Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Ознаками ринкової НІС є відкритість, поєднання різних форм власності, підтримка конкурентного середовища і рівноправність суб'єктів інноваційної діяльності. Перевагами цієї системи є орієнтація на потреби споживачів, гнучкість і відкритість системи. Проте недоліками є значна ризикованість інноваційної діяльності, орієнтація досліджень на ринкову вигоду і швидку окупність.

У постсоціалістичних країнах формуються НІС перехідного типу,в поєднуються елементи адміністративно-командної і ринкової НІС. До адміністративної частини НІС належать науково-технічні організації академії наук, державних наукових центрів і військово-промислового комплексу. Ринкову частину НІС утворюють інноваційні підприємства, недержавні аналітичні, наукові, консалтингові, венчурні компанії. Вони працюють на засадах ринкової вигоди.

Формуванню НІС в країнах з трансформаційною економікою перешкоджає слабка координація учасників інноваційної системи при розробці інновацій, фінансовій підтримці інноваційної діяльності та впровадження її результатів. У більшості країн з трансформаційною економікою існуюча структура управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю є недосконалою і переобтяжена великою кількістю нескоординованих органів, які функціонують без належної взаємодії, комплексного і системного розподілу повноважень, ієрархії підпорядкування. Характерною рисою НІС країн з трансформаційною економікою є диспропорційність регіонального розвитку в межах НІС. Розвиток інноваційної діяльності відбувається переважно у промислово розвинених регіонах. Водночас інноваційна політика не спрямована на вирішення проблем слаборозвинених регіонів.

Низьким є і рівень захисту прав інтелектуальної власності. Незважаючи на значні зусилля з узгодження національного законодавства зі світовим нормами, залишається недосконалим механізм контролю за дотриманням цих норм.

Ще однією проблемою є низький рівень бюджетного фінансування інноваційної діяльності та неефективний розподіл цих коштів. Незважаючи на зростання фінансування наукових досліджень і розробок за 2001—2008 pp., їхня частка у ВВП залишається незначною.

Значною перешкодою для формування НІС в постсоціалістичних країнах є нерозвиненість інноваційної інфраструктури (особливо фінансової, що ускладнює доступ суб'єктів інноваційної діяльності до додаткових джерел фінансування). Розвиток інноваційної інфраструктури обмежується, як правило, створенням окремих технопарків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів. Проте і для них не створюються сприятливі умови для розвитку в результаті невиконання норм законодавства щодо фінансування і стимулювання інноваційної діяльності.

Негативні тенденції в збільшенні й оновленні основного капіталу і в розвитку науково-технічного потенціалу України, звуження інноваційної діяльності в період реформ суперечать вимогам теорії економічного зростання. Узагальнюючим показником рівня способу виробництва є співвідношення трьох його типів, що ґрунтуються на ручній, машинній та автоматичній праці. На початку 90-х років в Україні частка першого способу виробництва становила близько 40% (виходячи з кількості робітників, зайнятих ручною працею), частка другого - близько 48%, автоматизованого виробництва - близько 12%. Таким чином, за роки трансформації економіки значно погіршилась якість технологічного способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, у зв'язку із зростанням фізичного та морального спрацювання основних фондів; крім того, зменшилася питома вага і погіршилась якість автоматизованого виробництва. Отже, зміни в технологічному способі виробництва свідчать про рух сучасної перехідної економіки України в деяких сферах господарювання в бік докапіталістичної формації, технологічний спосіб виробництва якої ґрунтувався на ручній праці, а в інших сферах- до капіталізму доби XVIII - початку XX ст., коли основою виробництва була праця машинна.

Світовий досвід вказує на те, що в житті будь-якої країни першочергове значення має технологічний прогрес. Будучи головним фактором економічного зростання, він дедалі більше впливає на структуру, обсяг і рівень виробництва в усіх сферах економіки. Понад 80% зростання валового національного продукту, за даними західних економістів, пов'язане не з капіталовкладеннями, а з технологічними нововведеннями.

Значне технологічне відставання від промислово розвинених країн обумовлює проблеми інтеграції країн з трансформаційною економікою в процес міжнародного науково-технічного співробітництва. На сьогодні експорт продукції майже всіх країн СНД має сировинну орієнтацію.

Висновки

Побудувавши планово-ринкову економічну систему, тобто регульовану соціальну ринкову систему, Україна зможе рівноправно увійти у світове господарство. Характерна особливість сучасного економічного розвитку - діалектичне поєднання планування і ринку, що підтверджується досвідом країн Західної Європи. Думки, що сьогодні ринок розвивається саме як регульований, дотримуються багато вчених.

Що стосується соціально-класової структури, то поряд із кланово-корпоративними угрупованнями в Україні (як і скрізь в СНД)сформувалися прошарки середньої і дрібної буржуазії (переважно, у сферіторгівлі) і вузький, але активний прошарок «професіоналів». Інтелігенціявкрай диференційована: маса «рядової» (вчителі, лікарі, інженери і т.п),переважно бідної, та прошарок «елітної», в значній мірі зрощеноїз владою. Робітничий клас теж диференційований залежно від типівпідприємств.

Безперечно, що тривалі ринкові реформи принципово змінили соціально-економічне становище України. Вже мало хто сумнівається в доцільності розбудови ринкової економіки. Однак відкритим залишається питання щодо завершення перехідного етапу трансформації національної соціально-економічної системи та стратегії подальших реформ.

Україна відійшла від централізовано-планової економіки, але до системи стратегічного (корпоративного) планування не прийшла. Відсутність економічної стратегії згубна для економічного розвитку, особливо в умовах трансформаційного процесу, коли зміна моделі економіки є практичним завданням.

В Україні не відбувалося швидкого та гнучкого пристосування до змін в економічному середовищі внаслідок недостатньої кваліфікації менеджменту підприємств, галузей та в цілому народному господарстві, який не зміг використати світовий досвід антициклічного регулювання, нераціональної міжгалузевої структури та структури основних фондів, а також внаслідок сильних політичних впливів (в основному демагогічно-популістських). Після 1991 року поглиблюється технічна відсталість значної частини підприємств. Через спад виробництва та нестачу інвестиційних ресурсів майже припинилося оновлення основних виробничих фондів, катастрофічно збільшується їх моральний та фізичний знос. Має місце структурна деформація промислового виробництва у бік сировинних галузей, орієнтованих на експорт (передусім чорної металургії), яка супроводжується глибокою деградацією виробництв, що повинні задовільняти потреби внутрішнього ринку. Найбільше потерпіли наукоємні галузі – машинобудування, високотехнологічні галузі хімічної промисловості, а також легка промисловість і виробництво товарів широкого вжитку.

В Україні, на жаль, переважна більшість важливих реформ досі недоведена до логічного і результативного завершення. У президентськомупосланні 2008 року знову повторювалося, що попри зростання, економіцібракує стратегії реформ, у ній досі відсутні реальні структурні зміни – запасивності виконавчої влади національне господарство залишаєтьсянеконкурентним і енерговитратним.

Таким чином, для формування позитивного тренда в умовахпостіндустріальної трансформації необхідний державний вплив наекономіку, який полягає в наступному: вибір національних пріоритетіврозвитку, зокрема в області високотехнологічного і наукоємного секторів;збалансованість як державних, так і приватних інвестицій в НДДКРі формування на цій основі приватно-державного партнерства; створеннянових структур національної інноваційної системи у формі кластерівновітніх технологій, що є технопарками, науковими центрами;стимулювання університетів для переходу від класичної схеми «наука +освіта», до схеми «наука + освіта + інноваційний бізнес»; вдосконаленняінституційної бази нової економіки, зв'язаної з використаннямінтелектуальної власності.

Особлива організуюча роль держави у вітчизняній економіціпов'язується з недостатньою або заниженою активністю суспільства таіндивідів. В ході ринкових реформ черговий раз виявилася неготовністьзначної частини населення до самостійного заняття бізнесом. Замістьактивної участі в ринкових відносинах одна його частина відійшла у біксамоізоляційної пасивності, інша – спекуляції і рекету, і лише третяповелася відповідно до етики підприємництва. Відповідно ми стикаємосяз викликами, які вимагають певних змін.

Використана література

1. Дорогунцов С., Чижова В. Методологічні проблеми відтворення основного капіталу в трансформаційний період//Актуальні проблеми економіки. – 2010. - №6.

2. Прощалкіна А.М. Формування національних інноваційних систем у країнах із трансформаційною економікою//Економіка України. – 2002. - №12.

3. Світ. Європа. Україна. Трансформація економіки та інтеграція/Ю.В. Гончаров, Ю.О. Петін, О.М. Сальник. – К.: Знання України, 2007.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов курсовой работы