23956 (653879), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Марко Поло (1254-1324), італійський купець і мандрівник. В 1271-1295 р. зробив подорож через Центральну Азію в Китай, де прожив близько 17 років. Перебуваючи на службі в монгольського хана, відвідав різні частини Китаю й прикордонні з ним області.
Першим з європейців описав Китай, країни Передньої й Центральної Азії в “Книзі Марко Поло". Характерно, що до її змісту сучасники віднесли з недовірою, лише в другій половині XIV і в XV в. її стали цінувати, і аж до XVI в. вона служила одним з основних джерел для складання карти Азії.
До серії подібних подорожей варто віднести й подорож російського купця Панаса Нікітіна. З торговельними цілями він відправився в 1466 р. з м. Твері по Волзі до Дербента, перетнув Каспій і через Персію досяг Індії.
По дорозі назад, через три роки, він повернувся через Персію й Чорне море. Записки, зроблені Панасом Нікітіним під час подорожі, відомі за назвою “Хоженіє за три моря". Вони містять відомості про населення, господарство, релігію, звичаях і природі Індії.
Великі географічні відкриття
Відродження географії починається в XV в., коли італійські гуманісти стали переводити праці античних географів. Феодальні відносини витиснулися більше прогресивними - капіталістичними. У Західній Європі ця зміна відбулася раніше, у Росії - пізніше.
Зміни відбивали збільшення виробництва, що вимагало нових джерел сировини й ринків збуту. Вони пред'являли нові умови науці, сприяли загальному підйому інтелектуального життя людського суспільства. Географія теж придбала нові риси.
Подорожі збагачували науку фактами. За ними ішли узагальнення. Така послідовність, хоча й не відзначена абсолютно, характерна й для західноєвропейської, і для російської науки.
Епоха великих відкриттів західних мореплавців. На рубежі XV і XVI сторіч за три десятиліття відбулися видатні географічні події: плавання генуезца Х. Колумба до Багамських островів, на Кубу, Гаїті, до устя ріки Оріноко й на узбережжя Центральної Америки (1492-1504 р); португальців Васко да Гамо навколо Південної Африки в Індостан - м. Калликут (1497-1498 р), Ф. Магеллана і його супутників (Хуан Себастьян Элькано, Антонио Пигафетта й ін) навколо Південної Америки по Тихому океані й навколо Південної Африки (1519-1521 р) - перше кругосвітнє плавання.
Три головних шляхи пошуків - Колумба, Васко да Гамо й Магеллана - мали, в остаточному підсумку, одну мету: досягти морським шляхом найбагатшого простору миру - Південної Азії з Індією й Індонезією й іншими районами цього великого простору.
Трьома різними шляхами: прямо на захід, навколо Південної Америки й навколо Південної Африки - мореплавці обійшли державу турків-османів, що перепинило європейцям сухопутні шляхи до Південної Азії. Характерно, що варіанти зазначених світових шляхів кругосвітніх плавань багаторазово використовувалися згодом російськими мореплавцями.
Епоха великих російських відкриттів. Розквіт російських географічних відкриттів доводиться на XVI-XVIIст. Однак росіяни й набагато раніше збирали географічні відомості самі й через західних сусідів.
Географічні дані (з 852 р) містить перший російський літопис - “Повість минулих літ" Нестора. Російські міста-держави, розвиваючись, шукали нові природні джерела багатства й ринки збуту товарів. Особливо багатів Новгород. В XII в. новгородці досягли Білого моря.
Почалися плавання на захід у Скандинавію, до півночі - на Грумант (Шпіцберген) і особливо до північного сходу - на Таз, де росіяни заснували торговельне місто Мангазею (1601-1652 р). Трохи раніше почався рух на схід сухопутним шляхом, через Сибір (Єрмак, 1581-1584).
Стрімкий рух у глиб Сибіру й до Тихого океану - героїчний подвиг росіян землепроходців. Деяким більше півсторіччя треба було для того, щоб перетнути простір від Обі до Берингове протоки. В 1632 р. заснований Якутський острог. В 1639 р. Іван Москвитін досягає Тихого океану в Охотську.
Василь Поярков в 1643-1646 р. пройшов від Лени до Яни й Індигірки, першим з російських козаків-землепроходців зробив плавання по Амурському лимані й Сахалінській затоці Охотського моря. В 1647-48 р. Єрофій Хабаров проходить Амур до Сунгари.
І нарешті, в 1648 р. Семен Дежнев обгинає з моря Чукотський півострів, відкриває мис, що носить нині його ім'я, і доводить, що Азія від Північної Америки відділена протокою.
Поступово й елементи узагальнення здобувають велике значення в російської географії. В 1675 р. у Китай направляється російський посол, утворений грек Спафарий (1675-1678 р) із вказівкою “зобразити всі землицы, міста й шлях на креслення”. Креслення, тобто карти, минулого в Росії документами державного значення.
Російська рання картографія відома наступними чотирма своїми добутками.
1. Велике креслення Російської держави. Складений в одному екземплярі в 1552 р. Джерелами для нього послужили “писцові книги". До нас Велике креслення не дійшло, хоча відновлявся в 1627 р. Про реальність його писав географ петровського часу В.Н. Татищев.
2. Книга Великого креслення - текст до креслення. Один з пізніх списків книги виданий Н. Новиковим в 1773 р.
3. Креслення Сибірської землі складений в 1667 р. До нас дійшов у копії. Креслення супроводжує “Рукопис противу креслення”.
4. Креслярська книга Сибіру складена в 1701 р. за наказом Петра I у Тобольську С.У. Ремезовим із синами. Це перший російський географічний атлас із 23 карт із кресленнями окремих районів і населених пунктів.
Таким чином, і в Росії метод узагальнень став раніше всього картографічним.
У першій половині XVIII в. тривали великі географічні описи, але зі збільшенням значення географічних узагальнень. Досить перелічити головні географічні події, щоб зрозуміти роль цього періоду в розвитку вітчизняної географії.
По-перше, велике багаторічне вивчення російського узбережжя Льодовитого океану загонами Великої Північної експедиції 1733-1743 р. і експедиції Витуса Беринга й Олексія Чирикова, які під час Перших і Другий Камчатських експедицій відкрили морський шлях від Камчатки до Північної Америки (1741 р) і описали частина північно-західного узбережжя цього материка й деякі з Алеутських островів.
По-друге, в 1724 р. була заснована Російська Академія наук з Географічним департаментом у її складі (з 1739 р). Ця установа очолювали продовжувачі справ Петра I, перші росіяни вчені-географи В.Н. Татищев (1686-1750) і М.В. Ломоносов (1711-1765).
Вони стали організаторами детальних географічних досліджень території Росії й самі внесли значний вклад у розвиток теоретичної географії, виховали плеяду чудових географів-дослідників. В 1742 р. М.В. Ломоносовим написаний перший вітчизняний твір з теоретичним географічним змістом - “Про шари земні". В 1755 р. виходять у світло дві класичні країнознавчі монографії: “Опис землі Камчатки” С.П. Крашенникова й “Оренбурзька топографія” П.И. Ричкова. Почався ломоносівський період у вітчизняній географії - час міркувань і узагальнень.
Література
1. Богучарков В.Т. История географии: Учебное пособие для вузов - М., 2006.
2. Голубчик М., Евдокимов С. История географии. - М., 2003.
3. Ананьева Е.Г., Мирнова С.С. Земля. Повна енциклопедія - К., 2004.
4. Петрова Н.Н., Новенко Д.В. Настільна книга вчителя географії.6-11 класи. - К., 2005.
5. Душина И.В., Таможня Е.А., Пятунин В.Б. Методика и технология обучения географии в школе - М., 2006.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
