Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

У 2006 рік був для ВАТ "ВТФ "Селена" дуже складним. Реальні доходи населення збільшувались малими темпами. Купівельна спроможність майже зовсім не змінилась в порівнянні з минулим роком, одночасно зростала вартість послуг, ціна енергоносіїв.У результаті, основна кількість населення, як і в минулому році, придбавала дешевий одяг на ринку, не звертаючи увагу на його якість та практичність.

Крім того, велика кількість дешевого одягу контрабандою завозилась з-за кордону, багато дешевого одягу низької якості було виготовлено в підпільних цехах з виробництва одягу.

Ці та інші причини призвели до того, що ВАТ "ВТФ "Селена" дуже залежало від поставок на переробку давальницької сировини, оскільки приблизно 70% потужностей виробництва було завантажено цими поставками.

Результатом фінансово-господарської діяльності за 2006 рік був збиток в сумі 3 278 тис. грн., показник рентабельності склав від'ємне значення - 8,4%. При цьому рентабельність продукції, яка випускається на внутрішній ринок та експорт, збільшилась, а рентабельність продукції з давальницької сировини знизилась. У середньому оплата по контрактах з давальницької сировини є меншою ніж змінні витрати на виготовлення цієї продукції.

У зв'язку з незначними змінами на внутрішньому ринку ВАТ «ВТФ «Селена» продовжить прийняту стратегію в плануванні виробництва на 2007 рік, а саме завантаження виробництва потужностей продукцією, що виготовляється на експорт, на внутрішній ринок та з давальницької сировини.

Випуск продукції на експорт, виходячи з проведених переговорів та укладених контрактів, необхідно зберегти на рівні 70 - 75 тис. штук і використовувати всі можливості для його збільшення.

Випуск продукції на внутрішній ринок у 2007 році повинен бути збільшений до 33-34 тис. шт. в рік (в 2005 році цей показник склав 24.9 тис. шт.). при цьому планується провести організаційні заходи, а саме:

- зміни в структурі управління підприємством;

• провести зміни в складі інженерно-технічних працівників;

• затвердити та реалізувати програму розширення та збільшення випуску продукції на внутрішній ринок.

У зв'язку з низькою ефективністю випуску продукції з давальницької сировини та ії збитковістю, в 2007 році планується зменшити випуск даного виду продукції тільки до такої кількості, яка дозволить завантажити виробничі потужності в деякі періоди року (на рівні 100-110 тис. шт.). При цьому необхідно домогтись збалансування рівня цін зі змінними витратами на обробку давальницької сировини та отримання маржинального доходу такого рівня, який би хоча б частково покривав постійні витрати. [17]

3. УКРАЇНА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1 Світовий досвід господарювання в ринкових умовах

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна. Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність мас певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість — з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку. [11]

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого й середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється тільки ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і приводив би до часів А. Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.
Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси. [9]

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років. Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід'ємним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій, науково обґрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла багато часу і при цьому відбувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3-4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч і з розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.
Україна мас будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціально орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.
Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Еволюційний шлях ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10 — 15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400 — 500 днів, 2 — 3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий сюжет. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання1 їх обмежується проведенням гранично жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанта. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні. [10]

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — нереальні. їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки. Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими мають бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди. [15]

3.2 Фінансові проблеми та адаптація підприємств до ринкових умов

Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративної системи й механізмів керування в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать влаштованість, виживання підприємств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що властивому нинішньому перехідному періоду.

Тому необхідно розглянути основні проблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови й розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.

Насамперед необхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний, органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге – теоретично сформульований (на рівні підприємства) загальний методологічний підхід до викорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезинтеграцї управління й виробництва, диференціації форм власності. Визначена сутність цього підходу, що враховує монополізм виробників, що існують, сформовані ще до перехідного періоду, особливості системи керування і господарювання, наявність фактично поки ще єдиної державної форми власності, і полягає в поділі дуже великих підприємств, процесів виробництва й управління й одночасному переході до змішаних форм власності. [13]

Характеристики

Список файлов курсовой работы