31179 (658148), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Згідно ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права Кожна людина має право на справедливий і публіч­ний розгляд її справи компетентним, незалежним і без­стороннім судом¹⁶.

Закриття ж кримінальної справи органом дізнання, слідчим чи прокурором означає закінчення провадження у справі вже на стадії досудового слідства і ви­ключає таким чином (як і відмова в порушенні кримі­нальної справи) її розгляд і вирішення судом. Тому зако­нодавець України з метою встановлення судової гарантії законності та обгрунтованості цього рішення органів ді­знання, слідчого, прокурора передбачив можливість ос­карження постанови про закриття справи особою, інте­ресів якої вона стосується, зокрема потерпілим, особою, щодо якої закрито справу, до відповідного суду, який має право скасувати таку постанову й відновити досудове слідство чи дізнання (ст. 236⁵, 236⁶ КПК).

ІІІ. Організаційно-правові основи досудового слідства.

1. Складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства

Кожна слідча чи інша процесуальна дія слідчого або особи, яка провадить дізнання, повинна фіксуватися в одному або кількох процесуальних документах, форму яких визначено законом. Ці документи повинні фіксувати підстави, місце, час і порядок проведення слідчої чи процесуальної дії, її результати, засвідчити всебічність, повноту та об’єктивність прийняття органом розслідування процесуальних рішень, забезпечення прав учасників процесуальної дії.

Основними процесуальними документами, які складають під час провадження розслідування, є: постанови, протоколи, обвинувальний висновок. Серед інших слід виділити подання слідчого, окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора( ст. ст.23-1,114 і 118 КПК).

Постанова – це рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд( п.14 ст.32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування

Протокол – Визнається як документ, пов’язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки( п. 20 ст. 32 КПК). Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначенвст.85КПК.

Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дій, що, проводяться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.

Лисиченко В. К. висловлює думку про те, що у протоколі слідчих дій можна фіксувати лише неідентифікаційні дослідження¹⁷.

Багато хто з авторів вважає можливим відображати в протоколах слідчих дій результати лише тих досліджень, які мають характер висновку.

С. М. Сирков та А. В. Фефілатьєв зазначають, що в протоколах оглядів відображаються лише виявлені та доступні безпосередньому сприйняттю ознаки об'єкта¹⁸.

Розглядаючи цю проблему, слід виходити з тези про те, що все, що робиться в ході процесуальних дій, має процесуально-правову природу і повинно відображатися в процесуальних документах. Будь-яка робота з джерелами доказової інформації повинна здійснюватися гласно і фіксуватися процесуальними засобами. Фіксування має бути повним, всебічним, безперервним, починаючи з виявлення матеріального об’єкта, який має доказове значення, та закінчуючи його дослі­дженням. Інакше немає гарантії того, що доказові якості вилученого предмета збережені без змін, а сам предмет може бути джерелом достовірної інформації та засобом встановлення об'єктивної істини.

Можливість і необхідність активного дослідження мате­ріальних слідів злочину в процесі провадження випливають зі змісту та смислу закону. Наприклад, ст. 190 КПК визна­чає, що метою огляду місця події є не тільки виявлення слідів злочину, а й з'ясування обстановки злочину, а та­кож інших обставин, які мають значення для справи.

Обвинувальний висновок — підсумковий документ до судового слідства, який додається до справи при направ­ленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обви­нуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбу­вається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно вирішуватиме місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції. Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (статті 223 і 224 КПК).

Подання — документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, з виконанням вимог ста­тей 23 і 23 КПК України. При розслідуванні криміналь­ної справи зазначені органи зобов'язані виявляти причи­ни та умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи щодо їх усунення. Органи дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини те умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відпові­дний державний орган, громадську організацію або поса­довій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Суд у таких випадках виносить окрему ухвалу (статті 232 і 340 КПК).

Доручення слідчого — це його пропозиція органу дізнан­ня провести в справі, що розслідується, відповідну розшукову або слідчу дію. Вказівка — це конкретизація такої пропозиції.

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі, причому він має право вста­новити строк для їх виконання. Лише в окремих випад­ках, при спільній роботі слідчого з працівником органу дізнання, наприклад, під час огляду місця події, вони можуть даватись в усній формі. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

Окреме доручення — це письмове прохання слідчого про проведення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу роз­слідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхід­них слідчих дій тим органом, який їх може провести швид­ко і з меншою затратою зусиль та коштів.

Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. З ст. 114 КПК).

Значення складання процесуальних документів у стадії досудового слідства обумовлене тим, що, ознайомлюючись з процесуальними документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їхніх прав (статті 217 і 218 КПК), однак досить поширеними в практиці дізнання і досудо­вого слідства є факти, коли слідчі дії супроводжуються фальсифікацією процесуальних документів.

На основі процесуальних документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування. Істотне порушення кримінально-процесуального закону й повернути справу на додаткове розслідування (п.2 ч.1 ст. 229, ст. 246 і 281 КПК). Їх зміст є предметом дослідження під час судового слідства в суді першої інстанції (ст. 297, ч. 2 ст. 323 КПК), при перегляді судових рішень у апеляційному та касаційному порядку, а також в порядку виключного провадження.

2. Розслідування злочинів групою слідчих

Для розкриття і розслідування розкрадань у великих та особливо ве­ликих розмірах, а також інших тяжких злочинів, якщо це пов'язано з виконанням значного обсягу слідчих дій і оперативно розшукових заходів, спільним рішенням керівників органу дізнання, слідчого підрозділу можуть створюватися спеціальні слідчі та слідчо-оперативні групи, у складі яких, як правило, буває кілька слідчих і оперативних працівників; про створення слідчо-оперативної групи виноситься постанова. Створення і діяльність слідчо-оперативні групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Суперечності між керівником групи та її учасниками вирішуються прокурором або начальником відповідного органу внутрішніх справ.

Відомо, що потреба в проведенні оперативно-розшукової роботи, як правило, виникає при вчиненні таємних замаскованих злочинів, а велика кількість співучасників, значна кількість злочинних епізодів, розгалуженість злочинної діяльності обумовлює тривалість та інтенсивність оперативно-розшукової роботи, роблять необхідним залучення слідчим працівників органів дізнання або постійного сприяння при провадженні слідчих і розшукових дій.

Слідчо-оперативна група створюється при черговій час­ині органу внутрішніх справ для забезпечення невідкладного реагування на повідомлення про злочини на кожну добу в складі слідчого, оперативних уповноважених, експерта-криміналіста, кінолога.

Наприкінці чисельність слідчо-оперативної груп буває різною тому групи, які створюються для роботи по злочинах у сфері економіки, як правило, чисельніші, ніж у справах про злочини по лінії карного розшуку.

При комплектуванні слідчо-оперативних груп слід враховувати не тільки ділові, а й моральні якості слідчих і співробітників органів дізнання, які залучаються до роботи. Успіх у роботі групи значною мірою залежить від неформальних взаємовідносин її учасників, від соціально-психологічної атмосфери, що склалася. На це справедливо звертають увагу в спеціальній літературі¹⁹.

Особливе значення має вибір керівника групи. Ним при­значається один із слідчих або начальник слідчого підрозді­лу. Ця особа повинна бути не тільки кваліфікованим спеціа­лістом з розкриття злочинів, а й володіти відповідними організаторськими та особистими якостями, що забезпечу­ють йому роль лідера. За даними експериментальної психо­логії, для висунення лідера в процесі групової діяльності мають значення такі особисті якості, як ініціативність, енергійність, уміння організувати роботу, спілкуватися з людьми, зважати на думку інших, тактовність, скромність, впевненість, витримка, розум, винахідливість, самостійність²⁰.

Про створення слідчо-оперативної групи начальник органу внутрішніх справ видає наказ, в якому перелічуються слідчі й оперативні працівники, які виділені для вклю­чення до складу групи, а також призначається керівник групи. Робота всіх членів групи проводиться за планом заздалегідь погоджених слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. План складається членами групи та обговорюється всім її складом. У ньому зазначаються характер роботи та її виконавці. Загальний план розслідування складає керівник групи. Індивідуальні плани для розслідування окремих епізодів злочину, дій конкретних осіб, плани виконання окремих слідчих дій складає слідчий.

3. Взаємодія слідчого з органом дізнання.

Необхідність взаємодії слідчого з органом дізнання при розслідуванні злочинів зумовлена тим, що вони мають спільне завдання боротьби зі злочинністю, але є самостійними, не підпо­рядкованими один одному органами, мають різні спо­соби й методи боротьби зі злочинністю, правильне поєднання яких повинно забезпечити успіх у поперед­женні, розкритті й розслідуванні злочинів, притягненні до відповідальності осіб, які вчинили злочин, і відшкодуванні завданої ними шкоди, у спільному розшу­ку таких осіб у разі ухилення їх від слідства.

При цьому на слідчого, у провадженні якого зна­ходиться справа і який користується процесуальною са­мостійністю, покладається організуюча роль і відпові­дальність за своєчасне та якісне розслідування злочинів із збереженням за органом дізнання самостійності у ви­борі в межах чинного законодавства засобів і методів оперативно-розшукової діяльності.

Правову основу взаємодії слідчого з органом дізнання становлять, зокрема, положення ст. 104, 114, 139 КПК, Закону України «Про міліцію» ²¹, «Службу безпеки України» ²², «Оперативно-розшукову діяльність» ²³, а також «Про організацій­но-правові основи боротьби з організованою злочинніс­тю» , відомчі нормативні акти, прийняті на основі чин­ного законодавства Генеральною прокуратурою України, МВС і Службою безпеки України. Вони визначають фор­ми взаємодії слідчого з органом дізнання вже з моменту виникнення приводу для порушення кримінальної справи й до завершення розслідування.

Форми взаємодії слідчого з органом дізнання можуть бути як процесуальні, так і непроцесуальні.

До основних процесуальних форм взаємодії можна віднести:

1. Виконання органом дізнання слідчих дій та оперативно-розшукових заходів за дорученням слідчого. Згідно з ч. З ст. 114 КПК слідчий у справах, які він розслідує, має право давати органам дізнання доручення і вказівки про проведення окремих розшукових і слідчих дій. Вони є обов'язковими для органу дізнання. Доручення і вка­зівки слідчого надсилаються начальнику органу дізнання у письмовій формі у вигляді листа або постанови, де повинні бути чітко сформульовані питання, які належить з'ясувати, і викладена інформація, необхідна для вико­нання доручення. Строк виконання доручення, як пра­вило, не повинен перевищувати 10 діб. Якщо за цей час виконати його неможливо, то слідчий і орган дізнання визначають окремий строк з урахуванням конкретних обставин справи.

2. Сприяння працівників органу дізнання слідчому при проведенні окремих слідчих і розшукових дій. Най­частіше слідчий залучає їх через начальника органу ді­знання до проведення таких слідчих дій, як огляд місця події, обшук, виїмка, відтворення обстановки та обставин події, до опитування громадян, які проживають неподалік від місця події, для виявлення осіб, причетних до вчи­нення злочину, свідків, потерпілих, їх участь у прове­денні слідчих дій засвідчується відповідним записом у протоколі слідчої дії.

Для забезпечення негайного реагування на повідом­лення про злочини і виїзду на місце події при чергових частинах органів внутрішніх справ на кожну добу ство­рюється у необхідному складі слідчо-оперативна група, до якої входять слідчий, оперуповноважений, експерт-криміналіст, кінолог.

3. Використання слідчим відомостей, одержаних орга­ном дізнання в результаті оперативно-розшукової діяль­ності, для вирішення питання про порушення криміналь­ної справи (п. 5 ч. 1 ст. 94 КЛК), для прийняття певних
процесуальних рішень у ході розслідування, зокрема про обрання запобіжного заходу, проведення обшуку, виїмки, попередження, припинення і розслідування злочинів, роз­шуку осіб, які вчинили злочин, тощо (ст. 10 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність). Орган дізнання, який одержав оперативно-розшуковим шляхом інформацію, що стосується злочину, який розслідується слідчим, або ін­ших фактів злочинної діяльності обвинуваченого (підоз­рюваного), своєчасно знайомить з нею слідчого без вка­зівки на джерела і способи їх одержання.

До непроцесуальних форм взаємодії слідчого з орга­ном дізнання належать: спільний аналіз та оцінка опе­ративної обстановки й результатів роботи, узгоджене пла­нування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, виконання на основі спільних планів комплексних за­ходів з профілактики правопорушень, роз'яснення зако­нодавства в трудових колективах і за місцем проживання громадян, взаємний обмін інформацією за повідомлен­нями про злочини і в ході розслідування, спільне викорис­тання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що має в своєму розпорядженні орган дізнання, можливостей ав­томатизованих банків даних, криміналістичних та опе­ративно-довідкових обліків тощо.

Характеристики

Список файлов реферата