57725 (630536), страница 23
Текст из файла (страница 23)
У Китаї здавна зложився свій дипломатичний церемоніал, відмінний від прийнятого в Європі. Посли васальних держав Цинской імперії повинні були виконувати принизливий обряд « кэ-тоу» - ставати дев'ять разів на коліна й дев'ять разів простиратися ниц перед імператором. До аудієнції посли повинні були попередньо проробити цей обряд перед табличкою з ім'ям богдыхана пли перед порожнім троном. Виконання цього обряду було потрібно також від всіх іноземних послів, хоча оп зложився у відносинах Китаю з його васалами й відбивав перевагу Китаю над сусідніми невеликими державами. Весь етикет при відносинах з іноземними послами з боку цинского двору відповідав обряду « кэ-тоу» і зложився ще в VII-VIII вв. Посли вважалися простими чиновниками, а не представниками особистості незалежних государів. Подарунки, принесені іноземними послами, розцінювалися як данина. Цинский двір вимагав, щоб іноземні посли вручали своп грамоти не самому імператорові, а тільки кому-небудь із сановників. У дипломатичній переписці цинского двору було прийнято звертатися до іноземних государів як до васалів, що чекають милостей і повчань богдыхана й зобов'язаним коритися його велінням. Постійне перебування іноземних послів у столиці й у країні не допускалося. Відповідної була й фразеологія документів цинского уряду. Іноземці позначалися в них як «варвари». Англійці й інші заморські іноземці, особливо внаслідок роздратування, викликаного опіумною торгівлею й настирливою діяльністю місіонерів-розвідників, іменувалися «заморськими чортами», «іноземними собаками», «рудими дияволами» і т.д.
Цинская династія розглядала свою імперію як центр всесвіту. У цьому полягав зміст таких термінів, як «Серединне» або «Піднебесне» царство. Усе. інші государі й народи теоретично вважалися данниками й васалами імператора. Ця офіційна доктрина й церемоніал, що відповідав їй, були розраховані на те, щоб вселити китайському народу й сусіднім країнам перебільшене поняття про могутність Цинской монархії й сприяти політиці ізоляції від західних держав.
В 1793 р. у Пекін був допущений англійський королівський посол Макартней, що мав доручення врегулювати претензії Ост-Индской компанії до Китаю й домогтися відкриття для торгівлі інших портів крім Кантона. Коли Макартнея зі свитою й подарунками богдыхану везли на джонках по ріці Байхэ, те на його судні був вивішений прапор з китайським написом: «Посол, що везе данину з Англії». Цинские сановники зажадали від Макартнея, щоб він погодився стати покладене число раз на коліна й простягтися ниц перед імператором. На це Макартней нібито сказав, що зробить це, але лише в тому випадку, якщо цинский сановник відповідного рангу виконає те ж саме перед портретом англійського короля. Макартней одержав аудієнцію й, відповідно до китайських джерел, виконав те, що від нього вимагали, хоча сам посол затверджував, що нібито він тільки став на одне коліно. У всякому разі місія Макартнея залишилася зовсім безрезультатної, а в 1816 р. інший англійський посол, Амхерст, покинув Пекін, зовсім не одержавши імператорської аудієнції.
Взагалі посли європейських держав при приїзді в Китай приймалися дуже рідко, досить неохоче й лише після довгих дротиків. Відмова послом від виконання церемоніалу аудієнції по обряду « кэ-тоу» і від вручення грамот не особисто імператорові, а кому-небудь із сановників служив зручним приводом для недопущення іноземних послів у столицю й до двору.
Цинское уряд волів, щоб іноземні посли зверталися по своїх справах не в Пекін, а до влади окраїнних і приморських областей - начальникам округів, губернаторам провінцій, намісникам або генерал-губернаторам, що відали нерідко відразу декількома провінціями, або ж до спеціальних імператорських комісарів по справах тих або інших окраїн пли приморських провінцій і по зносинам з «варварами». Місцеві влади й імператорські комісари посилали в Пекін доповіді по зовнішніх справах.
Домогтися допуску в Пекін і аудієнції іноземним послам було дуже важко. Цинские влади висували звичайно безліч перешкод і придумували різноманітні приводи для затягування справи. Сановники цинского уряди нерідко зверталися з іноземними послами вкрай грубо й зарозуміло, щоб підкреслити своя перевага, застосовували погрози й залякування. Часто це робилося навмисне, для того щоб іноземні посли, не бажаючи роняти достоїнства своєї держави, відмовилися від своїх домагань і виїхали, не відвідавши Пекіна.
Ізоляція країни сприяла тому, що правляча верхівка Цинской імперії не мала ясного поняття про силу, місце розташування й життя інших держав. Цинское уряд зовсім не посилав своїх послів до західних держав і було погано орієнтоване в міжнародній обстановці.
Політика ізоляції країни якийсь час допомагала зміцненню влади реакційної Цинской династії й консервації феодально-абсолютистського режиму, але поступово Китай усе більше відставав в економічному й військовому відносинах від Англії й інших капіталістичних держав, стремившихся будь-якими засобами відкрити доступ до його ринку й піддати його поневолюванню. Політика ізоляції зрештою зазнала краху під ударами іноземних агресорів. Перший такий удар був нанесений Китаєві Англією.
Російсько-китайські дипломатичні відносини в XVIII в.
Якщо західні держави до 1842 р. не мали договорів з Китаєм, то російсько-китайські відносини ще з кінця XVII в. будувалися на договірних засадах, як про це свідчить висновок Нерчинского договору 1689 р. Нерчинский договір ліквідував російські поселення в Приамур'я, і закрив для Росії водний шлях із Забайкалья на Охотське узбережжя. Китайське населення й цинские влади на північний берег Амуру теж майже не проникали, і фактично області до півночі від Амуру не перейшли у володіння Китаю.
Нерчинский договір мав велике позитивне значення для обох його учасників, тому що він на довгі часи закріплював між ними мирні відносини. Особливістю російсько-китайських відносин XVIII і початку XIX в. була військова слабість обох сторін у районі їхньої загальної границі. Для Росії ця слабість виникала із крайньої далекості російсько-китайської границі від життєвих центрів країни й неможливості зосередити й містити в цих вилучених і бездоріжніх районах скільки-небудь значні військові сили. У Китаю військова слабість на російській границі була пов'язана з аналогічними причинами й загальною технічною й економічною відсталістю країни й слабістю її збройних сил. Росія й Китай звичайно прагнули до мирного врегулювання питань, що виникали між ними. Мирні й добросусідські відносини протягом століть полегшували обом сторонам боротьбу з агресорами, що нападали на Росію переважно із заходу, а на Китай - зі сходу, з боку моря.
Однак у відповідності зі своєю політикою ізоляції країни цинское уряд перешкоджав розвитку російсько-китайської торгівлі. Багато непорозумінь викликало умову договору про взаємну видачу перебіжчиків і злочинців. Кілька російських посольств було спрямовано в Китай для дозволу цих суперечок. Петро I видав указ про посилку в Пекін російської духовної місії під приводом забезпечити православне богослужіння для переселених у Пекін жителів знищеного російського міста Албазин і для російських купців, що приїжджали в Китай. Головна мета указу складалася в створенні кращих умов для розвитку торговельних і політичних зносин з Китаєм. В 1715 р. духовна місія виїхала в Китай. В 1719-1722 р. відбулася поїздка в Пекін надзвичайного посланника Петра I - Ізмайлова, що одержало від цинских влади охоронні грамоти для російських торговельних караванів і дозвіл на відкриття в Пекіні церкви для приїжджаючих туди російських купців.
В 1724 р. у Китай було спрямоване посольство графа Сави Владиславича Рагузинского формально для повідомлення цинского двору про вступ на престол Катерини I, а фактично для переговорів про торгівлю й границі. Після довгого шляху посольство прибуло в Пекін, де воно пробуло 6 місяців. Після переговорів уповноважені цинского уряди й російський посол 21 жовтня 1727 р. у Кяхті підписали договір. Границя між обома імперіями в районі Монголії встановлювалася на основі принципу uti possidetis. Договір передбачав регулярні торговельні відносини й право посилки російських казенних караванів у Пекін; 200 російських купців могли раз в 3 роки приїжджати в Пекін і торгувати там безмитно, будувати крамниці, будинку, склади й т.д.
Кяхтинский договір підтверджував постанову Нерчинского договору про те, що росіяни піддані, що зробили злочин на китайській території, а дорівнює й китайські піддані, що зробили злочин на російській землі, підлягали видачі прикордонній владі своєї держави для суду й покарання.
Рагузинский мистецьки обійшов труднощі, які виникали при дипломатичній переписці від імені царі із цинским двором внаслідок претензій останнього на верховенство. Кяхтинский договір визначав, що російсько-китайські справи й переписка по них повинні вестися з китайської сторони «китайським трибуналом», тобто палатою по зносинам із зовнішніми областями Цинской імперії (Лифаньюань), а з російської сторони-сенатом, або «трибуналом російським».
Кяхтинский договір узаконив постійне перебування в Пекіні російської духовної місії з декількох духовних осіб на чолі з архімандритом і із шістьома світськими учнями для навчання китайській, маньчжурській і монгольській мовам. Можливість підтримувати зносини із цинским урядом через цю місію мала важливе значення для Росії в той час, коли в Пекіні не було постійного дипломатичного представництва. У церковно-релігійному відношенні місія підкорялася синоду російської православної церкви, а в політичних питаннях одержувала вказівки від російського відомства іноземних справ. Члени місії внесли чималий вклад у вивчення Китаю своїми науковими дослідженнями. У той же час вони виступали як розвідників і інформували Петербург про політичне положення в країні.
Кяхтинский договір підтверджував і уточнював колишні умови торгівлі з Китаєм, у тому числі пристрій безмитного торгу в Кяхті, Нерчинске й Селенгинске. В основному російська торгівля велася з Китаєм через Кяхту, де російські купці обмінювали хутро й залізні вироби на китайський чай, тканини, посуд ц інші товари.
Цинское уряд готувався до завоювання Джунгарии й Кашгарии. Звичайно цинский двір не посилав за кордон своїх послів, але в 1730 р. його посольство прибуло в Москву. щоб заручитися союзом з Росією проти джунгаров.
Уряд цариці Ганни Иоанновны виразило бажання підтримувати дружні відносини з Китаєм, але не пішло на посилку російських військ у далекі краї проти джунгаров.
У другій половині XVIII в., після завоювання Цинской династією Джунгарии й Кашгарии, російсько-китайські відносини не раз ускладнювалися головним чином через конфлікти із приводу видачі перебіжчиків, тривалих перерв у торгівлі між обома сторонами, що викликалися порушеннями договорів, а також неприйнятними для Росії вимогами китайського дипломатичного церемоніалу.
Російсько-китайські дипломатичні відносини на початку XIX в. Місія Головкина.
Після висновку в 1802 р. миру із Францією царський уряд підсилив свою увагу до країн Сходу й в 1804 р. направило в Китай посольство на чолі із графом Ю. А. Головкиным. Під приводом повідомлення про вступ на престол
Олександра I Головкин повинен був прибути в Пекін і домагатися доступу російських торговельних судів у Кантон, відкриття торгівлі по сухопутній границі з Північно-західним Китаєм, права судноплавства по Амуру, необхідного для постачання російських володінь на Камчатці й Алясці провіантом і зброєю, допуску російського посланника в Пекін і т, буд.
В 1805 р. Головкин прибув в Ургу, але не міг проїхати далі, тому що заздалегідь відмовився ставати на коліна я простиратися ниц перед богдыханом, а ургинские начальники амбань і ван відхилили вимоги Головкина щодо церемонії його прийому як представника російського государя. Після довгих сперечань щодо етикету й чисельності своєї збройної охорони Головкин змушений був повернутися назад. Китайські купці, що містили торговельні угоди в Кяхті, заважали відкриттю торгівлі на інших ділянках границі. Сенат послав у Пекін протест проти дій цинского уряду відносно місії Головкина.
Від'їзд Головкина стурбував цинский двір. В 1810 р. китайські посланці прибутку для побачення з іркутським губернатором Трескиным у Маймачене, біля Кяхти, щоб загладити случившееся, п говорили про бажання Китаю підтримувати з Росією дружні відносини п прийняти нове російське посольство. Розвитку зносин з Китаєм сприяла російська духовна місія в Пекіні. З 1818 р. вона підсилила свою діяльність по доставлянню в Петербург відомостей про Китай. В 1833 р. місії було запропоновано не захоплюватися зверненням до православ'я китайців, щоб не ускладнювати відносини Росії з Китаєм.
Загальний напрямок політики Росії у відношенні Китаю в 40-х роках XIXв.
До кінця 50-х років XIX в. Росія зовсім не вела морської торгівлі з Китаєм. Обороти ж російсько-китайської торгівлі через Кяхту з кінця 40-х років стали зменшуватися під впливом розвитку морської торгівлі західних держав з Китаєм після першої опіумної війни.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
