58389 (672542), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

З січня 1939 по червень 1941 pp. у Червоній армії було сформовано 125 нових дивізій, які мали на озброєнні понад 7 тис. танків, 17,7 тис. літаків, ЗО ТИС. гармат, 52,4 тис. мінометів. Лише Київський особливий військовий округ (КОВО) посилили 8 механізованих корпусів, 8 стрілецьких та 10 авіаційних дивізій, 5 протитанкових артилерійських бригад та ін. Проте укомплектованість радянських дивізій становила лише 60 %, озброєння надходило переважно застарілих зразків. Автомашин у військах було всього 43 %, бракувало навіть коней -їх було 70 % від необхідної кількості.

Новостворений військово-промисловий комплекс СРСР мав усі можливості масово виробляти новітні зразки бойової техніки - танки, літаки, артилерійські системи, підводні човни, розроблені вітчизняними конструкторами. А це була сучасна бойова техніка - літаки МИГ-3, Як-1, Пе-2, підводний крейсер «К», найкращі у світі танки KB («Клим Иорошилов») і Т-34. Проте, попри наявність новітніх зразків танків і літаків, реактивних мінометів й автоматів, радянська промисловість випускала застарілі зразки зброї. Проти модернізації озброєння Червоної армії виступали сталінські соратники -иетерани громадянської війни, без військової (та й ніякої іншої) освіти, такі як К.Ворошилов, С.Будьоний та ін. Як наслідок: кількість новітніх Тінків і літаків не перевищувала 18 %, майже не було автоматичної зброї. Та й застарілі зразки не використовувалися стовідсотково через безгосподарність і Неорганізованість, безтурботність керівництва.

За кількісними показниками Червоній армії не було рівних - лише за авіацією і танками вона переважала майже удвічі Німеччину, Японію, Італію, Румунію і Фінляндію разом узяті. І, незважаючи на застаріле озброєння, що переважало, армія мала шанси принаймні тримати оборону. Для цього потрібно було небагато - хоча б кваліфіковане керівництво. Але його якраз і бракувало.

Сталінські «чистки» завдали Збройним Силам СРСР непоправних втрат. Упродовж 17 місяців (з травня 1937 р.) в армії було заарештовано близько 44 тис. командирів (в тому числі 1800 генералів), з 408 репресованих представників вищого командування 401 стратили (щоправда, за часів Л. Берії у 1939-1940 pp. з-під арешту звільнили й повернули у війська 13 тис. офіцерів та генералів). Із наведеної кількості репресованих третина припадала на Київський особливий військовий округ. Найбільше постраждало вище командування, де дві третини стали жертвами репресій. Внаслідок терору було «оновлено» командування 100 % корпусів, 96 % дивізій та укріплених районів округу.

На порозі війни не залишалося нічого іншого, як вдатися до традиційного радянського методу «розв'язання» кадрових проблем - «висуванства», що призвело до трагічних наслідків. На початок 1941 р. вищу освіту мало лише 7 % командно-начальницького складу РСЧА, натомість 37 % взагалі бракувало відповідної військової підготовки. Для тогочасної Червоної армії низьким залишався загальний освітній рівень - у Київському особливому військовому окрузі 40 % червоноармійців були неписьменними або малописьменними.

Зниження професійного рівня підготовки командирів впливало на стан боєздатності військових частин. Чорноморський флот, щоб уразити одну ціль, витрачав подеколи 150 снарядів. Низька боєздатність стала нормою життя армії. Напередодні війни в одній з авіачастин перевіряли готовність протиповітряної оборони Києва. «Сталінські соколи» піднялися у повітря лише через півтори години після оголошення тривоги (ворожі «яструби» за цей час вже давно відбомбилися б - що, зрештою, й довело люфтваффе у 1941-1942 pp.). He кращою була ситуація у піхоті: бойова підготовка провадилася дерев'яними макетами гвинтівок та гранат, червоноармійці ніколи не бачили нових танків (звідси - поширена у перші місяці війни «танкобоязнь»).

Звичайним явищем стали недисциплінованість, дезертирство, пияцтво, самогубства. З огляду на низький рівень дисципліни у червні 1940 р. нарком оборони СРСР, маршал С. Тимошенко видав наказ про запровадження у Робітничо-селянській Червоній армії (РСЧА) дисциплінарних батальйонів.

Рівень боєздатності Червоної армії був добре відомий нацистським ватажкам, які глузливо називали її «глиняним колосом (велетнем) без голови». Із «головою» справді були проблеми: всіляко пропагувалися пусті й хвалькуваті запевнення, що майбутня війна вестиметься на ворожій території із мінімальними втратами. Командарм Г. Штерн на одній із НІ рад командного складу РСЧА проголосив, що в майбутній війні життя кожного вбитого червоноармійця коштуватиме 10 життів солдатів противника. ком К. Ворошилов його поправив: «Десяти мало -двадцяти» (за сьогоднішніми обережними підрахунками, реальність була іншою - кожний загиблий на Східному фронті німецький Ганс забирав із собою у могилу трьох-чотирьох радянських Іванів). Керівництво навіть й чути не хотіло про можливі оборонні дії (як наголосив Сталін: «Нема чого культивувати відступальні настрої»).

Через подібні прорахунки й злочинну недбалість керівництва Збройні Сили СРСР не змогли опанувати належного рівня боєготовності. Не вдалося їм використати незавершену будівництвом оборонну «лінію Молотова» на новому кордоні. Система ж оборонних споруд на старому кордоні, «лінія Сталіна», була роззброєна й планомірно руйнувалася. Приблизно такою ж була й боєготовність глибинних укріплених районів, зокрема Київського, де з 257 споруд готовими напередодні війни було лише 5, а фланги мали цілком вільний прохід для ворожих військ.

За прорахунки політичного і військового керівництва довелося розплачуватися мирному населенню.

6

Характеристики

Список файлов реферата