55113 (670302), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Нині Україна і Росія залишаються взаємними постачальниками стратегічних видів сировинних ресурсів і матеріалів і зацікавлені в збереженні існуючих товаропотоків. Зокрема, Україна поставляє до Росії залізну руду, марганець, титан, уран, Росія до України - енергоносії, кольорові метали, лісоматеріали, целюлозу. Близько 60 відсотків промисловості Росії працює на обслуговування українських АЕС.
Водночас ринок продукції кінцевого призначення, особливо орієнтований на задоволення споживчих потреб, в Україні на 60, а в Росії - більш, як на 70 відсотків сформований за рахунок імпорту (переважно з країн поза межами СНД). Масований імпорт широкого кола споживчих товарів до України і Росії, хоча і сприяє насиченню національних ринків і активізації господарського обороту, по суті перешкоджає розвитку багатьох вітчизняних галузей, які працювали на споживчі сектори економік обох країн, консервує деформовану їх структуру. Тому координація пріоритетних напрямів прогресивних структурних зрушень у промисловості зокрема і в економіках обох країн в цілому є спільним завданням України і Росії.
Спільність економічних інтересів України і Росії полягає також у взаємовигідному використанні потужної і розгалуженої транспортної інфраструктури України (залізниць і автомобільних шляхів, морських портів, магістральних трубопроводів і ліній електропередач).
Тільки залізничним транспортом через Україну щорічно транспортується близько 40 млн. тонн російських товарів, майже половина з яких (у 1996 р. - 19,5 млн. тонн, у 1997 р. -18,6 млн. тонн) відправляються через порти Азовського та Чорного морів в інші країни. Причому близько 80 відсотків транзиту через ці порти становить продукція, вироблена на підприємствах саме Російської Федерації. [9; 28]
Фінансове донорство Росії ─ важливий фактор розвитку України. За даними «Российского экономического журнала», сума щорічних «енергетичних» боргів України перед Росією в період з 1994-2000 роки не опускалась нижче 2-2,5 млрд. доларів, а в окремі роки (1997-1998) перевищувала 3-3,5 млрд. Українські джерела називають дещо скромнішу суму боргу. Але зараз не існує конкретної цифри, яка могла б охарактеризувати енергетичний борг України перед Росією. Це напряму пов’язане з крадіжками у трубопроводах України. Тож зрозуміло чому Київ стверджує меншу цифру отриманого газу й нафти, ніж називає його Москва.
На сьогодні відомо одне: Україна не спроможна заплатити за енергетичний імпорт у повному об’ємі ні валютою, ні товарними поставками, оскільки мають в торгівлі з Росією від’ємне сальдо. Однак Київ до сих пір не погодився на варіант погашення боргу за схемою: «Власність за борги». Одна з останніх угод з Росією (жовтень 2001року) ─ чергова Російська поступка: борг за газ ціною в 1,4 млрд. доларів реструктурований строком на 12 років з трьохрічним пільговим періодом (причому прийнята мінімальна оцінка заборгованості, запропонована українською стороною). Тим не менш питання про можливе використання боргових активів Росії у відносинах з Україною залишається відкритим.
Слід зазначити, що Росія давно пильнує за можливістю заволодіти чи, принаймні, постави під контроль найважливіші активи України, давно всім зрозуміло. І в цьому році Росії вдалося зробити цілеспрямовані успішні кроки у відповідному напрямку. Як зазначалось, датою активізації процесу передачі одною з наших ключових активів у «спільне управління» Росії можна вважати 9 червня 2002 року. Саме в цей день Президенти України та Росії підписали Заяву про стратегічне співробітництво у газовій сфері, в котрій, зокрема, доручили своїм урядам підготувати угоду стосовно створення консорціуму по управлінню й розвитку газотранспортною системою України. Наступного дня канцлер Німеччини Шредер, котрий також прийняв участь у зустрічі у Санкт-Петербурзі, також приєднався до спільної угоди про співпрацю у використанні української системи для забезпечення стабільних поставок газу до ЄС.
Слід прийняти до уваги, що Росії за останні рік-два вдалося розгорнути досить потужну агітаційну кампанію, в котрій Україна звинувачувалася у несанкціонованому відборі газу. Тому недивно, що одним з мотивів необхідності створення консорціуму було те, що Україна сама нібито не спроможна управляти складними сучасними проектами. На жаль, урядом не була проведена належна інспекція достовірності звинувачень, насамперед у фактах (чи такі дійсно мали місце?) про зриви поставок сировинних ресурсів чи зниження рівня внаслідок несанкціонованого відбору українською стороною газу, що направлявся до Європи. Вагомим чинником такого поспіху, а тому, безумовно, й економічного та політичного програшу слід віднести те, що Україна все ще не має прийнятної економічної стратегії розвитку, в той час, як Росія стратегічному плануванню та реалізації стратегічних задумів приділяє велику роль. Тож потрібна активізація співпраці саме в тих сферах, де взаємні інтереси збігаються, і пошук компромісних взаємовигідних варіантів там, де виникають розбіжності.
ІІ.2. Українсько-російські економічні відносини у світовому значенні
Українсько-російські відносини в економічній сфері, чи цікавить це світ, чи важливо це для інших країн? Перш за все це важливо для країн, які реалізують економічні програми з Україною та Росією, ведуть з ними торгівлю. Варто відзначити, що Росія є великою сировинною базою для світу, зокрема для країн Західної Європи. Доля ж України у цьому процесі дуже незначна. Тобто Україна на даному етапі залишається невпливовою на стан світової економіки. Вона відіграє роль посередника між російським економічним ладом та західноєвропейським. Це є результатом політичної та економічної невизначеності.
Звичайно крім двосторонніх відносин і Україна, і Росія розвивають свої міжнародні контакти, при чому і ті, які йдуть не на користь економічним відносинам України і Росії. Дуже активно виступає проти такого розвитку подій Росія, яка дуже не хоче щоб Україна інтегрувалася се до Європейської економічної системи, тому що північний сусід не хоче втрачати контролю над українською економікою.
Разом з тим Україна і Росія співпрацюють у ряді проектів світового значення. Прикладом є те, що нині між Україною і Росією на вищому рівні досягнута домовленість про спільні зусилля щодо поширення присутності російського і українського озброєння на світовому ринку. Пріоритетною для обох країн є програма створення військово-транспортного літака АН-70 нового покоління авіаційної техніки призначеного як для озброєння ВПС Росії і України, так і для повернення позицій на світовому ринку. [9; с.29]
ІІ.3. Проблеми існуючі в українсько-російських економічних відносинах
У попередніх параграфах ми визначили, що серед країн світу і СНД Росія потенційно важливий і одночасно один з найбільш складних для України партнерів по економічній співпраці. З того моменту, як дві найбільші із екс-республік СРСР почали будувати свої взаємини в якості суверенних держав, господарська складова системи із двосторонніх відносин виступає фокусом конфліктних зіткнень національних інтересів. Серед цих суперечностей можна виділити такі проблеми:
історична спільність економік України і Росії, однаково важливих для обох країн.[15]
Це зумовлено тим, що економіка України і Росії раніше була єдиною радянською, і за 11 років господарство жодної з цих країн не зуміло стати самостійним. Так одна із найперспективніших галузей України, авіаційна, отримує із Росії до 70% готових виробів і 95% матеріалів. Росія скорочує видобуток нафти, однією з причин є недостатньо розвинена нафтопереробна галузь, тоді як Україна спроможна переробляти 80 млн. тонн нафти в рік, але не використовує свій потенціал навіть на 10%. [10; 72-73]
утрата керованості економічними процесами, недостатній розвиток ринкових важелів економічного регулювання. [9; с. 20]
Це спричинило розрив економічних і технологічних зв’язків між обома країнами. Інвестиційна криза, інфляційні процеси, експансія внутрішніх ринків іноземними товарами та інші негативні явища призвели до втрати Україною за цей час понад половину ВВП 57,1%; Росією - 41,4 %.
гостра конкуренція в окремих сегментах світового ринку (зокрема, продукція чорної металургії, кольорові метали).
відмінність конституційних устроїв.
відмінність самоорієнтації кожної з країн у геополітичному просторі.
відсутність узгодженої нормативно-правової бази між країнами.
економічна уразливість, залежність країн одна від одної.
Ці та багато інших причин не давали можливості розвиватись економікам обох країн. Тож не дивно, що економічні відносини між Україною і Росією у перші роки їх незалежності називають застоєм.
ІІ.4 Історія виникнення проблем у економічних стосунках Росії та України
Щоб розібратись у проблемах у сучасних економічних відносинах між Україною і Росією, слід розглянути історію їх виникнення. Більшість проблем виникли з розпадом СРСР (економічна криза у країнах, несамостійність економік) та проблеми, що їх набули країни вже за самостійного життя (проблеми з газифікацією України та в електроенергетиці). Отже, проблем у відносинах України з Росією не зменшується, а з часом збільшується. Тому не дивно, що такі індустріально розвинені країни, як Україна і Росія, на протязі одинадцяти років свого незалежного існування без війн, природних катаклізмів залишаються у стані глибокої економічної кризи і масового збіднення свого населення, із року в рік демонструють свою нездатність направити хід подій в контрольоване русло і навіть не можуть організувати надійне і доступне енергозабезпечення населення і всієї економіки.
Але в Україні і Росії наявні спільні регіональні інтереси на пострадянському просторі безпосередньо пов’язана зі схожістю соціально-економічних процесів, що відбувались в обох країнах протягом 1991-1997років. І ці інтереси реалізуються у виробничій формі двосторонніх відносин збереженій з часів СРСР взаємодоповнюваності господарських комплексів України і Росії. Головне у тому, що українська переробна промисловість сильно залежить від коопераційних поставок з інших країн СНД, тому що структура індустрії в республіках СРСР формувалась не за принципом створення замкнутих технологічних циклів.
В структурі обробної промисловості України явно недостатня доля кінцевих виробів, готових до реалізації на ринку, відповідно гіпертрофована вага проміжних продуктів ─ вузлів, деталей, компонентів, які тільки в кооперації з Росією та іншими країнами Співдружності можуть трансформуватися в готову продукцію (Без кооперації з країнами СНД, зокрема з Росією, Україна може забезпечити лише 28% об’єму промисловості машинобудівної продукції).
Це можна розглянути на прикладі машинобудування. Машинобудівні заводи Запоріжжя, Луцька, Кременчука, Херсона, Сімферополя використовуються поставки вузлів і деталей з Росії. [10; с. 74]
ІІ.5. Шляхи вирішення проблем у економічних відносинах
Ключем вирішення проблем у економічній сфері в українсько-російських відносинах є узгодження інтересів та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямів, шляхів і механізмів розбудови цих стосунків. Україна має виходити з необхідності використання своїх конкурентних переваг та послаблення негативних чинників, у т. ч. пов'язаних з потужнішим потенціалом Російської Федерації.
Слід зосередити увагу на стратегічних напрямах, визначених Договором та Програмою економічного співробітництва на 1998 - 2007 рр., зокрема дальшому поглибленні виробничої кооперації, удосконаленні режимів вільної торгівлі, поетапному формуванні спільного ринкового простору. Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки.
Нова ситуація, що склалася в українсько-російських відносинах, обумовлює такі шляхи реалізації наших зовнішньоекономічних інтересів на перспективу:
- створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітництва в пріоритетних галузях;
- забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчизняного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей;
- повернення позицій, утрачених українськими суб'єктами господарювання в Росії, що передбачає активізацію зусиль промислових та комерційних структур, поновлення попередніх і встановлення нових коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, істотне розширення участі суб'єктів господарювання України в інвестиційних проектах, що здійснюватимуться в Росії;
- реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;
- створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
