91053 (679655)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Мiнiстерство освіти та науки України

Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет

розвитку людини “Україна”

Горлiвський регіональний інститут

Кафедра фізичної реабілітації

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Гігієна

На тему:

Гігієнічні вимоги до розміщення і планування населених пунктів та житлових приміщень

студентки 2-го курсу денної форми навчання

напряму підготовки 0102 – фізичне виховання і спорт

спеціальності 6.010200 – фізична реабілітація

Конюх Марини Дмитрівни

Викладач: Ярош А.М.

Горлівка 2009

Дотримання належних гігієнічних вимог під час проектування, будівництва та експлуатації житлових і громадських будівель має особливо велике значення для збереження здоров'я людини. Це зумовлено тим, що саме у приміщеннях людина перебуває більшу частину свого життя. Житло має оберігати її від несприятливих погодних умов у будь-яку пору року, мати оптимальний мікроклімат, створювати відповідні умови для організації праці та відпочинку, виховання дітей, різноманітних побутових процесів тощо. Погані житлові умови негативно впливають на здоров'я, сприяють погіршенню самопочуття та виникненню різних захворювань, підвищують рівень смертності населення.

Створення належних гігієнічних умов у житлі залежить від багатьох чинників. Серед них слід виділити насамперед такі, як місце розташування житла та екологічні умови земельної ділянки, її відстань від джерела фізичного, хімічного або біологічного забруднення, характер будівельних матеріалів та конструкцій, внутрішнє планування, наявність і площа основних приміщень, їх санітарно-технічне обладнання, опалення, освітлення, вентиляція тощо.

Вихідним у забезпеченні оптимальних житлових умов є дотримання відповідних будівельних та гігієнічних вимог під час планування та забудови міських і сільських поселень.

Ці вимоги регламентовані спеціальними загальнодержавними документами, державними будівельними нормами Украся на такі зони: селітебну, виробничу, в тому числі комунально-господарську і зовнішньо транспортну та ландшафтно-рекреаційну.

До селітебної території належать ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у тому числі навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, майдани, парки, сади, сквери, бульвари та інші об'єкти зеленого господарства, а також місця загального користування.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних із ними виробничих об'єктів, зокрема комплексів наукових установ із дослідними підприємствами, комунальних і складських об'єктів, підприємств із виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів, об'єктів спеціального призначення для потреб оборони, споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського та приміського сполучення, ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, яке працює на підприємствах міста.

Промислові підприємства, які не викидають у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не потребують під'їздних залізниць, можна розміщувати у межах селітебних територій або поблизу них із дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені та водні простори в межах забудови міста і зеленої зони, а також, інші елементи природного ландшафту, зокрема лісопарки, парки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів, заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку, курортні зони в містах і селищах, котрі мають лікувальні ресурси.

Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням має поділятися на селітебну і виробничу зони. До селітебної зони входять житлові території, ділянки установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми. До виробничої зони відносяться ділянки підприємств із виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарських машин і автомашин, дільниці комунально-складських та інших об'єктів, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, інші території.

У межах селітебної території формуються такі її основні структурні елементи, як житловий квартал, житловий район та житловий масив.

Житловий квартал, або житловий комплекс, являє собою структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями та проїздами, площею до 50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення або з площею до 20 га з неповним комплексом.

Житловий район — це структурний елемент селітебної території площею 50—400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше як 1500 м, а також об'єкти місцевого значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, інші природні та штучні об'єкти.

Зрештою, житловий масив являє собою структурний елемент селітебної території площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони. Ця структурна одиниця характерна для великих і велетенських міст та мегаполісів і формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ обслуговування районного і міського користування. Житлові масиви, що входять до селітебної зони, мають формуватися у взаємозв'язку з їх плануванням та забудовою.

Під час планування та будівництва житлових будинків для кожного з них слід передбачати земельні ділянки (без розміщення на них дитячих дошкільних установ і підприємств обслуговування, гаражів, що належать окремим громадянам, фізкультурних і спортивних споруд), які відповідають кількості їх населення: 23,3—30,1 м² на одну людину при забудові до трьох поверхів, 17—20,2 м² — до 4—5 поверхів, 13,9—15,3 м² — до 6—8 поверхів, 12,0—12,2 м² — до 9—12 поверхів.

У ході проектування житлової забудови необхідно також передбачити розміщення і окремих майданчиків відносно житлових громадських будинків.

Основним типом житлової забудови у сільських населених пунктах є одно- або двоповерхова з присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства.

Для підвищення компактності забудови присадибна ділянка може бути розділена на дві частини: приквартирну ділянку, що її виділяють безпосередньо біля будинку, і ділянка для городу, що її виділяють за межами житлової зони.

Споруджувати надвірні господарські будівлі за лінією забудови вулиць і проїздів забороняється. їх треба будувати в глибині садиби з дотриманням санітарних і протипожежних вимог. Дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля приміщення для худоби на відстані не менше ніж 15 м від житлових будинків і 20 м від джерел водопостачання, обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.

Відповідно до структури житлової забудови під час облаштування різних майданчиків і місць відпочинку для дорослих відстань від вікон житлових і громадських будинків становить не менше ніж 25 м, до господарських майданчиків (для чищення меблів та одягу, сушіння білизни, сміттєзбірників) — не менше ніж 20 м. Господарські майданчики треба розміщувати на відстані не більше як 100 м від найвіддаленішого входу в житловий будинок. До майданчиків для сміттєзбірників слід передбачити окремі під'їзди.

Підсобні приміщення проектуються з такого розрахунку: у разі пічного опалення — не менше ніж 5 м² на кожну квартиру; у разі центрального опалення та наявності газових плит і балонів — 0,8 м² на одну людину, але не менше ніж 4 м² на одну квартиру.

Значно поширеним на сьогодні різновидом житлових приміщень є гуртожитки (студентські, робітничі та ін.). У планувальному, відношенні більшість гуртожитків відрізняються від житлових квартир загальним коридором і наявністю санітарно-технічних та інших блоків загального користування. Кімнати гуртожитку (мінімальна площа на одну людину має становити 4,5 м², для студентів — б м²) не повинні бути прохідними, слід передбачити безпосередній або через шлюз-пердушові, умивальні, кухні, кімнати для занять, відпочинку, прання та залежно від місткості і розташування гуртожитку та контингенту мешканців: буфети, їдальня, приміщення для масових заходів, бібліотеки-читальні, приміщення побутового обслуговування тощо. У гуртожитку, в якому кількість мешканців досягає 200 чоловік, має бути медичний ізолятор (не менше як на 2 ліжка площею 7 м² на кожне) з окремим санітарним вузлом. У гуртожитках на 1000 осіб і більше влаштовуються медичні пункти з ізоляторами на 3 ліжка і більше.

У кімнатах дотримуються таких мінімальних відстаней: від ліжок до зовнішніх стін — 0,5 м, між ліжками — 0,4 м, між узголів'ями — 0,2 м. Стіни спальних кімнат обробляють клейовою фарбою, інших приміщень — олійною на висоту 1,8 м.

Будинки гуртожитків звичайно слід розміщувати таким чином: для учнів середніх спеціальних і професійно-технічних навчальних закладів — на земельних ділянках, призначених для цих навчальних закладів; для колгоспників, робітників і службовців — на окремих ділянках житлової території. Площа земельної ділянки гуртожитку на одного його мешканця має залежати від загальної кількості мешканців. Так, якщо місткість гуртожитку розрахована на 50 осіб, площа ділянки на одного мешканця має бути 45 м², на 1000 осіб — 35 м², на 200 осіб — ЗО м².

На земельній ділянці гуртожитків слід передбачити майданчики для відпочинку, ігор та занять фізичною культурою.

Відстані між житловими та громадськими будинками мають відповідати висоті будинку, що затіняє, і бути меншими за величини, наведені в табл. 22. Санітарні відстані від шкіл, дитячих і лікувальних установ до житлових і громадських будинків мають бути не менш^ за 2,5 висоти протилежного найвищого будинку.

До виробничої зони функціонально спеціалізованої частини міста входять об'єкти матеріального виробництва, комунального господарства, виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування, підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, які обслуговують матеріальне і нематеріальне виробництво.

Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств або однотипних промислових будівель необхідно визначати залежно від кількості газо- і пилоподібних викидів, речовин із неприємним запахом, рівня шуму та вібрації, інтенсивності впливу електромагнітних випромінювань, ультразвуку, радіонуклідів тощо. У санітарно-захисній зоні допускається розміщувати пожежні станції, бані, пральні і гаражі за умови, що щільність забудови не перевищуватиме 10 %.

Розміщення спортивних споруд, парків, дитячих установ, лікувально-профілактичних і оздоровчих установ, а також садіння плодоягідних дерев і кущів на території санітарно-захисної зони не допускається.

Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми, ветеринарні служби, склади мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин слід розміщувати з підвітряного боку по відношенню до інших сільськогосподарських об'єктів у селітебній зоні. Території виробничих зон не повинні розділятися на окремі ділянки залізничними або автомобільними шляхами загальної мережі.

Розриви між будинками і спорудами сільськогосподарських виробничих об'єктів мають відповідати вимогам чинних нормативних документів.

Обов'язковим елементом планування та благоустрою території населеного пункту, і особливіо її селітебної зони, є озеленення. Гігієнічне значення озеленення багатофункціональне. Зокрема, воно сприяє зменшенню ступеня забруднення повітря пилом і різними хімічними речовинами, поліпшує мікроклімат, збагачує повітря киснем та фітонцидами, створює сприятливі у психогігієнічному відношенні ландшафтні умови довкілля, сприяє відпочинку, заняттям фізичною культурою, спортом тощо.

На добре озеленених ділянках забрудненість атмосферного повітря набагато нижча, ніж на недостатньо озеленених або на таких, які взагалі не мають зелених насаджень. Найефективніше затримують пиловий аерозоль і^акі дерева і кущі, як липа, бузок, в'яз та клен гостролистий, що мають листя з нерівною поверхнею, яка добре затримує пилові частинки. Газостійкими є також канадська тополя, клен, ялина та біла акація.

Певне значення для підвищення ефективності очищення повітря від пилових і газових забруднень має раціональна схема посадки зелених насаджень. Вона не повинна бути дуже щільною, аби запобігати застою повітря. Значно підвищується очисна дія зелених насаджень у період їх вегетації.

Сприятливо впливають зелені насадження на мікроклімат і інші параметри. Це пов'язано з тим, що вони зменшують потік сонячної енергії, знижують радіаційну температуру і температуру повітря.

Залежно від призначення, місця та площі зелених насаджень розрізняють насадження загального користування (лісопарки, парки, сади, бульвари, сквери), обмеженого користування (озеленення ділянок окремих об'єктів) та спеціального призначення (озеленення санітарно-захисних розривів і зон озеленення вздовж транспортних магістралей).

На території міських та сільських поселень необхідно передбачити безперервну систему озеленення, а також озеленення інших відкритих просторів, які в поєднанні із заміськими мають формувати комплексну зелену зону.

Зовнішні межі комплексної зеленої зони не повинні порушувати межі землекористувань, природні рубежі, транспортні магістралі. У малих, середніх і великих містах наявні масиви міських лісів також необхідно перетворювати на міські лісопарки і відносити додатково до озеленених територій загального користування, виходячи з розрахунку не більше за 5 м² на одну людину.

Територію санітарно-захисних зон промислових підприємств не слід розглядати як резерв розширення території підприємства. У цій зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, установи охорони здоров'я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівничі товариства й городи.

У разі розташування селітебної і виробничої зон у сільському населеному пункті поряд необхідно створювати між ними відповідні санітарно-захисні і зооветеринарні розриви, розміри яких встановлюються згідно з нормативними значеннями.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата