taras_chevtchenko (639027), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Революційно-демократичний світогляд поета зумовив відповідні зміни в його творчості. Віднині він свідомо ставить поетичне слово безпосередньо на службу визвольний на творчості поета“Три літа»- від назви альбому, куди куди він згодом переписував свої вірші 1843-1845 рр. Новий етап почався й в образотворчому мистецтві Шевченка-це широке звернення до натури: пейзажі портрети жанрові сцени. Художник-демократ зробив ще один великий крок до реалізму. На Україні почав здійснюватись задум “Живописної України”-була готова основна частина малюнків до майбутніх офортів до майбутнього випуску альбому.
Враження від дев'ятирічного перебування еа Україні. Особливу його увагу привернув сипом Боденським на історичні теми. Цілком імовірно, що в цьому місті поет був ще в дитинстві. У поемі “Гайдамаки”, написаний у Петербурзі, є розділ “Свято в Чигирині”. Початок розділу свідчить про те, що місто йому було знайоме.стр 93
Восени 1843 р., відчуваючи рідні місця, Шевченко побував у Чигирині і в Суборові. Згодом він малював пером і тушшю, а відтак виготував офорт “Дари в Чигирині 1649 року” з таким текстом: “із Царяграда, із Варшави й Москви прибували посли з великими дарами єднати Богдана і народ український, уже вільний і сильний. Султан окрім великого скарбу, прислав Богданові червоний оксамитовий жупан на горностаєвим хуторі на кшталт княжої Парфії, булаву й шаблю. Одначе рада (опріч славного рицаря Богуна) присудила єднати царя московського.
У Москві Шевченко, очевидно, розповів про свої враження друзям, зокрема, колишньому кріпакові М Щепкіну. Стр 94
Отож Шевченко змушений був сам розбиратись не тільки в сучасному становищі українського народу, але й у його минулому. З багатьох висловлюваннях Шевченка відомо, що він позитивно оцінював історичний акт роз’єднання України з Росією.
До оцінки історичних подій Шевченко підходив не з точки зору тодішньою офіційної історіографії, а з погляду народу. Важко поневоленому народові. Тому серце поета плаче, вимагає правди на землі. Проте Шевченко не впадає в відчай, серце поета болить од того, що “заснула країна”, і йому хочеться збудити народ, закликати його до нової боротьби за волю, за землю, за правду “на сім світі”. Стр 95
Боденського в травні того ж року. В ньому він писав, що “Гамалія” не направлений. Обмінялись вони думками з приводу альбому “Живописна Україна”, до якого автор спочатку мав намір подати пояснення істориків.
західнослов'янські й. Шафариком. Шевченко познайомився з правцями видатного чацького і словацького вченого: “Слав’янскі сторонності” та “Слав*янський народ опис”, ЩО БУЛИ ПЕРЕКЛАДЕНІ Боденським Українською мовою. Консультантом Шафарика в питаннях української мови й літератури під час праці над “Слав”ямським народ описом” був Боденським. Перебуваючи тривалий час за кордоном, Боденським не відразу довідався про вихід “Кобзаря” і “Гайдамаків”, а коли познайомився, то написав про це Шафарикові.
Шевченко який уже в ранях творах закликав до єдності слав’ян, не міг не зацікавитись глибше життям та історією цих братів народів. Розмови з Боденським якоюсь мірою спричинились до задумів поеми “Єретик” або “Іван Гус” та посвяти її “Шафарикові”.
Через Боденського поет познайомився з деякими професорами московського університету, з людьми, що належали до гуртка Бєлінського, Герцена та Грабовського. Так відомо про його знайомство з проф. П’ю редьковим. У пізніших записах у “Журналі” Шевченко згадує як давніх знайомих ще деяких людей, близьких до цього прогресивного кола: Олену Сенкевич, дружину О. Сенкевича (дівоче приз віще Басисько, походила зі зніжена), брата М. Сенкевича, сестру в других Грабовського, О. Міницьку,знайому родині Грановських, та ін. Згадуючи після заслання про обід у сина Щепкіна Миколи, поет перелічує:”Тут я зустрів Бабства, Чигирина, Кучера і багато ін. Стр 96 я зустрівся і познайомився з ними, як з давно знайомими рідними людьми” запис у журналі зроблено у такій форм, яка дає змогу приспускати, що з деякими людьми цього кола Шевченко був знайомий раніше, бо запам*ятати всіх, кого він зустрів уперше було б досить важко.
Таким чином, і це нетривале перебування в Москві (ми не знаємо коли поет виїхав до Петербурга) ідейно збагатило Шевченка. Він зблизився з багатьма прогресивними людьми Росії.
Десь на при кінці лютого Шевченко виїхав із Москви й прибув до Петербурга. Оселився він на Василевському острові разом із художником О. Козловим. Поет прожив у столиці більше року. Весь цей час він напружено працював і навіть улітку не виїхав на Україну.
Основною метою повернення Шевченка до Петербурга було закінчення навчання в академії мистецтв. Нажаль, ми маємо дуже мало відомостей про твори Шевченка цього періоду. Знаємо тільки три дати складання ним іспитів: 29 квітня, 31 травня, 29 жовтня. З академічних робіт художника збереглася лише одна-малюнок олівцем і вугіллям “Натурник” із цифрою оцінки “33”. Оцінка не з перших.
Не одержуючи стипендії, Шевченко змушений був викопувати різні замовлення. Так, він ілюстрував книжку М. Полевого “Руские полководцы...” вийшла вона з друку 1845 р., але гравюри з малюнками Шевченка й інших художників виготовлялись в Лондоні. Потрібен був час, щоб їх переслати й одержати назад. Малюнки виготовлені ще в першій половині 1844 р.
Шереметьєва У передмов зазначило:”Портрети мальовані відомим художником. Стр 97
Поступово Шевченко почав розбиратись в людях, їх соціальній природі. Мине ще рік, і він напише
Кругом мене де не гляну, Не люди, а змії...
Прозріванню поета сприяла сама дійсність, значною мірою передова література, зокрема російська. Важливим із цього прикладу є вірш-посвта “Гоголю”, написаний 30 грудня. Шевченко не був особисто знайомий з Гоголем, і дуже шкодував, що таке знайомство не відбулось. Читав він усі твори великого краянина, не раз бачив на сцені ревізора. Нагадаймо, що ще 1842 р. Він намалював картину “Зустріч Тараса Бульби із синами”. Пригадаймо що в Яготині поет сперечається з Варварою Репніною, що до оцінки “Мертвих душ”. Можливо, що під час гастролей Щеплена він ще раз побачив» ревізора” й незабаром до цього написав посвяту її авторові. Слід нагадати боротьбу навколо творчості Гоголя, зокрема, навколо мертвих душ. Уся передова література вустами Бєлінського оцінила реалістичний твір. Реакція ж зняла галас. Вона бачила у творах Гоголя лише смердючі картини, бруд на бруді вимагала автора у кайданах відправити в Сибір. Певною мірою вплив цього голосу підпала Репніна. Але Шевченко дуже рідко помилявся у своїх літературних оцінках. У даному разі він розумів усе реалізуючі значення критичне реалізму Гоголя. Тому й звертається до нього з найтеплішими словами:",великий мій друже”, “брате”.
Поет, невдоволений байдужістю, пасивністю всіх тих, хто мав боротись за соціальне й національне визволення українського народу.
Невдоволений поет і тим, що тепер нема патріотичних подвигів, подібних до легендарних учинків Тараса Бульби й Івана Гонти. У гостро- сатиричних образах Шевченко висміював слова з облудних царських маніфестів, реакційної преси:”Лепта удовиці”, “престолові отечеству”. Стр 116
Знаменно, що своїми революційними думками Шевченко ділиться саме з Гоголем, людиною особисто далекою від революції, але своєю реалістичною творчістю близько поетові до духу. Визначає він одну з най характерніших рис автора “Мертвих душ”-єдність сатири й елегії: сміх крізь сльози. Цією рисою Гоголя також була співзвучна Шевченкові.
У цей же час поет перекладав свою п’єсу “Назар Стодоля” на українську мову, 26 листопада 1844 р. Шевченко з написав:”Отамане, якби ти знав, що тут робиться. Тут робиться таке, що цю йому казати. Козацтво ожило!!!!!!!!!
У березні 1845 р. Шевченко завершує навчання в Академії мистецтв. 22 березня він подає до ради академії прохання про надання йому звання. Того ж дня рада ухвалює його прохання надати йому звання “некласного художника” (тобто звичайного художника). Шевченко звернувся з проханням до правління академії дати йому “білет” по подорожі до України. 25 березня йому видали подорожній квиток “у малоросійські губернії для художніх занять”.
Ще 23 березня поет писав Кухарчукові, що виїжджає на Україну в с. Мар’янське на Полтавщині в маєток О. Лук’Яновича.
У кінці березня Шевченко виїхав із Петербурга до Москви. Тут він зустрівся зі своїми друзями Щепкіним і Боденським. Осатаній познайомив поета з роботою свого учня С Плаунова “Ян Гус и его последователи” що незабаром Після цього він повертається до основної теми – прометеїзму і вже без жодної іронії проголушав славу рицарям – борцям за волю – висловлював упевненість в остаточній перемозі : “Боретесь – поборете...” вийшла окремим виданням. Стр 117
Шевченко породіював цареславні гімни. Після цього він повертається до основної теми – прометеїзму і вже без жодної іроніі проголошував славу рицарям – борцям за волю – висловлював впевненість в остаточній перемозі : “Боретесь – поборете...” стр 142
Література українська переслідувалась російським урядом, відкреслив ці рядки повністю.
Поезія “Кавказ” поширювалась у списках. Один з автографів Шевченка передав за кордон через кириломифодіївся М.Савича
А Міцкевича.
18 листопада 1845 р. Загальні здори Академії мистецтв у Петербурзі надали Шевченкові знання некласного художника з історично та портретного живопису
Наприкінці листопада поет побував у Києві, показав археографічній комісії свої записи малюнки історичних пам’яток і 27-28 листопада був зарахований стр 143
Після одужання на початку 1846 р. Шевченко подорожував по Лівобережжю як співробітник Археографічної комісії. Так, відомо про перебування поета в селах Мойсівці, Іскрівцях та місті Прилуках.
У Прилуках сталася пригода, що знову ж таки свідчила про інтернаціалізм Шевченка. Поки перепрягли коней, неподалік сталася пожежа – горіла єврейська халупа. Поет кинувся виносити бідняцьке майно.
У спогадах сучасників ми знаходимо різні згадки про своєрідну вдачу Шевченка. Одного разу, повертаючись із гостини в завірюху, поет і його супутниці потрапили у складне становище – коні збилися з дороги, а хуртовина посилювалася. Жінки перелякались. Шевченко всіх піддобрював спочатку піснею, а потім складеними їм віршами на тему метелиця.
Про безкорисливість поета свідчить те що він давав гроші навіть тім, хто цього не заслуговував. О. чужинський зберіг нам такі слова Шевченка:» я і сам знаю та нехай лучає тричі обдурять мене, а все таки у четверте подам тому, хто справді, не бачив , може, шматка хліба”.
На короткий час поет лишився в Ніжині, а звідти прибув до Чернігова, де змальовував і описував історичні пам’ятки. Побував він також у селах:Седнів, Лемеші, Маківці, Мостите. Стр 152
Десь наприкінці березня або на початку квітня Шевченко прибув до Києва й спинився тут на довший час. Жив він спочатку на інститутській вулиці, а потім на Хрещатику проти бессарабського майданну.
У Києві поет познайомився і зблизився з Миколою Костомаровим, ад’юнкт – професором історії Київського університету – одним з організаторів таємного товариства, але в той час ліберали й демократи шли разом, і ті й другі виступали проти самодержавства й кріпосництва. Учений знав не тільки друковані, але й революційні твори поета, зокрема, захоплювався поемою “Сон”.
Шевченко познайомився також з іншими членами таємного товариства: Миколою Гулаком, Іваном Посадом, Панасом Марковичем, Дмитром Пальчиковим, зустрівся ще раз із Василем Білозерськом, який у листі до М. Гулака вперше назвав Шевченка геніальною людиною.
Саме в цей час Кирило-Мефодіївське товариство оформляється як таємна антикрипосницька організація. Після арешту Шевченко на допитах з конспіративних міркувань заперечував своєю участь в товаристві, але зі спогадів Костомарова відомо, що поет знав про ідеї організації і співчував ім. Більш того деякі приперчені вирази на адресу Катерини ІІ в програмному документі товариства “Книги бітів українського народу” свідчать про можливу участь і Шевченка в його складані. Поділяв деякі ідеї товариства на той час і ІІ Куліш
Проте одностайності в поглядах усіх членів товариства не було, зокрема між ліберальною й демократичною його частинами. В тих же споминах Костомаров ідеться про те, що до ідей організації Шевченко поставився “із великим завзяттям і крайньою нетерпимістю” (Читай : революційністю), що стало приводом багатьох суперечок між Шевченком і Костомаровим. Стр 153
У травні 1846 р. Шевченко разом з О. Чубинським і художником Михайлом Сажовим, його другом по академії мистецтв, оселився на козиному болоті ( нині тут на колі. Хрещатицькому завулку Літературно-Меморіальний будинок –музей Т. Г. Шевченка)
Як співробітник Археографічної комісії художник продовжував змальовувати історичні пам’ятки. Разом з тим як поет він був в центрі уваги студентської молоді. Із свідчень Ю. Андалузького, О. Навроцького, О. Тулуба та інших видно, що Шевченко не раз читав свої революційні поезії із збірки “Три літа”, давав переписувати молоді.
У червні-липні поет разом з проф. М. Іванишиним та художником О. Сенчилом-Стефановським взяв участь в археологічній експедиції яка розкапала могилу Переп’ятиху в районі Фастова. Шевченко розпитував селян, які працювали на розкопках , він малював їх записував від них народні пісні.
Як видно він на короткий час повертався до Києва, бо тут 25 липня 1846 р. Написав баладу “лілея” під свіжим враженням від перебуванням на селах. У баладі виставлені народнопоетичні уявлення про перетворення дівчину у квітку, висловлено протест проти зневажання проти жінки кріпосника: лілея-покритка “злого пана кляла проклинала”. Селяни спалюють поміщицький будинок . В києві 9 березня написано також баладу “Русалка”, в якій жертви розбещених панів виступають м’ясниками.
21 вересня Шевченко одержав од Археографічної комісії нове велике доручення збирати перекази фольклор та зробити опис історичних пам’яток у Київський , Подільській і Волинський губерніях. В останніх числах вересня поет виїхав з Києва, в 3 жовтня вже записав українські народні пісні . З Кам’янцеві до Почаєва на Волині, де намалював чотири акварелі стр 154 з видами Почаївської лаври й записав кілька українських пісень. На одній акварелі видно Галицьке сило Підкамінь, що в ті часи було вже по той бік кордону. Пізніше записано спогади одного галіцького селянина, про те, що Шевченко просив провести його на годинку в це сило. Поет цікавився настроями галицького селянства, походженнями назви села, жартуючи, дав свій варіант легенди:”.. то чирянка було, нашого брата мав тім каменем придушити – придушив. От і Підкамінь” пізніше в одній з повістей він висловив думку про єдність українського народу обаполи Збруча.
Після почаєва Шевченко відвідав: Кременець, острог, Дубно й Корець. Скрізь він оглядів і описував історичні пам’ятки й замислювався над історичною долею українського народу : “На поля Поділля й Волині часто любуєтесь мальовничими краєвидами стародавніх масивних замків та палат, колись-то пишних, як-то в Острозі або в Корці... Що ж нам кажуть , про що свідчать ці похмурі свідки минувшини? Про деспотизм і рабство! Про хлопів і магнатів! На Волині або на поділі рідко, де побачиш могилу. А понад берегами Дніпра, на Полтавщині та Київщині, не пройдете верстви полем щоб вас не побачили його краси-високій могили або десятки могил. І не побачити не одної руїни на київської губернії .. Що ж говорять допитливому потокові ці три могили , яких так багато над берегами Дніпра, і велетенські руїни палаців та замків понад берегами Дністра? Вони говорять про рабство і волю. Нужденні, слабосилі волинь і Поділля! Вони охороняли своїх розпинателів у неприступних замках та розкішних палатах. Стр 155.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
