дотримання призначеної дієти.
Палатна медична сестра виписує з листків призначень дієту хворих, які поступили до відділення, складає порційну підмогу, де вказує па кількість хворих, які одержують той чи інший дієтичний стіл, допомагає роздавальниці роздавати їжу, годує важкохворих.
Старша медична сестра перевіряє порційні вимоги, складені палатною медичною сестрою, та подає їх о 9.00 до харчоблока, здійснює контроль за роботою роздавальниць та годуванням важкохворих палатними медичними сестрами.
Дієтичні лікарі та дієтичні сестри слідкують за правильністю складання та застосування лікувальних дієт, консультують палатних лікарів відносно оптимального вибору лікувального харчування, слідкують за правильністю приготування страв того чи іншого лікувального стола.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
