Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

4

Зміст

Вступ

1. Формування й розвиток Давньоруської держави

2. Галицько–Волинська держава як новий етап у процесі державотворення на українських землях

3. Створення Української національної держави Гетьманщини

4. Відродження української національної державності (1917 – 1921 рр.)

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі політичного та соціально-економічного розвитку України актуальним і вкрай необхідним стає підвищення рівня державно-правової свідомості як частини самосвідомості народу. Без глибокого осмислення минулого, яким би складним і суперечливим воно не було, неможливо творити нову державу.

На сучасному етапі розвитку історичної науки важливим є розгляд історичних особливостей формування і розвитку української державності, а саме головних періодів державотворчого процесу, який вплинув на подальше формування української держави.

1. Період давньоруської державності й права (VI - середина XIV ст.). Основний зміст цього періоду пов'язаний з формуванням, розвитком і занепадом Київської Русі. Продовженням давньоруських державно-правових традицій стало Галицьке-Волинське князівство.

2. Цей період започаткувала перемога українського народу в національно-визвольній війні 1648-1654 рр., в результаті якої виникла українська козацька держава - Гетьманщина та її право (середина XVII- друга половина XVIII ст.). Входження за березневою угодою 1654 р. до складу Росії прирікало Україну на поступове обмеження й ліквідацію її автономії.

3. Період відродження української національної державності і права (1917-1920рр.). Воєнно-політична боротьба мала наслідком багатодержавність розвитку України. В цей період виникає національне українське законодавство.

Зазначені вище періоди дозволяють збагнути всі перипетії державотворчого процесу, який мав місце на теренах України.

1. Формування й розвиток Давньоруської держави

Археологічні пам'ятки (черняхівська, зарубинецька, корчуватська культури) свідчать про те, що предками українців були східні слов'яни. Східні слов'яни упродовж І тисячоліття н. е. пройшли шлях від військово-демократичної організації племен до ранньофеодальної держави. На цьому шляху простежується принаймні чотири етапи.

Наприкінці старої ери завершується епоха первіснообщинного ладу у східних слов'ян. В історії їхнього розвитку настає етап розкладу родового ладу і зародження «військової демократії» (II ст. до н. е.- II ст. н. е.).

Наступний етап (ІІ-VІ ст.) характеризується як етап розквіту «військової демократії» - перехідної форми управління суспільством, що поєднувала елементи громадського самоврядування та публічної влади.

У письмових джерелах VII ст. уже не трапляється назва «анти», зате дедалі частіше - «слов'яни», «склавени», «скіїавіни». Починається наступний етап історії східних слов'ян — етап утворення ядра давньоруської державності - своєрідної федерації князівств під назвами «Русь, Руська земля» (кінець VІ-VІІІ ст.)

На рубежі VІІІ-ІХ ст. придніпровський союз союзів племен «Руська земля» об'єднував не лише регіони Київського, Переяславського, Чернігівського князівств, а, за твердженням академіка Б. Рибакова, охоплював територію близько 120 тис. кв. км і сягав на північ аж до Західної Двіни. Правила у цьому державному об'єднанні, згідно з літописом, династія Кия, представниками якої в IX ст. були Дір і Аскольд. Змістом завершального етапу формування давньоруської державності є об'єднання південного і північного ранньодержавних утворень у Давньоруську державу з центром у Києві.

Отже, виникнення Давньоруської держави з центром у Києві - закономірний результат внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян.

У подальшій історії Київської Русі можна виділити три основних періоди. Період консолідації державності (кінець ІХ-Х ст.) пов'язується з князюванням Олега (882-912), Ігоря (912-945), Ольги (945-964) та Святослава (964-972). У процесі завершення політичного об'єднання Русі відбувалось становлення феодального суспільного ладу, утворення апарату влади. За цей час було створено величезне господарське й політичне об'єднання.

Найбільший період розвитку держави (X – перша третина XII ст.) припадає на час правління Володимира Великого (980-1015) та Ярослава Мудрого (1016, 1019-1054), а також Володимира II Мономаха (1113-25) та Мстислава Великого (1125-1132). На противагу територіальному зростанню попереднього періоду в цей час переважає внутрішній розвиток, зміцнення законопорядку. Характерною рисою були швидкі темпи соціально-економічного розвитку. Русь досягла значних успіхів у розвитку господарства, міст, культури.

Наступний період розпаду та занепаду державності (друга третина XII ст. - перша половина XIII ст.) характеризується загостренням міжусобної боротьби, посиленням нападів кочовиків, економічним застоєм. Сильні доцентрові тенденції спостерігаються під час княжіння Ярополка Володимировича (1132-1139), Всеволода Ольговича (1139-1146), Ізяслава Мстиславича (1146-1154) та Ростислава Мстиславича (1158-1167), Занепад Києва почався з розгрому міста в Ї 169 р. військами володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського. Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами у 1240р. ознаменувало собою завершення київського періоду в історії України. Давньоруська держава розпалася на 15 окремих земель, які не визнавали влади Києва.

Серед причин занепаду Київської Русі можна назвати такі: надто великі для середньовіччя розміри держави за відсутності захищених природних кордонів, надзвичайна родючість земель, що притягувала завойовників; розвиток вотчинного землеволодіння, княжі чвари та міжусобиці; слабкість державного устрою, невпорядкованість права успадкування великокнязівського престолу за наявності величезної кількості нащадків; перманентна зовнішня агресія кочових народів (із 1061 по 1210 половці вчинили 46 набігів на руські землі), татаро-монгольська навала; неспроможність замирення з Володимиро-Суздальським князівством, Польщею, Угорщиною, Литвою.

2. Галицько-Волинська держава як новий етап у процесі державотворення на українських землях

Подальшому розвитку українського державотворення значною мірою сприяло створення на заході сучасної України могутнього державно-політичного центру - Галицько-волинського князівства. Воно виникло у 1199 р. завдяки об'єднанню князем Романом Мстиславовичем Володимира-Волинського та Галицького князівств, які наприкінці XI - на початку XII ст. відокремилися від Київської держави.

Свого розквіту Галицьке-Волинське князівство досягло за князя Данила Галицького (1238-1264), коли воно охопило велику частину земель колишньої Київської держави, продовжило її державницькі й культурні традиції.

Воєнні успіхи й піднесення Галицько-Волинського князівства не могли не викликати занепокоєння в Орді. Незабаром після перемоги під Ярославом Данило був викликаний до столиці орди Сараю, де, визнавши зверхність хана, отримав ярлик на князювання. Завдяки мудрій державній політиці Данило зумів уберегти свою державу від знищення монголо-татарами. Більш того, фактично він перебрав на себе ті виключні повноваження, що раніше належали київським князям.

Через вторгнення у 1259 р. великого монголо-татарського війська у Галичину й Волинь Данило Галицький змушений був знову визнати зверхність монголо-татар і на їх вимогу зруйнувати власні оборонні укріплення та фортифікаційні споруди. У 1264 р. князь Данило Галицький помер. За наступників князя Данила внаслідок посилення феодальних міжусобиць і чвар (таку ж тенденцію спостерігали і під час розпаду Київської Русі) та спустошливих нападів монголо-татар починається занепад Галицько-Волинського князівства. Хоча на деякий час їм вдавалося зберігати державу й навіть розширювати території. Так, син Данила Лев приєднав до своїх володінь Люблінщину та частину Закарпаття, де проживало українське населення, В середині XIV ст., після смерті останнього галицько-волинського князя Болеслава Юрія II, який в 1340 р. був отруєний боярами, польські феодали захопили Галичину й частину Західної Волині. Основна частина Волині й Берестейська земля опинилися під владою Литовської держави.

3. Створення Української національної держави Гетьманщини

Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького (1648-1654 рр.) завершилася створенням Української національної держави, яку прийнято ще називати Гетьманською державою.

Уже перші перемоги козацько-селянського війська під Жовтими водами, Корсунем, Пилявцями у 1648 р. завдали нищівного удару політичному режиму Речі Посполитої на Україні. Намагання польського короля Яна Казимира приборкати козаків спричинили новий спалах бойових дій у 1649 р. Зрада кримськотатарського війська під Зборовом не дала Б. Хмельницькому розгромити шляхетську Польщу і визволити Україну з-під її влади.

Однак у «Декларації його королівської милості Війську Запорозькому» від 8 серпня 1649 р., яка отримала назву Зборовського договору, було визнано українську державність в межах трьох воєводств Київського, Чернігівського та Брацлавського. На даній території, площа якої налічувала близько 200 тис. кв. км і на якій проживало населення до 1 млн. чоловік, встановлювалась козацька адміністрація. В тогочасних документах її називають Військо Запорозьке, Русь, Руська земля, Стара Русь.

В адміністративному відношенні вся ця територія поділялась на полки й сотні. Функції органів публічної влади покладались на генеральний, полковий і сотенний уряди. Сюди не мали права з'являтись коронні війська. Реєстр козацького війська складав 40 тис. В 1649 р. було розпочато створення власних фінансової, податкової, судової систем. Ограни державної влади взяли на себе функції підтримання громадського порядку, охорони торгівлі.

Але продовження воєнних дій і поразка повстанців під Берестечком загальмували процес розбудови власної держави. За Білоцерківським договором, який було підписано 18 вересня 1651р. унаслідок поразки, козацька територія обмежувалась Київським воєводством, а військо — 20 тис. чоловік. На Чернігівщині і Брацлавщині, які окупували польські війська, поновлювалась польська влада й дія адміністрації Речі Посполитої. Умови Зборівського договору було відновлено після перемог козацького війська над поляками під Жванцями (І563 р.) та Батогом (1652 р.).

Однак політичне та економічне становище на визволених землях було важким. Негативно відбивалися на господарстві держави продовження воєнних дій, загальна мобілізація, неврожай, ізоляція від зовнішніх ринків, татарські навали, з їх трагічними наслідками. Загроза відновлення польсько-шляхетського панування на українських землях залишалась. За таких умов Б. Хмельницький, не раз обдурений і зраджений союзниками, з якими Україна вступала в союзи під час війни з Польщею (Туреччина, кримський хан, Молдавія), домагається рішення Земського собору Московської держави І жовтня 1653 р, про взяття Війська Запорозького «з городами их й землями... под государеву високую руку».

8 січня 1654 р. в м. Переяславі на загальновійськовій Генеральній раді було ухвалено рішення про перехід України під зверхність царя. У своєму виступі Б. Хмельницький, наголосивши на потребі України у верховному володарі, назвав чотирьох потенційних кандидатів на цю роль: польського короля, кримського хана, турецького султана та московського царя. Учасники Переяславської ради висловились: «Волим під московського царя православного». Це рішення було скріплено спільною присягою. Незабаром після того тисячі людей у 117 містахУкраїни також склали присягу на вірність цареві. Проте далеко не всі і не повсюдно підтримали рішення Переяславської ради. Відмовились складати присягу полки Уманський, Брацлавський, Кропивнянський та Полтавський. Попри всі ці розбіжності, якихось значних виступів проти прийняття присяги не було. На думку деяких дослідників, присяга українського населення мала місце ще й тому, що Москва вважала Україну за державний організм із значною долею прямого народовладдя. За таких умов вона мусила вважати недостаньою присягу самого гетьмана і наполягати на присяганні широкої людності як суб'єкта вирішення найважливіших справ.

Після Переяславської ради гетьманом Б. Хмельницьким від імені Війська Запорозького був укладений договір з царем Олексієм Михайловичем

Враховуючи різні погляди вчених, не можна не зважати на те, що як Україна, так і Росія вкладали в цю угоду різний зміст. Україна увійшла в підданство під протекцію внаслідок воєнно-політичної ситуації, що склалася. Вона зберігала власні органи державного управління та збройні сили на чолі з виборним гетьманом. Росія ж з перших днів намагалася перетворити протекторат на інкорпорацію (включення до складу). Переяславський договір 1654р. вважався за основний договір з Москвою. Царський уряд поновлював його з новообраними гетьманами і вносив до нього суттєві зміни, які все більше обмежували українську державність. Так чи інакше. Переяславська угода стала поворотним пунктом в історії України, подальша доля якої була пов'язана з долею Росії.

4. Відродження української національної державності (1917 – 1921 рр.)

Перемога Лютневої 1917 р. буржуазно-демократичної революції й повалення самодержавства в Росії привели до кардинальних змін у суспільно-політичному устрої. Найвищим органом влади до скликання Установчих зборів став Тимчасовий уряд у Петрограді, який проголосив демократичні свободи і розпочав реорганізацію органів управління.

На хвилі народного піднесення і згуртування національних сил у Києві 31 березня 1917р. було створено Центральну Раду. До неї увійшли українські соціалісти, представники робітничих, солдатських, студентських організацій, профспілок, кооперативів, духовенства та ін. Головою Ради 7 березня було обрано видатного історика і громадського діяча М. Грушевського

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата