taras_chevtchenko (639027), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Після Седнева Шевченка деякий час жив у с. Багач, Чернігівського повіту, в маєтку князя Кейкуатова, який запросив художника намалювати портретів членів його родини . цікаві спогади землеміра Д. Демида, який жив в одному флегматі з поетом. Усе майно Шевченка було у маленькому благенькому чемоданчику. Що вечора після роботи навколо поета збирались усі слуги маєтку, слухали читання або його розповіді: “Привітний і балакучий з простими робітниками , Тарас помітно не любив лишатись довго у панів і уникав князівських хоромів, хоча й його туди часто запрошували.

4 квітня 1847 р, Шевченко прибув до Чернігова й того ж дня вирушив до Києва.

Поки поет мандрував по Україні, над його головою й головами інших членів товариств збирались чорні, зловісні хмари . ще 28 лютого студент-провакатор О. Петров з’явився до помічника куратора Київської шкільної округи М. Юзефовича й зробив йому донос про існування в університеті таємного поетичного товариства. Донос пішов по інстанціях аж до Миколи І включно. Почалися арешти. Першими в Петербурзі арештували Гулака, у Києві Костомарова, посяду, Марковича, андалузького, тулуба, у Полтаві-Білозерського й Навроцького, у Варшаві Куліша, 22 березня ІІІ відділ царської канцелярії наказав доставити всіх заарештованих до Петербурга.

Археологічна комісія заднім числом звільнила Шевченка з числа своїх співробітників. Нічого, не знаючи про всі події , поет поспішав до Києва на весілля Костомарова 5 квітня 1847 р. При в’їзді в Київ на правому березі Дніпра Шевченка заарештували. Тут на нього чекав Київський губернатор І. Фундуклей. Поет ступив на берег святково одягнутий. Губернатор іронічно запитав його.

6 квітня Фундуклей повідомив ІІІ відділ про арешт художника Шевченка, перелічивши, що в нього забрали під час арешту, зокрема, про “рукописну книжку з малоросійськими власного його творення віршами, в яких багато підбурливого й злочинного змісту...” (“три літа”). Того ж дня Шевченко в супроводі квартального наглядача й жандарма поштовим трактом через Білорусь відправили до Петербурга. У Броварах поет зустрівся з матір’ю Костомарова і його нареченою А. Неагельською, які також їхали до Петербурга. Із сльозами в очах Шевченко сказав: “Оце ж бідна Миколина мати, а це, мабуть, його молодесенька. Стр 161 ой лихо ой лихо тяжке горенько матерям і дівчині. 17 квітня поета привезли до Петербурга й ув’язнили в казематі ІІІ відділу.

Справу Кирило-Мифодіїського товариства розглядав не суд, а ІІІ відділ. Кирилло-Мифодіївці поводились по різному. Найбільш мужньо тримались Т. Шевченко й М. Гулак. Поет не визнавав себе членом товариства, але відверто говорив про причини, які його спонукали писати революційні вірші. Писар ІІІ відділу так записав відповідь Шевченка:”Бувши ще в Петербурзі , я чув скрізь зухвальства й осуд государю й уряду. Повернувшись до Малоросії, я почув ще більш й гірше між молодими й між статечними людьми; я побачив злидні й жахливе пригнічення селян поміщиками, посесорами та економами –шляхтичами, і все це робилось й робиться іменем господарства й уряду...”

Жандарми лишилися невдоволені відповідями Шевченка, але й після очної ставки з Ю. Андрузьким поет нічого не визнав . можливо цей день одбився пізніше в сні Шевченка; “Немовби рубеліт... у своєму затишку кабінеті перед палаючим каміном марно навертав мене на шлях істинний , погрожував тортурами і кінець кінцем плюнув і назвав нелюдом..

Після закінчення слідства начальник ІІІ відділу граф орлом склав доповідь про “Украйно-славянское общество” (так вони назвали товариство). Шевченко в доповіді виділили окремо: “... вірші його подвійно шкідливі й небезпечні... за обурливий дух і зухвалість, що виходить за всякі межі, йог слід визнати одним із най важливіших злочинцем”. У розділі “Решение дела” йшов присуд стр 162 Художника Шевченка , за складання обурливих вищою мірою зухвалих віршів, як обдарованою міцною статурою, призначити рядовим в Оренбурзі окремий корпус із правом вислуги, доручивши начальство мати як найстрогіший нагляд, щоб від нього ні, в якому разі не могли виходити обурливі й пасквільні твори”

Микола І затвердив вирок у цілому , але проти прізвища Шевченко дописав “Під найсуворішій нагляд із забороною писати й малювати”

Окремим пунктом у доповіді Орлова записано про заборону видавати й поширювати твори Шевченка, Костомарова й Куліша.

30 травня царську конфірмацію оголошено ув’язненим . Того ж дня ІІІ відділ передав Шевченка в розпорядження військового міністерства.

Непохитність і незламність Шевченка, виявлені ним під час слідства, позначилися й на його віршах , написаних у казематі ІІІ відділу. Писати він почав 17 квітня, із першого ж дня ув’язнення , хоч і розумів , що це знову може лють жандармів. Вірші записані дрібнім почерком на аркуші тонкого поштового паперу. Аркуш цей нині зберігається у фонді номер один в інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка . Його складено вчетверо й трохи затерто . Шевченко, очевидно вивіз цей аркуш із каземату на заслання, тут згодом переписав у першу завальну книжку , а ще пізніше , після заслання , у більшу книжку під назвою “У казематі”, додавши посвяти ну. Стр 163

Народнопісенних характер мала й поезія “Ой три шляхи широкі...”. Аналогічних народних джерел ми не знаємо.

Другою поезію в цикл записано “За байраком байрак”. В ній звичайна для українських романтиків і для раннього Шевченка історична тема - із могили встає козак і згадує минуле, але як по новому вона розроблена! Від ідеалізації минулого, гетьманщині не лишилось й сліду:

Як запродав гетьман у ярмо християн нас послав поганяти. По своїй землі свою кров розлили і зарізали брата

Вірш “Мені однаково” навіяний роздумами про те, що буде з поетом найближчим часом. Він передбачає, що його чекає заслання “У снігу на чужині”. Перед нами постає на весь зріст велич як людини, що живе самовіддано любов’ю до народу й байдуже до своєї особисто, долі, слави. Поет не певен чи дійдуть його полум’яні рядки до народу, чи чи скаже батько синові; “За Вкраїну його замучили колись”. Шевченко боліє серцем за майбутнє поневільною народу;

Та неоднаково мені як Україну злії люди присплять лукаві і вогні окраденою збудять

Альтруїстичні почуття поета виявлені у вірші “Н. Костомарову”. Болючі роздуми позначились в поезії “У неволі тяжко”. У хвилину рефлексії йому здається надто дрібною справа Кирило-Мефодіївського товариства , за яку він , й власне й був заарештований стр 165

Почалася муштра і життя у смердючий казармі. Проте поруч із гнітючою солдатчиною на засланні були в поета і світлі промені. І в орську знайшлися добрі, гуманні люди. Це перш за все комендант фортеці генерал-майор Д. Ісаєв, куратор трилінійних “киргизів”, родом з Чернігівщині, лікар із фаху М. Олександрійський, який згодом інформував Шевченка про революцію 1848 р. У Франції, група засланців поляків: О. Фішер, Б. Колесінський, І. Завадський, С. Крулікевич. Сюди можна зарахувати стр 168 й офіцера поляка М. Московського. Засланці поляки були плотськими революціонерами, але як гуманні, освічені люди робили все для полегшення долі українського поета. Так, О. Фідер, який навчав дітей коменданта, ввів Шевченка в коло знайомих, постійних відвідувачах Ісаєва. Поету було дозволено жити не в казармі, а в помешканні писаря П. Лаврентієва. Шевченка відвідував Михайло Лазаревський, брат Федора, куратор трилінійних “киргизів” у Троїцьку, який у службових бував в Орську.

Вважаючи, що йому не заборонено листуватися, поет відновив листування зі своїми друзями А. Лизогубом і В. Репніною, подаючи зворотну адресу Федора Лазаревського. Він просив надсилати йому книжки й незабаром одержав твори Шекспіра двох томах, Лермонтова два томи І “Евгений Онегин” Пушкіна. В листі до І. Фудкулея Шевченко просив повернути його речі, де була скринька з фарбами, пензлями, олівцями й паперами йому надіслав Лизогуб. Якимось чином повернувся до Шевченка два альбома з його малюнками.

Дещо погіршало становища поета після смерті Ісаєва – Шевченка знову повели в Казарми, посилили муштру. У Вірші “А. О. Казачовському” він писав:

Благаю бога щоб смеркало бо на позорище ведуть Старого дурня муштрувати

І в цих важких умовах заслання, солдатчини поет не тільки вижити, але й творити для народу, в чому бачив основну миту життя. Революційна незламність, а завидки й оптимізм – найхарактерніші риси вдачі Шевченка, що давали йому змогу додати всі труднощі і в надзвичайно складних умовах творити, писати малювати. Стр 169

Шевченко одразу відкинув думку. Пізніше в щоденнику поет записав, що навіть у дитинстві його не вабили солдати, як інших дітей. І хоч майор Машков намагався вишколити Шевченка, але марно “..бравий солдат – писав він у щоденику,- здавався мені менше за осла схожим на людину, через що я навіть думки боявся бути схожим на бравого солдата”

Провідною рисою невільницької музи Шевченка є нескореність, революційна непохитність. Ми не знаємо кому саме визначено непохотлевість, але в ній виявлена вірність поета своїм переконанням: “Караюсь мучусь.., але не каюсь”

Оскільки коло остережень Шевченка в підневільних умовах було дещо звуженим, у його творчості того періоду чимало місця посідає автобіографічна лірика (Мені тринадцяти минало) “А. О. Казачовському” та ін. Завдяки широким соціальним узагальненням це одна з художникова усієї поетової лірики.

Розпочавши свою невільницькому поезію сучасними темами, роздумуючи над долею поневоленого народу, Шевченко не міг не звернутись до історичної теми, бо коріння поневолення народних мас були в минулому. Історичні роздуми маємо в поезіях: “Сон” ( Гори мої високі) “Іржавець” ,”Чернець”, “Хустина”. Для всіх творів поета на історичні теми характерне гостро сучасне звучання. Скрізь ми відчуваємо людину середині XIX віку , яка дивиться на зад , а в перед , у майбутнє. Разом із тим Шевченко ніде й ніколи не модернізує, не осучаснює історії. Він не належав до тих письменників, які, за висловом Пушкіна, перебираються в минулу епоху “із важким запасом хатніх звичок, передсудів, щоденних вражень”. Тоді не було історії України з вісвітленням провідної ролі народних мас, а їх, визвольною боротьбою. Шевченко змушений, був сам, як мислитель , розбиратись у минулому нашого народу й оцінювати події з позицій сучасника. Він бачив усе зло не тільки в іноземних поневолювачах, а й у своїх “Вітчизняних” визискувачах:

Мій краю прекрасний розкішний багатий!Хто тебе мучив? Якби розказати. Про якого-небудь магната Історію правду , то перелякати Саме б пекло можна. А данта старого Полупанком нашим можна здивувать

Скрізь і завжди виявляється патріотизм Шевченка:

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що Поклену святого бога За неї душу погублю!

Стр 173

У березні 1848 р. до Оренбурга прибув капітан-лейтенант флоту Олексій Бутаков, відомий мореплавець і географ. Його призначено начальником експедиції для дослідження й опису берегів Аральського моря. До нього звернулись друзі Шевченка з проханням узяти в експедицію і поета . Бутаков як гуманна людина, не зважаючи на царську заборону малювати, дав згоду включити Шевченка до складу експедиції саме як художника, дуже йому потрібного, бо фотографія в Росії була мало поширена. Командир корпусу, йдучи на зустріч із проханням Бутакова, 5 травня видав наказ перевести Шевченка в 2-ю роту 4-ого батальйону. Саме ця рота мала йти з Бутаковим.

На початку травня було закінчено спорядження

двох шхун“Константин” і “Николай” – і досить численного складу експедиції. 8 травня вийшов загін під командою штабс – капітана

К. Герна , 10 травня. До складу флотської команди Бутакова зараховано й Шевченка. До поета співчутливо ставились й офіцери експедиції О. Макєєв та К. Поспєлов. Стр 174

Олексій Макшеєв, відомий учений мандрівник, учасник підпільного демократичного гуртка М. Петрашевського, закінчив академію Генерального штабу призначили до складу експедиції. На підставі своїх записів під час експедиції він відав потім книжку “Путешествия по киргизским степям і Туркестанскому краю”, в якій є чимало згадок про Шевченка.

Співчутливо ставився до поета перший помічник Бутакова, командир шхуни “Николай”, прапорщик корпусу флотських штурманів Ксилофон Поспєлов.

Сам Шевченко шлях експедиції описав у повісті “Близнець”, але тут не слід забувати, що це художній твір, і автор мав цілковите право на певну міру художньої фантазії.

Так, за одними спогадами відомо, що почав похід Шевченко як звичайний солдат. Тоді була велика спека поет знепритомнів, і лікар уклав його в похідний візок

За спогадами О. Макшеєва,він познайомився з Шевченком на першому переході й запропонував йому місце у своїй “джоломійці”. Під час плавання на Шхуні “Константин” вони жили в одній офіцерській кают-компанії, а під час зимівлі в одній землянці.

Одним із перших малюнків Шевченка в поході була акварель “Пожежа в степу”. Змалював він і окремі населені пункти: “Форт Кара-Бутак” ,“Укріплення Іргизкала” та ін.

Умови переходу були надзвичайно важкі: спека, недостача води. Пізніше в повісті “Близнеці” Шевченко писав: “До криниць зоставалось ще верстов десять, та ці десять здались мені в десятеро довшими. Спека була нестерпна. Стр 175

Характеристики

Список файлов сочинения