141967 (631512), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

29. Предмет, об’єкт соціології комунікації

Комунікація – це передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціалізованих матеріальних носіїв.

Вона може бути вербально, тобто за допомогою усних чи друкованих слів, візуальною, за допомогою образу та орієнтованою на сприйняття слухом (музика).

Автокомунікація – це інформаційний процес, за якого ретранслятором і одержувачем інформації є один і той же суб’єкт.

Міжособистісна комунікація – систематизація та одночасне поширення однотипних повідомлень для великого кола слухачів з метою інформування ідеології, політики, економіки заради впливу на людей.

Соціологія комунікація – це галузь соціології, предметом якої є формування явищ в сус-ві в процесі комунікації, діяльність соціальних груп та інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію.

Предметом є взаємодія комунікатора, аудиторії та визначення змісту і особливостей сприйняття інформації.

Об’єктом є сукупність інформативних і комунікативних явищ в соціальному вимірі.

Своїми витоками соціологія комунікації завдячує тоталітарному режиму. Адже у першій половині 20 ст. постала проблема ефективної пропаганди та контрпропаганди. А своїм головним завданням соціологія комунікації вважають вивчення особливостей процесу комунікацій та чинників, що на неї впливають.

30. Рівні та функції соціальної комунікації

Головною у комунікативних дослідженнях є проблема особистості. Для соціології комунікації важливі такі поняття як мовна особистість та комунікативна особистість.

Мовна особистість – це сукупність характеристик людини, що обумовлюють можливість створення прийняття повідомлень.

Комунікативна особистість – це вияв особистості, який залежить від сукупності її індивідуальних можливостей та характеристик, що обумовлюють її ступінь комунікативних потреб.

Мовний акт – цілеспрямована мовна поведінка, що реалізується згідно з правилами, прийнятими в певному сус-ві; одиниця нормативної поведінки в межах певної комунікативної ситуації.

Важливою категорією соціології комунікацій є одиниця висловлювання – дискурс.

Дискурс – це взаємопов’язаний текст, мовленнєвий потік, що має повну стратегічну комунікативну установку.

Функції соціології комунікацій:

1. базові:

- інформаційна

- прагматична – інформація є певною метою

- експресивна – необхідність в передачі інформації шляхом емоцій

2. спеціалізовані:

- контактовстановлююча – успіх комунікативного задуму

- само презентації – створюють власний образ

- апелятивна – реалізація за наявності відмінностей соц. статусів учасників контакту

31. Функції та види соціального дослідження

Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних, методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціологічні явища та процеси.

Функції соціологічного дослідження:

1. пізнавальна – відкриває нові знання про розвиток сус-ва та функціонування окремих сфер

2. методологічна – забезпечує міждисциплінарні зв’язки соціології з іншими науками і забезпечує нові підходи для вивчення соц. дійсності.

3. практична – передбачає виокремлення конкретних практичних рекомендацій заради врегулювання тих чи інших проблем сус-ва

4. інформаційна – сприяє отриманню інформації щодо стану розвитку і тенденції процесів суспільно життя

5. управлінська – забезпечує соц. управління на всіх рівнях функціонування соціуму, а також зворотній зв'язок між суб’єктами.

Проведення соціологічного досліджень охоплює такі етапи:

1. підготовчий – вироблення програми, інструментів, а також методика дослідження

2. збір первинної соціологічної інформації, що відбувається за допомогою опитування, анкет

3. впорядкування та оброблення інформації

4. аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формування висновків та рекомендації.

В залежності від мети виділяють:

1. фундаментальні (спрямовані на встановлення та наліз соціологічних тенденцій, закономірностей розвитку і пов’язані з найскладнішими проблемами сус-ва)

2. прикладні (націлені на вивчення конкретних об’єктів соціологічних проблем)

За глибиною аналізу:

1. пошукові

2. описові

3. аналітичні

За часом виділяють:

1. довготермінові (3 і більше років)

2. середньострокові (від 6 місяців до 3 років)

3. короткострокові (від 2 до 6 місяців)

4. експрес-опитування (від 1 тижня до 2 місяців)

За замовником:

1. державні

2. госпрозрахункові

Новим видом соц. дослідження є моніторинг – це збирання первинної емпіричної інформації за спеціальною методикою, що передбачає регулярне обстеження численних груп населення вибірковим методом за стандартною процедурою.

Також розрізняють:

1. у сфері освіти

2. у сфері управління

3. в сфері промисловості

4. с/г

5. науки тощо

32. Програма соціального дослідження

Кожне соціол. дослідження починається із з’ясування мети засновника, уточнення теми дослідження, визначення термінів і витрат.

Програма соціол дослідження є науковим документом, що містить інформацію про методи збору, обґрунтування та висновки

Програма виконує:

- методологічну

методичну

- організаційну функцію

Методологічна частина охоплює такі складові:

1. інформаційний пошук – визначення проблемності ситуації

2. формування і обґрунтування проблем

3. визначення мети об’єкта і предмета дослідження

4. формування робочих гіпотез

Методична частина передбачає:

1. вибір і опис методів збирання первинної соціол інформації

2. розробка інструментів опитування (бюлетені, анкети)

3. розробка вибірки досліджень

4. обгрунтування методів та аналіз зібраної інформації

5. розробка стратегічного, методичного і робочого плану дослідження

Створення програми починається з окреслення проблем дослідження та протиріч у сус-ві.

Соц. проблема – це суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів спільнот і груп.

Об’єкт соціол дослідження – це певна соц. реальність, що потребує цілеспрямованого вивчення (соц. спільноти, певні групи, процеси)

Предмет соціол дослідження – це найбільш значущі з теоретичної і практичної точки зору, особливості, які необхідно наступити в об’єкті.

Завдання соціол дослідження – це логічно сформовані настанови, вказівки, підстави, вирішення яких вирішує конкретну мету.

33. Вибірка в соціальному дослідженні

Метод вибірки - науково обґрунтований підхід, що дає змогу робити висновки про об'єкт як ціле, спираючись на дані аналізу лише його окремих ознак. Повноцінне осягнення методу вибірки неможливе без використання декількох спеціальних понять. Генеральна сукупність — об'єкт соціологічного дослідження в єдності його суттєвих якостей та ознак. Вибіркова сукупність - частина об'єктів генеральної сукупності, яка становить суму вихідних одиниць спостереження, вивчення та аналізу. Одиниця відбору - елемент генеральної сукупності, що підлягає аналізу. Одиниця спостереження - ознаки об'єкта, що підлягають аналізу. Репрезентативність - принцип тотожності сформованої моделі досліджуваного об'єкта параметрам (критеріям) генеральної сукупності. Основою формування репрезентативної вибірки є математико-статистичний апарат, принципи якого детально розроблені і представлені в спеціальній літературі. Сфера використання вибіркових досліджень практично не має обмежень. Передусім це стосується так званих «великих» об'єктів, пов'язаних з вирішенням проблем на глобальному (соцієтальному), інституціональному (сім'я, група, колектив, галузь, сфера діяльності тощо) рівнях. Якщо об'єкти незначні за своїм масштабом - від десятків до сотень одиниць - можливі також різноманітні суцільні опитування.

Залежно від критерію систематизації розрізняють вибірки прості і складні, суцільні та ймовірні, одно- та багатоступеневі, формальні та змістові, універсальні та цільові тощо. До простих схем формування вибіркової сукупності відносять: а) простий випадковий відбір; б) систематичний (механічний) відбір; в) серійну вибірку; г) гніздову вибірку. До складних належать: а) багатоступеневі; б) комбіновані; в) стратифіковані; г) квотні вибірки.

34. Роль опитування у зборі інформації

Серед методів збору первинної соціальної інформації найпопулярнішим є метод опитування, який у багатьох людей асоціюється саме із соціологією. Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання. За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним, джерелом інформації є людина — безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. На користь цьому методу служить і його універсальність, оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів, результати цієї діяльності. При опитуванні надто важливою є взаємодія соціолога та опитуваного. Плануючи збір інформації методом опитування, слід брати до уваги й умови, які можуть впливати на її якість. Ступінь незалежності інформації від впливу випадкових чинників, тобто її стійкість, називається надійністю інформації. Для підвищення надійності інформації слід дбати про незмінність якомога більшої кількості умов збору інформації: місцевих обставин опитування, порядку формулювання запитань і відповідей на них, впливів дослідників на респондентів у процесі спілкування. Кожне опитування починається з фази адаптації, під час якої у респондента створюють мотивацію до відповіді на запитання і готують його до дослідження. Фаза адаптації складається із звернення і декількох перших запитань. Основне завдання — встановити контакт з респондентом, «зав'язати розмову». Основний зміст другої фази опитування — досягнення поставленої мети — полягає у зборі основної інформації, необхідної для вирішення сформульованих завдань. У процесі відповіді на основну, а відповідно і найбільшу за обсягом? частину питальника зацікавленість респондента може поступово згасати. Остання фаза — завершення опитування. Наприкінці питальника вміщують функціонально-психологічні «легкі» запитання, які знімають напруження у респондента і дають змогу йому виявити свої почуття. Опитування класифікують за різними критеріями. За характером взаємозв'язків соціолога і респондента їх поділяють на заочні (анкетні) та очні (інтерв'ю), кожен з яких має свої різновиди; за ступенем формалізації — стандартизовані і нестандартизовані (вільні); за частотою проведення — одноразові й багаторазові; за охопленням об'єкта — суцільні й вибіркові. Специфічними видами є опитування експертів, соціометрія.

35. Види опитувань

Заочні (анкетні) опитування.

Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми. Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами. Запитання анкети є висловлюваннями, розрахованими на одержання інформації, що дає змогу операціоналізувати ознаки певного соціального явища. Визначаючи обсяг анкети, слід враховувати, що час на її заповнення не повинен перевищувати 40— 50 хвилин. У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування: роздаткове, поштове, надруковане у пресі. Найпоширенішим є роздаткове анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні. Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет та одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага полягає у відносно низькій вартості, простоті організації. Останнім часом набуває поширення друковане у пресі анкетування.

Метод інтерв'ю

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Порівняно з анкетуванням інтерв'ю має певні переваги і недоліки. Головна відмінність між ними полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом; питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті. Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване. інтерв'ю.

Вільне інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів. В останні роки інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон, тому не вважається репрезентативним. Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів.

Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо колективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)