182318 (629411), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Загальний стаж має особливо велике значення. Тільки за наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення в старості, в разі настання інвалідності в наслідок загального захворювання, в разі втрати годувальника, який помер від загального захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Від тривалості загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій.
До стажу роботи зокрема зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, установах, організаціях, кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, військова служба та перебування в партизанських загонах і з’єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби, тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше, ніж досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Спеціальний стаж – це сумарна тривалість трудової діяльності, виокремлена із загального стажу з урахуванням важких та шкідливих умов, інтенсивності праці, сфери чи місцевості, в якій вона здійснювалась. За певних умов до нього може включатися інша суспільно-корисна діяльність (навчання, військова служба тощо).
На відміну від загального стажу, з яким пов’язується право на пенсійне забезпечення, спеціальний стаж служить підставою для надання пільг, що стосуються права на пенсію за віком на пільгових умовах, а також для призначення пенсій за вислугу років.
До стажу роботи насамперед слід віднести трудову діяльність працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії. Основною особливістю пільгового пенсійного забезпечення цієї категорії працівників є те, що вони мають право на пенсію за віком незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.
До спеціального стажу слід зокрема відносять працю трактористів-машиністів, робітниць текстильного виробництва, зайнятих на верстатах і машинах; жінок, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п’ятеро та більше дітей; водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів.
Для окремих категорій працівників, зайнятих на роботах, що потребують підвищеної інтенсивності, значних емоційних та фізичних навантажень, внаслідок чого людський організм зношується значно швидше, передбачене пенсійне забезпечення у зв’язку з втратою професійної працездатності, тобто вихід на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.
Вислуга років – це пільга, що застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб: військовослужбовців, працівників правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, суду, прокуратури), митних органів, державних службовців, окремих категорій працівників народного господарства.
Неперервний трудовий стаж – це тривалість неперервної трудової діяльності, нарахованої за встановленими відповідними правилами, на тому ж самому підприємстві, установі, організації, галузі.
Для призначення пенсій та визначення їх розміру відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, враховується страховий стаж.
Страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення пенсій враховуються періоди трудового стажу до набрання чинності Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; періоди роботи після набрання чинності Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” – за умови сплати страхових внесків; час догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку та отримання допомоги в зв’язку з цим доглядом; час догляду за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи, за престарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку; час професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії); час від дня визнання особи інвалідом до дня досягнення нею пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком інваліда; час від дня смерті годувальника до дня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення розміру пенсії у зв’язку з втратою годувальника.[4]
5. Проблеми пенсійного забезпечення сьогодні
Реформування пенсійної системи є одним з найважливіших завдань розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. З-поміж інших видів соціального захисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і має найвагоміше значення як джерело доходів. Від фінансової спроможності пенсійної системи безпосередньо залежить добробут третини населення країни. [11]
В Україні історично склалася однорівнева система пенсійного забезпечення, яка базується на солідарності поколінь. Солідарність поколінь означає фінансування пенсій працівників, які завершили трудову діяльність, за рахунок внесків нинішнього покоління працівників. Солідарний принцип фінансування пенсій може ефективно функціонувати при явному перевищенні чисельності молодих працівників над кількістю пенсіонерів.
Загальновідомо, що необхідність реформування пенсійних систем була викликана, головним чином, демографічними змінами. Сучасна демографічна ситуація і у світі, і в Україні характеризується терміном «старіння нації». Це означає збільшення частки пенсіонерів у структурі населення. Тобто з часом кожний працівник буде «утримувати» відносно більшу кількість пенсіонерів. Пенсіонери в Україні становлять значну за абсолютними і відносними розмірами групу населення. За останні 20 років чисельність пенсіонерів збільшилась на 35%.
Співвідношення населення пенсійного і працездатного віку має дещо поліпшитись найближчими роками. За комплексним демографічним прогнозом, виконаним фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук України, протягом перших років третього тисячоліття ситуація буде змінюватись: працездатний вік покидатиме численне покоління перших повоєнних років народження - періоду демографічного "вибуху" (1946-1955 рр.), а вступатиме до цієї вікової групи, навпаки, нечисленне покоління періоду найнижчої народжуваності 90-х р.р. за прогнозом, найнижчий рівень коефіцієнта навантаження очікувався на початок 2006р., коли на 1000 осіб працездатного віку припадало 388 осіб пенсійного віку. Але така тенденція буде досить короткотривалою, і на початок 2025 року рівень навантаження становитиме 505 осіб, тобто буде в 1,23 разу більше, ніж сьогодні. Найбільше навантаження (пік) на осіб працездатного віку особами пенсійного віку буде спостерігатися у 2055-2057 роках: його рівень становитиме 770 осіб, що в 1,88 разу більше, ніж сьогодні. Після цього навантаження почне поступово знижуватись і буде становити в 2075 році 742 особи, що в 1,8 разу вище, ніж сьогодні.[5]
Солідарна пенсійна система, що діяла в Україні до 1 січня 2004р., давно вже віджила своє: вона була не здатна забезпечити потреби ні тих, хто перебуває на пенсії, ні тих, хто ще працює, але вже думає про забезпечену старість. Головний недолік старої пенсійної системи - занадто високі пенсійні внески в солідарну систему при занадто низьких розмірах пенсій.
Запровадження з 1 січня 2004 року пенсійного страхування дало можливість перерахувати пенсії 12,5 млн. пенсіонерам. При цьому 2,5 млн. осіб отримали підвищення пенсії в розмірі від 20 до 100 гривень. Решта пенсіонерів згідно з рішенням кабінету Міністрів України отримала підвищення пенсії на 4,2%.[7]
Накопичувальну систему доцільно вводити з 01.01.2007 року із запровадженням відразу 7-% ставок.
Запропонований варіант пенсійного реформування максимальною мірою враховує фінансові можливості Пенсійного фонду України і забезпечує найвищі рівні пенсій.
Однак необхідно підкреслити, що зазначені розрахунки спираються на досить оптимістичні гіпотези щодо темпів зростання реальної заробітної плати і рівнів інвестиційного доходу. При гірших тенденціях іншими будуть і доходи ПФ України і цілком імовірним стане їх дефіцит. Саме тому розробниками було додатково здійснено прогнози-застереження показників зростання реальної заробітної плати і рівнів інвестиційного доходу, згідно з якими передбачається більш стриманий розвиток економіки країни протягом найближчих 40 років.
За песимістичним варіантом прогнозу, на думку розробників, зростання реальної заробітної плати у найближчі 5 років не перевищить 30%, а найвищий рівень реального інвестиційного доходу становитиме лише 5%. Розрахунки показують, що запровадження повномасштабної пенсійної реформи в Україні за умови помірного зростання економіки супроводжуватиметься довготривалим дефіцитом бюджету Пенсійного фонду України, що відповідно вимагатиме або передбачення у Державному бюджеті України компенсації витрат перехідного періоду, або, як один з можливих варіантів, поступового підвищення пенсійного віку.[5]
Як бачимо, ця модель була розроблена як підґрунтя для вирішення основних фінансових питань реформування пенсійної системи.В Україні запроваджена багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має три складові: солідарну (перший рівень), обов’язкову накопичувальну та добровільну накопичувальну (третій рівень). Перший і другий рівні є обов'язковими складовими частинами пенсійного забезпечення. Однак, зі зростанням заробітної плати у громадян може з'явитися більше вільних грошей і виникнути бажання робити додаткові заощадження на старість. Здійснити це можливо шляхом участі у системі добровільного недержавного пенсійного забезпечення.
Перший рівень представляє собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться всіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і будуть виплачуватись страхові пенсії та встановлюватись мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам.
Створення другого рівня пенсійної системи означає запровадження в Україні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягає в тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) буде накопичуватись в єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватись на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти будуть інвестуватись в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Кошти, що будуть обліковуватись на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, будуть власністю цих громадян. Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.
Введення другого рівня пенсійного страхування дозволить: збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної систем очікується на рівні 55-60% середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35%); посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже, посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків; зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду з заробітку працівника; успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки.
Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створити у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділяються на відкриті, корпоративні та професійні.
Перевагою системи добровільного пенсійного забезпечення є нарахування складного проценту по заощадженнях. Складний процент означає, що фінансова установа нараховує процент (інвестиційний дохід) як на внески, так і на вже отриманий інвестиційний дохід. Навіть незначні, але регулярні, внески у молодому віці дають у результаті суттєві пенсійні заощадження. А якщо врахувати податкові пільги, які передбачені законодавством, то величина заощаджень буде ще більшою.
Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.
Для забезпечення виконання Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у Державному бюджеті на 2004 рік на розмежування витрат з фінансування пенсій, призначених за різними програмами, зокрема, не властивих Фонду пенсійних програм, передбачено 2,8 млрд. грн., що в 1,5 разу перевищує минулорічну суму. Вивільнені кошти також можуть бути направлені на підвищення пенсій.[5]
Якщо ж зароблена людиною пенсія виявиться нижчою за прожитковий мінімум, держава буде надавати їй відповідну соціальну допомогу зі свого бюджету. Результатами так званої середньої перспективи можна вважати наближення розміру пенсій до прожиткового мінімуму.
Таким чином, трирівнева система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов’язані зі змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці та на ринку капіталів (присутня у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що має застрахувати працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію.[8]
Висновки
Реформування пенсійної системи є одним з найважливіших завдань розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки України. З-поміж інших видів соціального захисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і має найвагоміше значення як джерело доходу. Від фінансової спроможності пенсійної пенсійної системи безпосередньо залежить добробут майже третини населення України.
Практичне втілення пенсійної реформи пов’язувалося з набуттям чинності з 1 січня 2004 року Законами України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, спрямованими на на поступове запровадження трирівневої системи пенсійної системи. Наразі постає питання реальної оцінки перших результатів реформи, аналізу наявних проблем та пошуку можливих способів їх розв’язання.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
