23956 (653879)
Текст из файла
Історія географічної науки
Географія (у перекладі із грецької - “опис землі ”) - наука, що зародилася на зорі розвитку людської цивілізації. Її джерела йдуть у глиб століть набагато далі, ніж, наприклад, у фізики, хімії, біології, геології й багатьох інших наук.
Але на різних етапах довгого історичного шляху зміст і мети географії не залишалися незмінними.
От чому ми говоримо, що географія - наука древня й одночасно молода: нині вона вирішує зовсім інші завдання, чим у минулому.
Протягом багатьох століть це була описово-пізнавальна наука, завдання якої зводилися до відкриття й опису раніше невідомих країн і земель.
Географія сторіччями накопичувала факти; її головне завдання полягало в тому, щоб крок за кроком відтворити картину поверхні земної кулі, тобто нанести на карту й описати берега материків і островів, гори, ріки, озера й т.д.
Довгий час географія являла собою свого роду енциклопедичний звід найрізноманітніших відомостей і давала відповідь на питання “де? ” і “що? ” - тобто вказувала місцезнаходження різних об'єктів на поверхні Землі.
Строго говорячи, вона ще не була наукою в повному розумінні слова, тому що наука повинна відповідати на питання “як? ” і “чому? ”. Справжня наука пояснює факти, формулює закони, має свою теорію.
Не треба, звичайно, думати, що географи в минулому були тільки збирачами фактів, серед них минулого й видатних мислителів.
Уже в далекій давнині люди намагалися пояснити розливи рік, припливи й відливи, походження вітрів і плинів і багато інших географічних явищ.
Але загальний рівень науки був таким, що вчені не могли експериментально досліджувати спостережувані явища і їм доводилося догадуватися про їхню сутність і походження, покладаючись на свою інтуїцію або фантазію.
Тільки до кінця минулого століття географія змогла обпертися на основні закони фізики, хімії й біології, щоб приступитися до вивчення складних закономірностей, які діють у тісному переплетенні природних явищ земної поверхні.
Що ж стосується економічної географії, то справді науковий характер вона початку здобувати лише взявши на озброєння закони класичної політичної економії.
Таким чином, тільки протягом останнього сторіччя географія початку перетворюватися з описової (“збірної”) дисципліни в науку теоретичну; по суті, вона стала відроджуватися й здобувати новий зміст.
Сучасна географія - це складна розгалужена система, або “родина" наук - природних (фізико-географічних) і суспільних (економіко-географічних), зв'язаних загальним походженням і загальними цілями.
Одне з найважливіших завдань сучасної географії - вивчення процесів взаємодії природи й суспільства з метою наукового обґрунтування раціонального використання природних ресурсів і збереження сприятливих умов для життя людини на нашій планеті.
Минуле географії, якщо розглядати його як історію ідей, а не тільки подорожей, також не менш багато подіями, чим історія будь-якої іншої науки. В історії географії чергуються періоди зльоту й застою, круті переломи й кризи.
Ця історія повна гарячих суперечок, гострої ідейної боротьби й часом справжнього драматизму. Щоб відстояти нові ідеї, було потрібно не менше сміливості й героїзму, чим для того, щоб відправитися в плавання до невідомих берегів.
Кожний школяр знає імена творців механіки, астрономії, хімії й інших наук. Хто не чув про Н. Коперника, І. Ньютона, Ч. Дарвіна, Д.І. Менделєєва, А. Ейнштейна? Але не всякій освіченій людині відомі, наприклад, імена одного з основоположників вітчизняної теоретичної географії В.Н. Татищева (1686-1750) або К.І. Арсеньєва (1789-1865), що стояв у джерел економічної географії в Росії.
Географічні ідеї древнього світу
Зачатки географічних знань з'явилися ще в первісних людей, саме існування яких залежало від здатності орієнтуватися в просторі й відшукувати природні притулки, джерела води, місця для полювання, камені для знарядь і т.д.
Первісна людина відрізнялася гострою спостережливістю й навіть умінням робити малюнки місцевості на шкірах, бересті, дереві - прообрази географічних карт. Примітивна карта як спосіб передачі географічної інформації виникла, очевидно, задовго до виникнення письменності. Уже на самих ранніх стадіях своєї господарської діяльності первісна людина вступила в складні взаємодії з навколишнім природним середовищем.
Дослідження археологів в останні роки показали, що вже наприкінці палеоліту (древнього кам'яного віку) людина знищила основну частину великих ссавців у межах помірного пояса північної півкулі, викликавши тим самим своєрідну “перша екологічну кризу" в історії нашої планети, і змушений був від збирання й полювання перейти до землеробства.
Перші письмові документи залишили нам землеробські народи Древнього Сходу: Єгипту, Дворіччя (Ассирія й Вавилон), Північної Індії й Китаю (IV-II тисячоріччя до н. е).
У цих народів виникли зачатки наукових знань в області математики, астрономії, механіки, які використовувалися потім для рішення проблем географічного характеру.
Так, у Єгипті в епоху Древнього царства (до 2500 р. до н. е) проводилося межування земель, створювався земельний кадастр (головним чином для визначення розміру податків). З метою визначення строків різних сільськогосподарських робіт стали проводитися регулярні астрономічні спостереження. Єгиптяни досить точно визначили тривалість року й увели сонячний календар. Древнім єгиптянам і вавилонянам були відомі сонячний годинник.
Єгипетські й вавилонські жерці, а також китайські астрономи встановили закономірності повторення сонячних затьмарень і навчилися пророкувати їх. Із Двуріччя відбувається розподіл екліптики на 12 знаків зодіаку, року - на 12 місяців, доби - на 24 години, окружності - на 360 градусів; там же було уведене поняття “місячний тиждень". З Індії бере початок сучасна числова нумерація.
Подання народів Древнього Сходу про природу, хоча й мали у своїй основі реальний практичний досвід, у теоретичному плані зберігали міфологічний характер.
Ще в III тисячоріччі до н. е. шумери створили міфи про створення миру, потопі й раї, які виявилися надзвичайно живучими й відбилися в багатьох релігіях.
Астрономічні спостереження в той час не привели до правильних поглядів на будову Всесвіту. А от віра в прямий вплив небесних світил на долі людей привела до виникнення астрології (особливо популярної вона була у Вавилоні).
Подання про Землю ґрунтувалися на безпосереднім сприйнятті навколишнього світу. Так, древнім єгиптянам Земля представлялася у вигляді плоского витягнутого прямокутника, оточеного з усіх боків горами.
Відповідно до вавилонського міфу, бог Мардук створив Землю серед первинно суцільного океану. В аналогічної, хоча й більше поетичній формі, походження Землі рисується у священних книгах індійських брамінів - “Ведах”: Земля виникла з води й подібна до квітки лотоса, один з пелюстків якого утворить Індія.
Серед географічних ідей древнього миру, успадкованих сучасною географією, особливе значення мають погляди вчених античності. Антична (греко-римська) географія досягла свого розквіту в Древній Греції й Римі в період з XII в. до н. е. по 146 р. н. е.
У Древній Греції близько 500 р. до н. е. була вперше висловлена ідея про кулястість Землі (Парменид). Аристотель (IV в. до н. е) привів перші достовірні докази на користь цієї ідеї: круглу форму земної тіні при місячних затьмареннях і зміна виду зоряного піднебіння при пересуванні з півночі на південь.
Близько 165 р. до н. е. грецький учений Кратес із Малли виготовив першу модель земної кулі - глобус. Аристарх Самосський (III в. до н. е) уперше приблизно визначив відстань від Землі до Сонця. Він першим почав учити, що Земля рухається навколо Сонця й навколо своєї осі (геліоцентрична модель космосу).
Подання про географічні (кліматичні) зональності, засноване безпосередньо на ідеї кулястості Землі, також бере свій початок в античній географії (Евдокс із Кніди, 400-347 р. до н. е). Посидоній (на границі II-I вв. до н. е) виділив 9 географічних поясів (ми в цей час виділяємо 13 поясів).
Ідея змін земної поверхні також ставиться до найстарших досягнень античної думки (Геракліт, 530-470 р. до н. е), а тим часом боротьба за неї закінчилася тільки через два з половиною тисячоріччя, на початку XIX в. н. е.
У Древній Греції зародилися основні напрямки географічної науки. Уже до VI в. до н. е. потреби мореплавання й торгівлі (греки заснували в той час ряд колоній на берегах Середземне й Чорного морів) викликали необхідність в описах суши й морських берегів. На рубежі VI в. до н. е. Гекатей з Милета склав опис Ойкумени - всіх країн, відомих у той час стародавнім грекам. “Опис Землі" Гекатея став початком країнознавчого напрямку в географії. В епоху “класичної Греції” найвизначнішим представником країнознавства був історик Геродот з Галикарнаса (485-423 р. до н.е.).
Його країнознавство було тісно пов'язане з історією й мало довідково-описовий характер. Геродот подорожував по Єгиптові, Вавилону, Сирії, Малій Азії, західному узбережжю Чорного моря; дав опис міст і країн у праці “Історія в дев'яти книгах”. Такі подорожі не приводили до відкриття нових земель, але сприяли нагромадженню більше повних і безсумнівних факт і розвитку описово-країнознавчого напрямку в науці.
Наука класичної Греції знайшла своє завершення в працях Аристотеля зі Стагиры (384-322 р. до н. е), що заснували в 335 р. до н. е. філософську школу - Лікей - в Афінах. Практично все, що було відомо про географічні явища на той час, узагальнене в “Метеорологіці ” Аристотеля. Ця праця являє собою початку загального землезнавства, які були виділені Аристотелем з нерозчленованої географічної науки.
До епохи еллінізму (330-146 р. до н. е) ставиться виникнення нового географічного напрямку, що одержало згодом назву математичної географії. Одним з перших представників цього напрямку був Ератосфен з Кирени (276-194 р. до н. е). Він уперше досить точно визначив розміри окружності земної кулі шляхом виміру дуги меридіана (помилка виміру склав не більше 10%).
Ератосфену належить велику працю, що він назвав “Географічні записки", уперше вживши термін “географія". У книзі дається опис Ойкумени, а також розглядаються питання математичної й фізичної географії (загального землезнавства). Таким чином, Ератосфен об'єднав всі три напрямки під єдиним найменуванням “географія”, і його вважають щирим “батьком” географічної науки.
Підсумки античної географії були підведені вже в епоху Римської імперії двома видатними вченими-греками - Страбоном (ок.64 р. до н. е) і Клавдієм Птоломеєм (90-168 р. н. е). Праці цих учених відбивають два різних погляди на зміст, завдання й значення географії. Страбон представляв країнознавчий напрямок.
Він обмежував завдання географії тільки описом Ойкумени, надаючи з'ясування фігури Землі і її вимір математикам, а пояснення причин спостережуваних на Землі явищ - філософам. Його знаменита “Географія” (в 17 книгах) - описовий твір, коштовне джерело по історії й фізичній географії античного миру, повністю до нас що дійшов.К. Птоломей був останнім і найвидатнішим представником античної математичної географії. Основне завдання географії він бачив у створенні карт.
Складене Птоломеєм “Посібник з географії" - це перелік декількох тисяч пунктів із вказівкою їхньої широти й довготи, якому подає виклад способів побудови картографічних проекцій. Птоломеєм в II в. н. е. була складена найбільш зроблена карта древнього миру, що неодноразово видавалася в середні століття.
Географія середньовіччя
Середні століття (V-XV ст.) у Європі характеризуються загальним занепадом у розвитку науки. Феодальна замкнутість і релігійний світогляд середньовіччя не сприяли розвитку інтересу до вивчення природи. Навчання античних учених викорінювалися християнською церквою як “язичеські". Однак просторовий географічний кругозір європейців у середні століття почав стрімко розширюватися, що привело до значних територіальних відкриттів у різних куточках земної кулі.
Нормани (“північні люди”) спочатку плавали з Південної Скандинавії в Балтійське й Чорного моря (“шлях з варяг у греки”), потім у Середземне море. Близько 867 року вони колонізували Ісландію, в 982 р. на чолі з Лейвом Ериксоном відкрили східне узбережжя Північної Америки, проникнувши до півдня до 45-40 (північ. ш)
Араби, просуваючись до заходу, в 711 р. проникнули на Піренейський півострів, на півдні - в Індійський океан, аж до Мадагаскару (IX в), на сході - у Китай, з півдня обійшли навколо Азії.
Тільки із середини XIII в. просторовий кругозір європейців став помітно розширюватися (подорож Плано Карпини, Гийома Рубрука, Марко Поло й інших).
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
