55113 (670302), страница 2
Текст из файла (страница 2)
На взаємовідносини України і Росії істотно впливатимуть зовнішні чинники і насамперед позиція США та західноєвропейських країн. Слід констатувати, що в останній період тут намітилася тенденція до більшої збалансованості політики. Якщо раніше ці країни, надто ж США, абсолютизували свої відносини з Росією і не визнавали Україну суб'єктом міжнародної діяльності, то приблизно з початку 1994 р. адміністрація президента Б. Клінтона почала надавати відносинам з Україною самостійного значення. У той же час на сучасному етапі ці відносини стали досить неоднозначними. Це пов’язана з зміною політики США у зв’язку з приходом до влади у США Д. Буша. Україна зіткнулася з погіршенням ставлення до себе з боку США. Серед найбільш яскравих прикладів “кольчужний” скандал, симпатії правлячих кіл США до української опозиції, скандал пов’язаний з плівками майора Мельниченка та його перебуванням у США. Це не могло не послабити позиції нашої країни на світовій політичній арені.
Суперечливіший вплив па міжнародне становище України і на її відносини з Росією чинить динамічний процес європейської інтеграції. Для постсоціалістичних країн Центральної Європи, а також для нових незалежних держав пострадянського простору постала об'єктивна необхідність істотно уточнити власні геополітичні координати, які б відповідали їхнім параметрам, політичним, економічним та духовно-культурним цінностям і інтересам. У зв'язку з цим стратегічним напрямом української зовнішньої політики на найближче десятиліття має бути подальша цілеспрямована інтеграція України в європейську спільноту. Шлях до Європи є для України також і шляхом зміцнення її незалежності і, на жаль, не завжди гармонує з російськими претензіями.
Європі потрібна, звичайно, стабільна та економічно міцна Україна як чинник неконфліктності на східному та, можливо, південно-східному напрямах. Однак, щоб досягти такої стабільності й міцності, які в майбутньому могли б відповідати стандартам ЄС, Україна сьогодні фактично підштовхується Європою до розширення співпраці з Росією як найближчим партнером. Сенс такої позиції коротко можна визначити так: Україна може ввійти в Європу тільки через Росію.
Такий підхід явно кореспондується з російським баченням. За ним Україна і Росія мають просуватися до Європи одночасно. Однак очевидно, що у такий спосіб практично не може йти мова про інтеграцію України в Європу, оскільки між західноєвропейським і російським баченням цієї проблеми існує принципова різниця, яка часто лишається поза увагою. Адже, якщо критерієм зацікавленості таким сценарієм для Європи є насамперед економічний чинник, то у Росії він ґрунтується на політичній мотивації. . [16; 87-94]
І.3. Існуючі проблеми в українсько-російських відносинах
До основних об’єктивних чинників, що ускладнюють рівноправне співробітництво України з Росією, слід віднести такі. З боку України: незавершеність формування національної держави, надмірна, незбалансована інтеграція національного господарства у нереформований простір СНД, однобічна залежність від її джерел енергопостачання та окремих видів сировини; недостатня розвиненість почуття національної приналежності й патріотизму серед значної частини населення України, наявність комплексу меншовартості. Проте найбільшою перешкодою на шляху становлення рівноправних міждержавних взаємин є позиція самої Росії. Перше і, мабуть, найголовніше полягає в тому, що серед населення Росії склалося і панує уявлення про Україну як органічну частину Росії. Слов'янська спорідненість обох народів сприяє посиленню таких уявлень.
Ще один важливий чинник — внутрішня нестабільність в Росії, пов'язана з прагненням різних політичних еліт та угруповань прийти до влади (їх політика по відношенню до України досить часто відрізняється), а окремих автономій — домогтися більшої самостійності або й незалежності. Занепокоєна збереженням власної цілісності Росія дещо послабила реінтеграційну політику стосовно колишніх союзних республік. Однак за умов зміцнення російської державності, стабілізації її внутрішнього становища, а зараз це почало відчуватися, пострадянські країни не гарантовані від виявів імперського домінування. [16; 88-89]
Візьмемо, наприклад, таку хворобливу для нас проблему як визначення статусу російської мови в Україні. Згідно з позицією деяких російських політиків та експертів, ситуація видається катастрофічною завдяки політиці "видавлювання" усієї російськомовної культури з українського публічного соціального простору. Якщо ж удатися до висновків деяких українських ідеологів, то катастрофа виникає через діаметрально протилежні причини через хибну політику дискримінації української мови. Причиною таких розходжень думок є різна політична орієнтація України, якщо східноукраїнські діячі мають здебільшого проросійські настрої, то західноукраїнські проєвропейські орієнтації. Це теж одна з проблем українсько-російських відносин. Ці та інші проблеми в українсько-російських відносинах виникли не зараз і для того щоб їх краще зрозуміти ми маємо зупинитися на історії їх виникнення.
І.4. Історія виникнення проблем в українсько-російських відносинах
Слов’янська спорідненість обох народів сприяє посиленню уявлень у російської політичної еліти та значної частини народу про Україну як частину Росії. Особливо сильні такі уявлення в Москві, яка тривалий час утверджувалась як столиця надцентралізованої авторитарної держави, що у різний спосіб беззастережно підпорядкувала собі довколишній простір. Друга обставина полягає в тому, що після ейфорії, викликаної перемогою (серпень 1991 р.) над путчистами, російські демократи починають усвідомлювати величезні втрати, пов'язані з розвалом СРСР. Найголовніше — Росія втратила статус наддержави. Тепер вона хворобливо сприймає будь-які коопераційно-інтеграційні формування без її безпосередньої участі, що, зокрема, можна проілюструвати ініціативою України інституціаналізувати ГУУАМ, поява якого створює дещо нову ситуацію в інтеграційному процесі на теренах СНД. [16; с. 88-89] Отже, розбіжності у поглядах та суперечки слід шукати ще у 1991 році, коли дві держави розвивали свої міжнародні відносини.
Великої шкоди відносинам завдав період 90-их років, коли у стосунках не було рівноправності. Період характеризувався нав’язуванням Росії своєї волі Україні, це завдало великої шкоди останній, зокрема, уповільнило інтеграцію до Європейської спільноти, загальмувало розвиток в економічній сфері, зробило Україну ще більше залежною від Росії. Та це, як виявилось, на руку Москві, яка хоче зберегти контроль над Україною, якщо не політичний то хоча б економічний.
Створення незалежної держави України не тільки примусило росіян переосмислити характер їх власної політичної і етнічної приналежності, але і визначило велику геополітичну невдачу Росії. Це означало втрату потенційно багатої індустріальної і сільськогосподарської економіки і 52 млн. чоловік, етнічно і релігійно найбільш тісно пов’язаних з росіянами, які здатні були перетворити Росію в дійсно велику і впевнену в собі державу. Незалежність України також позбавила Росії її домінуючого положення на Чорному морі, де Одеса була життєво важливим портом для торгівлі з країнами Середземномор’я і всього світу в цілому. [1; 114]. Росіяни дуже болісно переживають цю втрату, саме це і є великою проблемою в українсько-російських відносинах.
Розглядаючи історію виникнення проблем в українсько-російських відносинах, не можна не згадати історію з Чорноморським флотом. До 1991 року Чорне море було відправною точкою Росії в плані проекції своєї військово-морської могутності на район Середземномор’я. Але в середині 90-их років Росія залишилася з невеликою береговою смугою Чорного моря і з невирішеним спірним питанням з Україною про права на базування в Криму залишків радянського Чорноморського флоту. [1; 114]. Ця проблема була актуальною ще зовсім недавно, а присутність на території незалежної держави російських військ, продовжує хвилювати Україну сьогодні. Витоки ж проблем слід шукати ще під час самого поділу радянського Чорноморського флоту. Зокрема, він був поділений так, що і українська і російська частини флоту не можуть працювати одна без одної, отже, їм потрібне спільне місце базування, а це ще одна можливість для Росії зберегти свою присутність у Криму. Усі ці проблеми, які виникли з початку 90-х років потребують вирішення і шляхи для цього існують.
І.5 Шляхи вирішення проблем
Україна і Росія за 12 років свого співіснування наробили багато помилок і створили не менше перепон на шляху своєї співпраці. А отже, помилки слід виправляти, відтак і Україні і Росії перш за все потрібно усвідомити характер своїх відносин з усіма своїми вадами і недоліками.
Що до проблеми рівноправності відносин, то тут більше залежить від Росії, від її бажання підходити на паритетних засадах. Роль України в цій проблемі співпрацювати з російськими демократичними колами, які підтримують рівноправні відносини, до яких зобов’язує Договір про дружбу.
Проблему двосторонньої політичної необізнаності можна вирішити шляхом створення науково-дослідницьких центрів, які б вивчали сучасний стан відносин між державами. Зокрема, в Україні існує Національний інститут українсько-російських відносин, а з боку Росії не має аналогічних структур і це йде не на користь державам.[24]
Проблему з Чорноморським флотом слід вирішувати укладанням взаємовигідних міждержавних договорів, які б засвідчили спільні інтереси та спільні навчальні програми на Чорному морі, чітко розділити сфери впливу. Ці заходи змогли б пом’якшити українсько-російські відносини.
Проблему промислової конкуренції між двома країнами, яка значною мірою викликає і протиріччя у політичній сфері, можна вирішити спільною співпрацею. Є дуже багато секторів світового ринку, де Україна і Росія, які мають великий науково-технічний потенціал, могли б успішно співпрацювати на ринку третіх країн і не створювати штучної конкуренції між своїми підприємства. [30]
І.6. Майбутнє українсько-російських відносин у політичній сфері
У майбутньому в українсько-російських відносинах необхідна оптимізація зовнішньоекономічних курсів держав, тобто зменшення негативних наслідків і посилення позитивних ефектів за неминучої широкомасштабної інтеграції економіки обох країн у світове господарство, а держав у європейські та світові політичні структури. [18; с. 20]Разом з тим слід вирішити проблеми, які заважають розвиватися двом державам. Але прогнозувати стан українсько-російських відносин у майбутньому дуже важко, адже наприклад, в Росії прихід однієї ключової особи може кардинально змінити державну політику по відношенню до України.
Розділ ІІ. Україно-російські відносини у економічній сфері
ІІ.1. Сучасний стан українсько-російських відносин у економічній сфері
Співпраця в економічній сфері з Росією - одне з пріоритетних завдань України (див. Діаграму 2). Обидві держави залишаються значною мірою взаємозалежними з ресурсної та технологічної точок зору, мають розгалужену мережу багатосторонніх економічних зв'язків, прагнуть до цивілізованої інтеграції у світовий економічний простір. Особливості глобального і національного розвитку потребують від України і Росії формування своїх відносин у стратегічній перспективі саме на економічному фундаменті, максимально використовуючи насамперед взаємний потенціал, міжрегіональне співробітництво та взаємозв'язки з міжнародними економічними організаціями.
В останні роки економічні відносини України з РФ почали набувати ознак стабільності. Вони стають менш заполітизованими, більше підпорядковуються спільним інтересам. Активізується на взаємовигідних засадах співробітництво в аерокосмічній галузі, нафтопереробній промисловості та енергетиці, суднобудуванні. Значної динаміки набуває співпраця в металургійному комплексі, хімічній промисловості, транспортному машинобудуванні. Відчутно пожвавився розвиток регіональних зв'язків.
Безумовним досягненням стало врегулювання проблеми заборгованості за російський газ, яка протягом багатьох років негативно впливала на загальний стан та атмосферу економічної співпраці: це якраз той випадок, коли обидві сторони зуміли зробити крок назустріч одна одній.
Урегулювання деяких боргових проблем, як і прорив у ряді сфер спільної діяльності, реальніше висвітлили потенціал співробітництва між обома державами. Україна має насамперед відповісти на російський інтелектуальний виклик у розробці та впровадженні економічно ефективної законодавчої бази, формуванні сприятливого економічного середовища тощо. [16; 122-123]
Отже, сучасний стан характеризується взаємним пожвавленням дій відносно обох країн, спостерігається явище нормалізації відносин (саме так називають сьогоднішні стосунки в двох країнах). Економічна залежність і криза штовхає на співпрацю і вже сьогодні можна стверджувати, що Росія для України є вигідним економічним партнером. Доказом цьому є сьогоднішній етап ведення політики, Україна розвиває тісні економічні стосунки з Росією, і навпаки Росія з Україною. Значно почастішали зустрічі президентів і голів урядів двох держав. Головними питаннями, що обговорюються є економічні, тож це свідчить про розвиток у економічній сфері. Сьогодні можна відзначити такі важливі кроки зроблені державами у напрямі розвитку економік: «Великий договір» у травні 1997р., який засвідчив, що Україна і Росія стратегічні партнери; 2002 рік проголошений роком України в Росії. Всі ці проведені заходи стали основою на якій будується новий етап українсько-російських відносин. [6]
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
