58828 (672805), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Так само немає вірогідного пояснення до назви старовинного міста Фастів. (Вперше воно згадується в 1390 р.). Суфікс -ів свідчить, що це мав би бути присвійний прикметник, утворений від власного імені: можливо, це місце належало комусь, чиє ім'я або прізвисько було Хвасгь. Існує переказ, нібито назва міста походить від слова хвости (лисячі, мабуть), яких, кажуть, багато лишилося тут після розгрому половців. За іншим переказом, Семен Палій, ходячи містом, розповідав, що власноручно знищив аж 700 польських загарбників — хвалився, хвастав-ся цим. Обидва перекази — лише спроба пояснити уже існуючу назву (приписати назві історію).
Від чоловічого імені й назва Васильків. Воно засновано князем Володимиром Святославичем у 988 р. і названо Василево — за іменем, яке було надано князеві Володимиру після прийняття ним християнства. Як свідчать дослідники, князь Володимир у цьому місці серед лісу побудував мисливський терем і назвав новобудову — таку собі своєрідну тогочасну «дачу» — Веселеє Василево. З XII ст. місто має сучасну назву— Васильків.
Після всього сказаного можна й місто Н е с т е р і в (Львівська обл.) за аналогією розкласти на Нестор + їв і, чого доброго, прийти до висновку, що це місто належало Несторові-літописцю. А місто (раніше — Ж о в к в а) дістало назву Нестерів у 1951 р. на честь російського пілота П. М. Нестерова, який загинув біля цього міста під час першої світової війни.
А тепер повернемося до міста Миколаїв, про яке ми вже побіжно згадували.
Хоч неподалік від цього місця поселення були дуже давно (уже в VI ст. н. е. на Бузькому лимані була грецька колонія Ольвія), проте саме місто Миколаїв з'явилося порівняно недавно. Назва його — це пам'ять про штурм Очакова, який завершився перемогою російських військ 6 грудня 1788 року — в день православного свята — святого Миколая, якого вважали покровителем моряків. Проте офіційне заснування міста датують 5 серпня 1790 року — коли спустили на воду перший фрегат «Святой Николай», збудований на Миколаївській верфі. Як бачимо, за формою назва міста — начебто також присвійний прикметник, але зовсім іншого — формального, а не реального — способу творення (не «Чиє місто?»).
Тепер подивимося на назви міст, які мають форму присвійних прикметників з суфіксом -їм: Ніжин, Хотин, Снятин, Пирятин, Рогатин, Козятин... Суфікс -ин тут відділити легко, а от імена — знову чудні, незнайомі, дивні.
Місто Пирятин (Полтавська обл.) вперше згадується в літописі 1154 р. як місто-фортеця. Назва, на думку дослідників, походить від чоловічого імені Пирята, скороченої форми імені київського боярина Пирогоста (XI— XII ст.). Значить: Пирогост — Пирята — Пирятин (город).
Місто Снятин (Івано-Франківська обл.) вперше згадується у 1158 р. Більшість учених вважає, що назва виникла від імені власника цих земель — воєводи Костянтина Сірославича, відомого воєначальника й боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла. В літописі ім'я воєводи подається як Кснятин, скорочено, мабуть, Кснята. Гадають, що саме від цієї короткої форми імені і суфікса -ин з'явилася спочатку назва міста — Кснятин, яка пізніше
Полтавщині, село Снітинка на Київщині.
Місто Хотин (Чернівецька обл.) теж дуже давнє: існує така думка, що його заснував у І ст. н. е. цар даків Котизон (Хотизон) і що від його імені пішла назва Хотин. Проте більшість дослідників вважає, що назва міста- походить від чоловічого імені з основою хоть — («велике бажання»); зменшена його форма — Хотимъ, повне ім'я цієї людини могло бути Хотим'Ьр'ь або Хот'Ьн'ь.
Місто Ніжин (Чернігівська обл.) уперше згадується в 1078 р. Одні дослідники ототожнюють Ніжин з літописним Нежатином (Нежатина нива), інші — з містом Уненеж (уне — «краще», нєж — скорочена форма чоловічого імені). Хоч про цю давню назву збереглося багато цікавих легенд і переказів, етимологи і її виводять із скороченої форми чоловічого особового імені, в якому був корінь -нЬг-.
Тепер ми можемо з великою мірою вірогідності вважати, що місто Гостятин належало людині або було засноване людиною на ім'я Гостята, Путятин — від імені Путята, Козятин — від імені Козята, Рогатин — від імені Рогата.
У кожного з названих міст є своя легенда, часом кілька їх — красивих, поетичних. А все тому, що в народі давно вже забулися імена, які ми тут з вами «реставрували», а бажання якось пояснити назву рідного міста збуджує уяву й народжує легенди, які найчастіше розминаються з правдою, хоч часом і ходять дуже близько біля неї. Ось, наприклад, легенда про назву міста Рогатин: колись навколо теперішнього Рогатина був глухий, дрімучий ліс. Під час полювання в лісі заблудила дружина князя Ярослава Осмомисла. З лісової хащі її вивів на дорогу олень-рогач. На тому місці, де княгиня побачила оленя, князь Ярослав звелів побудувати терем, навколо якого поступово й виросло місто Рогатин. Як бачимо, в легенді олень-рогач, у дослідників — ім'я Рогата, а в основі обох слів — ріг.
Щоб у вас не склалося враження, що в наших предків було обмаль способів творення назв, пригадаємо ще деякі — не схожі на попередні, ну, хоча б такі, як Берислав і Богуслав.
Історія міста Берислав (Херсонська обл.) така: воно засноване на початку XV ст. (це була спочатку литовська фортеця й державна митниця, відома під назвою Вітовтової). У 1450 р. пониззя Дніпра захопили турки і збудували на цьому місці укріплення Кази-Кермен («Дівоча фортеця»). У 1695 р. російська армія та українські козацькі полки спільними зусиллями взяли фортецю. На її руїнах було засновано місто Берислав, у назві якого виразно проступає наказ — Бери славу! Назва — на честь здобуття фортеці. Місто Богуслав (Київська обл.) відоме з часів Київської Русі як укріплення. Вважають, що назва міста тоді звучала як Буйслав, буй означало «хоробрий, мужній». І лише пізніше православна церква «відредагувала» слово, зробивши з нього Богуслав (простежити цю зміну вдалося дослідникам за літописами й іншими документами). Тож свою вдачу Маруся Богуславка успадкувала, мабуть, від буй-славних своїх предків. І хоч у назві обох міст немає імен окремих героїв, усе ж видатні історичні події, героїчні вчинки наших далеких предків збереглися для нас у цих назвах — як світло далекої, давно погаслої зірки, що все ще доходить до наших очей.
Ми розглянули «класичні», так би мовити, способи творення назв міст від особових імен (вони ще звуться продуктивними). Проте є цілий ряд інших способів творення — одиничних, неповторюваних — непродуктивних. Так, наприклад, місто Олевськ (Житомирська обл.) дістало назву, як гадають, від імені Овруцького князя Олега Святославича, який жив у другій половині X ст. Пізніше двослівну назву Олегове городище скоротили до однослівної —Олегськ, що у вимові спростилося до Олевськ, бо звуки в і с' часто зустрічаються у нас поряд (всі, взявся), а г і с'— ні.
Далека від традиційних способів творення назв міст і форма назви міста Пав лиш (Кіровоградська обл.). Місто, засноване у XVII ст., спочатку називалося Бутівкою. За переказами, його заснував Павло Бут, відомий в історії України як керівник повстання проти польської шляхти в ЗО рр. XVII ст. Павлюк, страчений у Варшаві в лютому 1638 р. Хутір Павлюка, як свідчать історики, лежав неподалік від сучасного вокзалу. Дивіться, який химерний шлях: Павло — Павлюк — Павлиш. Трохи незвичні перетворення, правда? Тому деякі дослідники виводять цю назву від татарського слова каулиш — табір.
Минали століття, через нашу землю прокочувалися війни й навали, заселювалися ще ніким не освоєні землі, щезали з лиця землі одні племена й цілі народи, з'являлися інші,— і все це залишало свої сліди в назвах річок і урочищ, озер, міст і сіл.
Так, у Київській області є невелике місто У з и н, відоме як батьківщина одного з перших космонавтів — Павла Поповича. Селище лежить на річці Узин і дістало від неї свою назву. Вважається, що ця назва походить від найменування кочового тюркського племені, яке тут оселилося. Плем'я звало себе узи (гузи). Жили вони тут десь між X і XIII ст. і брали участь у походах руських князів як їхні спільники.
На території Української РСР є багато назв з основою -торк-. Тільки на Київщині зустрічаємо села Т о р ч й ц ь к и й Степок, Торчицю, річки Торчанку і Т о р ч и ц ю, Т о р ч у. На Поділлі міста Торчин і Торків; на Харківщині село Торське та багато інших. Виявляється, що торки — це назва кочового тюркського племені, спорідненого з печенігами й половцями (türk — «сила», «влада»). У давньоруській мові воно звалося търци (торці), знахідний відмінок търкы (торки)- Пізніше слово тюрк було запозичене вдруге, уже як турок, турки. Цікаво, що слово торкин по-тюркськи означало «народ, до якого належить дружина». Як відомо, руські князі, укладаючи воєнні союзи, одружувалися з ханськими дочками; жінки князів приводили свій почет — родичів, які осідали на виділених князем землях.
Є в Черкаській області селище С т е б л і в. Деякі дослідники вважають, що тут стояло згадуване в літописі місто Торчеськ, яке заснував у 1036 р. Ярослав Мудрий. Пізніше татари його спалили, а на руїнах міста першим начебто поселився вільний козак Стебло, від прізвища якого й пішла сучасна назва селища.
І ще одне місто, стара назва якого пов'язана з торками. Це сучасний Слов'янськ на річці Донець. У X—XIII ст. цю територію займали торки, про що свідчать назви Горські озера і фортеця Тор. У XIII ст. на озерах починають розвиватися соляні промисли, а місто називають Солоне, Солеварськ, Солеванськ. Згодом його було перейменовано в Словенськ, а ще пізніше — у Слов'янськ. Рішенням царського уряду Катерина II веліла так називати місто у зв'язку із своїми чисто політичними симпатіями до балканських слов'ян і до їхньої боротьби проти панування турків.
А скільки таємниць у назві міста Бердичів, скільки спроб пояснити цю назву — одна цікавіша за іншу! Згадаймо хоч деякі з них. У давніх слов'ян було слово берда — «круча, горб, скеля» (слово це збереглося в деяких слов'янських мовах і в говірках української мови). Місто могло одержати назву від цієї основи. Є ще одне — схоже — слово бердо. Це назва однієї зі складових частин ткацького верстата. Тут— могло ж і таке бути! — жили колись майстри, які виготовляли берда (їх, мабуть називали бердичі, а їхнє місто — Бердичів). У назві міста ми бачимо суфікс присвійності -їв, а це дає підставу гадати, що назва ця утворена від чоловічого імені Бердич. Ще одна гіпотеза: назва міста походить від слова берендичі, берендеї. Так звалося тюркське кочове плем'я на півдні земель Київської Русі. Утискувані печенігами, а пізніше половцями, кочовики залишали Поле і ставали федератами сильних північних сусідів, їх печеніги і половці називали берінді — «ті, що передали, віддали себе»». Як свідчать історики, берендеї 1097 р. уклали угоду з печенігами, а в 1105 р. їх перемогли половці, жорстоко розправившись з ними. Згадки про берендичів зникають зі сторінок літопису десь у XIII ст. Місто вперше згадується у 1546 р. як Бердичев або Беричиков. У записах XVIII ст. можна зустріти і Берендичев. Ось що пише з цього приводу відомий письменник Л. Успенський: «Важко прихилитися до однієї з думок, і ім'я-пам'ятка дражнить нас своєю неповною ясністю... Але скільки у світі могильних плит, скільки загадкових папірусів, таємничих дощечок «ронга-ронга» теж чекають ще свого пояснення і прочитання... Мені особисто хотілося б, щоб Бердичів був з «берендича». Тоді б він зв'язався з казковими «берендеями», правда, дуже мало схожими на своїх далеких південних і азіатських тезок».
Важко віддає свої таємниці й стародавній Канів, який вперше згадується у 1147 р. Дослідники висувають кілька гіпотез. Канів може бути пристосованим до нашої вимови тюркським словом, яке означало «ханський перевіз». Народні перекази пов'язують назву міста з хижим птахом з родини яструбових, якого звуть каня. Оскільки в слові канів є суфікс належності -ів, назва може походити від чоловічого імені Кань (пестливе від Канімир чи Кані-слав).
У назві міста Канів непрозора основа слова. А от у назві міста Черкаси основа начебто і знайома (черкеси), але виникає питання: «Звідки тут узялися черкеси?» Як свідчать літописи, слов'янське поселення існувало тут уже за часів Київської Русі. Козаки осіли тут у XIV ст. Довгий час слово черкаси прочитували як давньоруське черньаси — «чорні аси», «чорні клобуки». Найновіші дослідження дають підстави говорити, що йдеться тут усе ж про черкесів (їх ще звали черкизи, Черкаси, а також касоги, адиги), які брали участь у походах Київських і Чернігівських князів проти спільних ворогів — половців і печенігів. Є трохи інша думка: назва походить, безсумнівно, від черкесів, проте зовсім не обов'язково самі черкеси тут мали б з'явитися; це могли бути руські люди,— пише цей дослідник (М. Фасмер),— які перебували певний час на Кавказі. Схоже на назву міста слово чаркас — є в осетинській мові; означає воно «орел».
Є ще один трохи загадковий і досить цікавий слід минулого у двох схожих назвах міст — це Балаклава в Криму і Балаклія на Харківщині. Кримська Балаклава — по-турецькому зовсім прозора назва: балик — «риба», балаклива — «рибний садок, рибниця». Але Харківська Б а л а к л і я стоїть у маловодному степу, на річці Балаклійці, яка влітку може пересихати до дна,— і раптом «рибна річка»! Видно, відтоді, коли називали і річку, й поселення, багато чого змінилося: помінявся склад населення, змінився характер ландшафту і водний режим річки, яка колись, можливо, і була багатою на рибу.
Ось у назві міста свій слід залишили давні грецькі мандрівники-мореплавці. Це Я л т а. Греки називали її Яліта — «берегова», «прибережна» (від грецького ялос — «берег»). За легендою, так назвали поселення знесилені мореплавці, які після довгих поневірянь по морю нарешті побачили землю і висадилися тут. Вони заснували поселення, за яким і закріпилося це перше їх, найзаповітніше слово — «берег»! Як рибальське поселення Джалта (у цій назві відбилася тюркоосновна вимова) воно вперше згадується у 1169 р.
На території сучасного Криму колись жили скіфи і таври — про це є свідчення в Геродота, датоване V ст. до н. е. За даними розкопок у їх культурі було багато спільних рис. У IV—III ст. до н. е. на півострові з'явилась велика скіфська держава, столиця якої — Неаполь Скіфський — була розташована на місці сучасного Сімферополя. Півострів у ті далекі часи за найменуванням його жителів — скіфського племені таврів — звали Тавром, Таврікою, Таврідою. У першій половині XIII ст. півострів захопили кочовики; столицею стало місто Солхат, яке завойовники перейменували на Кирим, Крим (тюркське — «рів», «вал»). Як свідчать історичні дані, це були укріплення на місці сучасного Перекопу (сучасна назва «Перекоп» — це слов'янський варіант тюркського «кирим» — рів). З часом назва Крим поширилася на весь півострів. Панування татарських феодалів тривало тут до кінця XVIII ст.
Надзвичайно строкатий склад назв міст у Криму: А л у ш т а виникла на місці давньогрецького укріплення Алустон, побудованого у VI ст.; Феодосія — у перекладі з грецької мови «божі дари» — теж грецьке поселення місто дістало назву завдяки вигідному географічному положенню та родючості навколишніх земель. Євпаторія названа на честь понтійського царя Мітрідата VI Євпатора (II ст. до н. е.), який володів частиною території півострова. І тут же назва зовсім іншого походження — Бахчисарай, складене з двох татарських слів: бахчі — «сад», сарай — «палац». У центрі міста височить палац, побудований у 1519 р., оспіваний О. С. Пушкіним.
Після приєднання Криму до Росії в 1783 р. за півостровом закріпилося дві назви: Крим і Тавріда (Таврія). Остання з'явилася як своєрідна данина моді XVIII ст. на історичну давнину у власних назвах. Створена на цих землях губернія стала називатися Таврійською. Таврією називали також частину південних земель України, які ввійшли до складу цієї губернії.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
