170109 (631832), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Україна є суверенною стороною 26 багатосторонніх міжнародних договорів та 3 протоколів у галузі охорони довкілля. Готується підписання, ратифікації та приєднання ще до 20 міжнародних конвенцій, протоколів і угод. Україна (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р. , Протоколу про воду і здоров’я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р. , Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.
Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов’язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін. ). Україна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.
З 1995 року Україна, як відомо, є членом Ради Європи — однієї з найвпливовіших організацій, в діяльності яких питання охорони навколишнього середовища займають важливе місце. Входження України до європейських політичних і економічних структур є одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Програма міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС і, зокрема, підходів до створення системи національних екологічних стандартів, впровадження екологічно чистих технологій, ресурсо- та енергозаощадження, гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінку стану навколишнього середовища.
Україна була активним учасником Всесвітньої зустрічі глав держав та урядів в Ріо-де-Жанейро (1992 р. ) та Йоганнесбурзі (2002 р. ), підписала прийняті там програмні документи та реалізує їх на національному рівні.
Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерна, Швейцарія, 28—30 квітня 1993 р. ). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 році в Софії (Болгарія), у 1998 році — в Орхусі (Данія). У 2003 році в Києві працювала конференція «Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.
Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.
Світовий банк і його складовий Інститут Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) звернувся до фінансування природоохоронних заходів в 1969 р. Тоді ж був створений спеціальний відділ з охорони природи. З того часу банк відігравав важливу роль у цій сфері, а до середини 1990-х років він уже фінансував багато проектів, які мають природоохоронну компоненту з суто природоохоронними цілями: відновлення лісових масивів, управління водними ресурсами, боротьбу з забрудненням.
1Верховна Рада Укр. 2Каб. Мін. Укр. 3Органи держ. адміністрації 4Виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів*-МОНПС; -ОБЛ. ДЕРЖ. УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИР. РЕСУРСІ; -РАЙОННІ ТА МІСЬКІ ЕКОЛ. ІНСПЕКЦІЇ; *-МО Здоровя; *-санітарно-епідеміологічні служби.
Ф-ї Мін. охорони НПС:
1. Здійснення комплексного надвідомчого управління
2Розробка та впровадження екол. стандартів
3Часткове або повне обмеження діяльності підп-ва-забрудника.
У зазначеному контексті для України провідним завданням є створення матеріального достатку, який відповідав би її значному природно-ресурсному і соціально-економічному потенціалу (5-те місце в Європі і 8-ме — у світі). Але це вимагає передусім призупинення деградаційних процесів у природі і суспільстві. Важливе суто українське завдання — проведення дійових заходів реабілітації навколишнього техногенно зміненого середовища. Такими заходами могли бути: приведення до вимог екологічного імперативу та геополітичних умов структури національної економіки, зменшення до екологічно обгрунтованого рівня розораності сільськогосподарських угідь, розв’язання проблеми каскаду Дніпровських водосховищ, відновлення родючості грунтів, розв’язання проблеми централізованого водозабезпечення населених пунктів тощо. Актуальне для України, безумовно, залучення до реалізації принципів стійкого розвитку національних цінностей. Адже національне в державотворенні — це не просто ідея, а невідворотна необхідність, що випливає із природного закону єдності етносу і навколишнього середовища. Розуміння цієї істини — шлях до створення консолідованої української нації і прогресу держави, нехтування цією істиною — шлях до хаотичного борсання в океані нерозв’язаних проблем. Для реалізації цих завдань слід мати чітку, обгрунтовану, сприйняту українським суспільством державну стратегію дій на тепер і більш віддалену перспективу на засадах стійкого розвитку. Цей документ має відбивати збалансованість усіх сфер життєдіяльності, мати мобілізуючий характер і нарешті дати відповідь на сакраментальне запитання: яку державу ми будуємо? Без цього всі так звані реформи в державі (земельна, освіти, вугільної промисловості, енергетичного комплексу, правоохоронної сфери, адміністративна тощо) матимуть суперечливий характер і будуть приречені на неуспіх, що і бачимо впродовж багатьох років розбудови незалежної України.
Фінансування — врегульована нормативно-правовими нормами або певними правилами процедура виділення коштів на розвиток, виконання програм, утримання органів влади, соціальні, екологічні та інші потреби. Джерелами фінансування є державний бюджет, бюджети органів місцевого самоврядування, власні кошти підприємств, установ і організацій, фізичних осіб. Статтею 42 Закону встановлено, що в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів. Відповідно до законодавства фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища передбачається Державним бюджетом України та місцевими бюджетами. Використання як джерела фінансування природоохоронних заходів власних коштів підприємств передбачено і Господарським кодексом України. фонди охорони навколишнього природного середовища (екологічні фонди), які виникли в країнах з перехідною економікою, коли держава вже не забезпечує фінансування в галузі охорони довкілля, а приватний капітал ще не спроможний це зробити, їх поява зумовлена хронічними і надто великими щорічними дефіцитами державного бюджету. Саме завдяки існуванню таких екологічних фондів як на загальнодержавному, так і регіональних і місцевих рівнях з'явилася реальна можливість нагромаджувати відповідні кошти для реалізації природоохоронних програм і проектів. Основним завданням створення екологічних фондів було формування автономного, незалежного від держбюджету, централізованого фінансування природоохоронної діяльності. При цьому передбачалося, що кошти позабюджетних екофондів мають не підміняти, а доповнювати бюджетні кошти, а також кошти, що виділяються для цієї мети підприємствами-природокористувачами. На фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища також можуть використовуватися власні кошти підприємств, установ та організацій.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
