59910 (673417), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

– при гетьманові утворювалась Генеральна рада із законодавчою владою, яка збиралася тричі на рік;

– створювався Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися, який розглядав справу про кривду гетьманові та провини старшин;

– державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі;

– встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом;

– гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Це була найперша у світі демократична Конституція, яка бере початок у демократичному устрої Запорозької Січі. Проте, зважаючи на політичні обставини того часу, вона не стала чинною в Україні, а тому залишилась в історії лише як видатна пам’ятка української правничої та суспільно-політичної думки.

Усе своє подальше життя П. Орлик присвятив діяльності по створенню антиросійської коаліції і визволення України. Вже протягом року він зумів створити антиросійську коаліцію у складі свого уряду, Швеції, Кримського ханства, Туреччини, а також тих польських сил, що підтримували С. Лещинського. Союзниками був розроблений план військового походу на Правобережну Україну.

31 січня 1711 р. загін запорожців на чолі з К. Гордієнком під загальним керівництвом П. Орлика виступив із Бендер. По дорозі до них приєдналися польські і татарські загони. Об’єднане військо швидко просувалося на Правобережжі. Правобережні полки, крім Білоцерківського, визнали П. Орлика гетьманом і перейшли на його бік. Виступи проти російських гарнізонів розпочалися і на Лівобережжі. Гетьман Лівобережжя І. Скоропадський вислав до П. Орлика полки, але вони були розбиті.

Одночасно за домовленістю з П. Орликом на територію України вступила 50-тисячна армія кримських татар. Майже не зустрічаючи опору, татари пройшли упродовж Дніпра й заволоділи Слобожанщиною. Однак, замість вторгнення в межі Росії, татари грабували і розоряли Українські землі, забирали у рабство тисячі людей. Дійшовши до Харкова, вони з численною здобиччю повернулися в Крим.

Військо П. Орлика наприкінці березня 1711 р. взяло в облогу Білу Церкву, однак, через відсутність необхідної для штурму важкої артилерії і наближення російської армії, наприкінці квітня облога була знята і військо повернулося в Бендери.

4. Посилення наступу російського царизму на автономію України

Після перемог над шведами Петро І значно зміцнив своє становище. Якщо раніше у зарубіжних джерелах північно-східні землі здебільшого називали Московщиною, то тепер він урядово закріпив і поширив у вживанні назву „Росія”. У 1721 р. за Росією було встановлено офіційну назву „Російська імперія”, а Петро І прийняв титул імператора Росії. Тоді ж Гетьманщину почали офіційно називати Малоросією.

Гетьманування І. Скоропадського. Після переходу Мазепи на бік Карла ХІІ в м. Глухові у 1708 р. було обрано нового гетьмана Івана Скоропадського (1708-1722 рр.). Після обрання на посаду гетьмана він звернувся до царя з проханням („Просительними статтями”) підтвердити права і вольності Гетьманщини. У відповідь Петро І надіслав іменний указ („Рішительний указ”), в якому ще більше посилювалася залежність України від Москви (так звані „Решетілівські статті”). Відповідно на них:

– гетьманові без дозволу царя заборонялося змінювати старшину, надавати і відбирати маєтності;

– встановлювався російський контроль за збиранням податків та витратами на утримання війська, старшинського апарату тощо;

– українське військо повинно було знаходитися під командуванням російських генералів.

Важливою новацією було призначення царського резидента А. Ізмайлова при гетьманові, який повинен був контролювати зв’язки гетьмана із сусідніми державами, фінансову політику тощо. Гетьманську резиденцію було перенесено з Батуріна до Глухова, ближче до російського кордону. Тут мали стояти два російські полки, які перебували у розпорядженні царського резидента.

Царська політика щодо України за часів І. Скоропадського, зазначають Б.Д. Лановик, О.Д. Бойко, передбачала такі основні заходи:

1. Руйнування основ української державності. Формально залишаючи попередній устрій Гетьманщини, царський уряд намагався підпорядкувати собі всю владу в Україні. Він підтримував протиріччя між гетьманом і полковниками, старшиною і народом; призначав на важливі посади чужинців; підтримував тих, хто лояльно ставився до царської політики.

2. Експлуатація демографічного потенціалу. Десятки тисяч українців направлялися царським урядом на тяжкі примусові роботи – копання каналів, будівництво нової російської столиці, спорудження укріплень (у 1721 р. на будівництво Ладозького каналу було направлено 10 тисяч козаків, 30% з них загинуло); у 1725 р. під час Дербентського походу з майже 6800 козаків померло чи загинуло біля 5200 осіб; на будівництво укріпленої лінії між Дніпром і Сіверським Донцем у 1731-1733 рр. було направлене майже 60 тисяч козаків і селян).

3. Економічні утиски України. Значну частину українських товарів (шкіру, сало, олію та ін) дозволялося вивозити лише до російських портів, все частіше заборонялася торгівля не тільки з закордоном, а навіть із Запорожжям. Вводилася монополія на багато товарів. Українських купців змушували купувати товар на російських фабриках. З 1719 р. товари з України експортувалися тільки через Ригу та Архангельськ – під російським контролем. Ціни на експортовану українську продукцію встановлював російський уряд. Отже, фактично була скасована вільна українська торгівля. Постійне перебування в Україні великого російського війська (часом до 10 тисяч чоловік) дуже виснажувало економіку України, зумовило швидке зростання податків. Так, якщо тільки з Лівобережжя в царську скарбницю у 1724 р. надійшло 45,5 тисяч карбованців, то вже у 1724 р. – 241,3 тисяч карбованців. Відбувалося масове роздавання великих земельних наділів, маєтків, конфіскованих у прихильників Мазепи, ряду російських генералів та вельмож, що прагнули випровадити в Україні кріпацтво, яке вже давно існувало в Росії.

4. Обмеження української культури. У 1720 р. сенатським указом проголошувалося, що в Україні „книг ніяких, окрім церковних давніх видань, не друкувати”, а у тих, які друкуються, „щоб ніякої різниці і осібного наріччя не було”. Освіта була взята під контроль державної цензури (з Києво-Могилянської академії було вислано всіх студентів, які були родом з українських земель Речі Посполитої). Посилювалася залежність української церкви від московської патріархії.

Значним ударом царизму по автономії Гетьманщини було створення у травні 1722 р. Малоросійської колегії (1722-1727 рр). Перша Малоросійська колегія складалася з шести офіцерів російських полків, розміщених в України на чолі з бригадиром С.Л. Вельяміновим. Це був центральний орган російської адміністрації на Лівобережній Україні (перебував в гетьманській столиці – м. Глухові). На цю колегію накладалися ряд функцій, реалізація котрих значно обмежувало владу гетьмана:

– Малоросійська колегія мала наглядати за діяльністю гетьмана, генеральної і полкової старшини, стягненням податків до царської казни, провіанту для російської армії;

– контролювала роботу Генеральної військової канцелярії, роздачу земельних володінь офіцерам і старшинам;

– була апеляційною установою у судових справах, які розглядалися в Генеральному військовому суді, полкових і місцевих судах Гетьманщини.

Отже, передбачалося, що Малоросійська колегія керуватиме разом з гетьманом, а фактично цим знищувалася гетьманська влада. Цього старий І. Скоропадський не зміг пережити.3 липня 1722 р. на 76-му році життя він помер.

Павло Полуботок (1722-1724 рр). Після смерті І. Скоропадського Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, пояснивши це відсутністю гідної кандидатури. Тому старшина призначила наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Павла Полуботка (1722-1724 рр.). Він розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків. П. Полуботок здійснив реформу суду з метою обмеження повноважень Малоросійської колегії. Він зробив Генеральний суд колегіальним, установив порядок подання і розгляду апеляцій. Скарги населення розглядалися від нижчої до вищої інстанції українського уряду, а не подавалися безпосередньо до Малоросійської колегії. Однак Петро І у квітні 1723 р. надав Малоросійській колегії такі повноваження, які робили її в Україні повновладною. До того ж новим указом у квітні 1723 р. він позбавив гетьмана влади командувача козацького війська, передавши її генералу Голіцину, який очолював російське військо в Україні.

22 травня 1723 р. Полуботка разом з генеральним писарем і генеральним суддею було викликано до Петербурга. Гетьман спробував подати царю клопотання про скасування Малоросійської колегії і вибори гетьмана. Однак цар наказав заарештувати П. Полуботка і старшин. У жовтні 1723 р. він був ув’язнений у Петропавловську фортецю, де і помер у грудні 1724 р. Після розгрому опозиції П. Полуботка верховним органом в Україні стала перша Малоросійська колегія.

Гетьман Д. Апостол (1727-1734 рр.). Після смерті Петра І у 1725 р. процес ліквідації автономії України було пригальмовано. Готуючись до війни з Туреччиною й намагаючись, якось втихомирити українців, російські політики стали прихильніше ставитися до української автономії.

Після смерті Петра І гетьманство на якийсь час було відновлено, а Малоросійська колегія припинила своє існування. У 1727 р. гетьманом був обраний 73-літній Данило Апостол, миргородський полковник. Д. Апостол після обрання його гетьманом подав петицію про відновлення державних прав України на основі „статей Б. Хмельницького”. У відповідь російський уряд видав указ, яким визначалося правове становище Гетьманщини – так звані Рішительні пункти. Вони значно обмежували гетьманську владу і автономію Лівобережжя:

– гетьман міг обиратися тільки за згодою царя і не мав права на дипломатичні зносини з іноземними країнами;

– під час війни гетьман підпорядковувався російському фельдмаршалові, а не цареві як раніше;

– кандидатів на посади генеральної старшини й полковників затверджував цар;

– усувалися обмеження в торгівлі з іноземними купцями, але мито за імпортовані товари йшло до царської скарбниці;

– скасовувалася заборона на купівлю землі в Україні росіянами тощо.

Хоча українську автономію було значно обмежено, Д. Апостол здійснив ряд реформ у різних сферах суспільного життя Гетьманщини:

– він відновив право призначати генеральну старшину та полковників;

– значно зменшив кількість росіян в адміністрації;

– протягом 1729-1731 рр. провів генеральне слідство про майно, в результаті чого до військової скарбниці було повернуто чимало земель, самовільно захоплених у приватне володіння в період правління попередніх гетьманів;

– здійснюючи фінансову реформу, Д. Апостол вперше установив точний бюджет державних витрат. Із загальних витрат була виділена частина, що повинна була використовуватися на утримання козацької адміністрації, найманого війська і артилерії;

– у судочинстві була змінена система судів. Полкові суди поділялися на дві категорії: перша – для „важливих” справ і карних злочинів, друга – для „дрібних” справ. Сотенні і сільські судді ставали колегіальними;

– кількість російських полків в Україні була обмежена до шести;

– успішними були заходи Д. Апостола щодо повернення під гетьманську владу запорожців, які з 1709 р. змушені були проживати на території Кримського ханства (Кам’янська та Олешківська Січі), і затвердження дозволу на заснування в 1734 р. Нової Січі (Підпільненської) на р. Підпільній (біля сучасного м. Нікополя). На Запорожжя повернулося понад 30 тисяч козаків.

Таким чином, Д. Апостол зумів тимчасово призупинити процес ліквідації автономії Гетьманщини. Помер Д. Апостол у 1734 р.

„Правління гетьманського уряду”. Після смерті Д. Апостола нова імператриця Росії Анна Іоанівна заборонила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою „Правління Гетьманського Уряду” (1734-1750 рр.). Він складався із трьох представників української старшини і трьох російських чиновників. Формально члени правління мали рівні права, але фактичним головою був князь О. Шаховський. Від цариці він дістав таємну інструкцію, в якій зазначалося: прагнути до зближення старшини з російським офіцерством; поширювати думку про неефективність гетьманського правління, переконувати українців, що їм буде вигідніше ліквідувати Гетьманщину; сприяти, щоб українці зближувалися з росіянами через змішані шлюби. Правління гетьманського уряду діяло до 1750 р.

Великим лихом для України була російсько-турецька війна 1735-1739 рр. Російська влада мобілізувала десятки тисяч українських козаків і селян на цю війну, де загинули 34 тисячі українців. Через Гетьманщину, як прифронтову зону, проходили російські війська, яких місцеве населення забезпечувало продовольством, фуражем, підводами. Цей тягар був надзвичайно важким для народу.

Ситуація на Лівобережжі дещо поліпшилася коли в листопаді 1741 р. внаслідок дворцового перевороту на престол зійшла дочка Петра І Єлизавета Петрівна. Певну роль у цьому зіграв її фаворит Олексій Розумовський, який родом був з України.

Характеристики

Список файлов реферата