182967 (629703), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.
Перша стадія кругообігу коштів являється підготовчою. Вона протікає в сфері обігу. Тут відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.
Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не повністю, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату і зв'язані з нею витрати, а також перенесена вартість основних фондів. Виробнича стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.
На третій стадії кругообігу продовжує авансуватися продукт праці (готова продукція) у тім же розмірі, що і на другій стадії. Лише після того, як товарна форма вартості зробленої продукції перетвориться в грошову, авансовані кошти відновлюються за рахунок частини виторгу, що надійшов, від реалізації продукції. (див. додаток Б) [6,65-72]
Умови, при яких час знаходження оборотних коштів у сфері виробництва менше часу їх знаходження у сфері обігу, призводять до того, що подальша програма виготовлення виробів не може бути почата без відповідної перерви у виробничому процесі, поки не повернуться з сфери обігу необхідні для його продовження оборотні кошти. Це призводить, природно, і до утруднень в здійсненні подальшого відтворювального процесу, навіть в колишніх розмірах. Таким чином, породжується автоматична система придушення виробництва. Перерви у виробничому процесі можуть бути ліквідовані лише додатковою сумою оборотних коштів, одержаних по кредиту у комерційних банків. Це призводить до збільшення собівартості продукції, зростання цін, розвитку інфляційних процесів і зниження рівня конкурентоспроможності товарів і до зростання взаємної заборгованості та неплатежів.
Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:
Д - Т... П... Т' - Д', де
Д-грошові кошти, авансовані суб'єктом;
Т-засоби виробництва;
П-виробництво
Т'-готова продукція;
Д' - грошові кошти, отримані від продажу продукції і, що включають у себе реалізований прибуток.
Точки (...) означають, що обертання коштів перерване, але процес їхнього кругообігу продовжується в сфері виробництва. К. Маркс зазначав, що для існування підприємства насамперед необхідно мати певний капітал, тобто гроші. Вони будуть використані на закупівлю матеріалів, сировини, конструкцій деталей: на формування трудових ресурсів та придбання основних виробничих фондів підприємства, тобто на створення (купівлю) товару. Придбані за гроші товари братимуть участь у виробничому процесі. Результатом виробничої діяльності буде виготовлення якої-небудь продукції, тобто нового товару. Потім продукція має бути реалізована, у результаті підприємство отримає нові гроші. Ці нові гроші частково будуть витрачені на відшкодування виробничих витрат,тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів, частково на накопичення і розширення виробництва. І все починається з початку.[7,101]
Отже, оборотні кошти - це авансована в грошовій формі вартість, що приймає в процесі планомірного кругообігу засобів форму оборотних фондів і фондів обігу, необхідна для підтримки безперервності кругообігу і повертається в початкову форму після його завершення.
Оскільки оборотні кошти включають як матеріальні, так і грошові ресурси, від їх організації і ефективності використовування залежить не тільки процес матеріального виробництва, але і фінансова стійкість підприємства.
1.3. СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ КОШТІВ
Співвідношення між окремими елементами оборотних коштів, виражене у відсотках, називається структурою оборотних коштів. Різниця в структурах оборотних коштів галузей промисловості обумовлюється багатьма факторами, зокрема, особливостями організації виробничого процесу, умовами постачання і збуту, місцезнаходженням постачальників і споживачів, структурою витрат на виробництво.
Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші).
У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів. Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною тривалістю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво.
У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживача.[8,120-130]
За розрахунками багаторічних середніх величин, зокрема на промислових підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72% (у тім числі на виробничі запаси та незавершене виробництво припадає відповідно 48 і 20%), а у сфері обігу — 28% (з них близько 17% — вартість готової продукції, а 6% — грошові кошти).[9,201-203]
Розділ 2. ОЦІНКА ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ У ВИРОБНИЦТВІ
2.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В ОБОРОТНИХ КОШТАХ
Ефективне використання оборотних коштів багато в чому залежить від правильного визначення потреби в оборотних коштах. До отримання виручки від реалізації продукції оборотні кошти є джерелом фінансування поточних виробничих витрат підприємства. Період часу від моменту споживання виробничих запасів, їх перетворення в готову продукцію до її реалізації може бути достатньо тривалим. Надходження виручки від реалізації продукції часто не співпадає з часом споживання матеріальних ресурсів. Це зумовлює необхідність формування оборотних коштів в певному розмірі.
Конкретні умови роботи кожного підприємства істотно впливають на розмір норм оборотних коштів. До таких умов можна віднести:
* тривалість виробничого циклу;
* періодичність запуску матеріалів у виробництво;
*час підготовки матеріалів для виробничого споживання;
* віддаленість постачальників від споживачів; частоту, рівномірність і комплексність поставок, розмір партій, що поставляються, якість матеріалів і інші умови постачання;
* характер відвантаження готової продукції; швидкість перевезень і регулярність роботи транспорту; систему і форми розрахунків, швидкість документообігу.
Наприклад існує пряма залежність між діяльністю виробничого циклу підприємств і їх потребою в обігових засобах. Чим довше цикл, тим більше оборотних засобів залучено в їх безперервний кругообіг. На підприємствах таких галузей, як суднобудування, важке і енергетичне машинобудування і інші, цикл розтягується на роки.
На підприємствах з коротким виробничим циклом (у добувної, легкої, харчової промисловості і т.д.)довготривалість циклу обчислюється тижнями, а часто і днями. Але у будь-якому випадку розрахунок потреби в оборотних коштах вимагає стараності, оскільки помилки можуть привести до зростання витрат або навіть до порушень у виробничій діяльності.
Конкуренція примушує багато підприємств освоювати нову продукцію. А це вимушує створювати нову конструкторську-технологічну документацію, розробляти оснащення і інструмент, привертати організації-співвиконавців для виконання різних робіт, пов'язаних з упровадженням в виробництво нової продукції. Все це збільшує потребу в оборотних коштах.
На нормально працюючому підприємстві найбільшу питому вагу займають оборотні кошти, обслуговуючі процес виробництва і початок реалізації. Тому при плануванні увага надається в основному виробничим запасам, незавершеному виробництву і готовій продукції на складі. Ця частина матеріальних оборотних коштів повинна бути об'єктом постійного контролю з боку фінансових служб підприємства.[10,245]
Для планування оборотних коштів використовують три методи: аналітичний, коефіцієнтний і метод прямого рахунки. Підприємство може застосувати будь-який з них, орієнтуючись на свій досвід роботи і беручи до уваги розміри підприємства, об'єм виробничої програми, характер господарських зв'язків, постановку обліку і кваліфікацію економістів.
Аналітичний і коефіцієнтний методи застосовні на тих підприємствах, які функціонують більше року, в основному сформували виробничу програму і організували виробничий процес, мають статистичні дані за минулі періоди про зміну величини планованої частини оборотних коштів і не мають в своєму розпорядженні достатньої кількості кваліфікованих економістів для детальнішої роботи у області планування оборотних коштів.
Аналітичний метод припускає визначення потреби в оборотних коштах у розмірі їх середньо фактичних залишків з урахуванням зростання об'єму виробництва. Слід проаналізувати фактичні залишки виробничих запасів в цілях виявлення непотрібних, зайвих, неліквідних, а також всі стадії незавершеного виробництва для виявлення резервів скорочення тривалості виробничого циклу, вивчити причини накопичення готової продукції на складі і визначити дійсну потребу в оборотних коштах. При цьому необхідно врахувати конкретні умови роботи підприємства в майбутньому році (наприклад, зміна цін).
При коефіцієнтному методі запаси і витрати підрозділяються на залежні безпосередньо від зміни об'ємів виробництва (сировина, матеріали, витрати на незавершене виробництво, готова продукція на складі) і не залежні від нього (запчастини, малоцінні і бистроїзнашивающиеся предмети, витрати майбутніх періодів). По першій групі потреба в оборотних коштах визначається виходячи з їх розміру в базисному році і темпів зростання виробництва продукції в майбутньому році. По другій групі оборотних коштів, що не має пропорційної залежності від зростання об'єму виробництва, потреба планується на рівні їх середньофактичних залишків за ряд років.
Метод прямого розрахунку передбачає обґрунтований розрахунок запасів по кожному елементу оборотних коштів з урахуванням всіх змін в рівні організаційно-технічного розвитку підприємства, транспортуванні товарно-матеріальних цінностей, практиці розрахунків між підприємствами. Цей метод, будучи дуже трудомістким, вимагає високої кваліфікації економістів, залучення до нормування працівників багатьох служб підприємства (постачання, юридичної, збуту продукції, виробничого відділу, бухгалтерії і ін.). Але це дозволяє найточніше розрахувати потребу підприємства в оборотних коштах.
У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.
Надлишок оборотній коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.
Заморожування засобів (власних і позикових) у будь-якому вигляді, будь то складські запаси готової продукції або припинене виробництво, зайві сировина і матеріали, обходиться підприємству дуже дорого, оскільки вільні грошові кошти можна використовувати раціональніше для отримання додаткового доходу.[11- 21-23]
2.2 НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ
Процес розробки економічно обґрунтованих величин оборотних коштів, необхідних для організації нормальної роботи підприємства, називається нормуванням оборотних коштів. Нормування оборотних коштів здійснюється в грошовому виразі.
Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період — рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:
1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. Наприклад, норма запасу складає 24 дні. Отже, запасів повинне бути рівно стільки, скільки забезпечить виробництво в перебігу 24 днів. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70—80% загальних витрат за статтею в цілому.
2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво.
3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.
4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.
5. Заключний етап нормування — визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.
а) у виробничих запасах(ВЗ):
- сировина (1)
- основні матеріали (2)
- купувальні п/фабрикаты (3)
- допоміжні матеріали (4)
- тара (5)
- запаси для ремонту (6)
- незавершене виробництво (НЗВ) (7)
Норматив оборотних коштів на (1); (2) і (3):
Н 0 = С 0 * Д О ,де (2.1)
С 0 - середньодобова витрата сировини (визначається розподілом суми витрат даного вигляду ВЗ за відповідний квартал залежно від галузі на кількість днів в кварталі (90 днів));Д 0 - норма запасу в днях (відображає кількість днів, в перебігу яких оборотні кошти перебувають в матеріальних запасах) .[12,123-125]:
Норматив оборотних коштів на (4) встановлюється по двох основних групах матеріалів:
1. група - матеріали, що витрачаються регулярно і у великій кількості (норматив розраховується також, як і на (1),(2) і (3));
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
