60538 (673794)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Реферат на тему:

Повстання Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький

Козаччина за півтора століття свого існування розвивалася безнастанно й обхоплювала все ширші ділянки своєї діяльності. Не пропали даремне зусилля Сагайдачного, Дорошенка, Павлюка й інших великих організаторів та провідників. Козаки все краще почували, що вони національне військо та, що їх організація повинна служити цілому народові. Але невдачі 1630 рр. знову спинили зріст козацьких змагань. Козацьке військо зійшло знову на платформу своїх станових інтересів, відокремилося в замкнену верству, думало тільки про обнову й зріст своїх »вольностей«, не мало відваги вийти поза межі, визначені урядом, не зважувалося утримувати зв’язків із громадянством, що чекало від козаків підмоги і визволу. Десятиліття 1638-1647 рр. це час найбільшого занепаду козаччини, коли здавалося, що запорозьке військо вже ніколи не зможе піднятися до давнього значіння. Аж повстання Богдана Хмельницького піднесло наново козаччину, повернуло її на широке поле праці для власної держави.

Богдан Хмельницький був воякою ззамолоду. В 1620. р., як 25-літній юнак, був під Цецорою в охотничому відділі »українців« свого батька Михайла і попав у турецький полон: Потім вступив до реєстрового козацького війська, служив у ньому двадцять кілька років, дослужився ступня чигиринського сотника. Жив у Суботові, на самому краю Диких піль, у безнастанній небезпеці від татар, у постійних під'їздах, сторожах і походах у степ і на Запорожжя. Війна була живлом, у якому він прожив ціле своє життя. У своїй далекій глуші не цікавився ширшим світом, не брав навіть участи у козацьких повстаннях — може, був би й покінчив життя непомітним, сірим старшиною. Але болючі особисті переживання, вже під старість, вивели його на історичну арену, — він став на чолі повстання, повів запорозьке військо до перемог, підняв усю Україну, почав будувати українську державу.

Хмельницький виявився незвичайною індивідуальністю, людиною великого ума й залізної волі, організатор зроду ,й володар. Він визначався поривчастою вдачею, нагальністю, безоглядністю й енергією, умів опановувати маси, поробити їх своїм знаряддям, знав, як наказати послух і дисципліну,. умів свої полки навіяти духом відваги й завзяття. До війська притягав широкі народні маси, але не дозволяв їм на; безумну самоволю, всякий;непослух карав гостро, нерідко й на горло. З юрби охотників він умів вибрати найкращі елементи і з них творив дібрані реєстрові полки. Мав незвичайне знання людей, відкривав непомічені таланти, нарівні цінував козака, шляхтича чи селянина, у своїх штабах позбиравши ввесь квіт тодішнього українського громадянства. Радо брав до війська чужих офіцерів, творив наймані відділи з німців, сербів, татар. Але з тієї різношерстої маси зумів витворити однопільне українське військо, що з завзяттям і вірою служило своїй молодій державі й потоками крови боронило її незалежності.

Хмельницький був полководцем на велику міру. У;способах ведення війни був безоглядний, не признавав ніяких вагань, ні пересудів, кожний шлях, що вів до перемоги, був для нього однаково добрий. Він умів опанувати широкі простори й вів боротьбу широкими лініями. Не спинявся на малих перешкодах, не любив облягати замків чи »курників«, як їх називав, — а йшов просто на головні сили ворога. Його війська посувалися з незвичайною швидкістю, залишаючи не раз далеко позаду обози. Ворога вмів зайти несподівано й Відразу бив на нього всією силою. Перемогу осягав скомбінованим наступом кінноти й піхоти: кіннота починала бій і витягала вороже військо в поле, піхота, обкопана в шанцях, сильним обстрілом нищила ворогів.

Хмельницький міг провести свої задуми, бо за ним ішли маси. Де тільки появилося козацьке військо, підіймався народ, виступав проти шляхти, проганяв панів та їх урядовців, піддавався козацькій владі. Чимдуж повставали уряди на козацький зразок, організувалися сотні, полки, творилося військо. Так було на Правобережжі, на Поділлі, в Галичині, на Волині, на Поліссі, навіть на Білій Русі. Це об’єднання воєнних дій із соціальними й національними давало козацькій державі незрушну основу. »Як далеко козацька шабля засягла, так далеко й козацька влада мусить бути«, — говорив Іван Виговський, військовий писар і Хмельницького співробітник.

Початки повстання

Всенародне українське повстання, що почалося 1648 р., мало різний підклад на нього склалися причини:

• соціальні,

• економічні,

• релігійні,

• національні.

Але безпосередній почин до нього дала козаччина, і то реєстрове військо. Ординацію 1638 р. проведено в життя з незвичайною суворістю. Хоч реєстрові козаки були цілком лояльні, немало заслужили в боротьбі з татарами, то їм ані крихітки не попущено з драконських постанов, які впали на них після невдалого повстання. Козаки не відзискали давньої самоуправи, ні вибору старшини, ані навіть шпиталю у Терхтемирові; на всі прохання та посольства діставали тільки порожні обіцянки. На короткий час козацькі шанси поправилися тоді, коли король Володислав IV придумав план війни з Туреччиною при співучасте Венеції й Риму: козаки мали рушити на Чорне море й спинити тут турецьку флоту. В 1646 р. до Варшави їздили в посольстві від реєстрових військові осавули Іван Барабані і Ілляш Караїмович та сотники Максим Нестеренко й Богдан Хмельницький. Король обговорив із ними план походу, пообіцяв привернути давні вольності й побільшити число реєстрового війська. Але польський сейм відмовився від війни з Туреччиною й усі королівські плани впали нінащо. Козаки не то що не дістали ніяких привілеїв, а й попали під іще гостріший режим.

Жалуємося на панів державців і уряди України, що, хоч ми в усьому їм послушні, вони поводяться з нами не так, як годилося б поступати з лицарськими людьми, а гірше збиткуються над нами, й роблять нам кривди, ніж своїм невільникам. Не тільки в майні своєму, а й у самих собі ми невільні. Хутори, сіножаті, луки, ниви, ріллі, стави, млини, аби йно вони у нас козаків панові урядовцеві сподобались, — силоміць відбирають, нас самих без. ніякої вини обдирають, б’ють, мордують, до в’язниць саджають, на смерть убивають, і так силу товаришів поранили та покалічили. Десятину бджільну й поволовщину беруть у козаків нарівні з міщанами. Синам козацьким не тримати при собі старих матерів, ані батьків своїх, і так неборака-козак мусить за них давати чинш і всяку повинність міську. Жінкам козацьким, що залишились по смерті чоловіків, не то. що трьох років, а то й одного року не вільно прожити — хоч би яка стара була, її зараз підтягають під податки панські нарівні з міщанами і без милосердя грабують.

Панове-полковники теж поводяться з нами не так, як обіцяють і присягають; щоб мали боронити нас у наших кривдах від панів-урядовців, вони ще їм помагають проти нас і вояками і драгунами, що їх при собі мають. Аби котрому що сподобалося в нас, — який кінь добрий, чи зброя, чи щось инше відступай йому, ніби продажем, а то за пів-дурно; а не відступив, тоді журись, небораче козаче, собою! Віл чи ялівка челяді вояцькій на очі не попадайся: сіно у стогах і збіжжя жжіате в полях забирають силоміць, як своє власне.

Коли ми йдемо на звичайну залогу на Запорожжя, то й там на Дністрі, панове-полковники чинять нам неволю в дозвіллі нашому. З тих, що лиси ловлять, беруть по лисові з кожної голови, а як не спіймав лиса, відбирають за лиса від козаків самопали. Хто рибу ловить, зловлене для пана полковника; а не має коня, щоб його відставити, тоді водою — підводою, плечима своїми вивози. З добичі, як Бог часом пощастить, беруть половину, не кажучи про ясир, — усе від нас повідбирали, так, що нема за що й працювати. Щоб вирвати від козака, що в нього побачать, як – стій до тюрми, до в’язниці, за яку-небудь притичину: викупайся тоді, козаче-небораче, роздягайся догола, давай своє в нагороду«...

Так писали козаки у своїм листі до короля. Реєстрове військо хвилювалося, бурилося та чекало нагоди, щоб повстати проти такої неволі.

Богдан Хмельницький переходив те саме, що всі козаки. Чигиринський підстароста Чаплинський напосівся на нього, почав стягати з нього безправні податки, потім напав на його хутір, забрав збіжжя й худобу та так побив малого сина, що хлопець умер. Хмельницький, доведений до одчаю, почав змовлятися з іншими козаками. За те його увязнили й тільки на поруку чигиринського полковника Кричевського випустили з в’язниці. Тоді Хмельницький рішився на повстання і при кінці 1647 р. разом із сином Тимошем і довіреними товаришами подався на Запорожжя.

Жовті Води і Корсунь

На Низу до Хмельницького пристали різні добичники, пластуни, луковники, лисичники«, здебільша, давні випищики, що перед владою ховалися по Дніпрових островах. Спершу всього війська не було більше, ніж 500 людей. Дня 2 лютого 1648 р. Хмельницький напав на Січ, де стояв залогою черкаський реєстровий полк, захопив харчі й позабирав усі човни. Дня 9 лютого, опівночі, ударив удруге на Січ і тоді реєстрові козаки перейшли до нього а полковники з драгунами вирятувалися втечею.

Сподіваючись нападу поляків, Хмельницький почав готовитися до війни. На острові Бучках, у сусідстві Січі, побудував сильні фортифікації й почав закликати до себе охотників. Рівночасно ввійшов у переговори, з татарами й запевнив собі допомогу мурзи Тогай-бея.

Польський гетьман Микола Потоцький задумав не допустити повстанців на »волость« і вислав на Хмельницького збройну експедицію. Головні сили пішли з Корсуня правим берегом Дніпра, під проводом козацького комісара Шемберґа, відомого з гострої поведінки з козаками та молодого Степана Потоцького. При них було до 2500 реєстрових і 1500 польського війська. Друга половина реєстрових поплила човнами, Дніпром і мала десь у степу зустрітися з головним військом.

Хмельницький вирішив не чекати на Запорожжі, а вийти назустріч противникам у степи. Військо його рахували на 3000 козаків і пару сотень татар, але в підмогу мав іще прийти Тогай-бей. Козацьке військо йшло здовж річки Базавлука й увійшло на Чорний шлях, дорогу, протерту татарськими походами. На верхів’ях річки Саксагані 29 травня 1648 р. повстанці зустріли переяславський реєстровий полк, що йшов у передній сторожі королівського війська. Прийшло до сутички й татари розбили цей »кошик« (малий табор). Трохи далі, над Жовтими Водами, дійшло до стрічі з військом Шемберґа. Шемберґ із реєстрованими полками виїхав назустріч, але татари так сильно вдарили на нього, що він мусів повернутися до табору. Поляки чимдуж почали окопувати табір валами й шанцями. Другого дня бою не було. Військо Хмельницького впорядковувалося, »презентувалося з корогвами«, і тільки здалека накликувало, щоб реєстрові пристали до нього. Аж; у ночі на 1. травня підготовлено наступ. Козаки тайком підійшли під самі польські шанці, підкопалися, підвозили пушки, гаківниці, порох та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили їх. Тоді почалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, почали його обстрілювати та вряди-годи йшли приступом: »день і ніч боротьба з ними буда, і по кілька разів на день«. Та минуло два тижні.

Хмельницький тим часом перетягнув на свою сторону ті реєстрові полки, що пливли на човнах Дніпром. Дня 4 травня 1648 р. між тим військом зчинився розрух: якийсь козак ухопив корогву й почав скликати »чернецьку раду«. Старшина кинулася до зброї, але козаки пішли на неї, схопила її живцем і потім засудили на смерть. Повстанці обрали собі за старшого Филона Джалалія й під його проводом пішли до Хмельницького. Дня 12 травня вони були вже над Жовтими Водами, демонстративно пройшли повз польський табір, вистрілили з рушниць і подалися до Хмельницького. Другого дня за їх прикладом пішли и реєстрові Шемберґа, — всі попереходили до повстанців.

Шемберґові не було вже що й думати про перемогу, він почав переговори з Хмельницьким, погодився віддати козакам пушки й порох, коли йому дозволять відійти з польським військом до Крилова. Але на ці умови не погодився Тогай-бей — йому хотілося пограбувати польський обоз. Тоді Шемберг рішився йти пробоєм. Упорядкував свій табір і під його охороною почав відворот. Татари пустилися за поляками, але добути табору не могли; бій тривав цілий день. Другого дня, 15 травня, поляки минули урочище Княжі Байраки, але козаки наздогнали їх у якійсь балці. Тут прийшло до вирішної розправи, »вступним боєм бралися, що з обох сторін немало трупа упало«. Козаки розірвали польський табір, розбили військо і забрали в полон усю старшину. Зненавидженого ІІІемберґа вони на місці вбили, інших віддали татарам, до татарської неволі дістався й син Потоцького, Степан.

По перемозі Хмельницький разом із татарами рушив далі, щоб розправитися з головним польським військом. Швидким походом він подався на Чигирин, де стояв Потоцький. Але польський гетьман на вістку про погром передових військ вирішив відступити в безпечніші місця. Він перейшов річку Рось і за Корсунем на якомусь старому валі заклав оборонний табір. Але козаки наздогнали його тут, перейшли Рось у інших місцях і загатили річку, що вода почала нараз спадати. Тоді Потоцький вирішив відступити далі й під охороною табору подався здовж Росі на Богуслав. Але козаки й татари встигли вже випередити його і замкнули шлях під Гороховою, Дібровою. Тут була глибока, болотяна долина між двома кручами: Козаки перекопали й зарубали дорогу, заставили воду й побудували шанці; Як тільки поляки ввійшли сюди, козаки й татари почали, з усіх боків їх обстрілювати. Польський табір не міг розвинутися в тісному місці, вози й пушки застрягли в болоті. Почалася завзята боротьба. Козаки підступали так близько, що рушницями »трохи не до боку діставали«. В одну мить розірвали лінію табору й ввірвалися між польське військо. Потоцький, що був попереду, якось видерся з юрби, але козаки його обскочили й він, ранений, попався в полон, так само й польний гетьман Каліиовський. Середина табору боронилася найдовше, але остаточно й Бона пішла врозтіч. Мало хто найшов спасення в утечі, — багато війська погинуло, ще більше дісталося в татарську неволю. Це було 26. травня 1648 р.

Народне повстання

З-під Корсуня Хмельницький перейшов під Білу Церкву. Це було останнє місто, де стояв реєстровий козацький полк, і козаки вважали Білу Церкву за »стару границю« своїх земель. Тут гетьман відсвяткував свою перемогу: »тріумф по виграній відправував, усіх трубачів та сурмачів і звівши докупи, з гуком великим«, оповідав очевидець. Тут він свій похід спинив. Він осягнув те, до чого козаччина змагала, визволив реєстрове військо з неволі, уможливив широкий доступ до війська всім давнім випищикам, привернув козацькі вольності, усунув із козацької території польські воєнні сили. І здобув навіть куди більше, ніж думав, бо польська армія була розгромлена вщент й королівська влада відступила з Наддніпрянщини. Тепер треба було дати війську відпочинок, зайнятися внутрішньою організацією, опанувати ті великі маси, що кинулися були до повстання.

Повстанський рух із незвичайною швидкістю поширився в цілій Наддніпрянщині. Соціальні й національні відносини на Україні були такі напружені, що як тільки козаки почали війну, до зброї кинулося все населення, — селяни, міщани, дрібна шляхта, а то й духовенство. Найраніше розвинулася боротьба на Лівобережжі. Князь Ярема Вишневецький, власник Лубенщини, сильно утискав там своїх підданих, і народ, звиклий до свободи, здавна готовився до розправи. Як тільки прийшли вістки про перемоги Хмельницького, повстання вибухнуло так нагло й так сильно, що Вишневецький з шеститисячним військом ледве встиг утекти через Дніпро на Полісся. Повстанці здобули всі лівобережні міста й замки: Лубни, Пирятин, Переяслав, Ніжен, Остер і багато інших, Народній рух посувався лавиною все далі на північ. Не оперлися навіть сильні замки в Чернігові, Новгороді Сіверському і Стародубі, хоч місцева шляхта сильно боронилася — повстанські відділи вдерлися аж у границі великого князівства Литовського. Скрізь творилися полки, на зразок козацьких; як провідники визначилися Мартин Небаба, Максим Гладкий,. Петро Головацький і ін., вони всі піддавалися під владу Хмельницького.

На Правобережжі війна обгорнула відразу Київщину і Брацлавщину. Тут появилося кількох талановитих ватажків, що збирали довкола себе великі маси народу, йшли походом усе далі, добуваючи місто за містом, замок за замком. Голосне ім’я добули собі Іван Ганжа, відомий здавна »польовий вождь«, піп Степан, Трифон з Бершаді і ін. Але славою перейшов усіх Максим Кривоніс. Якого він був роду, про це по різному говорили: одні називали його міщанином із Острога, інші з Могилева, ще інші казали, що він чужинець, шотландець, який брав участь у тридцятилітній війні, плавав багато по Середземному морі й потім попав на Україну. Він зводив завзяті бої зі шляхтою й визначився особливо в боротьбі з Вишневецьким. Гордий магнат перейшов на Волинь і звідтіль намагався: спинити повстання, жорстоко караючи повстанців. Кривоніс 17 липня зайшов йому дорогу під Махнівкою, погромив княже військо й переслідував князя аж під Заслав. Тут на лицарський спосіб визвав Вишневецького на бій у чистому полі: пятидневна битва 27—31 липня 1648 р. закінчилася перемогою повстанців. Повстанські ватаги добули: всі великі замки на Правобережжі, Умань, Брацлав, Винницю, Красне, Немирів, Тульчин і багато інших; 9 серпня упав і Бар, який уважали нездобутною твердинею.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата