183000 (629714), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Вихідною позицією в мотивації перебудови і розвитку систем підприємства є те, що кожна група й категорія трудящих повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретних цілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу при стабільній економічній ситуації. При цьому необхідно розглянути загальні елементи мотивації, що відносяться до всіх груп і категорій трудящих, і спеціальні, що поширюються на окремі групи й категорії.
Ефективність роботи підприємства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначається зовнішніми факторами, що діють на мікрорівні. Необхідно розглянути два блоки питань з цієї сфери, що тісно зв'язані з механізмами адаптації підприємства (керування якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляхи й методи їхнього удосконалення з метою створення для підприємств середовища найбільшого сприяння.
Особливо важливим стає питання використання нової функції управління для промислових підприємств – прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена прогнозуюча система і прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія й методика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційної й організаційно-економічної системи підприємства.
У ході нового етапу економічної реформи, що почався, в Україні особливо важливим стає вишукування додаткових резервів підвищення ефективності господарського механізму, уживання кардинальних заходів по створенню умов для виходу країни з кризової ситуації. Пошук же найбільш прийнятних для України методів оздоровлення економіки в першу чергу приводить до необхідності звернутися до світового досвіду рішення цих проблем.
Серед цілого ряду різноманітних факторів економічного росту найбільш значним вважають умілу реалізацію підприємницького потенціалу громадян країни, ефективне використання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативи людини, визнання підприємництва незамінною силою господарської динаміки, конкурентоздатності і суспільного процвітання.
Для активізації зусиль у цьому напрямку і більш повного розуміння всього комплексу наявних проблем насамперед необхідно зупинитися на теоретичному аспекті проблеми підприємництва. [10]
Конкуренція – це основна умова, при якому працюють ринкові механізми, що генерують цінові сигнали, що породжують стимули, що формують ринковий достаток, розмаїтість асортименту і висока якість товарів і послуг.
Україні, як і іншим країнам з перехідною економікою, у спадщину від радянської державно-монополістичної системи дісталася сукупність відносин між підприємствами, не сумісна з конкурентним середовищем.
Звичайно, конкурентне середовище може бути створена і при цих умовах на основі лібералізації зв'язків із зовнішнім ринком, зокрема за рахунок ослаблення митних обмежень для закордонних товарів, що надходять на внутрішній ринок, з одночасним посиленням контролю за їх якістю. Але такий шлях формування конкурентного середовища при найглибшій економічній кризі надзвичайно небезпечний. Створена в такий спосіб конкурентне середовище здатне лише підсилити дію сил, що руйнують національну економіку. Не можна не враховувати, що товари, вироблені на більшій частині українських підприємств, у порівнянні з товарами світового ринку неконкурентоспроможні. Більшість українських підприємств цієї конкуренції не витримає, що може збільшити і без того їхній скрутний стан.
Існує думка, що рішення даної проблеми лежить у технологічному відновленні виробництва, що повинне зробити продукцію підприємств конкурентноздатної. Однак і це рішення представляється сумнівним насамперед через умови його виконання. Галопуюча інфляція робить інновацію малоймовірної, оскільки нормальна підприємницька діяльність не здатна дати необхідні засоби для інвестицій. Сумнівно також одержання засобів для цієї мети ззовні, оскільки умови тієї ж інфляції і нестабільності економіки України змушують інвесторів шукати такі приміщення капіталу, що здатні давати негайну віддачу, тим часом як вкладення у виробництво завжди сполучені зі значним періодом часу і ризиком.
Але навіть якщо великим підприємствам і вдається обновити технологію, у багатьох випадках вони приречені залишатися неконкурентоспроможними на світовому ринку. Це обумовлено не в останню чергу особливостями їхньої структури, що склалася в умовах командно-адміністративної системи. [9]
Підприємства (у першу чергу великі, але не тільки вони) створювалися за принципом максимально замкнутого комплексу підрозділів. Це диктувалося реальними умовами діяльності підприємств і було узаконено нормативними актами, що регулюють їхні типові структури. Склад підрозділів основного виробництва формувався таким чином, щоб звести до мінімуму залежність підприємств від постачальників. На кожнім підприємстві створювалася широка номенклатура підрозділів допоміжного й обслуговуючого виробництв. Апарат керування, як правило, уключав численні відділи, групи, бюро, лабораторії.
Такий підхід до формування структури підприємств диктувався не тільки прагненням максимально обмежити зв'язку через міжвідомчі бар'єри, але і тим, що оплата послуг сторонніх організацій, як правило, обходилася дорожче в порівнянні з витратами на зміст своїх відповідних підрозділів. Крім того, такому підходу до формування структури підприємств сприяв і прийнятий порядок оплати праці керівників у залежності від категорії підприємств.
На цю структурну особливість “традиційних” підприємств ринкова економіка відреагувала визначеними тенденціями. Протягом останнього років у країнах із сучасною ринковою економікою проглядається виразне прагнення підприємств дистанціюватися від багатьох функцій, що виконувалися раніше їхніми внутрішніми підрозділами, у першу чергу такими, котрі відрізнялися пульсуючими навантаженнями. Саме за рахунок цього фактора скорочується число промислових гігантів і , разом з тим, зростає кількість малих підприємств. Усупереч теоретичній догмі про невідворотність процесу концентрації виробництва, середні розміри підприємств виявляють явну тенденцію до зменшення.
Цей процес робить ринкову економіку більш динамічної, мобільної, сприйнятливої до інновацій, підвищує її здатність оперативно реагувати на ринковий попит і його зміни. Разом з тим зростаюча частина підприємницького ризику переноситься на малі підприємства, а робота великих підприємств, що залишаються фундаментом ринкової економіки і її експортного потенціалу, стає більш стійкою. Особливо слід зазначити, що розвиток малого підприємництва супроводжується розширенням конкурентного Середовища, вторгненням конкуренції в сфери, що раніш були представлені неконкурентними відносинами внутрішніх підрозділів підприємств.
Правильні висновки підказує досвід великих компаній у країнах з розвитий сучасною ринковою економікою. Відомо, наприклад, що підприємства такої найбільшої компанії, як “Дженерал моторс”, обслуговують 32 тис. постачальників, що утворять її інфраструктуру (в основному у виді малих підприємств). Продукцію компанії реалізують 11 тис. самостійних дилерів, що діють у багатьох країнах. Такі ж дані можуть бути приведені по компаніях Японії ( електронним, автомобільним, будівельним і іншої). Характерною рисою таких систем є мобільність складу і структури малих підприємств. Значна їхня частина існує лише нетривалий час, а потім чи зникає змінює рід діяльності. Разом з тим виникають нові малі підприємства, що пропонують свою продукцію і послуги. А в підсумку системи, що включають великі, середні і малі підприємства, функціонують стійко й у відповідності з ринковою кон'юнктурою, що складається.
З викладеного випливає висновок, що на основі одного лише оточкування не можна створити системи, що оптимально сполучать підприємства різних розмірів і різних функцій. Однією з найважливіших умов виходу України на рівень конкурентоздатності з підприємствами далекого зарубіжжя є створення найбільш сприятливих умов для формування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності здатні виконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.
Це повинно бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальною чисельністю найманих робітників і без найманих робітників узагалі (сімейні) підприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодо нескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Необхідні Україні також підприємства, що на договірній основі здійснюють технічне обслуговування і ремонти устаткування, обчислювальної техніки, приладів і апаратури. [11]
Уся ця велика зона малого бізнесу повинна бути такий, щоб усі підприємства, і в першу чергу великі і середні, мали можливість вибору постачальників і партнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами, доводячи тим самим переваги даної системи в порівнянні з поруч підприємств замкнутого комплексу, що дісталися в спадщину від командно-адміністративної системи.
Широкий, і притім регульований процес розвитку підприємництва, особливо в сфері малого бізнесу, стає можливим у його синхронному зв'язку з виходом національної економіки з кризового стану на основі приборкання інфляції і введення стабільної національної грошової одиниці. Лише на такій основі розвиток підприємництва здатний зупинити падіння виробництва і валового національного продукту, домогтися їхньої стабілізації, а потім і росту.
ВИСНОВКИ
В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщається до основної ланки всієї економіки – підприємство. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, виявляються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені найбільш кваліфіковані кадри. Тут зважуються питання ощадливої витрати ресурсів, застосування високопродуктивної техніки і технології. На підприємстві домагаються зниження до мінімуму витрат виробництва і реалізації продукції. Розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне керування – менеджмент.
Усе це вимагає глибоких економічних знань. В умовах ринкової економіки виживе лише те підприємство, що найбільше грамотно і компетентно визначить вимоги ринку, створить і організує виробництво продукції, що користається попитом, забезпечить високим доходом висококваліфікованих працівників.
Функціонування підприємств в умовах ринку передбачає пошук та розробку кожним з їх особистого шляху розвитку. Іншими словами, щоб не тільки утриматись, а і розвиватись у ринку, підприємство винний покращувати стан своєї економіки: мати завжди оптимальне співвідношення між витратами та результатами виробництва, шукати нові форми прикладення капіталу, шукати нові, більш ефективні засоби доведення продукції до покупця, проводити відповідну товарну політику.
Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративної системи й механізмів керування в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать влаштованість, виживання підприємств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що властивому нинішньому перехідному періоду.
Тому необхідно розглянути основні проблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови й розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
-
Закон України "Про підприємництво" / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парламентське вид-во, 1998. — 16 с.
-
Закон України "Про підприємства в Україні" / Верховна Рада України / О.А. Романко (ред.), Т.М. Карпенко (ред.). — Офіційне вид. — К.: Парламентське вид-во, 1998. — 36 с.
-
Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М. І., Піча Ю.В. Економіка підприємства: Навч. Посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. К.: „Каравела”,; Львів: „Новий світ – 2000, 2001.-298с.
-
Економіка підприємства : Підручник / За заг. ред. Покропивного С.Ф. – Вид. 2 – ге, перераб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001.-528с.
-
Архієреєв С.І., Деркач М.М., Козуб Д.А. Мікроекономіка: Навч. посіб. для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"— Х.: НТУ "ХПІ", 2003. — 176 с.
-
Ватаманюк З., Панчишин С., Бандера В., Буняк В., Ватаманюк О. Економіка України. Десять років реформ / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка / Зіновій Ватаманюк (ред.), Степан Панчишин (ред.). — Л.: ЛНУ ім. І.Франка, 2001. — 496 с.
-
Витвицький Я.С., Витвицька У.Я., Данилюк М.О., Устенко А.О., Циглик І.І. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів, які навч. за освітньо-професійною програмою бакалавра з напряму "Економіка та підприємництво" / Інститут менеджменту та економіки. — Івано-Франківськ, 2002. — 320 с.
-
Экономика предприятия: учебник для вузов/ Под ред. проф. В. Я. Горвинкеля, проф. В. А. Швандара.-М.: ЮНИТА-ДАНА, 2001.
-
Борисов Е. Ф. Проблемы развития экономики нашей страны. Социально политический журнал 2002 г.
-
Волынский Н. “Рынок: за и против...”//“Днепровская панорама”, 2003г., 17 июня
-
Донець Л.І. Підприємництво в умовах трансформації економіки в Україні: мотивація, маркетингова орієнтація, ефективний менеджмент / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі. — Донецьк: Джерела, 1999. — 343 с.
-
Основи економічної теорії: Підручник. У 2 книгах. Книга 1. : Суспільне виробництво. Ринкова економіка / Евтушевский і ін.; під ред. Ю.В. Николенка. - К.: Лыбидь, 1998 р.- с. 133-140
-
Міжнародне підприємництво: аналіз закордонного досвіду / П.И. Хвойник, Ю.В. Аджубей, И.Е. Артем'єв і інші. - М.: Наука, 1992. - с. 165-167
-
Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы економіки: Навчальний посібник. - К.: Выща школа. - 1998г. - с. 130-145
Размещено на Allbest.ru















