59904 (673415), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Підтвердженням думки про використання Росією питання православних із політичними та ідеологічними цілями може стати й аналіз релігійної ситуації в самій імперії, яка далеко не відповідала тим нормам, борцем за які російське керівництво виступало на міжнародній арені. У період правління Петра І спостерігається віронетерпимість, яка проявляється у жорстокому переслідуванні розкольників. У 1719 р. з Москви було вислано єзуїтів, а місцеве населення, яке сприйняло поширювані ними релігійні догми, - заарештовано. Зроблено це було, як стверджує С. Рункевич, з політичних міркувань. При такій релігійній ситуації в Російській державі не могла зберегти свої окремішності і українська церква, які явно дисонували в порівнянні з церквою московською. Тому не дивно, що проти української православної церкви здійснювалася нівелізаційна політика27.
Окремо постає питання – чи мала позитивний вплив на становище православної церкви в Правобережній Україні продисидентська політика Петра І? Рішуча активізація Росією у 1722 р. українського конфесійного питання змусили польського короля вдатися до певних кроків з метою припинити регулярні втручання імперії у справи Речі Посполитої. Август ІІ видає ряд декретів про повернення православним деяких церков, відібраних уніатами. Проте це виявилося єдиним, чого Росії вдалося домогтися від короля. Обмеженість королівської влади, присутність у польському законодавстві закону liberum veto, за яким будь-яке рішення потребувало одноголосного затвердження сеймом, давало можливість релігійно-фанатичній шляхті зривати невигідні для неї постанови. Так, із 1710 р. до 1733 р. було доведено до кінця лише чотири сейми. Тому, пославшись на неможливість призначення комісарів для розгляду конфесійного питання без затвердження сеймом, пропозиція Петра І королем була відхилена. На цьому активність Росії у дисидентському питанні припиняється. Надалі проправославна політика знову зводилася до періодичного подання російськими резидентами при польському дворі вимог припинити утиски православної церкви на Правобережній Україні. У відповідь польська сторона утиски православних заперечувала28.
Кінець XVII – перша чверть XVIII ст. в історії Росії умовно можна розділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця XVII ст. до 1721 р., протягом якого велася боротьба за вихід до Чорного і Балтійського морів. Другий етап – 1721 –1725 рр., коли Росія, уже в статусі великої морської держави, прагне зайняти гідне місце серед провідних європейських держав та впливати на європейські геополітичні процеси. У перший період увесь потенціал держави був спрямований на перемогу у Північній війні. Другий - Росія в ролі тріумфатора визначала подальші зовнішньополітичні пріоритети. Аналіз і співвідношення продисидентської політики Росії протягом цих двох різних періодів, кожен зі своєю політико-ідеологічною наповненістю і політико-воєнними можливостями, дозволяє зробити наступні висновки. З кінця XVII ст. до 1721 року в умовах активності Російської держави на міжнародній арені її діяльність на користь православної віри у Речі Посполитій була підпорядкована політичним інтересам. Стратегічна необхідність зближення та налагодження дружніх, а пізніше союзних відносин (1704 – 1721 рр.) з Річчю Посполитою у період Північної війни стала першопричиною відмови Росії від проправославної діяльності як претензійного, конфліктного фактора. Хоча посилення впливу Петербурга на польський двір, присутність російських військ на території Речі Посполитої дозволяли здійснити активніші заходи щодо захисту прав православної церкви. Така позиція російського уряду сприяла посиленню антиправославних настроїв в Речі Посполитій та руйнуванню православної церкви на Правобережній Україні. Клопотання за долю православних проводилось у той час, коли в самій Росії урядом проводився послідовний, цілеспрямований процес монополізації церкви. Активізація у 1722 році конфесійного питання як у російсько-польських відносинах, так і на міжнародній арені, була викликана політичною необхідністю створення мотивованого приводу для претензій та втручань у внутрішні справи Речі Посполитої в період боротьби Росії з Францією, Австрією та Пруссією за домінуючий вплив на Польщу.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Молчанов Н.Н. Дипломатия Петра Первого. – М., 1984. – С. 15;
2. Бантыш- Каменский Н. Историческое известие о возникшей в Польше Унии. - Вильна, 1866. – С. 107; Його ж. Обзор внешних сношений России (по 1800 год): В 4 ч. - М., 1897. - Ч. 3. – С. 157; Беднов В.А. Православная Церковь в Польше и Литве. - Екатеринославль, 1908. – С. 54; Чистович И.А. Диссидентский вопрос в Польше в первой половине XVIII cт. - СПб., 1880. - Т. 2. - С. 107;
3. Центральний державний історичний архів. – Ф. 2227.-Спр. 234.- Арк. 1-2; 4. Титов Ф.И. Русская Православная Церковь в Польско - Литовском государстве в XVII - XVIII вв.: В 2 т. - К., 1905. - Т. 2. – С. 268; Чистович И.А. Очерк истории западно - русской церкви: В 2 ч. - СПб., 1884. – Ч. 2. – С. 47-48; Бантыш- Каменский Н. Историческое известие о возникшей в Польше Унии. - Вильна, 1866. – С. 127, 131-132;
5. Бобылев В.С. Внешняя политика России эпохи Петра I. - М., 1990. – С. 144; Артамонов В.А. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709 - 1714). - М.,С.153;
6.Грабенский В. История Польского народа. - СПб., 1910. – С. 221; Шмитт Г. История польского народа: В 3 т. - СПб., 1866. - Т. 3. – С. 122;
7. Шмитт Г. Вказана праця. – Т. 3. – С.122;
8. Volumina legum. Przedruk zbioru praw staraniem xx. Pijarow w Warszawie od roku 1732 do roku 1782 wydanego. - Peterburg, 1860. - T. 6. – S. 9-10,15,33,35; Антонович В.Б. Очерк состояния православной церкви в юго-западной России по актам (1650-1798). - К., 1871. - С. 13;
9. Volumina legum. – Т. 5. - S. 407-408; Архив Юго-Западной России: В 8 ч. - К., 1871. - Ч. 1. - Т. 4. – С. 123; Беднов В.А. Вказана праця. – С. 366,370-371; Антонович В.Б. Монографии по истории Западной и Юго-Западной России. - К., 1885. - Т. 1. – С. 272;
10. История Польши: В 3 т. – М., 1956. - Т. 1. – С. 282;
11. Volumina legum. – Т. 6. – S.70-73; Шмитт Г. Вказана праця. - Т. 3. – С. 191;
12. Титов Ф.И. Западная Русь в борьбе за веру и народность во второй половине XVII в. и в XVIII в.: В 2 ч.- К., 1905. - Ч. 1. – С. 126;
13. Антонович В.Б. Монографии по истории Западной и Юго-Западной России.- К., 1885.- Т.1.– С.273;
14. Коялович М.О. История воссоединения западнорусских униатов старых времен. - СПб., 1873. – С. 3; Молчанов Н.Н. Вказана праця. – С. 302;
15. Артамонов В.А. Вказана праця. – С. 154; Смоленский В. История польского народа. - СПб., 1899. – С. 225; Шмитт Г. Вказана праця. - Т. 3. – С. 191;
16. Volumina legum. – Т. 6. – S. 124; Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. - Т. 2. – С. 52-53;. Чистович И.А. Очерк истории западно - русской церкви: В 2 ч. - СПб., 1884. - Ч. 2. – С. 52;
17. Коялович М.О. Вказана праця. - С. 3-6;
18. Смоленский В. Вказана праця. – С. 226, 233; Бобржинский М. Очерк Истории Польши: В 2 т. - СПб., 1891. - Т. 2. – С. 245;
19. Молчанов Н.Н. Вказана праця. - С. 413;
20. Грабенский В. Вказана праця. - С. 242;
21. Соловьев С.М. История России с древнейших времен: - М., 1963. – Кн. 9. - Т. 18. – С. 417; Бантыш-Каменский Н. Историческое известие о возникшей в Польше Унии. - Вильна, 1866. – С. 175-181;
22. Бантыш-Каменский Н. Историческое известие о возникшей в Польше Унии. - Вильна, 1866. – С. 175-181; Його ж. Обзор внешних сношений России (по 1800 год): В 4 ч. - М., 1897. - Ч. 3. – С. 222, 223;
23. Соловьев С.М. Вказана праця. – Т. 18. – С. 409, 415, 418;
24. Бантыш- Каменський Н. Историческое известие о возникшей в Польше Унии. - Вильна, 1866. – С. 183;
25. Соловьев С.М. Вказана праця. – Т. 18. – С.417; Шеретюк В.М. Православна церква Правобережної України в контексті політичних відносин Росії і Речі Посполитої кінця XVII – XVIII століття.// Дис. канд. істор. наук. – К., 2002. – С. 57; Бантыш- Каменский Н. Историческое известие о возникшей в Польше Унии. - Вильна, 1866. – С. 185-186;
26. Гуржій О.І. Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті XVIII ст. (на прикладі діяльності І. Скоропадського). Дис… д-ра. істор. наук: - К., 1999. – С. 160-161;
27. Рункевич С.Г. История русской церкви под управлением Святейшего Синода (1721 - 1725). - СПб., 1900. - Т. 1. – С. 36-37; Іларіон Митрополит. Українська церква. – Вінніпег, 1982. – С. 239, 243;
28. Беднов В.А Вказана праця. – С. 374; Архив Юго-Западной России. – Ч. 1. – Т. 4. – С. 403.; Чистович И.А. Диссидентский вопрос в Польше в первой половине XVIII cт. - СПб., 1880. – С. 14, 15-19.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
