31179 (658148), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Координацію діяльності органів дізнання і попередньо­го слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів здійс­нюють керівники відомств (СБУ, МВС, податкової мі­ліції) у межах свого відомства, а прокурор — всіх органів розслідування.

4. Направлення окремого доручення слідчим.

Згідно з ст. 118 КПК слідчий має право провадити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших слідчих районах. Вік має право також доручити проведення цих дій слідчому або органу дізнання іншого району, які зобов'язані вико­нати це доручення в десятиденний строк.

Окреме доручення — це, як правило, письмове (у виняткових випадках у вигляді телеграми, радіограми то­що) прохання слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, до слідчого органу або органу діз­нання іншого адміністративного району про виконання там окремих слідчих дій. Однак у межах свого міста чи району, хоч і розділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний проводити особисто всі слідчі дії.

Стаття 118 КПК прямо не обмежує коло слідчих та інших процесуальних дій, які можуть провадитися в ін­ших районах за дорученням слідчого. Проте, враховуючи, що повну відповідальність за законне і своєчасне прове­дення розслідування несе саме той слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, він не може доручати проведення таких найважливіших у кримінальній справі процесуальних дій, як винесення постанови про притяг­нення як обвинуваченого, пред'явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, застосування запобіжних заходів, ознайомлення учасників процесу з матеріалами закін­ченого слідства, винесення рішення, яким завершується провадження, навіть в окремій його частині (закриттям справи щодо окремої особи або за окремим епізодом), призначення експертизи та ін.

На практиці окреме доручення оформляється, як пра­вило, у вигляді офіційного листа на ім'я прокурора, на­чальника слідчого підрозділу або начальника органу діз­нання іншого району, міста України. У ньому коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що викли­кали потребу в проведенні слідчих дій за межами району, в якому провадиться слідство; зазначається, яку саме слідчу дію (або дії) належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні, за якою адресою вислати документи й речові докази. Нерідко текст окремого дору­чення закінчується проханням прискорити його виконан­ня з посиланням на те, що справа знаходиться на контролі в Генеральній прокуратурі України. Це зумовлено тим, що така справа вже тривалий час розслідується, а обвину­вачений тримається під вартою.

До цього листа слідчий повинен додати документи, необхідні для проведення відповідної слідчої дії (поста­нову про проведення обшуку, санкціоновану прокуро­ром, витяги з протоколів уже виконаних слідчих дій для проведення допитів тощо).

Десятиденний строк виконання окремого доручення обчислюється з дня його одержання органом поперед­нього слідства чи органом дізнання.

Процесуальні документи про виконання окремого до­ручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слідчому, який дав доручення. У протоколах слідчих дій орган, який виконував окре­ме доручення, зазначає, за чиїм окремим дорученням вони проводилися.

Направлення слідчим окремого доручення органам роз­слідування іноземних держав здійснюється відповідно до договорів України про правову допомогу у кримінальних справах з цими державами.

1. Об’єднання та виділення кримінальних справ.

Це пи­тання тісно пов'язане з розглянутим питанням про підслідність адже й при об'єднанні кількох справ в одному провадженні, і при виділенні справи в окреме проваджен­ня належить визначити, хто буде розслідувати об'єднану або виділену справу. Підстави та порядок об'єднання й виділення кримі­нальних справ з метою всебічного, повного та об'єк­тивного дослідження обставин вчинення злочинів визна­чені ст. 26 КПК.

В одне провадження об'єднуються справи про: вчи­нення злочину (злочинів) кількома особами-співучасниками — для всебічного і повного з'ясування ролі кожно­го з них у вчиненні злочинних дій (об'єднання за об'єк­том); вчинення кількох злочинів однією особою (об'єд­нання за суб'єктом); справи про заздалегідь не обіцяне приховування злочинця і злочину або недонесення про злочин із справами про вчинення цього злочину. Так, якщо слідчий у ході досудового слідства справи про умисне вбивство з корисливих мотивів (ст. 115 КК)²⁴ встановить, що певній особі достовірно було відомо про підготовку цього злочину, але вона не повідомила органам влади (ст. 396 КК), то він порушує кри­мінальну справу про недонесення й об'єднує її із справою про умисне вбивство в одне провадження.

Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках:

1) коли розслідується кримінальна справа щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження розслідування зупиняється у зв'язку з тяжкою хворобою або ж ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);

2) якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з'ясована можливість виділення справи щодо не­повнолітнього в окреме провадження (ст. 439 КПК);

1. коли при розслідуванні справи буде встановлено, що якийсь злочин або якась особа, що його вчинила, не має зв'язку з основною справою.

2. якщо неможливо закінчити розслідування у повному обсязі в наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою і відсутні підстави для зміни запобіжного заходу, а Генеральний прокурор або його заступник дав згоду про направлення справи до суду в частині доведе­ного обвинувачення, то справа стосовно нерозслідуваних злочинів виділяється в окреме провадження (ч. 4 ст. 156 КПК).

Виділення справи в окреме провадження допускається тільки тоді, коли це викликано необхідністю і якщо це не може негативно позначитися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження й вирішення справи. Непра­вильне об'єднання або роз'єднання кримінальних справ є підставою для повернення справи на додаткове розслі­дування (ч. 1 ст. 246 КПК).

Про об'єднання справ в одне провадження або про виділення справи в окреме провадження особа, що про­вадить дізнання, слідчий або прокурор складають поста­нову.

6. Використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів.

Науково-технічні засоби досить широко застосовуються у сфері кримінального процесу зокрема при розкритті й розслідуванні злочинів. Викори­стовують їх і злочинці, які мають на озброєнні не тільки сучасні транспортні засоби і зброю, а й прилади нічного бачення, пристрої для прослуховування телефонних роз­мов, найновішу радіо-, теле- і відеоапаратуру. Тому без відповідного технічного оснащення органів розслідування ускладнюється розкриття й розслідування злочину, бороть­ба зі злочинністю в цілому.

До науково-технічних засобів, які використовуються при провадженні розслідування, криміналісти відносять сис­тему загальнотехнічних, пристосованих і спеціально роз­роблених приладів, апаратів, устаткування, інструментів пристосувань, матеріалів, а також методів їх застосуван­ня з метою виявлення, фіксування, вилучення, досліджен­ня доказів для більш ефективного проведення розсліду­вання и попередження злочинів²⁵.

Сам факт використання маловідомих обшукуваному науково-технічних засобів може справити на нього сильний психологічний вплив і часто саме за допомогою науково-технічних засобів отримують оперативні дані.

Порядок застосування при проваджені слідчих дій найважливіших науково-технічних засобів — звукозапису, кінозйомки і відеозапису — детально врегульований в за­мші (статті 85і і 852 КПК). Про їх застосування повідомляються учасники слідчої дії. Звукозапис і відеозапис відтво­рюються після закінчення слідчої дії, кіноплівка також де­монструється всім учасникам. Виготовлені під час прова­дження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст (ч. 4 ст. 85 КПК). Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визначити їх самостійним джерелом доказів, а зліпки й відбитки — похідними речовими доказами.

У КПК порівняно докладно регулюється застосування лише трьох науково-технічних засобів (статті 85-1 і 85-2 КПК), а це є не зовсім ефективним, бо з появою кожного нового технічного засобу виникає питання про допус­тимість і правомірність його використання для фіксуван­ня доказів, обставин кримінальної справи. Тому цілком слушними є пропозиції сформулювати в КПК загальні норми про умови допустимості використання науково-тех­нічних засобів і в широкому плані — досягнень науки і техніки в кримінальному процесі. Однак не слід виклю­чити вже наявні в КПК норми, які регулюють порядок застосування окремих технічних засобів і охорону прав особи при цьому, оскільки саме конкретні вказівки закону є важливими й реальними гарантіями додержання прин­ципів кримінального судочинства²⁶.

Загальні вимоги, що визначають умови допустимості застосування в кримінальному процесі науково-технічних засобів і методів розслідування, такі:

— дії з їх застосування правомірні, якщо вони передбачені законом не суперечать йому;

— застосувати їх можуть особи, спеціально на це упов­новажені;

— можливість їх застосування безпосередньо визначається їх науковою обґрунтованістю, об'єктивністю й достовірністю результатів, що одержуються;

— вони не повинні суперечити етичним нормам, при­нижувати гідність осіб, щодо яких застосовуються;

— їх застосування має відповідати вимогам безпеки.

Для ефективного застосування науково-технічних за­собів працівники органів слідства повинні самі набувати навичок їх використання, а за необхідності запрошувати спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії, мати ви­черпну інформацію про можливості існуючих експертних установ. Нехтування цим призводить на практиці до того, що слідчий не вміє відшукати матеріальні сліди злочину, правильно їх вилучити й оформити, внаслідок чого назав­жди втрачаються докази. Разом з тим слід зазначити, що відображувані в протоколах оглядів, обшуків, впізнань та багатьох інших дій фактичні дані засвідчуються підписа­ми понятих. Тут маємо протиріччя між необхідністю фіксу­вання в протоколах слідчих дій усієї отриманої інформації та реальною можливістю її засвідчення. Обумовлюється це тим, що дослідження матеріальних слідів злочину мо­жуть проводитися з використанням фахових знань за ме­тодикою, яка не завжди може бути зрозумілою понятим, а результати таких досліджень іноді потребують спеціальної розшифровки. Хід досліджень, у процесі яких застосову­ються спеціальні знання та різні сучасні науково-технічні засоби, не завжди можна контролювати, а результати та­ких досліджень не завжди доступні для безпосереднього сприйняття. Нарешті, перешкодою для засвідчення за до­помогою понятих може бути також небезпека для здоров’я безпосереднього сприйняття матеріального джерела інформації (отруйні речовини, радіоактивні ізотопи тощо) і у такого роду дослідження, не можуть здійснюватися в рамках слідчих дій, де беруть участь поняті. У протоколах слідчих дій можуть фіксуватися хід та результати досліджень, які виконуються без застосування фахових знань.

7. Залучення громадськості до розкриття й розслідування злочинів.

Вести ефективну боротьбу зі злочинністю сила­ми одних лише правоохоронних органів, навіть добре технічно оснащених, неможливо. Значну допомогу орга­нам розслідування у розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, і у виявленні причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, може подати громадськість.

Форми участі громадськості у попередньому розсліду­ванні можуть бути різні — як процесуальні (порука гро­мадської організації або трудового колективу за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого до суду, слід­чого або особи, що провадить дізнання, при обранні такого запобіжного заходу; порушення клопотання про взяття особи, яка вчинила злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, на поруки громадською організа­цією або трудовим колективом (ст. 154, 10 КПК), так і непроцесуальні (допомога громадських помічників слід­чого, повідомлення громадянами відповідної інформації після звернення працівників органів розслідування через пресу, радіо, телебачення по допомогу в розкритті злочи­нів, зокрема у зв'язку з виявленням трупів; допомога у розшуку осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів; прочісування місцевості для виявлення там осіб, що вчи­нили злочин, та ін.).

При всіх формах участі громадськості у розкритті й розслідуванні злочинів її представники лише допомага­ють органам розслідування у встановленні обставин вчи­нення злочину та осіб, які його вчинили, не замінюючи їх, бо законом їм не надано право самостійно виконувати процесуальні дії у кримінальній справі. Це стосується і громадських помічників слідчого.

8. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню зло­чину, та вжиття заходів до їх усунення.

Покладення законом на слідчого та орган дізнання обо­в'язку виявляти при провадженні розслідування причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і вживати заходів до їх усунення випливає з завдання досудового слідства не лише розкрити злочин і викрити осіб, які його вчинили, а й знейтралізувати або ліквідувати грунт для вчинення таких злочинів.

Важливість належного виконання даного обов'язку органами розслідування полягає ще й у тому, що саме причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, мо­жуть бути обставинами, що впливають на ступінь і харак­тер відповідальності обвинуваченого, вид і розмір пока­рання. Так, у справах про злочини неповнолітніх залежно від встановлення умов життя і виховання неповноліт­нього, обставин, що негативно впливали на його вихо­вання (ч. 1 ст. 433 КПК), може бути вирішено питання про притягнення такого неповнолітнього до криміналь­ної відповідальності або про закриття справи із застосу­ванням до нього примусових заходів виховного характеру (ст. 9 КПК).

Висновок

Процес боротьби зі злочинністю та викорінення всіх її детермінант, відновлення порушеного права та забезпечення законних прав та інтересів людини і громадянина, вимагають проведення справедливого правосуддя, що регламентується нормами кримінального процесу. Досудове слідство, як одна із невід’ємних частин кримінального процесу, повинно бути всебічним, повним, об’єктивним, та має проводитись суворо в межах кримінально-процесуального закону. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України у главі 11 встановлює положення досудового слідства, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інте­ресів громадян та юридичних осіб.

Працюючи над даною роботою я намагався зробити загальну характеристику положень досудового слідства, використовуючи погляди різних науковців та практичних працівників. Теоретична база досудового слідства є досить виваженою і чіткою, проте на практиці непоодинокі нехтування та обхід норм кримінального судочинства. Так, зокрема зустрічаються випадки порушення підслідності кримінальних справ, недотриманні строків досудового слідства, неефективному відомчому контролю за дотримання законності в діяльності органів досудового слідства, створення і діяльність слідчо-оперативні групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством, Кодекс передбачає не повне коло науково-технічних засобів, хоча в них є потреба і вони активно використовуються.

На тлі створення нового Кримінально-процесуального кодексу необхідно зазначити, що від розв’язання проблеми створення ефективної системи кримінального судочинства залежить міцність фундаменту для сучасної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій кримінально-правовій системі.

Список використаної літератури:

1. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. / К: Юрінком. -1998. –с. 52

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренко. -К. –«Форум». -2003. –с. 12.

3. Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф. Коментар до Конституції України. -К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. -1998. –с. 31.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За заг. ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. –К.: Конон, А.С.К., -2003.

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Офіційне видання. / -К.: Парламентське видавництво. -2000. –с. 6

6. Проект кримінально-процесуального кодексу України. / -К. ‑Видавництво ВРУ. -2004.

7. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків, -2000.

8. Законодавство України про правоохоронні органи. Офіційне видання. –К.: Парламентське видавництво. -2002. ‑с. 3

9. Відомості ВРУ. -1992. -№ 27. –с. 382

10. Відомості ВРУ. -1992. -№ 22. –с. 303

11. Відомості ВРУ. -1993. -№ 35. –с. 358

12. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К., 1984.

13. Федотова А. Ф. Эксперимектальная и прикладная психология, -Л., 1971.

14. Сирков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительннх исследований материальннх следов на месте происшествия. - М. - 1986.

15. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. – М., 1979.

16. Лукьянчиков Е.Д., Кузьмичёв В.С. Конспирация как средство преодоления противодействия расследованию. – Омск, 1988.

17. Ларін А.М. Работа следователя с доказательствами. – М. 1996.

18. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес. – К., 1999.

19. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. – Київ. 2003.

20. Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку по кримінальній справі. Навч. Посібник. –Х. –«Рубікон». -2002. –с. 4

21. М.М. Михеєнко, В.І. Нор, В.П. Шибко. Кримінальний процес України. Видання 2-ге, перероблене і доповнене. –К.: Либідь, -1999. –с. 202

22. Савицкий В.М. Надо ли реформировать стадии возбуждения уголовного дела?// Советское государство и право. – 1994. - №8. – с.84.

23. Зинатуллин 3.3., Салахов М.С., Чулюкин Л.Д. Подследственность уголовных дел. — Казань, 1986. — С. 7.

24. Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений. / -К. -1994. — С.16.

25. Лісогор В. Щодо необхідності збереження слідчої таємниці // Право України. – 2000. №3.

26. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий: Автореф. дис. док. Юрид. Наук.- М.,1976.

27. Ларін А.М. Работа следователя с доказательствами. – М. 1996

28. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. – М., 1979.- Т.3.

29. Кримінальне законодавство України: збірник нормативних актів. За заг. ред. Лінецького С.В. –К.: Атіка. -2001. ‑с. 519

30. Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальнмх знаний в следственной и судебной практике. — К., 1987. — С. 22—23.

31. Сирков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительннх исследований материальннх следов на месте происшествия. - М. - 1986.

32. Биков В. М. Психологічні аспекти взаємодії слідчого та органу дізнання. — К: «Альта» ‑1992. –с.24

33. Федотова А. Ф. Эксперимектальная и прикладная психология, Л., 1991.

34. Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судупроизводстве. — К. -1980. –с. 18

1 Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф. Коментар до Конституції України. -К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. -1998. –с. 31.

Характеристики

Список файлов реферата