24931-1 (630306), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

таких операцій є хеджування (страхування) поточних активів або зобов'язань від зміни їх цін.

Рух курсів валют на спотовому та ф'ючерсному ринках прак­тично синхронний. Характерні риси ринку ф'ючерсів такі:

• горгівля ф'ючерсними угодами здійснюється на біржах через брокерські фірми, які є членами біржі;

• відсутній ризик втрати активу клієнта у разі банкрутства брокерської компанії, оскільки облік і зберігання цих активів

здійснюється незалежно від брокера кліринговою корпорацією, що обслуговує біржу;

• використовується єдина спеціалізована система клірингу, як;і підвищує безпеку та швидкість розрахунків;

•операції на ринку ф'ючерсів можливі із значно меншими, ніж на міжбанківському ринку, сумами (від $5 тис.);

•продаж чи купівля валюти здійснюється, як правило, за до­лари США;

» торгівля здійснюється стандартними лотами (угодами);

• ф'ючерсна угода підлягає ліквідації у наперед обумовлений термін;

• при купівлі / продажу угоди (відкриття валютної позиції) на рахунку клієнта у кліринговій компанії блокується певна сума

страхового депозиту (як правило, $1,5 тис. — 2,0 тис. за кожну відкриту угоду);

• при закритті позиції сума повертається клієнту;

• існує можливість підтримування відкритих позицій протягом тривалого часу (близько 9—12 місяців);

•ринок ф'ючерсів дає змогу здійснювати торгівлю не тільки валютними угодами, але й угодами на інші види товарів (індекси, ставки, сільськогосподарська продукція, метали та ін.)

Г) Опціони

Валютний опціон є угодою, за якою інвестор має право (а не обов'язок) здійснити обмін ва­лют. Вадою опціону є те, що інвестор повинен платити високу надбавку, щоб заохотити іншу сторону підписати таку угоду.

Існує декілька понять, пов'язаних з опціонами. Власник опціону — це особа, яка придбала опціон і якій надано право купити / продати у зазначений термін певну кількість валюти за обумов­леним курсом. Продавець опціону — це особа, яка продає право на купівлю («опціон кол») або продаж («опціон пут») валюти.

Ціна виконання опціону— це ціна, яку власник опціону пови­нен сплатити, якщо вирішить реалізувати своє право купити / продати певну кількість валюти. Наприклад, придбано опціон на купівлю через два тижні 3,4 тис. фунтів стерлінгів по ціпі $1,92 за кожний фунт стерлінгів.

Внутрішня вартість опціону — це різниця між тією величи­ною, яку треба було б заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, та тією, яку платять, скориставшись опціоном (ціною виконання).

Надбавка (премія) до опціону — це різниця між ринковою ціною опціону та його внутрішньою вартістю. Наприклад, якщо опціон продається за $0,14 за фунт, то премія складає $0,06 за фунт, тобто $0,14-$0,08.

Опціонні операції вигідні за курсових коливань, що переви­щують розмір премії. Опціонами торгують як на біржовому ринку, так і на міжбанківському. При сприятливому русі цін власник опціону може скористатися правом купити / продати валюту за умовою опціону, а при несприятливому — ні. У останньому випадку ним буде втрачено суму (премію), сплачену за придбання опціону.

Основною метою операцій з опціонами є хеджування та спе­куляція.

158. Поясніть у чому важливість євровалютного ринку для розвинених країн та країн, що розвиваються?

Євроринки набули світового масштабу. На них задіяні найбільші міжнародні банки, фінансо­ві центри та всі конвертовані валюти. На цих ринках здійснюю­ться операції з різноманітними фінансовими інструментами у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійснюють ці операції. Такі ринки народжені не уря­довими рішеннями, а потребами інвесторів і користувачів інвес­тицій. їх операції не є об'єктом державного валютного та подат­кового регулювання даної країни.

З'явившись на світ у Європі у 50-х роках XX ст., надалі євро-ринки завоювали весь світ. Лондон, Люксембург, Париж, Брюс­сель і Цюрих були колисками євровалют. До них швидко приєд­нались азійські фінансові центри — Сінгапур і Гонконг, центри офшор Нассау та Кайманових островів. З початку 80-х років Нью-Йорк став центром євроринків із створенням «вільних» зон міжнародних банківських послуг. Наприкінці 1986 року було створено міжнародний фінансовий ринок у Токіо.

Сучасний прогрес у галузі комунікацій значною мірою делокалізував операції євроринку. Тільки бухгалтерський облік, фік­суючи проведення операцій конкретним учасником євроринку, дає змогу локалізації у момент здійснення. Банки мають змо­гу виконувати арбітражні валютні операції саме завдяки бухгал­терським записам.

Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні

операції, є євробанками. Будь-яка банківська установа може віді­гравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій з валютою, в якій ця установа здійснює відповідні операції на території, роз­ташованій за межами країни походження даної валюти.

160. Пряме зарубіжне інвестування ТНК: визначення, мотивація, ризики.

Пряме іноземне інвестування – це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підприємства , певна частка якого перебуває у власності резидентів країни-інвестора.

Особливістю операцій ТНК у другій половині 80-х років став глобальний інвестиційний бум —різке збільшення вивозу прямих інвестицій.

Протягом останніх двадцяти років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978—1981 рр., 1986—І990 рр., 1993-1997 рр. Кожен із циклів характеризувався дедалі значнішим зрос­танням прямих іноземних інвестицій.

Якщо в 1980-—1985 рр. середні темпи зростання вивозу прямих капіталовкладень становили 2 %, то в 1986—1990 рр. —26 %.

Третій інвестиційний бум став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть азійська фінансова криза 1997 р.) і масш­табним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії досягли 1,6 трлн. дол.), а й мав свої особливості. У 1979-1981 рр. головну роль відігравали інвестиції ТНК до нафтодобувного сектора, в 1986—1990 рр. провідною сферою інвестицій були промислове розвинугі країни. Останній (третій) інвестиційний бум характери­зувався значною участю у ньому країн, що розвиваються (1/3 усього припливу прямих іноземних інвестицій).

Показники другого циклу інвестиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років. Приплив прямих іноземних

інвестицій постійно зростав і досягнув у 1997р. рекордною рівня — 424 млрд дол. Небувале зростання вивозу іноземних прямих ін­вестицій було викликане низкою причин:

циклічні фактори. Як показують емпіричні до­слідження, коливання економічної активності, пов'язані з еконо­мічним циклом у країнах, що вивозять капітал, і в країнах, які приймають іноземні інвестиції, суттєво впливають на інвестиційну стратегію ТНК. Зростаюча взаємозалежність світової економіки породжує тенденцію до дедалі більшої уніфікації умов еконо­мічною зростання як у країнах базування ТНК, так і за кордоном (ідеться саме про тенденцію, оскільки ці умови можугь дуже різнитися). Циклічні коливання у країні базування виливають на інвестиційні плани ТНК, на їх здатність мобілізувати необхідний капітал для здійснення зарубіжних інвестицій. Економічний спад, наприклад, призводить до зменшення прибугку материнських ком­паній, скорочення «домашнього», а іноді й зарубіжного виробництва, відстрочки нових інвестицій. Водночас стабільні темпи зростання (як у країнах базування, так і в країнах, що приймають) спонукають фірми до розширення інвестиційних планів, стиму­люють зростання зарубіжних інвестицій.

Ще однією причиною інвестиційного буму стали фактори еко­номічної політики різних країн. У багатьох країнах свіїу з середини 80-х років розпочалася значна лібералізація зовнішньоекономіч­ного курсу, були переглянуті закони, які стосуються іноземних інвестицій, значно поліпшений інвестиційний клімат для ТНК. Відіграли свою роль і загальна зміна світової ситуації, посилення міжнародного й регіонального співробітництва між країнами.

Тенденції вивозу капіталу в другій половині 80-х років не можна зрозуміти без урахування структурних факторів світової економіки. Кумулятивний обсяг інвестицій ТНК досягнув на той час такої величини, що кількість перейшла в нову якість — зародилися глобальні виробничі мережі ТНК, що об'єднують десятки тисяч материнських компаній і сотні тисяч зарубіжних філій підконтрольних (прямо чи опосередковано) підприємств у єдину інтегровану систему виробництва. На початку 90-х років світовий обсяг прямих інвестицій досягнув 1,9 трлн дол., а обсяг продажів у межах глобальних виробничих мереж ТНК —5,5 трлн дол., цю значно перевищує обсяг світового експорту.

Ризик - звичайно , що при ПІІ існу. Великий ризик втрат, ця форма виходу на заруб. Ринок більш ризикована порівняно з ліцензуванням.

166. Характеристика фін. Зв’язків системи ТНК. В організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основні блоки: фінансово-економічний, індустріально-промисловий, торгово-комерційний. Згідно з основним прин­ципом створення і функціонування ТНК всі блоки та їх елементи мають бути рівноправними і нести повну відпові­дальність за виконання покладених на них функцій. Особ­ливість фінансово-економічного блоку порівняно з рештою двома полягає в тому, що його функціонування забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії.

Фінансово-економічний блок - це мережа кредитно-фі­нансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайові, трастові, пенсійні фонди і ком­панії.

Головне завдання фінансової складової ТНК - залу­чення й акумулювання фінансових коштів. Крім залучення капіталу, на фінансово-економічний блок покладається управління фінансами на основі підтримки стійкого балансу між ресурсами і заявками на ці ресурси з боку інших учас­ників ТНК, вироблення інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень, забезпечення економічної безпеки, управ­ління ризиками, правильна й ефективна побудова внутріш­ньої економіки всієї групи.

З огляду на функціональне призначення фінансово-економічного блоку провідна роль у ньому відведена комер­ційним банкам. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в міжнародних масштабах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

168. Загальні принципи управління грошовою готівкою ТНК.

Для мобільного переказу крсдитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу міжнародні корпорації використову­ють "міжнародну систему управління готівкою''(international cash management) суть полягає в тому, що ТНК організо­вує внутрішньофірмові грошові потоки таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від неналежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти. В рамках системи міжнародного управління готівкою виділя­ють такі основні канали переміщення засобів усередині ТНК: прямий переказ капіталу; переказ дивідендів; плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.); плата за ліцензії; трансфертні ціни у внутрішньофірмовій торгівлі;

внутріїпньофірмові кредити; внутрішньофірмове страхуван­ня.

У явній формі з внутрішньофірмового руху фінансових

ресурсів здійснюється тільки прямий переказ капіталу і пе­реказ дивідендів. Прямий переказ капіталу за кордон зазви­чай пов'язаний із реалізацією великого проекту: відкриттям філії або захопленням іноземної фірми. Виплата дивідендів та їх переказ є нормальним результатом функціонування за­кордонного дочірнього підприємства.

Для вирішення інших завдань ТНК використовують приховані методи переказу прибутку, які набувають вигляду обміну товарами і послугами між різними підрозділами фір­ми. Завдяки цім каналам, міжнародний концерн виводить свої прибутки з-під контролю держави, що дає можливість ухилятися від сплати податків, уникати різноманітних об­межень (наприклад, при вивезенні прибутків із країн, що розвиваються), приховано субсидувати певну філію (зокрема, для підтримання низьких цін).

В умовах інфляції ТНК повинна розумно керувати своїми рахунками дебіторів і рахунками постачальників і кредиторами. В країнах з високим рівнем інфляції потрібно :

• Затягувати розрахунки з постачальниками та кредиторами,

• Прискорювати інкасацію коштів, які повинні бути сплачені фірмі, за допомогою добре навчених спеціалістів відділу кредитів та інкасації платежів, а також мати надійну систему звітності.

• Після інкасації запаси “не працюючої” готівки повинні бути мінімальні. Кошти слід повертати у касовий центр головної компанії або інвестувати в активи, що забезпечують прибуток більший ніж інфляційні збитки.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)