Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Висуваючи проблему, Ф.Прокопович стверджував, що справжній історик мусить уникати трьох небезпек: незнання, захоплення (або пристрасті) та легковажності. Величко намагався дотримуватися й інших вимог: творити, не розраховуючи на те, щоб сучасники "тебе хвалили й поважали, а охопивши думкою все століття; писати "для прийдешніх поколінь", щоб про автора колись сказали: "це справді була вільна людина, і її розповідь цілком заслуговувала довір'я"¹⁶. Твір Величка вийшов друком більш як 100 років після смерті автора, який хоч і не розраховував на те, що твір таки дійде до читача (у той час надрукувати його було практично неможливо, поширити в копіях - дуже важко, адже він величезний), але постійно до нього звертався в передмовах і в самому Літописі, дбав про свого "читальника", мовби даруючи йому у винагороду за терпляче засвоєння надзвичайно складного документального матеріалу ще й цікаві вставні новели, поетичні оповідання, яскраві характеристики, описи природи, котрі своєрідно розцвічують повістування. "Красномовство - це головна риса Величчиного літопису, його стилю, його викладення, його мови. У Величка красномовства й риторики безмірно більше, ніж в інших козацьких літописців. Це характерно, бо з нього, як ми знаємо, не була духовна особа"¹⁷.

Наявність або домінанту художнього начала у творі простежують усі дослідники, але не завжди трактують це як перевагу літопису. Так, В.Іконнников вважав красномовство Величка недоліком: "У зв'язку з цим виклад відомої події, досить короткої у Самовидця і навіть Грабянки, розвивається в поширений опис, котрий не завжди узгоджується з істиною, що пояснюється тенденцією автора її "висловити", тобто викласти пишномовно або живописно. Така його розповідь про смерть Чаплинського, на невірність якої вказував ще Максимович"¹⁸. Отже, Самійло Величко лише в загальних рисах дотримується ренесансно-класицистичних принципів, у першу чергу це стосується композиції, причинно-наслідкового зв'язку подій, чіткого усвідомлення явищ першорядного значення і менш важливих (як того й вимагають положення теорії). У поетиці та стилістиці Літопису, у засобах творення образів, у манері інтерпретації подій знаходимо розмаїття прикмет бароко - "вишуканого, надмірного й роздутого поетичного стилю", уникати якого в історичному творі настійно вимагав Ф.Прокопович. У бароковому стилі віднайшов літописець можливості для відповідного художнього відображення складного й суперечливого історичного процесу, зітканого з антиномічних подій, суперечливих фактів. Величку вдається майже постійно тримати читача в своєрідній напрузі - як почуттєвій, так і інтелектуальній, вражаючи його багатоплановістю зображуваного, епічним розмахом подій, мозаїчністю, універсальністю. Мова, стиль Літопису С.Величка по-бароковому строкаті, неоднорідні. Такою мовою, на думку дослідників, у той час не розмовляв ніхто. Стиль твору, як підкреслив Д. Чижевський, "досить сильно змінюється залежно від предмету його трактування: можна говорите про різні шари його стилю - "високий" стиль, що нагадує стиль української барокової проповіді, зустрічаємо в промовах, а патетичних місцях Літопису; там, де Величко висловлює власні погляди, стиль далеко простіший; ще простіший, але й поетичніший там, де Величко подає описи подій" ¹⁹.

Серед творів української історіографічної прози, які прийняли естетичну модель бароко, найбільшою мірою пощастило останнім часом літопису Григорія Грабянки - дослідженню цієї пам'ятки присвячено дисертацію та цикл статей Ю. Луценка. На часі дослідження твору Величка як явища українського літературного бароко, яке, маючи на меті з'ясування системи цінностей цього унікального твору, передбачає (крім зазначених вище) осмислення ряду проблем. Спробуємо окреслити найважливіші з них:

джерела Літопису Самійла Величка;

давньоруські тенденції стилю твору;

барокова образність Літопису;

біблійні мотиви у Літописі Самійла Величка.

Джерельний матеріал твору надзвичайно великий і різноплановий. Вражає передусім величезна кількість документального матеріалу: літописець наводить повні тексти урядових і приватних листів, акти, універсали, топографічні описи, грамоти, реєстри. Але значна кількість документів, як відомо, є домислом автора: Величко робить спроби критикувати свої джерела, але помилки неминучі. Джерелами для автора послужили і літературні твори різних жанрів і авторів, щоденники історіографів, особисті враження.

Твір Величка можна вважати своєрідною збіркою літературних творів різних авторів - польських і українських. Так, у другому томі знаходимо досить розлогий уривок зі "Скарбниці" І. Галятовського - про суперечку автора з єзуїтом Пекарським. Зі "Скарбниці" Величко запозичив і звістку про чудо в Єлецькому монастирі, коли йшла війна українців із турками, які здобували тоді Львів, Броди. Д. Багалій звернув увагу на те, що Величко не просто подав цю звістку, а додав до неї власне судження: Галичину та Волинь треба називати Малою Росією²⁰. Через брак довідкового матеріалу про облогу Чигирина турками Самійло Величко навів у своєму творі уривки з поеми, писаної польською мовою. Широко використав Величко епітафії (епітафію на могилі Брюховецького, епітафію Барановича на смерть митрополита Нелюбовича-Тукальського), сатири (напр., сатиричні вірші проти Самойловича), панегірики (панегірик С.Полоцького з його книги "Вечеря духовная" та ін). Використав літописець і пристосований до українських подій переказ одного з розділів відомої поеми Торквато Тассо "Звільнений Єрусалим". На основі четвертої пісні поеми Величко написав своє оповідання про сатирів і чортів, в якому прочитуються обставини чигиринських походів 1677-1678 років. Знав Самійло Величко і літературні твори російських авторів, що мали відношення до історії України (твори Каріона Істоміна), не чужою була для літописця і практика римських істориків, на що звернули увагу М.Возняк і Д. Чижевський, а Я. Дзира уточнив, що Величко, "як Лівій, Таціт, Цезар, в уста історичних осіб вкладає високі зразки промов"²¹. Таким чином, і сьогодні не втратило сили твердження Д. Багалія: "Питання про джерела для Величчиного літопису - це головне питання щодо цього Літопису"²².

Про давньоруські тенденції стилю Літопису Самійла Величка чи не першим писав М. Драгоманов, який 1870 р. у рецензії на книгу І.Прижова "Малороссия (Южная Русь) в истории ее литературы с XI по XVIII век" підкреслив, що літописи Київського періоду є прямими родоначальниками "тих хронік-мемуарів, які велись у козацькі часи"²³. Більш ґрунтовно цю проблему вчений не розробляв, побіжно торкались її й інші дослідники. Так, Д. Багалій, відзначаючи, що Величко хотів дати правдиву козацьку історію у своєму творі, і коли сам помилявся, то це залежало від помилок у тих джерелах, котрими він користувався, писав: "Він удається до ласкавого читача, нехай той помилки ці повиправляє. Це нагадує нам автора давнього руського літопису, - той теж звертавсь із таким проханням до свого читача"²⁴. Іншого плану суголосність у напрямі "літописець - читач" відзначає О. Мишанич: "Немов повторюючи староруських авторів, Величко наголошує на тому, яке велике значення має "чтеніє книжноє" і, зокрема, знання рідної історії, що порівнюється з ліками від усякої туги і скорботи"²⁵. Міркування про стильові особливості Літопису, різні шари його стилю знаходимо лише у Д. Чижевського, який доводить, що ця різноманітність стилю "нагадує старі українські літописи. Так само, як старі українські літописи є якимись збірками, енциклопедіями старої (великою мірою втраченої) літератури, так само є і в Величка: він подає тут численні вірші І.Величковського та невідомих поетів, здебільшого історичні та політичні, він наводить панегірики та надгробні написи (епітафії) тощо"²⁶. Окреслений напрям дослідження, на нашу думку, заслуговує на більш певну увагу. Твердження юного М.Зерова про те, що "козацькі літописи" майже нічого спільного з традиційними літописами не мають, сьогодні видаються дещо поспішними. Водночас було б помилкою відно-сити твір Самійла Величка до літопису в традиційному розуміння цього поняття, оскільки порівняно з давньоруськими літописами зміст його значно ширший і глибший, а форма набагато складніша і неоднозначніша. Перед нами - найзагадковіший твір української барокової історіографії, який не можна міряти сучасними науковими мірками. Дослідження барокової поетики твору Величка передбачає осмислення його на різних рівнях, один із яких - біблійна образність. Літопис Величка насичений зіставленнями, порівняннями з біблійними образами, прислів'ями та приказками книжного походження, джерелом яких є Біблія та інші церковні книги. У творі ми знаходимо переосмислення євангельської легенди про сліпців, яким Ісус повернув зір, легенди про Каїна і Авеля, Йосипа та його братів, суд Соломона, Содом і Гоморру, Вавілонську вежу та ін. Завдяки біблійній образності надзвичайної сили набувають оповідання Величка про руїну Правобережної України, які дослідники одностайно відносять до найкращих сторінок твору. У стилі біблійних пророків, як підкреслив Д. Дорошенко, оплакує літописець трагічний кінець боротьби за Чигирин, зруйнування якого стало мовби символом загибелі Правобережної України:".Паде, паде красная Козацькая Украйна тогобочная, аки древній оній Вавилонь, градъ великій" ²⁷.

Як і в усіх козацьких літописах, у творі Самійла Величка центральною постаттю є Богдан Хмельницький. Автор порівнює його не лише з Олександром Македонським, староруським Одноцарем, славетним Скандербегом, а й з біблійним Мойсеєм: "Посла имъ яко Мойсея разумь, чрезъ которій би возмоглъ отъ тяжкого ига Лядского волній Малоросійскій народъ освободити, й въ вожделіенную паки пріоблекти свободу"²⁸.

В. Шевчук пояснив Величкове звернення до біблійної образності тим, що автор дбав "про свідчення, які б виявили в ньому переконаного християнина" ²⁹, йдеться про етичні норми Середньовіччя. Більш переконливими нам видаються судження Д. Багалія: завдання автора не релігійні, а "патріотичні й національні, він стоїть на ґрунті національної самосвідомості українського, або, як він каже, козацько-малоросійського народу; щоб нагадати про них своїм сучасникам, щоб вони не залишилися забуті"³⁰.

Біблійні образи озвучують патріотичні, гуманістичні, національні мотиви твору, сприяють осмисленню вітчизняної історії у контексті світової. Біблійна образність (поряд із джерелознавчим матеріалом, усною традицією) дає багатий матеріал для з'ясування своєрідності барокової поетики Літопису Самійла Величка, більш досконале вивчення якої на часі.

Та незважаючи на порівняно нижчий науковий рівень літопису Самійла Величка ніж літописів Самовидця та Грабянки, йому судилася доля дуже читабельного твору.

Література

1. Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. - 270 с.

2. Дорошенко Д. Нарис історії України - К., 1991. - 565 с.

3. Драгоманов М. Вибране. - К., 1991. - 236 с.

4. Иконников В.С. Опыт русской историографии. - К., 1908. - 317 с.

5. Луценко. Ю.М. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. - К., 1992. - 432 с.

6. Мишанич О.В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість. - К., 1980. - 570 с.

7. Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). - К., 1959. - 239 с.

8. Чижевський Д.І. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. - 320 с.

9. Шевчук В.С. Самійло Величко та його Літопис // Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. - 268 с.

1 М. Максимович. Собр. Соч., т.1, - К., 1876. - С. 462

2 В. Модзалевський. Записки історико-філологічного відділу Укр. Академії наук, кн.1, - С. 18-52;

3 В. Романовський. Хто був «Самовидець»? - К., 1925. - С. 60-73

4 М. Петровський. До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису. Зап. Ніжинського інституту народної освіти, кн. VI. – 1926. - С. 1-80.

5 Літопис Самовидця. - К., 1971. - С. 64-65.

6«Летопись Самовидца по новооткрытым спискам». - С. 13.

7 Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. – К., 2004. - С. 90-91.

8 Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. – К., 2004. - С. 152.

9 Ю.Луценко. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. — К., 1992. — С. 5.

10 Франко І. Студії над українськими історичними піснями.-К.,1988. – С. 16.

11 Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. – С. 134.

12 Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). - К., 1959. С.74.

13 Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. – С.32.

14 Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С.267.

15Иконников В.С. Опыт русской историографии. - К., 1908. Т.2. - С.158.

16 Прокопович Ф. Філософські твори. - К., 1979. - С.339.

17 Там само. - С. 342.

18 Иконников В.С. Опыт русской историографии. - К., 1908. – С.174.

19 Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. – С. 130.

20 Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С.10.

21 Дзира Я.І. Самійло Величко та його літопис // Історіографічні дослідження в Українській РСР. - К., 1971. - С.203.

22 Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С.57.

23 Драгоманов М. Вибране. - К., 1991. - С.117.

24 Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С.55.

25 Мишанич О.В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість. - К., 1980. - С.418.

26 Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. - С.303.

27 Дорошенко Д. Нарис історії України - К., 1991. - С.58.

28 Летопись Самійла Величко. - с.31.

29 Шевчук В. Самійло Величко та його Літопис // Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. - С.15.

30 Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С. 55.

Характеристики

Список файлов реферата