15749-1 (661333)
Текст из файла
Масова комунікація в сучасній соціокультурній картині світу
Реферат з курсу “Соціологія культури” студента 4-го курсу ДСНТ Дорожовця Руслана
Національний університет "Києво - Могилянська Академія"
Київ 1998
Якщо ми розглянемо сучасну картину генезису людського суспільства, ми не зможемо не помітити того факту, що сьогодні інформація стала чи не найважливішим чинником його існування. Культура, як один з елементів суспільства і, водночас, один з тих механізмів, які зумовлюють його існування і подальший розвиток, і суспільство, як сукупність індивідів, що його створюють, сьогодні перебувають у тісній залежності і взаємодіють, головним чином, за допомогою засобів mass-media. Масова комунікація, як один з елементів культури, з’явилася порівняно недавно. Але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та джерел її розповсюдження.
Розглядаючи масову комунікацію та її вплив на соціокультурну картину світу, слід вияснити, що ми розуміємо під цим терміном. Масова комунікація – це певний інституціалізований макропроцес виробництва, розповсюдження та обміну інформації, який виконується за допомогою особливих устроїв та технологій. Ще масова комунікація визначається як особливий стан суспільства, де кожен потенційно вступає в інтеракцію з усіма шляхом мовного спілкування з уповноваженими суб‘єктами – представниками цієї абстрактної спільноти, інституціалізованим чи стихійним чином, яка делегувала їх в якості таких, чи як атрибута соціальності.
При відносно спокійній еволюції наукових парадигм, шанси на збереження колись закоренілих в професійній свідомості поглядів підвищується. Дещо подібне відбувається з презумпцією “Всемогутності mass-media” у інформаційному, ідеологічному та культурному впливі на фактично безмежну аудиторію. Сучасна практика приносить щоденні приклади, чи то з санкціями щодо інформаційних джерел, які визначаються легітимною владою, чи неформальними лідерами як основне ідейне забезпечення політичних рухів; чи то з постійними апеляціями до інформаційних джерел громадської думки; чи то з вкладом великих капіталів в телерекламу. Можливо ореол “всемогутності” значно зменшений під натиском скепсису, недовіри та байдужості щодо діяльності інформаційних служб та масового спілкування має крім ідеологічної ще й іншу основу. Можливо, справа в тому, що суспільна комунікація є, по суті, антагоністичною структурою суспільства, яскравий приклад якого демонструє наша сучасність.
Контроль за засобами масової комунікації - одна з обов‘язкових функцій суспільної системи. Не зважаючи на регламентованість масової комунікації в більшій чи меншій мірі, властиву різним соціальним угрупуванням, як інституція, так і сам процес, досить автономні. Опосередкована багатоскладними економічними, соціальними та культурними впливами, масова комунікація, в свою чергу формує щоденність, соціум та алгоритми його пізнання. Інтенсивно проникаючи в усі закутки соціальної структури, масова комунікація дає підстави уявляти її як універсальний механізм, що зв‘язує культуру з іншими інституціями суспільства. Не будучи незалежною змінною, масова комунікація, тим не менше, пронизує соціальний організм цілком, диференціюючи та з‘єднуючи його глибини, які доступні звичайному та науковому спостереженню на рівні об‘єктивному, символічному та рівні дій.1
Аналогіями “всезагального зв’язку” уявлення про могутність масової комунікації не вичерпується. Вона також розглядається сучасною культурою, що досить яскраво можна побачити в концепції Моля, прихильників когнітивного підходу до її аналізу, або в критиці Ж. Бодіяра, де він розглядає інформаційне суспільство, в якому множаться не схожі один на одного образи колись єдиної реальності, а істина вислизує, розчиняючись в різноманітності варіантів.2 Очищені до ідеалізації, ці обидві аналогії являють собою спробу концептуалізувати масову комунікацію не тільки як оформлювача громадської злагоди, але й як тотального опосередковувача соціального та культурного контексту.
Обгрунтування масової комунікації за схемами аналізу соціальних процесів (ідеологічних, інформаційних тощо), а функціонування засобів mass-media – за схемами аналізу соціальних структур, не відображає можливість розглядати суспільні функції комунікативних феноменів в іншому ракурсі. Масова комунікація може розглядатися як якісно визначений стан суспільства, яке поряд з необхідністю незаангажованої дослідницької реєстрації його проявів та параметрів викликає те чи інше ціннісне ставлення. Звичайно, коли досліднику не вдається застрахувати себе від оцінок запроваджених ідеальних конструкцій в термінах бажаного, він ризикує стати творцем соціальної утопії, що неодноразово траплялося в історії, і трапляється зараз. Так, наприклад, ідея Ю.Хабермаса про раціональний суспільний дискурс як допустимий та обгрунтований шлях руху до вільного суспільства, досить часто вважається його критиками наївним та романтичним, а зовсім не реальним.3
Поміж тим, крізь призму цієї ідеї, масову комунікацію можна було б позначити особливим якісним станом суспільства, в якому на противагу позиції “всі проти всіх”, всі вступають в комунікацію з усіма, тобто взаємодіють реалізуючи внутрішні наміри на іншого, та в кінцевому рахунку співвідносять себе з усім соціальним світом. Нема підстав сумніватися в тому, що цей утопічний малюнок покоїться на деякому глибинному змісті. В ситуації постмодерну, цей образ можна пояснити напруженим рухом громадської думки в сторону тих форм та засобів людського існування, які б давали гарантії або, принаймні, скорочували ймовірність летальних випадків та катастроф не ідеалів, але доль соціальних спільнот та індивідів.
Сучасне визначається як “постіндустріальне” або “суспільство споживання, “інформаційне” або “суспільство mass-media”. Навряд чи якесь з цих визначень буде вичерпним. Проте беззаперечним те що, зміст цих назв охоплює суттєві деталі, без яких побудова цілого не може відбутися. І масова комунікація в назвах – не модус, а один з найважливіших атрибутів соціальної та культурної матерії.
Масова комунікація є цілком відповідним сюжетом соціологічних досліджень. Але штучно замикати ареал засобів масової комунікації виключно простором, який контролюється ідеологічними інституціями, як це було раніше, означало б ще раз продемонструвати дослідницьку нечуттєвість до тих очевидностей, що комунікативні канали не обмежуються обслуговуванням інформаційних та громадських процесів. Вони корелюють з будь-якими іншими рухами в культурі, і тому для вивчення сфери соціального спілкування, яке зветься масовою комунікацією, необхідний розгорнутий соціокультурний контекст.
Про те, що розвиток mass-media впливає на культуру куди більш значною мірою, ніж посилення ідеологічного пресингу, якому культурно автономний індивід спроможний у певній мірі протистояти, передбачалось художниками ще в ті часи, коли прикмети масово-комунікативної експансії лише починали з’являтися та множитися. Рафінована культурна рефлексія сприймала газетний текст, який набував популярності, як дещо чужорідне та несумісне з книжковим, як деяка його вульгарна подібність не пристосована до зв’язного опису та джерел та наслідків.
“Тепер, коли газети замінили історію, чи, точніше, ту традицію, яку можна назвати історичною пліткою, стало легше хоча б в одному відношенні – принаймні, зрозуміло, що ми не знаємо нічого крім кінця. Газети не просто повідомляють новини, вони повідомляють про все як про новини. Це дуже цікаво, як цікава остання сцена п’єси. а тим кому досить вистрілу чи поцілунку, простіше і легше приходити перед завісою. Але якщо хочеться дізнатися хто що зробив і чому, цього замало” (Честертон).4
В XX столітті абсолютно змінився вектор культурного розвитку, хоча пильний погляд уже давно міг спрогнозувати образ культури mass-media та прототип того розвитку, який відбувається сьогодні. Несхожість двох культурних тенденцій переживались та тлумачились культурою в різних ракурсах. І якщо майстри традицій відстоювали класичне кредо, то автори початку та середини століття, досить гостро відповідаючи на ситуацію протистояння, ставили під сумнів адекватність класики сучасній епосі, використовуючи весь набір різноманітних прийомів – від естетичної агресії та епатажу до інтелектуального скепсису. Засоби освоєння знань та культурних цінностей, відпрацьовані традиційною наукою та просвітництвом, не визнавалися ними в якості адекватних.
Проте авангардизм пізнього модерну сам перетворюється в традицію з концептуалізованими напрямками та стилями. І та модель, що приходить йому на зміну останніми десятиліттями, позначена американськими теоретиками префіксом “пост”, має набагато лояльніше ставлення до культури минулого, припускаючи, принаймні, гру з його залишками. В цій моделі, орієнтованій на принцип плюралізму, відводиться місце всьому: гуманітарній місії та накопиченню переведених в зміст знаків, чистому мистецтву та комерціалізації, елітарності та масовості, змішуванню, підробці стилів та деконструкції оригінального тексту як сировини для нових творінь.5 6
Можна стисло позначити масово-комунікативні аспекти сучасних культурних рухів, апелюючи до думки про прямий та зворотній вплив mass-media на структуру та склад жанрів літератури та мистецтва, на трансформацію текстових виразів світосприйняття, яке змінюється. Вдосконалення комунікативних засобів сприяє утвердженню унікальних способів обміну повідомленнями в межах великих соціальних та культурних територій. Вони в змозі виробляти свої власні системи знаків та значень, деякі з яких досить схоже символізують навколишню дійсність, інші ж відводять в простір ілюзій та міфів, створюючи особливу ”паралельну реальність”, яка лише в певних точках перетинається з повсякденням.
З розвитком комп’ютерних комунікацій, заснована на варіативності та швидкоплинності зміни аудіовізуальних образів, реальність ілюзорних світів стає все більш відчутною. Та завдяки своїй колоритності та різноманітності, вони постають перед нами як щось цілком правдоподібне, яке не поступається в достовірності повсякденному життю. Вже кінематограф – це дитинство “екранної” комунікації, якому підвладні будь-які загадки соціуму та індивідуальної долі, породжує різноманітні міфологічні конструкції, такі, наприклад, як “світ любові та доброти”, “світ насилля” або “світ професій”.
До нових форм масової комунікації найбільш чуттєвим суб’єктом є, як відомо, молодь. Але не зрозуміло, що є причиною для цього: чи то мода, чи то допитливість, чи щось інше. Інформаційно об’ємні аудіовізуальні образи є для неї більш привабливими, ніж книжкові описи. Але саме останні є природнім способом існування класичних гуманітарних цінностей, які виражаються ідеями та поняттями. І якщо наше суспільство тривожиться перспективою відлучення молоді від гуманітарних традицій, досить прийнятливою задачею вбачається тоді пошук адекватних шляхів її існування в сучасній комунікації, яку неможливо втіснити в порожнечу відокремленої ніші.
Спроба вирватися за межі вигаданих діалогів та псевдоспілкування, а також бажання подивитися на себе та на світ з позиції гуманітарної культури – такі особливості нашої теперішньої комунікативної ситуації. Феномен так званого “заповнення білих плям” в однаковій мірі притаманний телебаченню, кінематографу та пресі є ні чим іншим, як добудовою цілісного образу історії та культури у всіх їх причинно-наслідкових зв’язках та залежностях, заснованих на раціональних аргументах та достовірному знанні, тобто є тим способом опанування культурними сутностями, який швидше репрезентує класичну книжкову культуру, ніж культуру калейдоскопу та попурі. Тим не менш, знакова та інформаційна громіздкість може перешкоджати розгорнутому суспільному ракурсу, неминуче приносячи до нього невизначеність, двозмістовність та фіктивність.
Фіксуючи подібну ситуацію. культурна рефлексія (що яскраво спостерігається в її багаточисельних західних та місцевих зразках) і сьогодні вміщує в себе весь спектр оцінок культурної функції засобів масової інформації, присвоюючи їм титул “монстрів”, які формують одномірну людину, або “чародіїв”, які творять реальність на наших очах.
Розрізнення сучасних культурних тенденцій засвідчено і науковими тлумаченнями масової комунікації, яка виступає предметом досліджень багатьох спеціалізованих областей. Жорстке розділення культурної реальності з метою її найкращого та більш вдалого опису та пояснення, безумовно, вимушений захід. Тут доцільно згадати висунуту в 60-их роках відому соціодинамічну теорію культури А.Моля, яка схематично концептуалізує ці різниці та заснована на “кібернетичному” підході. Вона вирізняється високим рівнем операціоналізації понять, передусім, це стосується фундаментальних для автора понять “гуманітарної” та “мозаїчної” культур як двох неспівпадаючих типів, акумулюючих принципово несхожі доктрини створення трансляції та опанування знаннями і цінностями. Сутність гуманітарної культури, яка набула домінантного статусу за часів епохи Відродження, була в ствердженні, що існують основні та неосновні предмети уваги, головні та другорядні теми для роздумів. Постулювалася, таким чином, ієрархія ідей та понять, засвоєння якої може вдосконалюватися за законами логіки та раціонального мислення, в результаті чого світ розбивався на “впорядковану систему підлеглих один одному і чітко визначених категорій”.7
Але це був лише етап магістрального культурного руху. Під впливом інтенсивного розвитку в XX столітті засобів масової комунікації, стверджує Моль, традиційна культура помітно трансформується, відхиляючи класичний еталон пізнання, як застарілий та неадекватний умовам не існуючих до цього часу інформаційних злив, великої кількості подій, фактів, історій тощо.
Якщо в “гуманітарній” культурі система знань будувалась на необхідності опанування причинно-наслідкових зв’язків, то в новому культурному типі освіта є результатом випадкового, стихійного накопичення розрізнених елементів. “Сучасна людина відкриває для себе навколишній світ за законами випадку, в процесі спроб та помилок, сукупність її знань визначається статистично, вона черпає їх з газет, з відомостей, здобутих по мірі необхідності. лише накопичивши певний об’єм інформації вона починає знаходити в ній приховані структури. Вона йде від випадкового до випадкового, але часом це випадкове стає суттєвим.8
Фрагментарні знання, складаючись у єдину картину за принципом мозаїки, не формують структури, але досить щільно підігнані один до одного, створюють компактний, з певним внутрішнім значенням, простір. Творцями, провідниками та дизайнерами “мозаїчної” культури є засоби масової комунікації. Газетний лист, теленовини або рекламний кліп – типові її послання, засвоєння яких хоч дає досить поверхове уявлення про сутність речей, але, водночас, надає можливість непогано розбиратися в повсякденному житті.
Масова комунікація значною мірою опосередковує функціонування сучасної символічної культури, певним чином її диференціюючи, повідомляючи їй особливі принципи та зразки взаємодії значень та знаків, цінностей та символів, припускаючи існування досить різних за складом текстів, які знаходяться між собою в досить заплутаних відносинах паралельного існування. Але, все-таки, mass-media є невід’ємним чинником сучасного людського існування взагалі і культури зокрема. І тому можна навіть сказати, що масова комунікація не тільки увійшла в людське суспільство, зайнявши досить значне місце в структурі культури, але й призвела до того шляху розвитку суспільства, який відбувається і сьогодні.
Список литературы
Костенко Н. “Ценности и символы в массовой коммуникации”, К., 1993.
Berkman R. Kitch L. V. “Politics in the Media Age” New York, 1986.
“Media in Britain”, Aug. 1997.
1 Rosengren K.E. “Media Linkages Between Culture and Other Societal Systems”// Communication yearbook (ed. by M. McLaughlin) Beverly Hill, 1986, p.21-22.
2 Baudrillard J. “Similation”, New York, 1984.
3 Turner J. “The Structure of Sociological Theory”, Chicago, 1986, p.209-210.
4 Честертон Г. К. “Франциск Асизский”// Вопросы философии, №1, 1989 с.86.
5 Клименкова Т. А. “От феномена к структуре”, М., 1991, с.68-85.
6 Jameson F. ”Postmodernism and Consumer Society”// The Anti Aesthetic: Essays on postmodern Culture, Washington, 1983.
7 Моль. А. “Социодинамика культуры”, М., 1973, с.37-43.
8 -//- с.44.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
