182318 (629411), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У 1993р. Верховна Рада України схвалила „Концепцію соціального забезпечення населення України”, з метою реалізації якої 1998 року був прийнятий Закон „Про основи загальнообов’язкового державного соціального страхування”, де передбачалося обов’язкове пенсійне страхування, пенсійне забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі, добровільне особисте страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції знайшли відображення в Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднуватиме елементи державного солідарного і приватної пенсійної системи, зокрема, 2003 року ВРУ були прийняті Закони України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, „Про недержавне пенсійне страхування”, які набули чинності з 1 січня 2004 року, внесені зміни до чинного пенсійного законодавства, спрямовані на вдосконалення діючої солідарної пенсійної системи. [4]

2. Системи органів, що здійснюють пенсійне забезпечення

У системі державних органів, що здійснюють функції з пенсійного забезпечення першорядне місце посідають органи законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту населення України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Вона приймає закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі, визначає розмір обов'язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його компетенції віднесені питання, пов'язані з реалізацією та виконанням законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів видає акти з питань здійснення пенсійного забезпечення, щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є витрати на пенсійне забезпечення, вживає заходів до виконання Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійного фонду України тощо.

Міністерство праці і соціальної політики (Мінпраці) України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції.

Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них Міністерство виконує через систему обласних, міських, районних, районних в містах управлінь соціального захисту населення, що входять до складу відповідних місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Пенсійний фонд України здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, накопичення та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Як самостійна фінансово-банківська система він діє в Україні з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є:

• страхові внески;

• кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду України у випадках, передбачених законодавством;

• благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

• добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

• банківські кредити;

- інші надходження відповідно до законодавства. Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на:

• фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

• оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

• формування резерву коштів Пенсійного фонду України;

• погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;

• створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;

• утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази;

• організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах., містах і районах у містах.

Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.[4]

Законом „Про недержавне пенсійне забезпечення” на додаток до солідарної та накопичувальної складових державного пенсійного забезпечення в Україні запроваджується система недержавного пенсійного забезпечення. Головною її рисою є добровільність, тобто така система створюється на добровільних засадах.

Робити добровільні заощадження на старість людина може трьома шляхами: через недержавні пенсійні фонди (НПФ), страхові компанії та банківські установи.

Недержавний пенсійний фонд – юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Недержавні пенсійні фонди можуть бути відкритими, професійними та корпоративними. Учасниками відкритих НПФ можуть стати будь-які фізичні особи. Учасниками професійних НПФ можуть бути лише громадяни, об’єднані за професійною ознакою, а корпоративні фонди створюватимуться роботодавцями виключно для своїх працівників. За прогнозами експертів, у найближчі роки в Україні почнуть розвиватися саме корпоративні пенсійні фонди.

Учасником недержавного пенсійного фонду може бути фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески. Ця фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів. Вкладниками недержавного пенсійного фонду можуть бути як роботодавці, так і самі учасники фонду, подружжя, батьки, діти.

Державне регулювання з питань запровадження добровільної складової пенсійної системи здійснюють державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, яка забезпечує ліцензування діяльності і проведення аудиту компаній з управління активами, банків-зберігачів, затверджує інвестиційну декларацію, та державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка забезпечує ліцензування діяльності і проведення аудиту НПФ, адміністраторів фондів.

Впровадження та розвиток діяльності недержавних пенсійних фондів є на сьогодні пріоритетним напрямом роботи Держфінпослуг, яка є основним регулятором діяльності у сфері недержавного пенсійного забезпечення. На цю комісію покладена дуже відповідальна роль – розробка нормативно-правової бази, яка б дозволяла створюватися, належно функціонувати та розвиватися недержавним пенсійним фондам, а також суб’єктам системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюють їх обслуговування.

Починаючи з 1992р., в Україні функціонують небанківські фінансові установи, які надають відповідні послуги. При первинному формуванні інформаційної бази існуючих недержавних пенсійних фондів до списку було внесено 55 організацій, що зареєстровані як недержавні пенсійні фонди.

За 2003 р. Держфінпослуг перевірена діяльність реально існуючих 47 фондів. Решта знялася з податкового обліку та припинила своє існування, хоча зареєстрована в органах статистики. Станом на 1 січня 2004р. Із зазначених 47 фондів 22 безпосередньо провадять недержавне пенсійне забезпечення; не було встановлено місцезнаходження 12 фондів; 9 фондів не здійснюють фінансово-господарської діяльності; 4 – здійснювали діяльність, не пов’язану з пенсійним забезпеченням.[9]

Нині загальний обсяг активів, залучених до діючих недержавних пенсійних фондів, становить близько 16 млн. грн.[3]. Слід зазначити, що майже 90 % активів акумульовані чотирма найбільшими НПФ: „Народним пенсійним фондом „Україна”, зареєстрованим у 1995р. у м. Києві – 7,8 млн. грн..; „Укоопспілкою”, зареєстрованою в 1996 р. у м. Києві – 3,6 млн. грн..; „Кримспоживспілкою”, зареєстрованою у 1997 р. у м. Сімферополі – 1,6 млн. грн..; фондом „Добробут”, зареєстрованим у 1998 р. у м. Києві – 1,2 млн. грн..

Загальна кількість громадян, що беруть участь у недержавному пенсійному забезпеченні, становить приблизно 31 тис. осіб. При цьому 72 % загальної кількості учасників залучені до 4 фондів, 3 з яких належать до найбільших за обсягом пенсійних активів. Найбільшим НПФ за кількістю залучених до участі громадян є „Номадний пенсійний фонд „Україна” – 14 тис. осіб; „Кримспоживспілка” – 3,2 тис. осіб; Перший український фонд (м. Київ) – 3,1 тис. осіб; „Укоопспілка” – 1,4 тис. осіб.

З 22 діючих пенсійних фондів 13 (60%) належать до споживчої кооперації. У кожного фонду цієї системи є власні засновники, працівники яких залучені до системи недержавного пенсійного забезпечення. Найбільшими фондами в цій кооперації є „Кримспоживспілка” (м.Сімферополь), „Укоопспілка” (м. Київ), „Облспоживспілка” (м. Миколаїв), „Облспоживспілка” (м. Одеса). Частка осіб, залучених до фондів споживчої кооперації, у загальній кількості учасників системи недержавного пенсійного забезпечення (31 тис. осіб) становить приблизно 34 % (11 тис. осіб). Загальний обсяг активів, залучених до фондів споживчої кооперації, - 7 млн. грн.., або 43 % від загального обсягу активів, залучених до сучасної системи недержавного пенсійного забезпечення (16 млн. грн..).

У середньому на одного учасника пенсійного фонду припадає 1132 грн. активів пенсійного фонду. Щомісячний розмір пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів коливається від 8 до 750 грн., У середньому ця сума складає 40-50 грн. на місяць. Слід відзначити, що 7 з 22 організацій, що провадять додаткове пенсійне забезпечення, ще не здійснювали пенсійних виплат своїм учасникам. Це обумовлено тим, що ними встановлений мінімальний термін початку виплат – три роки- після першого внеску.

Станом на 1 листопода 2004 р. зареєстровано 31 недержавний пенсійний фонд та 18 адміністраторів НПФ (жоден з них ще не отримав ліцензію).

Найбільша кількість діючих недержавних пенсійних фондів розташована у м. Києві – 7 з 22. Решта розміщена в обласних центрах (Вінниця – 1, Дніпропетровськ – 2, Житомир – 1, Львів – 1, Миколаїв – 1, Одеса -1, Рівне – 1, Сімферополь -1, Тернопіль -1, Ужгород – 1, Харків – 1, Херсон -1, Черкаси -1, Чернігів -1). [9]

3. Види державних пенсій

Термін „пенсія” походить від латинського „pensio” – тобто платіж. У тлумачному словникові російської мови термін „пенсія” визначається як грошове забезпечення за вислугу років, з інвалідності, непрацездатності тощо. У літературі з соціального забезпечення думки різних авторів щодо визначення поняття пенсії неоднакові. Наприклад, Є.І.Астрахан вважає, що пенсія – це періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім’ї у зв’язку з завершенням певного великого циклу його трудової діяльності або у зв’зку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників.

На думку В.Н.Толкунової пенсія – це матеріальне забезпечення громадян у старості, з інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді системних грошових виплат.[4]

За І.М.Сиротою пенсія – це грошова виплата (з розрахунку на місяць), що призначається непрацездатним громадянам у зв’язку з настанням певних обставин – із виповненням відповідного віку, настанням інвалідності. [11]

В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з державного бюджету.[4]

Отже, всі пенсії поділяються на два види – трудові (які включають пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії у зв’язку з втратою годувальника, пенсії за вислугу років) і соціальні пенсії та допомоги.

Пенсії за віком на сьогодні - це основний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво-важливих інтересів мільйонів пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни (а їх близько 15 млн. осіб) 10 млн. (70 %) - це пенсіонери за віком.

Для призначення трудової пенсії за віком, крім досягнення певного віку, що є для цього основною підставою, необхідна ще й наявність трудового (в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - страхового) стажу, характер та тривалість якого якісно впливає на вид та розмір пенсії за віком. Отже, пенсія за віком - це така пенсія, яка призначається з досягненням особою певного віку та водночас набуттям нею необхідного трудового (страхового) стажу. Пенсійний вік та тривалість стажу, які необхідні для призначення пенсії, встановлюються законом. Для кожної категорії осіб вони різні.

Характеристики

Список файлов курсовой работы