38070 (660390), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

–залікову, що не виключає права вимагати відшкодування збитків, але не в повному об’ємі, а лише в частині, не покритій неустойкою (ст. 356 ЦК України);

–штрафну або кумулятивну, при якій збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (ст. 253 ЦК України);

–альтернативну, коли по вибору кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки;

–виключну, коли допускається стягнення тільки неустойки (ч. 2 ст. 204 ЦК України).

Залікова неустойка застосовується в усіх випадках, якщо законом чи договором не передбачено інших видів неустойки.

4. Шляхи встановлення неустойки.

Необхідно розрізняти дві правових підстави, в силу яких за українським цивільним правом може виникнути неустойка. Цими двома можливими правовими підставами є закон (чи інший нормативний акт) і договір. У зв’язку з цим розрізняють законну неустойку і неустойку договірну, що знайшло своє відображення в ст. ст. 6, 178 ЦК України.

Під законною неустойкою варто розуміти таку неустойку, яка не тільки безпосередньо встановлена для певних правовідносин законом, що визначають її розмір і умови стягнення і т.п., але правова дія якої настає безпосередньо в силу цього закону, незалежно від волі контрагентів, тобто без будь-якої угоди між ними. Під договірною неустойкою розуміють таку неустойку, яка отримує свою юридичну силу тільки внаслідок угоди сторін.

Закон прямо не забороняє встановлення передбаченої ним неустойки в окремій угоді сторін. Деякими правовими актами така можливість прямо допускається. Зокрема, у постанові Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” зазначається про стягнення пені за умови, якщо більший її розмір не встановлено угодою сторін. Тому сторони мають право забезпечити договірні зобов’язання законною неустойкою, не змінюючи її істотних умов (підстав і порядку стягнення, виду і розміру).

Отже, неустойка може бути встановлена законом або договором чи законом і договором одночасно. У одних випадках встановлення законної неустойки угодою сторін може мати лише інформативний характер, у інших — самостійний, хоча б сторони і не знали про існування законної неустойки.

Законодавство не містить обов’язкових вимог, які мають бути додержані при встановленні неустойки. Проте, практика вирішення судами господарських спорів між юридичними особами свідчить, що при встановленні як законної, так і договірної неустойки, повинні бути визначені підстави і порядок її стягнення, розмір і вид. Саме ці вимоги розцінюються як істотні умови неустойки.

5. Застосування неустойки

Закон встановлює обов’язок боржника сплатити неустойку, не передбачаючи при цьому обов’язку кредитора її стягувати, навіть коли для цього є достатні правові підстави. Але крім кредитора, право на стягнення неустойки належить суду. Зокрема арбітражні суди України при прийнятті рішення з господарського спору, мають право обертати повністю або частково у доход держави передбачені законодавством санкції, якщо позивач й не пред’явив вимоги про їх сплату (п. 2 ст. 83 АПК України). Отже, для встановлення неустойки недостатньо наявності факту її встановлення. Вирішальне значення має волевиявлення стягувача.

Необхідною умовою для застосування неустойки є факт наявності цивільно-правового зобов’язання. Законна неустойка підлягає стягненню в усіх випадках коли існує таке зобов’язання, незалежно від підстав його виникнення ( договірних чи позадоговірних), при додержанні усіх інших умов обгрунтованості стягнення. Наявність договору, як це передбачається ст. 180 ЦК, є обов’язковою умовою для стягнення договірної неустойки. Враховуючи, що неустойка може бути встановлена законом і договором одночасно, кредитор, в разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, отримує право на свій розсуд вимагати від боржника стягнення законної або договірної неустойки.

Як вже зазначалось, при стягненні неустойки кредитор не зобов’язаний доводити розмір завданих йому збитків. Однак, якщо належна до сплати неустойка є надмірно великою порівняно із збитками кредитора, суд вправі її зменшити ( ст. 205 ЦК україни і ст. 83 АПК України ). Рішення про це може прийняти тільки суд, для чого він вправі запросити докази про розмір завданих збитків. При цьому суд бере до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін,які беруть участь у зобов’язанні, не тільки майнові а й інші інтереси сторін,що заслуговують на увагу.Зазаначене правило стосується відносин у яких беруть участь громадяни. Зменшення розміру неустойки у відносинах між організаціями може мати місце лише у виключних випадках.

По окремим видам зобов’язань законом може бути обмежене право на повне відшкодування збитків (обмежена відповідальність). Так обмежену відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань несуть органи зв’язку і транспорту.

Для стягнення неустойки встановлено скорочені строки позовної давності (ст. 72 ЦК України). У нинішніх умовах було б доцільно відмовитися від цієї правової норми.⁹

Глава III. Цивільно правове регулювання неустойки в зарубіжному законодавстві.

1. Цивільно-правове регулювання неустойки в країнах Європи.

Неустойка є одним з найбільш розповсюджених способів забезпечення виконання договірних зобов’язань і широко використовується в практиці зовнішньої торгівлі. Неустойка – інститут, характерний головним чином праву країн континентальної Європи; саме у цих країнах вона виконує функції забезпе­чення договірних зобов’язань. Загальне розуміння неустойки однакове у цих країнах і зводиться до наступного: вона визначається, як грошова сума чи інша всиновлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов’язується сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов’язання (ст. 1226 ФГК; ст. 339 ГГУ; ст. 160 ШОЗ). Неустойка – акцесорне зобов’язання, що повністю поділяє долю головного зобов’язання (ст.1227 ФЦК; 344 ГГУ; абз. 2 ст. 163 ШОЗ).

У зв’язку з неустойкою виникає ряд питань, що головним чином стосуються її співвідношення з дійсними збитками, які отримав кредитор в результаті дій несправного боржника.

Право всіх країн виходить з того, що основне призначення неустойки полягає в звільнені кредитора від необхідності доводити розмір збитків. При настанні обставин, передбачених у договорі, він просто може вимагати від боржника сплати суми неустойки. Якщо наявні збитки перевищують розмір неустойки, то, згідно абз. 2 пар. 340 ГГУ і абз. 2 ст. 161 ШОЗ, кредитор може доводити і стягувати суму наявних збитків. Крім того, як ГГУ, так і ШОЗ надають суду право за клопотанням боржника зменшити розмір неустойки, якщо буде встановлено, що вона надмірно велика, порівняно із збитками кредитора (абз. 1 пар. 343 ГГУ; абз. 3 ст. 163 ШОЗ). У відповідності з пар. 348 ГГУ зменшення неустойки не застосовується для торгових угод.

Трохи по іншому ця проблема вирішується в праві Франції. Згідно ст. 1229 ФГК, неустойка “являється відшкодуванням за збитки, які кредитор несе внаслідок невиконання основного зобов’язання”. Крім того, згідно ст. 1152 ФГК, “якщо угода встановлює, що сторона, яка не виконала її, сплачує визначену суму в якості збитків, то другій стороні не може бути надано ні більшу, ні меншу суму”. Таким чином, кредитор, в принципі, позбавлений можливості вимагати виплати більшої суми, навіть, якщо наявні збитки значно перевищують неустойку. Викладені положення не дають можливості і боржнику вимагати зниження суми неустойки, крім випадків, коли зобов’язання не виконано частково, а неустойка була передбачена за повне невиконання зобов’язання. (ст. 1231 ФГК).

Ці суворі і дуже негнучкі норми закону були дещо пом’якшені в 1975 році, коли ст. 1152 ФГК була доповнена положенням, що надавало судді право змінити суму неустойки, якщо, на його думку, вона надто висока чи надто мала. Умови договору, що суперечать цій нормі, визнавались недійсними. Таким чином, французьке право тепер зблизилось з концепцією неустойки, що характерна цивільному праву Німеччини та Швейцарії.

По скільки неустойка носить в принципі характер компенсації і нібито заміщує збитки від невиконання чи неналежного виконання договору, кредитор може стягувати неустойку разом з виконанням, тільки якщо вона була встановлена на випадок прострочки (пар. 341; ч. 2 ст. 1229 ФГК), а ШОЗ пов’язує це крім прострочки з порушенням умови про місце виконання договору (абз. 2 ст. 160 ШОЗ).

Право Німеччини та Швейцарії допускає включення у договір умови про штрафний характер неустойки. У цьому випадку неустойка буде стягуватись понад збитки.

2. Цивільно правове регулювання неустойки в англо-американських країнах.

Положення англо-американського права про неустойку в значній мірі відрізняються від приписів континентального права. Насамперед, в англо-американському праві відсутнє єдине поняття, ідентичне поняттю неустойки. Там існує два поняття: попередньо обчислені збитки (liquidated damages) і штраф (penalty). Виходячи з положення, згідно якого засоби цивільно-правового захисту можуть мати тільки компенсаційний характер, а не характер покарання, загальне право постановило, що у випадку порушення договору стягненню підлягають попередньо обчислені збитки, а штраф ніколи не може бути стягнуто. Питання про характер відповідної договірної умови в кожному окремому випадку вирішує суд. Для суду не має значення, як назвали сторони суму, яка підлягає сплаті при порушені договору, – liquidated damages чи penalty. Суд зобов’язаний дослідити ситуацію, яка мала місце в момент укладення договору, розглянути, наскільки встановлення даної суми було обгрунтовано, в якій мірі сторони саме в момент укладення договору могли очікувати, що збитки від можливого порушення будуть рівні сумі, що обумовлена в договорі. Розмір дійсних збитків, які були завданні кредиторові в результаті порушення договору, значення не має. Важливо лише, наскільки очікування встановленого розміру було обгрунтовано в момент укладення договору.

В найбільш крайній формі цей принцип проводиться в англійському праві:якщо відповідна умова договору була кваліфікована судом як попередньо обчислені збитки, то кредитор отримає встановлену суму, навіть, якщо в результаті порушення договору йому не завдано ніяких збитків.

Щодо права США, то суди в цьому випадку відмовляють в присудженні обумовленої суми, тобто береться до уваги і ситуація, що склалася в момент порушення договору. Як в Англії, так і в США, якщо суд прийме рішення, що сума встановлена вільно чи з метою погрози боржнику, відповідна умова кваліфікується як штраф, і кредитор, що бажає отримати задоволення, повинен в звичайному порядку доводити розмір дійсних збитків, що йому були завдані. Цей підхід отримав законодавче закріплення в США в ст. 2-718 ЕТК, згідно якій збитки, визначені в угоді, можуть бути стягнуті, “однак тільки у розмірі, який можна вважати розумним у зв’язку з очікуваною чи дійсною втратою, що спричинена порушенням договору”. Тим самим прямо зобов’язує брати до уваги ситуацію що існує в момент не тільки укладення, але і виконання договору.

Таким чином, неустойка в англо-американському праві не виконує тих забезпечувальних функцій, які властиві їй в континентальному праві, оскільки у всіх випадках на позивачеві залишається тягар доведення обгрунтованості суми, що визначена в договорі. Через це неустойка не отримала в цих країнах великого поширення.

Заключні положення.

Під час підготовки до цієї роботи я дізнався, що таке забезпечення виконання зобов’язань, що є неустойка , і яке місце вона займає серед інших засобів виконання зобов’язань.

Дізнався, що найбільшого поширення неустойка отримала у європейських країнах, ніж в країнах англо-американського права, що вона має важливе побутове значення.І широко застосовується в усіляких угодах, що виражені у письмовій формі.

При аналізі українського законодавства виявилось те, що понятійні рамки визначені ЦК України є недостатніми для сучасного розуміння неустойки,яке є більш широким.І це повинно бути враховано при створенні нового цивільного кодексу.

Можна з впевненістю стверджувати, що неустойка відіграє важливу роль у забезпеченні договірних зобов’язань і в ринкових умовах функціональне призначення неустойки тільки підвищує її регулюючу роль.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

I.Нормативно-правові акти

1. Цивільний кодекс Украіни від 1 січня 1964

2. Арбітражний процесуальний Кодекс України від 6 листопада 1991

3. Закон України “ Про заставу ” від 2 жовтня 1992

4. Постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. “ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”

5. Постанова Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. “ Про нормативи обігу платіжних документів в Україні”

6. Указ Президента України від 2 червня 1994 р. № 276/94 “ Про невідкладні заходи щодо фінансово-кредитного забезпечення формування державних продовольчих ресурсів 1994-1995 років”

1. Авторські праці

1. Граве К. А., Договорная неустойка в советском праве, Москва, 1950

2. Самойленко В. М., Пушкін А. А., Гражданское право Украины, Київ,1994

3. Суханов Є. А., Гражданское право, Москва,1994

4. Толстой Ю. К., Сергєєв А. П., Учебник русского гражданского права, Санкт-Петербург, 1996

5. Шершеневич Г. Ф., Учебник русского гражданского права, Москва1995

1 Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права,москва,1995

2Самойленко В. М., Пушкін А. А., Гражданское право Украины, Київ,1994

3 Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права,москва,1995

4 Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права,москва,1995

5 Толстой Ю. К., Сергєєв А. П., Учебник русского гражданского права, Санкт-Петербург, 1996

6 Граве К. А., Договорная неустойка в советском праве, Москва, 1950

7 Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права,москва,1995

8 А. В. Венедиктов, Государственная социалистическая собственность, изд. Академии наук СССР, Институт права,1948

9 Лилак Д., ПРАВО УКРАїНИ, 1996, № 12, ст.64 - 67

Характеристики

Список файлов реферата