176916 (632103), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Американський економіст А. Оукен на основі макроекономічного аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5 %. Це положення дістало назву закону Оукена.
Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Інфляція – зростання цін на товари і послуги в результаті чого зменшується їх купівельна спроможність. Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення Індексу цін у указує на інфляцію, а зменшення індексу цін - на дефляцію. Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей.
В залежності від темпу приросту інфляції:
-“повзуча” – темп зростання не перевищує 10% річного зростання цін;
галопуюча – темп зростання цін сягає 10-100% на рік;
гіперінфляція – річні темпи приросту цін перевищують 100%.
У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію:
- інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей.
-інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, супроводжується падінням виробництва. Таке явище дістало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни і скорочується виробництво.
У залежності від можливості передбачити зростання цін:
- очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.
- неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.
Протиінфляційні заходи: фінансова реформа, податкова реформа, вдосконалення структури відтворення, інвестиційна політика.
5. Споживання та заощадження як функції доходу та їх графічні моделі Середня та гранична схильність до споживання і заощадження
Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі витрати, або споживання, - це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб. Структура у споживанні різна, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім'ї: харчування, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім'ї, платності або безплатності тих чи інших послуг. На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується (3)заощадження - це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто: З = безподатковий дохід – споживчі витрати.
Безподатковий доход є визначальним фактором споживання і заощадження. Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість.
Функція споживання показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, грунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.
Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б — зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою.
Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень.
Перевищення споживання над доходом є «чистим від'ємним заощадженням», Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркальним відображенням функції споживання. Функція заощадження графічно зображена на рис.
Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси. Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку. Точка Б на графіку так само показує нульове заощадження. На відрізку АБ заощадження домашніх господарств від'ємні - функція заощадження лежить нижче від нульової горизонтальної лінії.
З наведених графіків функцій споживання і заощадження видно, що і споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.
Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження. Середньою схильністю до споживання (ССС) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у відсотках) = споживчі витрати/безподатковий дохід*100%Середньою схильністю до заощадження (ССЗ) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках) = заощадження/ безподаткового доходу*100%, оскільки БД = СВ+3, то: ССС + ССЗ = 100% або 0,1Закономірним є перевищення середньої схильності до споживання середньої схильності до заощаджень, тобто: ССС > ССЗТермін «гранична» використовується в економічній теорії в розумінні “додаткова”. Таким чином, гранична схильність до споживання або заощадження характеризує тенденцію в зміні величини споживання або заощадження в міру того як змінюється рівень доходу. Гранчина схильність до споживання (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання = 
СВ/ БД*100%Аналогічно гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження = З/ БД*100%Сума граничних схильностей до споживання і заощадження за умов будь-якої зміни у безподатковому доході завжди дорівнює 100 % або одиниці:ГСС + ГСЗ = 1,0 або 100 %.Світова статистика свідчить, що із зростанням доходу зростають також споживання і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження - до зростання. Проте багато економістів вважають, що для економіки в цілому граничні схильності до споживання заощадження відносно постійні.
6. Інвестиції як ф-ї доходу та ставки відсотку. Класифікація інвестицій. Графічні моделі ін-й за неокласичною та кейнсіанською лінією
Інвестиції – другий компонент чистих витрат. Їхній рівень визначається двома основними факторами: 1) очікувана норма чистого прибутку ,який підприємці розраховують отримати від витрат на інвестиції; 2) ставка відсотку (t).
Принаймні частина інвестицій здійснюється через позики : i I , і навпаки, i I зменшення рентабельності. В т.А0 рентабельність висока, в т.А1 доходність зменшується, але зростає ставка відсотку (і), а от в т.А2 інвестувати не варто.
В мікроекономіці ми маємо справу із альтернативними витратами, що мають характер упущеної вигоди. В макроекономіці при інвестуванні в ту чи ін. сферу діяльності підприємці будуть ще й втрачати дохід в розмірі номінальної ставки відсотку на даний доход. Чим вища номінальна ставка відсотку, тим більша така упущена вигода, тим менше буде зацікавленості робити інвестиції.
і – ціна яку фірма повинна заплатити, щоб позичити грошовий капітал для придбання реального капіталу.
Слід відмітити, що саме реальна ставка відсотку, а не номінальна ставка відсотку грає суттєву роль при прийнятті інвестиційного рішення. Так як номінальна ставка відсотку виражається в поточних цінах, а реальна – в постійних чи скоригованих з врахуванням інфляції, цінах, тобто r(реальна ставка відсотку) це номінальна ставка відсотку за вирахуванням рівня інфляції : r = і-П.
Між кількістю інвестиційних проектів та їх доходністю існує обернена залежність: високодохідних проектів в країні менше, а менш прибуткових більше.
Це пояснюється законом спадної віддачі. Але коли підприємець з урахуванням альтернативних витрат робить інвестицію, необхідно щоб норма чистого прибутку була не меншою, ніж ставка відсотку.
В т.А2 утворюються рівновага, де і(ставка відсотку) дорівнює прибутку без інвестицій.
Крива І відображає обернену залежність між ставкою відсотку і величиною інвестицій.
Фактори, що впливають на криву інвестиційного попиту:
1.динаміка ставки відсотку, як основного фактора, що визначає інвестиції, за даною нормою прибутку для різних величин інвестицій. (рух по кривій) 2.будь-який фактор, що викличе приріст доходності інвестицій, змістить криву вправо, і навпаки. Так, підприємці виходять з очікуваної норми прибутку, а ця величина коливається під впливом таких чинників:а) вплив податків. При прийнятті рішень про інвестиції власники розраховують на прибуток після сплати податків, отже податків I , і крива І рухається вниз і навпаки. Зміна податків буде мати вплив на інвестиції, але це не буде миттєво при зменшенні податків, і навпаки, при збільшенні податків інвестори миттєво припинять свою діяльність;б) обсяг ненавантаженого обладнання і величина вільних виробничих потужностей. Чим більше їх обсяг, тим величина інвестицій буде меншою. В) НТП. Розробка нової та удосконалення існуючої продукції, створення нової техніки – основний стимул для інвестування. Прискорення НТП зміщує криву інвестиційного попиту вправо, і навпаки, рівень оптимізму підприємців. Якщо вони будуть налаштовані оптимістично, то крива попиту на інвестиції зрушить вправо, і навпаки.
Оскільки основою проектів є очікування прибутків, основний капітал знаходиться в довгостроковому використанні, а отже доходність капіталовкладень буде залежати від прогнозів майбутніх продаж і майбутньої рентабельності продукції.
Д) витрати на придбання , експлуатацію, обслуговування обладнання. Збільшення витрат до зменшення інвестицій, і навпаки.
Класична крива інвестиційного попиту.
Є низькоеластичною. Якщо і до 0 , обсяг інвестицій не буде нескінченно високим. Так як при при інвестуванні підприємці враховують ставку відсотку та норму прибутку, але існує і ризик не відшкодувати свої інвестиції, і підприємцям треба мати ненульову норму прибутку, тому інвестиції не будуть нескінченно високим.
Див ПО времені:
З кейнсіанської т.з.
Крива заощаджень і пропозиції є нееластичною, бо заощадження є залишком від доходу;
Вирішальним фактором при визначенні обсягу заощаджень не є ставка відсотку, а доход. Припускається, що існує від’ємний зв’язок між доходом і ставкою відсотку – це спостерігається, коли сім’я матиме цільове заощадження. В цьому випадку при і цільова сума накопичуватиметься швидко відплив заощаджень з позичкового ринку. З класичної т.з. в економіці діє гнучкий механізм ставок відсотку, з/п, цін. З кейнсіанської т.з. ціни, ставка відсотку швидше зростають ,ніж зменшуються. З класичної т.з. в економіці діє механізм саморегулювання, в кейнсіанській теорії він є не досить ефективним. Кейнсіанці звертають увагу на те, що ціна заощаджень населення і ціна заощаджень на фінансовому ринку – це різні величини, що ґрунтуються на :1. Кожній людині необхідна сума грошей для повсякденних трат; 2. Банківська система в даний період часу може пропонувати більше грошей на фінансовому ринку, ніж заощадження, що роблять д/господарства.
Чинники зрушення кривих: 1. чи доходу; 2. Скорочення податків; 3. чи грошової маси; 4. Очікування.
Умова рівноваги товарного ринку:
-
УAD = YAS . якщо AE= УAD , сукупні витрати це інша характеристика УAD. У = YAS, доход – інша характеристика сукупної пропозиції.
-
Тоді АЕ=У.
А) якщо до АЕ включити валові інвестиції, то АЕ=С+Іg+G+Хн, де Іg= Іn, то під величиною У розуміють валовий продукт.
Б) якщо до АЕ включити чисті інвестиції, то АЕ=С+Іn+G+Хn, під величиною У розуміють національний доход.
Сукупні витрати = національний доход
3)в розгорнутому вигляді: У=С+Іn+G+Хn. Нехай G=Хn=0, У= С+Іn, У-С= Іn S= У-С= Іn (умова рівноваги позичкового ринку).
Припустимо, що в силу деяких причин інвестиційний попит впав: І0 І1. Спочатку і не встигла відреагувати, що призводить до надлишку заощаджень, тобто заощаджень більше ніж інвестицій в т.Е’ , але і, І, S і встановлюється рівновага в т.Е1 - з т.з класиків це відбудеться швидко і кризи не буде, адже якщо в економіці відбувається криза, то доходи, що призведе до зміщення кривої S вліво, але крива пропозиції заощаджень не рухається.
Проте криза є, адже в т.Е1 заощадження менші ,ніж були, якщо згадати, що І= S+С, І-const ,а S, то С. доход теж впав, тому д/господарства С. Висновок: підприємці зменшують інвестування, а д/господарства збільшують споживання.
У=С+Іn+G, а Хn=0, тобто чистий експорт має не інвестиційний характер (це припущення). У-С- G=Іn= S, де G-екзогенний фактор. Припустимо, що G SІ.
Суть ефекту витіснення: збільшення державних закупок призводить до зменшення приватних інвестицій. Це витікає з того, що в графічній моделі це виглядатиме як зрушення кривої пропозиції заощаджень вліво при незмінній кривій інвестиційного попиту, що призведе до і , та І.
Інвестиції – це усі видатки, які сприяють збільшенню обсягу капіталу в економіці країни. Інвестиції є одним із найважливіших і найбільш мінливих компонентів ВВП.
Виокремлюють три типи інвестиційних витрат.
1. Інвестиції в основні засоби підприємств – це будівлі, спорудження та устаткування, які купуються підприємствами для використання в своїй виробничій діяльності.
2. Інвестиції в житлове будівництво – включають в себе витрати на купівлю домів для проживання в них, а також домів, які купуються домовласниками для наступної здачі в оренду.
3. Інвестиції в товарно-матеріальні запаси – включають в себе ті товари, які відкладаються фірмами для збереження, включаючи сировину та матеріали, незавершене виробництво і готову продукцію.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
