19558-1 (661419), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Карл Абель робить висновок про первісну давність української мови і дочірність великоруської мови стосовно української.
Такої ж думки дотримувався і академік Микола Марр. У праці “Скифский язык”2 він писав, що українська мова належить до “окаючої” групи мов, як і скіфська мова.
У Російській імперії завжди порушувався закон рівноправності мов. Мова переможниця (російська) платить за свою перемогу дорого: це не тільки агресивність підкорених нею народів, але й свідоме і несвідоме спотворення ними “панівної” мови.
Філологи відзначають, що російська мова у “післяжовтневі” роки перестала поповнюватися термінами філософського, політичного, економічного словника інших мов, як це було наприкінці ХІХ ст.1 Заборонялося вживати складні звороти мови з метою максимально наблизити її до мови простолюду. Поетичне слово поглиналося словом прозаїчним. Отже, російська мова свідомо нівелювалася, скорочувалася, елементаризувалася; культивувалася трафаретна газетна мова, мова постанов, звітів, рішень; команд, доносів. Витворився загальносоюзний спрощений для вжитку лексикон.
Різниця в історичному розвитку двох мов у тому, що російська насаджувалася законодавче зверху вниз, а українська, навпаки, знизу, з уст народу, підносилася вгору письменниками, які надавали їй високого рівня досконалості.
Поняття “рідна мова”
Що ж таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? Хоч один підручник української мови для шкіл дасть відповідь на це питання? Не знайдемо ми відповіді на нього ні в підручниках мовознавства, ні в багатьох словниках. Визначення рідної мови є у Д. Розенталя і М. Теленкової “Язык, усваиваемый ребенком в раннем детстве путем подражания окружающим его взрослым”2. Але воно не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужорідному мовному середовищі? На жаль, багато мовознавців забуває про те, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженої дитини3.
То чи маємо ми право байдуже ставитись до свого національного генетичного коду? Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток дитини: “... учені підтвердили геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений у ХVІІІ ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Навчання мови дитиною йде як розшифрування коду. Мало того, мозок людини має ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє”1.
Як стверджував видатний мовознавець Олександр Потебня, мислення дитини повинно формуватися на грунті рідної мови, і поки воно не дозріло, поки не сформувався остаточно мовно-розумовий апарат, двомовність є шкідливою. Давно помічено, що маленькі діти, коли вчаться розмовляти, самі створюють слова та їх форми іноді несвідомо за принципами давньоруської мови. Це ще один доказ того, що мова передається генетично з роду в рід, від дідів і прадідів онукам. Павло Мовчан пише у своїй статті: “Мова — це п’ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ... Мова — це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позначитись на зміні антропологічного типу. Зменшується об’єм пам’яті, відповідно зазнають змін і півкулі мозку. Якщо замість 40 найменувань криги у балкарців чи 30 назв снігу у ненців вживається лише одна — просто “сніг”, і просто “крига”, то, зрозуміла річ, це не може не позначитись на всіх параметрах того чи того генотипу”2.
Теза про існування двох “рідних мов”, що насаджувалися всім поневоленим народам, за своєю сутністю є антилюдською і протиприродною. Двох рідних мов не існує, як не існує двох рідних матерів. Отож, “не цурайся Роду свого, його Звичаю та Мови; бо рідна Мова і Звичай зберігає енергію нації”3.
Ось що таке рідна мова. Пам’ятаймо про це!
Список литературы
Белинский В. Поли. собр. соч.: В 12 т. — М., 1954-1958. — Т. 2. — С. 355-356.
Велехова Н. Укрощение языка // Сов. культура. — 1989.— 14 січня.
Волховник. — К., 1994. — С. 13.
Джапаридзе 3., Стрельников Ю. О различиях в плаче новорожденных разной национальности и пола // Экспериментально-фонетический анализ речи.— Л., 1984 (пр.),— Вып. 1.
Дзвін. — 1990. — № 1. — С. 115-120.
Див.: Книжник. — 1991. — № 3-6; 1992. — № 1-2.
Див.: Марр М. Избранные труды.— М., 1935— Т. 5.
Див.: Найдорожчий скарб.— К., 1990.
Житецький П. Нарис літературної історії української мови в ХVІІ ст. — Львів, 1941. — С. 3.
Кадомцева Л., Білодід О. Мова, екологія, етнодидактика // Мова і духовність нації: Тези доповідей регіональної наукової конференції. — Львів, 1989. — С. 4.
Кримський А. Нарис історії українського правопису до 1927 року // Твори: У 5 т. — К., 1973. — Т. 3. — С. 283-301.
Кримський А. Твори.: У 5 т. — К., 1973. — Т. 3. — C. 252-282
Мовчан П. Мова — явище космічне // Літ. Україна. — 1989. — № 43—48.
Огієнко І. Слов’янське письмо перед Костянтином // Збірник Історико-філологічного відділу.— К., 1928. — № 76.
Огієнко І. Українська культура. — К., 1918. — С. 244.
Пісні Купідона. — К., 1984. — С. 20.
Плющ П. Історія української літературної мови.— К., 1971.-C. 148.
Розенталь. Д., Теленкова М. Словарь-справочник лингвистических терминов.— М., 1985.— С. 271.
Франко 1. Твори: В 20 т.— К., 1955.— Т. 16.— С. 176.
Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської старо-українщини ХІ— ХVІІІ вв. —1924. —С. 36.
Шевчук В. Дорога в тисячу років. — К., 1990. — С. 10.
Шубравський В. Шевченко в оцінці Бєлінського: припущення і дійсність // УМЛШ.— 1988. — № 3.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
