58828 (672805), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Місто Суми розташоване на правому березі р. Псла мри впадінні в нього р. Сумки. Цілком очевидно, що назва мита походить від найменування річки, а от ім'я річки неясне: можливо, в основі його лежить тюркське су — «вода»; інше припущення: назва річки й міста походить від сума — «козацький в'юк, вантаж, що його може нести один кінь».
Місто X о р о л (Полтавська обл.) одержало назву від річки Хорол, на березі якої воно розташоване. Назва річки — слов'янського походження. Колись у слов'ян було таке слово із значенням «швидкий». На сьогодні воно збереглося в сербохорватській мові, там хрл, хрла, хрло — «швидкий, швидка, швидке»; хрлити — «поспішати, квапитися». У східнослов'янських мовах слово зникло, не дійшло до наших часів, збереглася тільки назва річки й міста.
Загубилося у віках і слово, яке лежить в основі найменування міста Овруч (Житомирська обл.). Це місто вперше згадується у 971 р. під назвою Вьручий. Припускають, що вьручий походить від старослов'янського вьр'Ьти — «вирувати, кипіти». Слово вріти е в нашій українській мові, зберігся його слід у вживаних сьогодні словах вир, вирувати; є воно тепер у сербохорватській (врутак — джерело) і в польській мовах (вжонтек — wrzątek — кип'яток, окріп).
Часом назва річки, а звідси й міста, не має в собі нічого, здавалося б, загадкового, лише форма слова зі знайомою основою якась чудна, двозначна. Що означає, наприклад, слово глеваха? Селище Глеваха (Київської обл.) лежить у межиріччі двох приток Ірпеня — Бобриці та Глевахи і дістало назву від останньої. Від річки, до речі, залишилося тільки сухе річище. Слово глеваха і наявне в сучасній українській мові слово глевкий, а також глей, глеюватий, мають спільний корінь глев-, значення якого «клейкий, в'язкий». Таким, мабуть, було дно річки. Правда, існує ще одна гіпотеза: назва може походити і від слова гливий — «сіро-жовтий», «темно-жовтий». Тоді основною прикметою стає не характер дна, а колір води.
І зовсім уже дивну назву має невеличке місто в Хмельницькій області — Д у н а ї в ц і. Як же далеко воно лежить від Дунаю!.. Звідки ж ця назва? У давніх актах воно називалося Дунай-городом, а з початку XVIII ст.— Дунаївцями. В основі слова дунай лежить корінь дану, що в мові давніх народів індоєвропейської спільності (давньоіндійській, кельтській, готській) означало «воду, річку». Тому здавна слово дунай позначало не лише конкретну річку, а ще і «велику воду» взагалі, В українських народних думах та історичних піснях воно часто зустрічається саме в такому значенні («вода, «велика вода», «розлив води»):
Корабель пливе, аж дунай реве,
А жона плаче, як ворон кряче.
(Народна пісня)
Щодо міста Дунаївці, то є ще припущення про походження назви від прізвища Дунай, яке могли мати учасники дунайських походів.
Звідси легко прокласти місток до таких назв, як Донецьк, Донбас, Донеччина. Усі вони утворені від назв річок Дон і Донець. Річки ці, як і Дунай, завдячують своїм найменуванням давнім мешканцям цього краю, які всяку воду називали словом дон (навіть у сучасній нам осетинській мові дон — «ріка»). Проте місто Донецьк — центр Донецького вугільного басейну — стало так називатися зовсім недавно. Заснування міста датують 1869 р., коли поблизу Овечого хутора англійський підприємець Джон Джеме Юз почав будувати металургійний завод. Селище, що виникло тут, назвали Юзівкою. Це було убоге й брудне робітниче селище, в якому годі було побачити риси сучасного красеня-міста з його трояндами й водограями.
Традиція називати міста іменами визначних осіб — полководців, державних діячів, письменників — також поповнила склад назв, які за формою є присвійними прикметниками, тобто виражають належність. Переважна більшість так названих міст не з молодих, а має свою, часом досить довгу історію і одну або й кілька попередніх назв.
Так, ми знаємо, що в назві міста Дніпропетровськ є прізвище видатного діяча радянської держави, голови ЦВК УРСР Григорія Івановича Петровського, який починав тут свій шлях заводським робітником. Місто було засноване 1777 р. й назване — за іменем цариці Катерини II — Катеринослав. У нашу історію воно увійшло як місто славних революційних традицій. Саме тут і розпочав свою революційну діяльність Г. І. Петровський.
На увічнення пам'яті геніального Каменяра, життя і діяльність якого були тісно пов'язані з містом Станіслав, його було 9 листопада 1962 р. перейменовано на місто Івано-Франківськ. Місто з'явилося досить давно: вперше про нього є згадка 1662 р. До цього, ще в XV ст., на території, що її зараз займає місто, були села Пасічна і Княгинин, а трохи пізніше — село Заболоття. Ці села привласнив польський магнат Станіслав Потоцький. За його ім'ям селище, а потім і місто дістало назву Станіслав. Тепер це обласний центр Івано-Франківської області, велике, красиве й багате на таланти місто зі славним іменем.
Місто Гребінка (Полтавська обл.) названо так на честь відомого українського письменника Євгена Павловича Гребінки. З його біографії ми знаємо, що народився він у 1812 р. на хуторі Убіжище біля села Мар'янівка, Полтавського повіту. У 1895 р. тут будувалася залізниця, одну зі станцій якої назвали Петрівка. А оскільки ця станція й нове селище біля неї були недалеко від рідних місць Є. Гребінки, то у 1912 р., коли відзначалося сторіччя від дня народження поета, станцію й селище було названо Гребінка. Одразу ж застерігаємо: є ще один населений пункт зі схожою назвою, але зовсім іншого походження. Це селище Гребінки, Київської області. Засноване воно на початку XVII ст. і згадується в документах того часу під назвами Гребінники, Угребенники. У цій назві вбачають корінь греб- — «горб»: поселення лежало на горбах — гребенях. Хоча не виключено, що й це поселення названо було чиїмось прізвищем.
Часом при наданні нового найменування місту зберігається і його стара назва. Розглянемо дві такі назви.
Корсунь-Шевченківський. Назву міста Корсунь пов'язують з кримським Корсунем — Херсонесом (це місто було поблизу нашого Севастополя). Грецька назва Херсонес через тюркське посередництво — у мові нового населення — перетворилася, завдяки чужій вимові, на Корсунь. Так це кримське поселення називали й слов'яни. За переказами, вихідці з кримського Херсонесу-Корсуня після хрещення Русі були священиками Десятинної церкви в Києві. Князь Володимир надав їм право збирати данину по р. Росі, і саме вони, ці священики, начебто й дали назву поселенню, що своєю природою нагадувало їм рідний кримський Корсунь-Херсонес. Перейменоване на Корсунь-Шевченківський місто було в 1944 р., і це закономірно, бо неподалеку від Корсуня рідне село Тараса Григоровича — Моринці, крім того, у 1859 році поет бував у Корсуні, знав це місто.
Тепер заглянемо в минуле міста Переяслав-Хмельницький.
Його заснував, як свідчить літопис, князь Володимир у 993 р., але не на голому місці, бо, за даними археологів, Переяславське городище існувало ще наприкінці VI століття. Назву його дослідники виводять від слов'янського чоловічого імені Переяслав. Місто спочатку звалося Переяславль, тобто «Переяславове» — належне Переяславові або засноване ним. Пізніше суфікс присвійності -ль втратився, як і в багатьох інших назвах цього типу творення. З 1943 р. місто почали звати Переяслав-Хмельницький на честь історичної події — Переяславської Ради, на якій відбулося возз'єднання українських земель з Росією.
Можна назвати ряд міст, назва яких була утворена за допомогою суфікса -ль: Ізяславль, Перемисль, Брячиславль, Путивль. Усі вони — лише перша частина повної назви, де другим словом було город'ь. Збереглась суфіксальна форма лише у назві Путивль. Місто вперше згадується у 1146 р. Можна гадати, що місто звалося Путимль город'ь — «місто Путима», повне ім'я якого могло бути Путим-ьрь або Пу-тимислть. Підтверджується правомірність такого тлумачення назвами міст за іменами історичних осіб: Ярославль город'ь — місто Ярослава, побудоване у 1024 р., Изяславль город'ь — фортеця, побудована князем Володимиром Київським для Ізяслава і Рогніди.
Скоріше всього, такого ж типу творення й назва міста Житомир, хоча з цього приводу є кілька тверджень. На думку чеського славіста Я. Шафарика, воно виникло в VIII або IX ст. як центр одного з деревлянських племен, а саме— житичів (у літописі вперше згадується 1240 р.). Якщо прийняти це припущення, тоді назва його означає «мир (місто) житичів». Існує легенда, за якою місто засноване радником київських князів Аскольда і Діра Житомиром. Він був близькою людиною князів і після вбивства їх не захотів служити новому князеві Олегу, а пішов зі своєю дружиною в ліси до деревлян і заснував там поселення, назвавши його своїм іменем. Свідченням того, що назва міста походить від особового імені, можуть послужити давньоруські джерела, в яких місто іменується Житомель, Жи-томль, де ще зберігається присвійний суфікс -ль. Ім'я Жи-томъ може бути короткою формою повного імені Житом'Ьръ.
Досі ми говорили про назви міст, у яких можна знайти славні історичні — давні чи недавні — імена визначних людей. Є й такі міста, назви яких також пов'язані з прізвищами людей, але про цих людей ми, як правило, нічого або майже нічого не знаємо. Ось кілька таких назв: Цвіткове, Немішаєве, Горлівка, Каховка.
Коли ми чуємо слово Каховка, у нашій пам'яті постають Каховська ГЕС. А хто з нас чув про генерала В. В. Нечуй-Каховського? Ніхто. Та саме від його прізвища й пішла назва міста. А було це так. Колись на цьому місці стояла турецька фортеця Іслам-Кермен («Свята фортеця»), її було зруйновано; землі цього краю цариця Катерина II подарувала учасникові російсько-турецьких воєн генералові В. В. Не-чуй-Каховському; місто, засноване 1783 р., дістало назву Каховка.
Місто Горлівка (Донецька обл.) з'явилося в 1867 р. на місці колишніх запорізьких зимівників. Інженер П. М. Горлов на землі, відведеній під майбутню залізницю, виявив поклади кам'яного вугілля. Незабаром тут було закладено шахту, яка тепер зветься «Кочегарка»; станцію й селище на честь гірничого інженера назвали Горлівкою.
Назва міста Ц в і т к о в е теж пов'язана з будівництвом залізниці. У 1876 р. тут було збудовано залізничну станцію. Далі відомості суперечливі. За одними — станція названа прізвищем топографа Цвіткова, який працював на цій дільниці, за іншими — назва походить від прізвища поміщика Цвіткова, на землі якого побудовано залізницю й станцію.
Назва селища і станції Немішаєве пов'язується з прізвищем начальника південної залізниці К. С. Немішаєва. Крім суфікса присвійності -ль, давні назви міст України від власних імен утворювалися за допомогою суфіксів -їв (-ов-е) та -ин. Обидва ці суфікси живуть у нашій мові й донині, а от чоловічі імена...
Подивіться на оцей рядочок назв: Київ, Львів, Харків, Ходорів, Фастів, Чернігів... Усі вони мають форму присвійних прикметників, на що вказує суфікс -ів. Єдине ім'я, яке ми тут легко впізнаємо, це Лев, Левко (у назві Львів), інші імена видаються нам незвичними й трохи дивними. Та коли взяти до уваги, що все це міста давні, то цілком імовірно, що колишні звичні чоловічі імена протягом століть губилися або переставали бути іменами, як, скажімо, ім'я легендарного засновника Києва, князя Кия. Сьогодні кий — це палиця, а колись це, виявляється, було також і власне людське ім'я. Тепер спосіб творення назви стає прозорим: Хто володар міста? — Кий. Чий це город? — Город'ь ыіевъ. Хто живе в ньому? — ыіяне.
Місто Львів виникло в середині XIII ст. За переказами, його побудував галицький князь Данило Романович (десь приблизно 1241 р.) і назвав на честь найстаршого сина Лева, якому воно по смерті батька дісталося у спадщину. За іншими переказами, місто заснував сам князь Лев Данилович. І як би не мінялася протягом віків офіційна назва цього міста (захоплене у XIV ст. поляками місто було назване Львув (lwów), 1772 р., після розподілу Польщі, місто відійшло до Австрії і було перейменовано на Лемберг (lemberg), воно було і залишилось у пам'яті народу містом Лева — сина славетного руського князя Данила Галицького.
У Львівській області є місто Ходорів, перша згадка про яке датується 1394 р. Назва походить від чоловічого імені Ходор, Ходір (так у народі вимовляли запозичене ім'я Федір, бо ф в українських словах не було). Існує переказ, за яким цей Ходор разом з трьома братами прибув з Угорщини на Русь і тут оселився. Проте це не єдина назва з цим іменем: є, крім однойменних сіл (Ходорів, Київської обл.), ще й Ходорівка, і Ходорівці, і Ходори, і Ходорків, що свідчить про поширеність цієї форми імені Федір.
Назва міста Харків має кілька тлумачень. Одне з них пов'язується з власним чоловічим іменем — Харко (зменшена форма від повного імені Харитон, запозиченого з грецької мови). Так начебто звали першого поселенця козака Харка у другій половині XVII ст. Проте місто стоїть при злитті двох річок, з яких одна теж зветься Харків (друга — Лопань). Цілком можливо, що місто дістало назву за річкою. Висловлювалося припущення, що Харків — це видозмінене шарукань — половецьке кочовище. роззшифровується ця назва так: шаруа — «скотар», кап — «стоянка». В такому разі суфікс присвійності -ів тут з'явився пізніше, коли чуже слово вирівнювалося, пристосовувалося до законів нашої мови.
Ще важче розкривається значення назви міста Чернігів. У «Повісті временних літ» місто згадується в записах 907 р. Історики кажуть, що місто було засновано ще раніше — десь у VII ст. У XI—XII ст. Чернігів був уже центром Чернігівського князівства. Вважається, що назва міста походить від чоловічого імені Черніг (ЧернЬгь), у свою чергу, утвореного від прикметника чорний. А от кому належало це ім'я чи прізвисько — сказати неможливо, оскільки давалося це ім'я місту в дуже віддалені від нас часи. Легенди й перекази пов'язують назву міста то з іменем князя Чорного, який уславився в боротьбі з хозарами; князював він десь у VII ст., то з іменем гордої княгині Чорної (за іншими переказами її звали Цорна), яка кинулася з вікна високого терема й розбилася насмерть, щоб не потрапити до рук загарбників. Ще гадають, ніби Чернігів звучало колись Сернігів — від слова серна,—бо багато їх водилося у навколишніх лісах. Указували й на те, що неподалік від міста є Чорна гора, можливо, місто дістало назву від неї. Все ж переважна більшість дослідників схиляється до думки, що назва міста походить від власного імені Черн'Ьгъ, а от кому воно належало — ми, мабуть, так ніколи й не дізнаємося.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
