55113 (670302), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

- остаточне вирішення питань, пов'язаних з відносинами власності на об'єкти колишнього СРСР згідно з Угодою від 15 січня 1993 р.

Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним по­літичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією. .[17; 135]

Стабільні партнерські відносини з Росією - органічна складова процесу інтегрування України в Європу. При цьому стратегія економічного партнерства має будуватися на фундаменті спільних інтересів, а не залежностей. Росія є найбільшим торговим партнером України, але таким же важливим партнером є для Росії Україна, причому в найпріоритетніших галузях, від розвитку яких залежать рівень відносин Росії з ЄС та ефективність інтегрування у світову систему господарства. Заради своїх взаємних інтересів обидві країни мають зосередити зусилля на виконанні досягнутих домовленостей, що дасть змогу перейти від декларацій до практичних і прагматичних форм співробітництва із взаємним урахуванням своїх життєво важливих інтересів. Ідеться про взаємний розвиток:

─ ринків збуту;

─ співробітництва в енергетичній сфері (розвиток єдиної енергетичної систе­ми; забезпечення енергоносіями, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

─ транспортної мережі;

─ спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

─ фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

─ спільного ринку трудових ресурсів;

─ регіонів, спільних зон господарської діяльності, контактних територій зі створенням зовнішнього поясу економічної підтримки українських інте­ресів у Росії і російських в Україні.

Водночас ефективність реалізації спільних економічних проектів істотно залежатиме від рівня взаємодії з ЄС та іншими міжнародними структурами, формуван­ня раціональних економічних відносин у межах СНД, від виходу на ринки третіх країн з продукцією спільних високотехнологічних виробництв (військовотехніч­ної, авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної та інших галузей).

Держава має активно сприяти зовнішньоекономічній діяльності господарюючих суб'єктів на "російському напрямі". При цьому головними критеріями підвищення ефективності української зовнішньоекономічної політики мають бути:

─ збільшення обсягів експорту товарів та послуг (будівництво, транспорт, туризм,

тощо);

─ збереження позитивної динаміки сальдо зовнішньої торгівлі;

─ поліпшення структури експорту та імпорту;

─ підвищення конкурентоспроможності традиційних видів українського експорту;

─ просування на російський ринок принципово нових товарів;

─ створення сприятливих умов для інвестицій;

─ Захист внутрішнього ринку від масованого імпорту російських товарів, аналоги яких у достатніх обсягах виробляються в Україні. [17; 125-126]

ІІ.6. Стосунки України та Росії в енергетичній сфері

Енергетика ─ галузь, де в українсько-російських відносинах накопичилося найбільше проблем. Але вона ж має і найбільший потенціал для взаємовигідної співпраці. Протягом десяти попередніх років був розповсюджений міф про практично повну залежність України від російських енергоносіїв. Справді, Росія є головним постачальником енергоресурсів в Україну, але ця залежність далеко не одностороння. І річ не лише в тім, що Україна має розвинену інфраструктуру транспортування на зовнішні ринки російських нафти, газу, аміаку.

Українські нафтопереробні заводи (НПЗ) будувалися для переробки саме російської нафти, щоб забезпечити високу ефективність експорту нафтопродуктів до Європи, їхні потужності повністю забезпечували потреби України і практично весь колишній союзний експорт цієї продукції. Ефективність кооперації в даній сфері визнає і російський капітал, який з року в рік нарощує свою присутність в українській нафтопереробці. Російські нафтові компанії стали власниками двох українських нафтоперероб­них заводів, зокрема найбільшого в Україні ─ ЛиНОСу, активно розширюють мережу автозаправних станцій, що свідчить про їхні довгострокові плани на украї­нському ринку. Приватизація ними НПЗ в Україні дала змогу повніше їх заванта­жувати і забезпечила конкурентоспроможність вироблених нафтопродуктів. На жаль, Росією запроваджений такий порядок експорту нафти в Україну, за якого компаніям-експортерам не повертається ПДВ і з них стягується експортне мито.

Обидві країни взаємозалежні і в атомній енергетиці. Російське АТ "Концерн ТВЕЛ" щорічно постачає Україні тепловиділяючі збірки на загальну суму 200- 250 млн. дол. США. Власна промисловість задовольняє лише 15% потреб ядерно енергетичного комплексу України в обладнанні, матеріалах, приладах, решта поставляється з Росії, країн СНД та Заходу. Водночас 20% уранової сировини, що надходить до РФ, видобувається в Україні (45% - у Казахстані, 10% - в Узбекистані).

Взаємозалежність у газовій сфері не обмежується наданням Україною послуг, транзиту російського газу до Європи. Вона сама залишається великим споживачем російського природного газу (понад 30% усього російського експорту цих ресурсів).

Нині пропускна спроможність газотранспортної системи України на вході (східний та північний напрямки) становить 290 млрд. м³ на рік, на виході (західній напрямок) - 170 млрд. м³ на рік, у т. ч. на західних кордонах - 140 млрд.м³ . За попередніми оцінками, у 2001 р. Україна забезпечила транзит 124,4 млрд. м³ російського природного газу на експорт. Йому належить домінуюче місце в забезпеченні потреб Європи в енергоносіях - 30% на європейському ринку, а для окремих країн Центральної Європи-100%.

Європейський попит на природний газ зростає, і можна очікувати істотного збільшення його експорту з Росії та країн Каспійського регіону. Проте реалізація російських проектів прокладання нових трубопроводів в обхід України вже до середини наступного десятиліття може призвести до зменшення транзиту газу че­рез нашу територію до 60 - 70 млрд. м³ на рік, а відтак до скорочення доходів Ук­раїни від газотранзиту на суму близько 1,2 млрд. дол. США. Збереження позицій у цій сфері значною мірою залежатиме від поліпшення технічного стану газотранспортної системи, активності урядової політики, ефективності зусиль Міністерства палива та енергетики і НАК "Нафтогаз України" в укладанні довгострокових договорів про транзит газу в Європу та участі Росії в проектах розширення потужностей української газотранспортної системи.

Не меншої уваги потребують і питання нафтового транзиту. Серйозним викли­ком українському проекту Євроазійського нафтотранспортного коридору є нама­гання Росії активізувати процеси транспортування нафти північним шляхом. Зок­рема, уже наприкінці 2001 р. введено в дію першу чергу Балтійської трубопровід­ної системи, що дасть можливість експортувати через порт Приморськ (Ленін­градська область) на балтійський ринок 12 млн. т нафти на рік. У 2001 р. завершено будівництво нафтопроводу "Тенгіз - Новоросійськ" Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), що створило передумови для зменшення транзиту казахстанської нафти через Одеський термінал та Феодосійську нафтобазу. Такий розвитку подій потребує від МЗС, Міністерства палива та енергетики (НАК "Нафтогаз України") активізації зусиль для забезпечення завантаження українських нафтопроводів. Гострою і невідкладною є для України необхідність узгодження з російським урядом та міжнародними компаніями які видобувають, продають та купують каспійську нафту проблеми активного використання можливостей нафтопроводу "Одеса - Броди" для транс­портування нафти з басейну Чорного моря до Центральної та Західної Європи.

ІІ.7. Майбутнє українсько-російських відносин у економічній сфері

В контексті усього вищезазначеного важливо розглянути вірогідні сценарії розвитку українсько-російських від­носин. Тут можна визначити два найбільш узагальнених варіанти розвитку як Росії, так і України ─ зростання та дисипації. Під зростанням слід розуміти поєд­нання стійкого соціально-економічного піднесення з політичною стабільністю держави, громадянським консенсусом щодо подальшого розвитку суспільства, мінімізацією конфліктогенної напруги в ньому. А дисипація - це поєднання еко­номічного спаду (депресії) з перма­нентною політичною нестабільністю (метастабільністю) держави та невиз­наченістю (неоднозначністю) щодо подальшого розвитку суспільства із збе­реженням у ньому значного конфліктогенного потенціалу.

Суспільно-політичні та економічні трансформації, що відбуваються в Ук­раїні та Росії, у кінцевому підсумку можуть звестися до спектра з чотирьох віро­гідних сценаріїв у максимально уза­гальненому вигляді:

• зростаючі Україна та Росія;

• дисипація України і Росії.

• зростання України при дисипації РФ;

• дисипація України при зростанні РФ.

Перший сценарій означає фактично конкурентно-партнерські відносини між двома країнами, другий - мляве спів­робітництво при інтравертній заглиб­леності країн у внутрішню проблематику. Розвиток подій за третім сценарієм був би найбільш перспективним для України, оскільки це призвело б до «стратегічного відриву» України і виходу її з «російської тіні». Четвертий сценарій є найбільш небезпечним, оскільки подальше ослаблення України фактично унеможливить будь-який спротив зростаючій Росії, політика якої щодо України залишається інваріантною, що підтверджується усім періодом двосторонніх відносин.

Так, чи інакше, а відносини між Україною і Росією є досить специфічними і це не може не позначитися в майбутньому. Зокрема, російські поступки стосовно газових боргів України, мають прихований зміст: з однієї сторони Росія робить Україні подарунок  реструктурує борги на 12 років, а з іншої сторони це дає можливість Росії поставити економіку України у ще більш залежне становище, що дасть змогу маніпулювати Україною. І це цілком ймовірний варіант, адже для Росії завжди був характерним екстенсивний розвиток. Тож Росія завжди була, є і буде не передбачуваним партнером для України, і це слід пам’ятати. [3; 43-44]

У відносинах з Росією Україна прагне встановлення реального рівноправного партнерства. Тривалий спільний період історичного розвитку України та Росії надає відносинам двох країн ознак особливості. Проте особливість відносин - ні за яких обставин - не може служити підставою для відходу від норм та принципів міжнародного права у сфері міждержавних стосунків. Особливість відносин з РФ означає їх пріоритетність для України, виключаючи при цьому наявність будь-яких переваг для Росії порівняно з іншими суб'єктами міжнародних відносин, і є таким чином не преференційною. [12; 12-17] Встановлення рівноправних партнерських відносин залежить і від того, якою буде Росія в процесі своєї посттоталітарної еволюції. Можна розглядати три можливих сценарії подальшого розвитку Російської Федерації:

Перший - миролюбна, демократична, цілісна (в нинішніх кордонах) федеративна держава з ринковою економікою західного типу.

Другий - авторитарна країна з реформованою багатоукладною економікою, реінтеграціоністськими амбіціями та політикою протистояння Заходу.

Третій - розпад федерації, виникнення на її теренах аморфних квазидержавних утворень, союзів федеративного чи/та конфедеративного типу з виокремленням та домінуванням розвинених регіонів з різнотипною економікою при збереженні символічної центральної влади в Москві.

Перший сценарій, ймовірно, можна вважати позитивним варіантом роз­витку. Логічно в цьому випадку очікувати від Росії прагматичного підходу до питань рівноправного партнерства. За таких обставин Москва буде зацікавлена в співпраці з Україною лише настільки, наскільки російська економіка залежить від української. А ступінь цієї залежності, як відомо, невисокий. Водночас існуюча сильна залежність української економіки від російської, в разі вибору Києвом орієнтації на стратегічне партнерство з Москвою, може призвести до підпорядкованого російським інтересам розвитку економіки України та до збільшення ступеня її залежності від Росії.

На цьому фоні 10-річна програма економічного спів­робітництва між Росією та Україною несе для останньої ряд тактичних переваг (збіль­шення обсягів експорту української продукції до Росії, часткове завантаження виробничих потужностей російськими замовленнями, зниження гостроти проблеми забезпечення енергоносіями тощо). Однак у цілому слід констатувати, що реалізація даної програми принесе Україні стратегічний програш ─ збіль­шення і без того надмірної економічної залежності від Російської Федерації.

Два інших сценарії, які можна визна­чити як негативні, матимуть характер­ними рисами політичну нестабільність та розвиток сепаратизму у Російські федерації. Для України це вкрай невигідно, бо вона опиниться між двох вогнів, Заходом і Сходом. Такий розвиток подій не піде на користь економіці України і державі в цілому. Отже видно нашу політичну і особливо економічну залежність від Росії, і цю залежність потрібно скорочувати. [3; 44-45]

Характеристики

Список файлов реферата