38200 (660521), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

20. І нарешті: рішення уряду і НБУ про введення «плаваючого» курсу гривні сприятиме зменшенню готівкового обороту, тому що такий механізм курсоутворення, який є небезпечним через можливе збільшення інфляції, потребує здійснення більш жорст­кої бюджетної і грошово-кредитної політики, тобто встановлення посиленого контролю з боку НБУ за обігом грошової маси.

1. Комерційний кредит.

Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі міжгосподарського кредиту визначаються розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання — кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіта­лу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отри­маний міжгосподарський. Причому погашення цих кредитів у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. У цілому існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківсько­го кредиту.

Комерційний кредит — це форма руху безпосередньо проми­слового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різно­видом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реаліза­цію товарів продавцям, а з іншого — надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Таким чином, комерційний кредит сприяє прискорен­ню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підпри­ємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційний кредит виникає за побажанням і згодою сторін — продавця і покупця - і має і:і;кч.і ічізііачениП напрям і межі.

Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті ж самі, що Гі міжгосподарського кредиту взагалі. Як пра­вило, комерційний кредит і- короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в това­рній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: ступеня дефіцитності товару на ринку, фінансового стану контра­гентів. наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредигів тощо.

Передача товару в кредит може оформлятись або не оформля­тись векселем. Валюта векселя як цінного паперу складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кре­дитом. ставка якого ви иіігіаі п,ся існуючою нормою процента па ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи від­носини між боржником і кредитором, вексель є певною гаранті­єю погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. У разі не­своєчасного платежу за пексе-ііем або відмови боржника від пла­тежу векселедержатель мас право на протест векселя.

Коли ж передача товару в кредит продавцем покупцеві здійснюється без оформлення нсксслем, то покупець не сплачує про­центи продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Україні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Вод­ночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризико­ваним для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і від­сутності бажання розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще біль­ше — платіжної кризи, як це відбувається в Україні.

3. Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

Міжнародні ти регіональні валютно-кредитні організації — це установи, які створені на базі бага­тосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжна­родний валютний фонд (МВФ) і Міжнародн'ій банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вка­зані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Брсттоп-Вудсі (СІІІЛ). СРСР та Україна хоча і брали участі, у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до складу цих організа­цій. Наслідком стала багаторічна ізоляція СРСР та його союзників від світової економічної та валютно-фінансової системи, що значною мірою було зумов­лено політичними та ідеологічними мотивами. У 1992 р. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить чначіїіі подія: членами МВФ прийнято країни, що входили до колишнього СРСР, у тому чи­слі й Україну. Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютно­го регулювання, що здійснюється цією важливою міжнародною організацією.

Міжнародний валютний фонд фонд було створено з метою регулю­вання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль : з одного боку стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансовнх відносин, а з іншого — надавати ресурси для фінан­сування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які нього по­требують.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповід­ний внесок, який визначаггьсч встановленою квотою. Розмір та­кої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розра­ховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визнача­ється «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квоіа України на кінець 1992 року становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млп. дол. США. Згідно з існуючим поло­женням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованііі валюті (ВКВ). а решта - у національній грошовій оди­ниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що за­знають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кре­дит, що по можливості буде погашено.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999р. передба­чено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943.0 млн СДР проти 145321,0 млн. СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997.3 млн. СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури обігового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрддол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 мли дол. США внесли Нідерланди, що є краї­ною-опікуном нашої держави у цін банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих кра­їн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40—50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку, у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розігнутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-чле­нів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мови­ти, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічно­му розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не мас реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних дже­рел. А головне офіційне джерело —- це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. ІІо-друге, політика Фонду, яка проводиться її Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомо­ги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіж­ного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реа­лізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фі­нансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, «купують» (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначе­ного терміну «викупили» свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших дер­жав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Відзначимо, що з жовтня 1994 р., коли Україна отримала пер­ший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн. дол. СІІІА. У вересні 1998 р. з МВФ узгоджено виділення Україні позич­ки в межах Програми розширеного фінансування («КГТ») на під­тримку широкомасштабної макроекономічної та структурної ста­білізації на період 1998—2001 рр. па загальну суму 2,3 млрддол. США, з яких протягом 1998р. отримано 345 мли дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 мли дол. США в межах креди­ту «стенд-бай», на фінансування програми макроскономічної стабілізації та структурних перетворень, реалізацію якої розпо­чато в 1997 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів , монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільго­вих умовах: строк сплати 3—5 років, початок оплати- через 3 роки, процентні ставки за кредит — від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ становить 2,8 млрд дол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефі­циту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фі­нансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформу­вання економіки знову нагромаджуватимуться і перетворювати­муться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітни­цтву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація. Багатосто­роння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку — зменшення бі­дності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що ос­новна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткостроко­вої с})інансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосе­реджується переважно на серсдньо- та довгострокових (за термі­ном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілі­зацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій по­стає Світовий банк. який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерсгуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільсь­кого господарства тощо.

Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою орга­нізацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел. Позики Світово­го банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансу­вання як дефіциту державного бюджету, так і реформування еко­номіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк падає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх джерел запозичення, доступних для України в даний час

Системні проекти призначені для реформування цілих сек­торів економіки, і гроші за иііми траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України. А потім вже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми — що і е основною метою кредитів МБРР. За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР де­що ішна.

На початку 1993 р. було затверджено першу позику на інституційну розбудову в сумі приблизно 30 млн дол. США. Надалі, у 1994—1995 рр.. Світовий банк падав Україні кошти реабілітацій­ної позики и повному обсязі (близько 500 млн дол. США), які бу­ли спрямовані на фінансування підтримки бюджету, зокрема на покриття дефіциту бюджету, платежі за зовнішнім боргом та критичним імпортом. Розмір інституційної позики, наданої Світо­вим банком за цей період, становив 27 мли дол. СШЛ. У 1996 р. пе­редбачалося отримати ш'д Снігового банку близько 600 млн дол. СШЛ, у чому числі позику на структурну перебудову окремих сек­торів економіки (позика на розвиток підприємств) — 200 мли дол. США, на структурну перебудову сільського господарства — 150 млн дол. США, на структурну перебудову вугільного секто­ра— 150 млн дол. США. Проте на 1 січня 1997р. було отримано 401,8 млндол. США, у тому числі по 150 млн дол. США надійш­ло на реконструкцію вугільної галузі та реструктуризацію сільсь­кого господарства, на розвиток підприємств — 100 млн дол. СШЛ, інституційної позики— 1.8 млндол. США.

У 1998 р. продовжувалася співпраця зі Світовим банком щодо підготовки до реалізації таких проектів:

1. «Позика на структурну перебудову фінансового сектора» (Р5АЬ) у розмірі 300 мли дол. США для підтримки реформ щодо зміцнення банківської системи з метою заохочення банків до пе­реходу на нові умови формування резервних та страхових фон­дів, а також збільшення власною капіталу.

2. «Проект фінансових послуг» — у розмірі 250 млн дол. США, який е продовженням позики на структурну перебудову фінансового сектора. Згідно з пропозиціями Світового банку цей проект включатиме такі основні напрями: кредитна лінія для підтримки малого та середнього нідіїрисмництііа у рччм'рі 100—-150 млн дол. США; технічна допомога комериійн"'.і бан­кам; автоматизація банківської діяльності; створення рептинго-вого агентства.

Характеристики

Список файлов реферата