Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 22)

Стаття 38*. Державний бюджет України приймається у формі закону щорічно на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин —на інший період.

Президент України протягом перших 15 днів осінньої сесії подає до Національних Зборів проект Закону про державний бюджет на наступний рік.

У цей же термін Національні Збори подають на розгляд свій проект Закону про державний бюджет.

Проект бюджету попередньо розглядається Державним контрольним комітетом, а також відповідними комісіями Національних Зборів.

Закон про державний бюджет, схвалений у порядку, передбаченому статтею 37* цієї Конституції, набирає чинності з першого січня наступного року і не підлягає скріпленню підписом Президента.

Якщо Президент або Національні Збори не подадуть проект Закону про державний бюджет до 30 листопада (або якщо проект Закону про державний бюджет до 31 грудня не буде схвалений, то Закон про державний бюджет поточного року залишається чинним на перший квартал наступного року.

Порядок складення і прийняття державного бюджету встановлюється законом.

Стаття 39*. Президент подає до Національних Зборів постатейний звіт про виконання державного бюджету не пізніше 3 місяців після виповнення звітного бюджетного року.

Поданий звіт попередньо розглядається Державним контрольним комітетом і відповідними комісіями Національних Зборів. Звіт затверджується з урахуванням їхніх висновків і підлягає опублікуванню.

Стаття 40*. Грошовий обіг і порядок розрахунків встановлюються Національним банком України, який має виключне право емісії грошей.

Національний банк України підзвітний Національним Зборам України.

Стаття 41*. Фінансовий контроль за здійсненням державного бюджету покладається на Національні Збори України, які здійснюють фінансовий контроль як безпосередньо, так і через Державний контрольний комітет.

Стаття 42*. Державний контрольний комітет є органом парламентського контролю за фінансовою діяльністю держави, органів місцевого і регіонального самоврядування та використанням рухомого -й нерухомого майна, що є публічною власністю.

Державний контрольний комітет підпорядкований і підзвітний Національним Зборам України.

Стаття 43*. Державний контрольний комітет складається з Державних контролерів, які призначаються Національними Зборами із числа фахівців у галузі фінансів і права строком на 5 років. На Державних контролерів поширюються умови несумісності, передбачені статтею 208 цієї Конституції.

Очолює Державний контрольний комітет Голова державного контрольного комітету. Голова Державного контрольного комітету та його заступник призначаються за поданням Голови Національних Зборів на їх засіданні.

Державний контрольний комітет з питань своєї компетенції може проводити розслідування з тими ж повноваженнями, що й тимчасові слідчі комісії Національних Зборів.

Організація, компетенція і порядок діяльності Державного контрольного комітету визначаються Конституційним законом.

Конституційний проект, опублікований у пресі 26 жовтня 1993 р.

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД,

ВИРАЖАЮЧИ свою суверенну волю,

СПИРАЮЧИСЬ на багатовікову історію українського національного державотворення,

ДБАЮЧИ про забезпечення усіх прав і свобод людини, гідних умов її життя,

ПРАГНУЧИ до збереження і зміцнення соціальної злагоди,

ПІКЛУЮЧИСЬ про побудову і розвиток громадянського суспільства,

БАЖАЮЧИ вільно жити в демократичній правовій державі,

КЕРУЮЧИСЬ Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, підтвердженим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

УСВІДОМЛЮЮЧИ відповідальність перед нинішніми і прийдешніми поколіннями,

ЗАТВЕРДЖУЄ цю Конституцію і проголошує її ОСНОВНИМ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

Стаття 1

Україна є демократичною правовою соціальною державою.

Стаття 2

Конституційний лад України ґрунтується на визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, пріоритеті її прав і свобод.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою діяльність.

Стаття З

Україна е республікою. Вся влада в Україні належить народові.

Український народ, який складають громадяни України усіх національностей, є єдиним джерелом влади.

Влада народу (народовладдя) здійснюється на основі Конституції України безпосередньо і через систему державних органів і органів місцевого самоврядування.

Державна влада здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

Кожна влада при виконанні своїх функцій діє у встановлених Конституцією межах.

Від імені народу в межах Конституції України виступає виключно Верховна Рада України.

Жодна частина народу, жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть присвоювати право здійснювати державну владу.

Стаття 4

Конституція визнає і гарантує місцеве самоврядування.

Відносини органів державної влади і місцевого самоврядування регулюються законом.

Стаття 5

Вибори в Україні є вільними, відбуваються періодично і проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 6 В Україні діє принцип верховенства права, на якому ґрунтується ця Конституція.

Конституція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції та конституційним законам України.

Громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволене все, що не заборонене законом».

Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом «дозволене лише те, що визначене законом».

Стаття 7

Державною мовою в Україні є українська мова.

В місцях компактного проживання однієї або декількох національних груп поряд з державною мовою може вживатись як офіційна в державних органах та установах мова, прийнятна для більшості жителів даного населеного пункту.

Стаття 8

Держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності усіх національних меншин.

Україна виявляє піклування про задоволення національно-культурних духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами держави.

Стаття 9

Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

В Україні Гарантується рівне право громадян і громадських об'єднань на участь у державних справах і політичному житті.

Закон гарантує рівний захист усіх форм власності і видів господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок і не може визнаватись офіційною державною ідеологією.

Стаття 10

Територія України є єдиною, недоторканною і цілісною.

Стаття 11

Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, дотримується загальновизнаних принципів міжнародного права.

Зовнішня політика України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі неухильного додержання принципів поваги до державного суверенітету і суверенної рівності; незастосування сили чи погрози силою; непорушності кордонів і територіальної цілісності держав; невтручання у внутрішні справи; поваги прав людини і основних свобод; співпраці між державами; сумлінного виконання міжнародних зобов'язань; мирного врегулювання спорів.

Належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно опубліковані міжнародні договори України становлять частину її законодавства і є обов'язковими для виконання.

Стаття 12

Громадяни України мають право чинити опір і перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, встановленого цією Конституцією, .порушення територіальної цілісності чи чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади.

РОЗДІЛ IІ. ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття ІЗ

Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.

Природні права і свободи людини є невід'ємними.

Стаття 14

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, становлять основу будь-яких інших прав і свобод особи і не є вичерпними.

Конституційні права і свободи не можуть бути скасовані.

Стаття 15

Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, посади, статі, раси, національності, мови, релігії, політичних та інших переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Ніхто не може користуватися перевагами і пільгами, не встановленими законом.

Здійснення особою своїх прав і свобод не повинно порушувати прав і свобод інших осіб.

Стаття 16

Кожний має право на збереження і захист своєї національної належності.

Глава 2. ГРОМАДЯНСТВО

Стаття 17

В Україні існує єдине громадянство.

Громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права на вихід з громадянства України.

Підстави набуття і втрати громадянства України визначаються Конституційним законом про громадянство України.

Стаття 18

Громадянин України не може бути вигнаний за її межі або виданий іноземній державі.

Стаття 19

Україна Гарантує своїм громадянам піклування та захист за її межами.

Стаття 20

Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають на території України, визначається законом, який не може суперечити загальновизнаним принципам міжнародного права.

Іноземним громадянам та особам без громадянства може бути наданий політичний притулок.

Глава 3. ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА

Стаття 21

Кожна людина має невід'ємне право на життя і не може бути свавільно його позбавлена.

Закон захищає життя людини від будь-яких протиправних посягань.

Кожний має право захищати своє життя і життя інших осіб усіма законними засобами від будь-яких протиправних посягань.

Смертна кара до її повної відміни може застосовуватися відповідно до закону як виняткова міра покарання за навмисне вбивство і лише за вироком суду присяжних.

Стаття 22

Кожна людина має право на свободу, особисту недоторканність та повагу її гідності.

Арешт, тримання під вартою або інше обмеження особистої свободи у будь-якій формі не допускаються інакше, як на підставі вмотивованого рішення суду чи санкції прокурора, яка може бути оскаржена до суду, і тільки у випадках, передбачених законом.

У невідкладних випадках, зумовлених необхідністю попередження або припинення злочинів, уповноважені на те органи можуть затримувати підозрюваних осіб, про що протягом 24 годин вони повинні повідомити мирового суддю.

Якщо мировий суддя протягом наступних 24 годин не прийме вмотивованого рішення про тримання під вартою, затримана особа негайно звільняється.

Кожному затриманому чи заарештованому повинно бути невідкладно повідомлено про мотиви затримання чи арешту та роз'яснені його права.

Стаття 23

Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстоких, нелюдських або таких, що принижують його гідність, поводження чи покарання.

Жодна особа не може бути без Ті вільної згоди піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 24

Кожній людині Гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення в житло й інші володіння людини, проведення в них обшуку та огляду інакше, як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, врятуванням життя та майна, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення в житло і інші володіння людини, проведення в них обшуку і огляду.

Стаття 25

Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть допускатися за рішенням суду чи санкцією прокурора для запобігання злочинам чи з'ясування істини в ході розслідування і розгляду кримінальних справ.

Стаття 26

Громадянам України Гарантується свобода пересування і вільного вибору місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом в інтересах охорони здоров'я, боротьби з епідеміями і стихійним лихом, попередження злочинів.

Кожний громадянин має право вільно покинути територію України і повернутися до неї при умові виконання обов'язків, що накладаються законом.

Стаття 27

Характеристики

Список файлов изложения