Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Плоди авокадо відрізняються від усіх знайомих нам овочів та фруктів. У них, як вже зазначалось, незвично багато жирів, білків, різних мінеральних солей, є великий набір вітамінів, проте мало цукру, тому вони дуже корисні для діабетиків. А деякі спеціалісти взагалі до­держуються думки, що плоди авокадо можуть замінити людині всю їжу і людина зможе нормально існувати, якщо вона їстиме лише ці плоди та питиме воду. За своїм хімічним складом плоди авокадо скоріше овочі, ніж фрукти. їх вживають в їжу сирими, приправ­ляючи такими гострими спеціями, як перець, оцет тощо. Найчастіше з плодів авокадо роблять салат або ви­користовують як приправу у вигляді пюре, іноді го­тують супи. Застосовують їх також для приготування різних сортів морозива. Авокадова олія цінується як високоякісна приправа для салатів. Вона використо­вується в косметиці та медицині, зокрема з неї виготов­ляють різні мазі, якими лікують опіки та різні захворю­вання шкіри. Невелику кількість її одержують в основ­ному з дикорослих дерев або з понівечених плодів куль­турних сортів рослини. Листки, гілки та шкірку плодів рекомендують вживати при шлункових захворюваннях, а плоди — при катарах шлунка та для зниження кро­в’яного тиску.

Авокадо розводять вирощуванням прищеплених сад­жанців у розсадниках з наступною висадкою їх на план­тації. Рослини розташовують на відстані 6—8 м одна від одної так, щоб на одному гектарі було 200—300 де­рев авокадо. Одне дерево дає за сезон понад 100 плодів. Різні сорти авокадо мають різну шкірку плодів, яка найчастіше буває тонша за 1 мм. Сорти, які дозрівають влітку та восени, мають тоншу шкірку, а в тих, що до­зрівають взимку та весною, вона буває трохи дерев’янистою.

Аборигени Центральної Америки та Вест-Індії за­довго до відкриття Америки протягом багатьох століть вирощували авокадо. Було відомо понад 500 сортів трьох географічних рас: мексиканської, гватемальської, вест-індської. У Мексиці, Центральній та частково Південній Аме­риці плоди авокадо є одним із найпоширеніших харчо­вих продуктів.

Велика увага культурі авокадо поза межами її ареа­лу приділяється в США, особливо у Каліфорнії та Флориді. В посушливих районах ця культура потребує зрошення.

Авокадо досить добре пристосувалося до континен­тального клімату Мексики, і тому це дерево може пере­носити незначні зниження температури. І все-таки морозостійкість його незначна — така, як у апельсина та лимона. У Західному Закавказзі в районі Зеленого Мису, Сухумі, Гагри та Сочі вирощують персею дрімісолисту (Реrsеа drymifoliа), яка є древньою мексиканською культурою. Дерево росте швидко і вже в 10—12 років досягає 8—12 м заввишки, однак у суворі зими потребує захисту. Плодоносить воно рясно, але врожайність цього виду авокадо нестабільна. Плоди дрібніші, ніж у аво­кадо, вони грушовидні, м’ясисті, важать 300—400 г, містять від 18 до 30% цінної твердої олії, значну кіль­кість білкових речовин, а також вітаміни А, С, Б і Е. Ефірна олія, що її одержують з листків персеї дрімісолистої, має запах анісової олії.

На Азорських і Канарських островах, а також на островах Мадейра зростає персея індійська (Реrsеа іndisa), яка разом з ендемічною персеєю азорською (Реrsеа аzоrіса) утворює ліси в нижньому поясі гір. Персея індійська — високе, до 40 м заввишки, дерево з темнопурпурними малом’ясистими плодами. Дерево досить декоративне, воно зрідка зустрічається в парках Сухумі, де цвіте і плодоносить.

ХІ. Кофейне дерево

Всім добре відомо: ніщо так швидко не знімає втоми, як чашечка гарячої кави.

Кофейне дерево займає значно більші площі, ніж чай: у світовому виробництві гарячих напоїв воно посі­дає перше місце. На початку другої половини XX ст. вироблялось близько 2,5 млн. т кофе. Незважаючи на те що батьківщина кофе — Африка, найбільші площі під цією рослиною знаходяться у Латинській Америці.

Довгий час центром культури кофе була Бразилія, яка давала понад 50% світової продукції. Проте 5—6 років тому кофейні плантації тут померзли і їх площі значно скоротилися. Це призвело до кофейної кризи, до підвищення цін на кофе на світовому ринку. А порівняно недавно, в 60—70-х роках у Бразилії викорчовували цілі кофейні плантації. У роки кризисів «у плановому порядку» знищували величезну кіль­кість цінного продукту. Кофе топили в океані, спалю­вали, переробляли на пластмасу — і все це робилося заради підтримання високих цін на нього. І відбува­лося це в країні, яка, за висловом прогресивного бразильського вченого Жозуе де Кастро, є країною го­лоду.

Друге місце по вирощуванню кофе належить Колум­бії. Країни Центральної Америки дають до 15% світо­вої продукції.

Майже 13% кофе експортує тропічна Африка, де близько 5% виробництва кофе припадає на Ефіопію і 2—3%—на країни північно-західної частини.

Із азіатських країн до 1% світової продукції вироб­ляє Індонезія і приблизно стільки ж — Океанія.

А взагалі, цю тропічну рослину вирощують 31 краї­на Америки, 14 країн Азії, Океанії й Австралії і 36 країн Африки.

Рід кофейне дерево (Соffеа), що належить до ро­дини маренових (Rubiaceaе), об’єднує понад 40 видів рослин, поширених у Центральній і Південній Америці, Південно-Східній Азії, на Шрі-Ланка, Яві, в Африці.

Найбільше значення має кофейне дерево аравійське (Соffеа аrаbіса), що займає 90% площі усіх кофейних плантацій. Це великий гарний кущ або невисоке вічно­зелене дерево, до 5—9 м заввишки. Стовбур стрункий, кора зеленкувато-сірового відтінку. Крону дерева скла­дають довгі гнучкі розложисті або звисаючі гілки, які несуть численні листки. М’які листки цільнокраї, злегка хвилясті, яскраво-зелені, блискучі, 5—20 см завдовжки та 1,5—5 см завширшки, на коротких черешках. Розмі­щені вони супротивно. Квітки білі або трохи зеленку­ваті, двостатеві, правильні, п’ятичленні, з тонким ніжним ароматом, по 3—7 у пазухах листків. Довжина трубочки віночка 1 —1,2 см завдовжки, часточки ланцетні, до 0,7 см завдовжки.

Плід — двонасінна, овальна або округла ягода 1—1,5 см у діаметрі, оплодень м’ясистий. Плоди кофей­ного дерева дозрівають, поступово змінюючи своє забарвлення від зеленого через жовте та червоне до ма­линового і навіть фіолетового. Дерево квітне і плодоно­сить одночасно протягом всього року. Цвітіння залежить від раптового падіння температури, що відбувається після сильної грози. Можливо, йому сприяє і озон, що виникає у повітрі після сильних розрядів блискавки, ад­же тропічна гроза незрівняна з грозою помірних широт.

У кожній ягоді міститься дві зеленкувато-сірих з сріблястою оболонкою насінини. У деяких сортів, що дуже високо цінуються, буває по одній насінині в плоді. У дикому стані кофейне дерево аравійське зростає в Ефіопії, у річкових долинах на висоті 1350—1800 м над рівнем моря. Цілі лісові зарості його зустрічаються і зараз у провінції Каффа. Кофейні дерева — надзви­чайно теплолюбні тропічні рослини. Температури нижче 15° для них занадто холодні. Кофейні дерева для свого росту потребують достатнього зволоження, і тому їх плантації закладають звичайно лише в тих областях, де річна кількість опадів становить не менше 1250 мм на рік, причому з рівномірним випаданням протягом веге­таційного періоду без різких періодів посухи.

Плантації кофейного дерева аравійського, як прави­ло, розміщуються не нижче 1200 м над рівнем моря. Ці дерева погано переносять жару тропіків, і тому в нижньому гірському поясі вирощують більш жаровитрива­лий вид — кофейне дерево могутнє (Соffеа rоbusta). При недостатній кількості вологи застосовують штучне зро­шення. Кофейні дерева добре розвиваються і на вулка­нічних грунтах.

Розмножується кофейне дерево насінням, яке зви­чайно висівають у спеціальних розсадниках. Через один два роки сіянці, що досягли заввишки 30—50 см, висаджують на постійні плантації на відстані 3,5—4,5 м один від одного. У Бразилії існує й інший спосіб: посів відбу­вається прямо на плантацію. По кілька насінин кидають у гнізда, розташовані на певній відстані одне від одного, а потім сіянці розріджують. Плантації кофе іноді при­тіняють. Притінювачами можуть бути банан, інколи моринда або якісь інші рослини. Одначе питання, чи треба притінювати кофейні дерева, і досі лишається спірним. Кофейні дерева починають плодоносити у віці 3—5 років. Найбільші врожаї одержують, коли дерева досягають 15—18 річного віку, а потім продуктивність план­тації значно знижується і в віці 30—40 років стає вже нерентабельною. Плоди збирають вручну.

Існує два способи одержання кофейних зерен: «мок­рий» та «сухий». При першому плоди током води по­даються у спеціальну машину — пульпер, усередині якої обертається борозенчастий валик. Плоди, які попадають у проміжок між валиком і оточуючим його напівциліндром з поздовжніми металевими смужками на його внутрішній поверхні, звільнюються від м’якуша і над­ходять у підставлені посудини. Далі насіння вміщують у цистерни з водою, де воно поступово очищається від залишків пульпи. Потім його знову пропускають через пульпер і висушують.

При другому, «сухому», способі плоди спочатку ви­сушують на сонці, а потім пропускають через спеціальні машини, де хрумкі залишки м’якуша розпадаються на дрібні часточки, від яких вони звільнюються за допомо­гою сильного струменя повітря. З 1 га одержують у середньому 2,5 т «бобів» кофе. Насінини тверді, з світло-сірим відтінком, мають овальну форму, плоскоопуклі, з глибокою борозенкою на плоскому боці. Зверху вони вкриті тонкою «срібля­стою» або пергаментною оболонкою.

Найкращим за якістю здавна вважається Йєменське кофе. Широко відомий дрібнонасінний сорт мокко одер­жав свою назву від одноіменного порту, через який від­бувається вивіз цього сорту кофе. Справжнє Йєменське кофе виробляється у невеликій кількості й вивозиться переважно в Англію та деякі інші країни. Бразильське та колумбійське кофе також високоякісні. Існуючі зараз сорти кофе задовольняють різні смаки, проте чи не найбільшою популярністю користується те, що виробляє Колумбія.

Природні умови Колумбії виключно благодатні для вирощування «брунатного золота», як кажуть у цій країні. Кофейні плантації розміщуються, як правило, на схилах гір і їх доводиться обробляти вручну. «Кофе під­тримує третину колумбійців, але нікого не робить бага­тим» — ці слова часто можна чути серед збирачів пло­дів на кофейних плантаціях.

Стрункі ряди кофейних дерев зростають у тіні тро­пічних велетнів, які немовби прикривають плантацію від пекучого сонця. Кращі сорти колумбійського кофе розводять у затінку, і це є однією з особливостей місце­вого способу вирощування кофейних дерев.

Кофейні дерева обов’язково підрізають, щоб вони не були вище 2 м. Це не тільки посилює плодоношення, а й поліпшує якість плодів. Грона кофейних плодів обліплюють усі гілочки. Плоди, як правило, різнобарв­ні, бо на гілках одного й того самого дерева і навіть на одній гілці в одному гроні вони дозрівають у різний час. Для одержання високоякісного кофе вибираються вруч­ну лише зовсім стиглі ягоди, таким чином до однієї і тієї ж гілки збирачу доводиться повертатися кілька ра­зів. Плоди не повинні також перезріти, бо це знижує їхню якість.

Ґрунт під деревом регулярно прополюється, і лише де-не-де видніються невеликі килимки з дрібних росли­нок, що трохи нагадують наші фіалки.

Проте не лише чудовий клімат, тінь, належний до­гляд за плантацією та збирання виключно стиглих пло­дів визначають якість кофе. Біля домівок колумбійців, серед квітучих гібіскусів та яскравих бугенвілей, можна побачити спеціальні машини, котрі служать для від­окремлення м’якуша від насіння. Одержане сухе на­сіння і є товарною продукцією, яка надходить у країни, що споживають кофе. Там воно піддається остаточному обробленню: з нього знімають оболонки, полірують, сортують. Сухі зерна кофе містять 34% клітковини, 12 води, 10—13 жирів, 15—16 цукрів, декстринів і кислот, 10% білків. Цінність кави залежить від наявності в ній ал­калоїдів кофеїну, якого залежно від сорту буває від 0,65 до 2,7%.

Високі і лікувальні властивості кофе. Першим звер­нув увагу на нього як на лікувальний засіб італійський лікар і ботанік П. д’Альпіно. Вже давно доведено, що кава знімає головний біль, покращує кровообіг, обмін речовин, посилює дихання. Настій сирого кофе корис­ний при коклюші та нервових розладах, а також при артриті та подагрі. Напій з піджарених зерен кофе збу­джує нервову систему, серцеві м’язи, зменшує виділення вуглекислоти у легенях. Кофе позитивно діє при спазмах шлунка, його вжи­вають від зубного болю та при отруєннях наркотиками. Настояне, але не кип’ячене кофе ефективно впливає на перистальтику кишечнику. Не так давно з’явилися дані, які стверджують, що кава у суміші з молоком або червоним угорським вином допомагає при тифі та епі­демічній дитячій холері. Корисна дія кофе при загроз­ливій анемії головного мозку, коли людина знепритомніє. Його не слід вживати при повнокров’ї та високому кров’яному тискові, при певних видах іпохондрії, тубер­кульозі та деяких інших захворюваннях.

Відходи від оброблення кофе, що становлять 60% урожаю, багаті на кальцій, фосфат, фосфорну кислоту, і тому їх використовують як добриво, йдуть відходи на паливо і на виробництво кофелїту — пластичного мате­ріалу з високими ізоляційними властивостями.

Про кофе немає літературних даних до початку XV ст., і тому можна вважати, що це порівняно молода культура. Походження її пов’язане з двома країнами — Ефіопією, як зазначалося вище, та Йєменом.

У XV—XVI ст. Аравія була єдиною країною кофе — «кахва». З того часу йємен утопає у кофейних садах. Кофейні дерева вирощують на терасах, застосовуючи штучне зрошення. Відомо, що відносини Ефіопії з Йєме­ном існували ще в IV ст. і тому природно, що кофе було запозичене Йєменом з Ефіопії.

В Ефіопії кофейні дерева не культивувалися; ще довго після того, як в Йємені їх почали вирощувати, ефіопи все-таки не вживали його, бо, будучи христия­нами, вони дотримувались заборони на каву, накладе­ної церквою та негусом. Кава вважалась магометан­ським винаходом.

Дикоросле кофейне дерево аравійське було знайде­но ботаніком Ротом 1843 р. у Південній Ефіопії. Вчений писав, що в Ефіопії вживали каву таємно, нехтуючи законом. Відомо також, що кочівники та караванщики в цій країні давно знали про збуджувальні властивості кофе. Дію кофе на нервову систему помітили пастухи Ефіопії, спостерігаючи, як кози та вівці, наївшись пло­дів, що опали з диких чагарників кофе, не спали вночі.

Каву могли вживати провідники караванів, бедуїни. І зараз, виряджаючись в дорогу, вони беруть з собою все необхідне для приготування кави. Та ніхто, мабуть, не вміє приготувати такий ароматний, густий і міцний напій, як араби Йємена та бербери Північної Африки. Європейці же дізнались про кофе значно пізніше, у пер­шій половині XVII ст., а першу кав’ярню відкрито у

Характеристики

Список файлов реферата